Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Щойно сіро-буро-малинова рідина торкається ноги Еда, він впивається зубами в руку Стіда. Біль пронизує всю ногу, розносячись із пульсацією прямісінько до печінки, яку він далеко не одноразово підставляв під удар у бою. Стід шипить, згадуючи пологи Мері, коли вона подібним чином погрожувала йому пістолетом. Мабуть, це був тривожний дзвіночок.
— Скоро все закінчиться, — каже Лариса, продовжуючи лити шмурдяк на ті рани, які чомусь не піняться.
Ед кричить, міцніше стискаючи зуби на плоті Стіда. Здається, він зараз її просто відгризе.
— І… — швидко замотує ногу в бинти, ляснувши по ній для надійності. — Все. Перша готова.
— Я тебе ненавиджу… — шепоче знесилено незрозуміло до кого, відпустивши руку Стіда.
— Мабуть, він про тебе, — каже Боннет, знизуючи плечима.
— …Про тебе! — кричить Ед, вдаривши його кілька разів рукою.
— …Так, мабуть, таки про тебе, — посміхається Стід Ларисі, погладжуючи Еда прокушеною аж до жирової тканини рукою.