Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Після оглядин залишку базару, Стід та Едвард вирішили пройтись до хатинки, в якій оселилась команда минулої ночі. Ед, щоправда, не очікував, що хатинка знаходиться не лише на горі (що було очевидно, адже нижче лише торгові крамниці та ринок), але й на іншому острівку, на який безпечно можна дістатись лише мостом. Він з’єднує верхівку гори Безсмертника та середину гори сусіднього острова, назву якому Ед не знає. Та в чому він певен, так це в тому, що міст не раз обривається через тутешні бурі, проте його завжди ремонтують місцеві. Це можна помітити по дошках: десь вони старі й частково обламані, а десь — нові, наче зі щойно зрубаного дерева.
Ед не ризикує вставати на бодай одну дощечку, адже: по-перше, бачить висоту, з якої може впасти на гострі скелі; по-друге, бачить старі мотузки. Десь вони вже обірвані, а десь — прив’язані одна до одної слабкими вузлами. Стід, побачивши реакцію Еда, посміхається й встає на першу дошку.
— Не хвилюйся, — каже, простягнувши йому руку. — Цей міст міцний. Звідси це не побачити, але коли перейдемо на сусідній острів, ти побачиш під ним дерев’яну арку з купи дощок. Вони створені, щоб міст не обвалився, адже ним часто користуються місцеві. А ці канати, — хапає рукою одну з мотузок й різко підіймає й опускає, допоки вона не обривається. Ед перелякано здригається й хапає Стіда за руку, готуючись тікати назад на Безсмертник, — вони для краси, — сміється. — Точніше, колись міст був підвісним, але його вдосконалили. А канати залишили, якщо відбудеться обвал, а хтось буде на мості.
— Щось ці канати не вселяють надію порятунку, — каже Ед, беручи в руку стару мотузку, що розсипається прямісінько в руках.
— Ну, просто ніхто тут ще не обвалювався, — знизує плечима. — Можу бути першим, якщо ти ще бажаєш моєї смерті, — сміється.
— Ха-ха, ха! — саркастично каже, закотивши очі. — Ходімо скоріше.
Мабуть, Ед очікував багато чого від хатинки, що знаходиться незрозуміло де на височині не позначеного на мапі острова. Проте не повністю порожніх кімнат, дірявих стін та води, що тече невідомо звідки підлогою.
— Якого дідька, — лається, стоячи в проході.
— У нас немає коштів на повноцінний хостел, тому ми знайшли закинутий за зуб Баттонса, — сміється.
Едові здається, що останнім часом Стід майже ніколи не сміється щиро. Навпаки, його сміх нагадує про смуток, журбу та біль. Його погляд зараз направлений кудись вниз, а брови й далі знаходяться у звичному положенні. Коли Стід сміється щиро, він підіймає брови, через що на лобі утворюється кілька зморщок, а очі завжди чи то заплющені, чи то спрямовані на співрозмовника.
Мабуть, Ед теж змінився. Він пам’ятає, яким був: божевільним шукачем пригод, для якого небезпечний підвісний міст — звичний спосіб переміщення, а не причина відступати на кілька кроків назад. Тіч певен, що змінився саме через Стіда. Точніше, через його вчинок. Він й досі понурий й завше засмучений, його руки завжди складені на грудях, а очі вічно опущені, наче Ед про щось замислився. Мабуть, таким і є довгоочікуване «примирення». Воно теж болюче, але хоча б без жаги вбивств.
— Зрозуміло, — зітхає Ед й виходить назовні. — Тоді можна й надворі.
— Що можна надворі? — питає, вийшовши слідом.
Не встигає він підвести очі на Еда, як його губи знову опиняються в полоні. Він посміхається, заплющивши очі, й ніжно обіймає пірата. Руки останнього міцно стискають і без того роздерту тканину його сорочки. Ед повільно занурює крижану долоню під неї, змушуючи Стіда здригнутись й притиснутись до нього всім тілом. Боннет обережно торкається сивого волосся й притягує Еда ближче, заглиблюючи цілунок.
— Тільки не знову, — лається Піт, вийшовши з хатинки.
Стід здригається й миттю розриває поцілунок. Він здивовано дивиться на Піта, в якого в руках знаходиться стара мотузка. Він вирішує перевести тему, щоб уникнути незручностей.
— Що це ти робив? — питає, заглядаючи в середину хатинки. Піт різко відпихає його якомога далі й зачиняє за собою двері, підперши їх каменюкою, що стояла неподалік.
— Не важливо, — посміхається. — Ходімо швидше на Помсту. Хлопці вже підготували вашу спальню. Там і займетесь… — крутить руками в повітрі, підбираючи слова. — Всім цим.
Едвард серйозно киває, а Стід сором’язливо ховає погляд. Він ще зовсім не звик до публічності його відносин… Відносин?
— До речі, — повертається до замріяного Еда, що вже роздумує над їхніми майбутніми заняттями в ліжку, — ми ж зустрічаємось, так?
— Я вважав, що ви одружені, — чесно зізнається Піт.
Едвард закриває його рот рукою, не відвертаючи погляду від помідорощокого Стіда.
— Так, ми зустрічаємось.