Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
— Заходь, мандрівниче! — чує Стід крик за завісою з мушель.
Він обережно проходить повз прилавок, за яким виявляє кілька пляшок тютюну із написом: «Проклято на срачку». Чоловік на мить зупиняється, але, подолавши страх, таки заходить в темне приміщення. По центру знаходиться стіл із червоною скатертиною з матеріалу, що нагадує шовк. Але це підробка, безумовно. За цим же столом сидить жінка, що тримає в руці величезну блакитно-зелену перлину. Вона проводить пальцями іншої руки по ній, щось нашіптуючи.
— Я зайшов, — привертає до себе увагу жінки, легко розвівши руками й не знаючи, куди себе діти.
— Я бачу… Я бачу… Я бачу… — повторює, заплющивши очі. Довкола з’являються кубла сірого диму, від яких Стід гучно кашляє.
— Сумніваюсь, що ви взагалі щось бачите тут, пані, — каже, вийшовши з приміщення назовні. Він чує, як жінка позаду нього зітхає й виходить слідом.
— Слухай, якщо ти у вбиральню, то…
— Ні, ні. Що ви, — виставляє долоні перед собою. — Я тут до… — шукає в кишені піджака шматочок паперу з іменем на ньому. — Баби Параски. Це ви, гадаю?
— Кляті англійці, — лається, взявши до руки люльку. Вона бере прокляту банку з-під стійки й насипає ложкою для кави трохи тютюну всередину. — Вигадують імена і потім поширюють світом. Я взагалі бляха не Параска. Я Лариса Петрівна. Якого милого? Скоро ім’я змінювати буду, схоже…
Стід сором’язливо відходить, коли жінка запалює люльку й пускає дим повітрям. Запах не з приємних, але йому таки колись знадобиться до нього звикати. В оточенні похмурих, брудних та неотесаних чоловіків невеличка люлька йому не завадить.
Боннет чекає, поки ворожка погляне на нього, не бажаючи їй заважати. Коли жінка всього краєм ока зиркає на Стіда, той різко починає:
— Я тут щодо свого майбутнього.
Для Стіда досвід походів до віщунки є першим, тому він не певен, як повинен себе вести. Чи варто йому відразу переходити до справи? Чи краще зачекати? І скільки взагалі все це триватиме? Годину? День? Місяць? Поки зорі не складуться правильно? У будь-якому випадку, він не відступить. Для нього це майже настільки ж важливо, як те, що він планує. А планує він дійсно багато. І, якщо пощастить, йому вдасться стати величним піратом. Принаймні, наскільки це можливо.
— Піратського, підозрюю? — питає, вигнувши брову.
Стід здивовано підіймає брови.
— Так, пані Ларисо, — швидко киває, приклавши руки до грудей. — Як ви дізнались?
— Боги підказали, — каже, після чого гучно харкає, спльовуючи в бляшанку на підлозі слину. — Відразу кажу, що тебе чекає багато перешкод.
— Це теж вам підказали боги, пані? — зацікавлено питає й отримує у відповідь смішок.
— Це очевидно. Жоден пірат не одягається як заможний вирячений джентльмен. Навіть королівські мореплавці такого собі не дозволяють… Загалом, можу погадати на картах, каві, крупах, мушлях… — перелічує, по черзі загинаючи пальці. Стід зупиняє її жестом.
— Ви не могли б поворожити на руці? — вказує на свою долоню, знімаючи з неї білу рукавичку. — Я чув, ви займаєтесь і таким.
— Це дійсно так, — киває й відкладає люльку на стійку. — Але те, що я назвала раніше, дає чіткіші відповіді. На руці розкидані всього крихти інформації — як зорі на небі. Їх є безліч, і кожна говорить різні варіанти твоєї долі. Навіть якщо ми знайдемо саме твоє сузір’я, воно дасть розпливчасту відповідь. Таке ж із рукою. Кожна смуга на ній показує лише частину твоєї долі: твій характер, кохання всього життя, проблеми на шляху до мрії… Але все це дуже узагальнено. Смуга коротка — невдача; із дірочками — проблеми; із перетинами дрібними лініями — ризик смерті та переживання; із перетином іншою лінією — шукай проблеми в самому собі, — зітхає й бере руку Стіда до своєї. — Я можу тобі сказати про проблеми в загальному, але не певна, чи стосуватимуться вони твого піратства.
— Пані Ларисо, — спокійно починає, мило посміхнувшись, — я певен, що жити мені ще не довго. Мені відведено, гадаю, десь рік чи два, адже життя пірата є не простим. Я вирішив повністю присвятити себе мрії: кожен день, кожну хвилину, кожен сон та обід — все. Тому, що б ви не побачили, це означатиме лише мою долю в морі.
Жінка затримує погляд на Стідових очах. Вони дитячі, наївні… сумні, і їй здається, наче будь-яке її слово здатно довести його до сліз. Мабуть, так воно й буде. Поглянувши на руку пірата, вона не знає, що відповісти. Лариса, якщо бути чесною, не петрає у ворожінні від слова зовсім. Для неї це просто легкий спосіб дурити необізнаних гостей, яким цікаво почути щось величне про своє майбутнє чи щось жахливе про своїх ворогів. Але зі Стідом Боннетом…
Що ж, вона чула багато про нього: заможний землевласник з Барбадосу, що з дитинства мріє про океан. Нещодавно кілька торгових суден донесли їй про продаж земельних ділянок Боннета. Вони доволі багатовартісні, як і човен та екіпаж, на який той вочевидь витратить гроші. А інформація про алкоголізм дружини… Що ж, все дійсно доволі очевидно. Як і те, що Боннет помре в перші дні в океані. Якщо не під час невдалих спроб захопити судна інших піратів, тоді під час страти королівськими мореплавцями за злочини проти Англії та його Величності.
Тому, мабуть, ця їхня зустріч є останньою. І тому можна трохи прибрехати.
— Я бачу долю, сповнену страждань. Тобі не легко вдасться буття піратом, — починає й чує зітхання з боку Стіда. — Проте я також бачу перетин оцих двох смуг. Це означає, що з’явиться хтось, завдяки кому ти піднімешся на верхівку піратської ієрархії. Тебе всі знатимуть як жорстокого та небезпечного капітана, якому не страшний ані королівський Флот, ані сам Чорна Борода.
— Вау, — здивовано усміхається, дивлячись на свою долоню. — І це все тут написано?
— Саме так, — киває, повернувши руку власнику й знову приклавши люльку до губ. — Чим заплатиш?
Почувши останню фразу, Стід миттю кидається до кишені й вручає жінці кашеміровий згорток із золотими намистинами. Вона підіймає брови, зі зневірою дивлячись на оплату її брехні, й кидає миттєвий погляд на табличку із цінами. Він явно додав зайвого, але з мерцями не сперечаються.