Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Мабуть, Стід очікував дуже багатьох змін в поведінці Едварда. Він вірив, що той на нього гнівається й точно буде поводитися схоже до Мері, коли той безпардонно повернувся додому, чи й того гірше. Боннет сподівається, що Ед не спробує його вбити, проте, він точно захоче викреслити його зі свого життя. Стід не проти цього. Він заслуговує на це. Він заслуговує навіть гіршого. Проте чим завинив його екіпаж? Чому Ед викинув їх на самотній острівець посеред океану із лише однією пальмою, що не здатна навіть захистити від сонячних променів? Чому він вчинив настільки жорстоко? Чи міг він стати тим самим Чорною Бородою з його численних книжок, навіки вбивши в собі того, хто полонив серце Стіда?
— Певне, Ед дійсно мене ненавидить…
— Так, — різко відповідає Олуванде, сідаючи на шлюпку разом зі Стідом та Баттонсом. — Ти ще сумнівався, капітане?
— Надія помирає останньою, — говорить Баттонс, ховаючи Олівію від сонця. — Потрібно рушати на захід, — впевнено каже, дивлячись у відповідний напрямок. Олівія підтримує його коротким криком.
— Чого це раптом? — дивується Олу, вказуючи в протилежний напрямок. — Найближчий порт на сході.
— Щоправда, — перебиває їх Стід, взявши в руки мотузку й намотуючи її по колу, — на заході знаходиться коса із кількох островів. На одному з них розміщений портовий ринок, де я придбав Помсту та Баттонса. Порт не офіційний, тому його немає на більшості сучасних мап. Пірати теж не зазначають на своїх мапах це місце. Переважно запам’ятовують, адже на ринку продають багато сумнівних для влади товарів. Піратам просто не вигідно втрачати ідеальне місце закупівлі та збуту. А оскільки на заході не знаходиться важливих для королівського флоту точок, офіційні обличчя туди не пливуть. Хіба заблукають, — завершивши намотувати, Стід збирається відрізати 20 ліктів мотузки. Проте, поглянувши на Ві Джона, вирішує відрізати 30. — До першого острова допливемо десь за пів доби, якщо дозволить погода.
— Тоді варто поспішати, — говорить Чорний Піт, сівши поруч із Баттонсом. В його руках знаходяться два невеликих кокоси.
— А це навіщо? — питає Стід, поки поправляє сорочку. Вона вже зовсім забруднилась із цією дорогою. Хіба в такому вигляді зустрічати свого хлопця, але ж Ед на нього гнівається, та й вони не обговорювали цей статус, а лише поцілувались, тому співкапітана?
— Люціусу. Хочу йому подарувати при зустрічі, — замріяно відповідає, злегка посміхнувшись. Помітивши на одному з кокосів пляму, він витирає його краєм жилетки.
— Думаєш, він не їв кокосів? — вигинає брову Олу, поки замотує свіжозрізану мотузку в коло, подібно до іншої.
— Їв, але не ці! — викрикує. — Вони коштували його хлопцю життя!
— Звісно, — закочує очі Олу. — І дай-но вгадаю: нам потрібно підтримати твою дивовижно-реальну історію, де ти нас героїчно рятуєш?
— А як інакше він прийме ці кокоси? — розводить руками, ледь не впустивши майбутній презент.
— Гаразд, хлопці, — вривається в розмову Стід, обернувшись до залишку команди на острові. — Ми четверо… — дивиться із провиною на Олівію, що ображено відвернула від нього дзьоба. — Ми п’ятеро їдемо першими. Баттонс та Олу запам’ятають координати. Повернемось, щойно вдасться висадитись й знайти човен. Оскільки сутеніє, лягайте спати. А цією мотузкою вам варто прив’язати себе до пальми, щоб не померти посеред океану, — кидає їм зв’язку мотузок, які миттю підхоплює Роуч.
— Буде зроблено, капітане, — киває, натягнувши мотузку в руках. Його погляд направлено на Шведа, що вирішує знайти зручну позу для сну.
— Ві Джоне, — привертати до себе увагу здорового чоловіка з ірокезом, — контролюй Роуча й захищай Шведа. Без вбивств та канібалізму. Зрозумів? — той киває. — Чудово. Що ж, зустрінемось, коли зустрінемось!
Минуло два дні. Два жарких, нестерпних дні. Вони з’їли кокоси. Вони боролись за них із Чорним Пітом. Від них залишилась лише шкарлупа, якою четвірка прикриває свої голови.
— Земля! — кричить Баттонс, а вслід за ним чутно й крик спраглої Олівії. Їм вдалося. Дійсно, безсумнівно, абсолютно точно вдалося!
Поки вони радісно кричать, Стід ледь не впускає весла, за що Олу б’є його по спині.
— Вибач, — перепрошує, айкнувши. — Пливемо туди. Поїмо. Знайдемо хоч трохи більший човен й відразу відправляємось по хлопців.
— Якщо вони ще живі, — напівмертво стогне Піт, лежачи майже над самісіньким океаном.
— Потрібно перевірити в будь-якому випадку, — каже Стід, активно ворушачи руками. Вони вже майже на місці.
Острів зустрічає Стіда знайомим портом. Здавалось, він зовсім не змінився після останнього візиту: величезний задрипаний базар, кінець якому видно хіба з верхівки тутешньої гори, що наповнений купою мореплавців та місцевих жителів. Їхні човни знаходяться неподалік звідси, і — Стід клянеться — що краєм ока побачив дуже знайомий прапор. Проте, повернувшись до міражу, знаходить лише схожий. Але інший.
Простір миттю привертає увагу Олівії, й вона летить до прилавка з оселедцем. Баттонс, на подив, не біжить за нею, як це переважно буває.
— Для всіх нас настає час, коли потрібно вирости й відправитись у вільний політ, — каже він, гордо спостерігаючи за чайкою, що тікає із вкраденою рибою якомога далі.
— Це точно, — киває Стід, з третьої спроби таки прив’язавши шлюпку до дерева. — Нам потрібно в кінець базару. Можемо піти через ринок, але відразу кажу — грошей у мене немає, — показує порожні кишені, вивернувши їх назовні.
— В мене є золотий зуб, — каже Баттонс, вже готуючись вирвати його, але Олу вчасно його спиняє.
— Не варто, — каже Будхарі. — Йдемо повз ринок, якщо є така можливість, — із запитанням дивиться на Стіда. Той киває.
— Звісно ж є. Потрібно обійти перші буди із музичними інструментами й далі з’явиться стежина з каменів. Йдемо нею до самотньої халабуди біля лісу.
Олу киває й іде вперед, поки за ним сумно плететься Піт. Здавалось, ті кокоси його сильно засмутили. Певне, якби Стід віз Едові подарунок й втратив його дорогою, теж був би доволі сумним.
Стід повільно переступає ногами, розминаючи їх. Він встає на теплий ранковий пісок, зігріваючи замучені босі п’яти. Він загубив взуття ще до того, як знайшов екіпаж, й записав собі нотатку: «Не мити чоботи у відкритому океані». Тепер джентльмен змушений переживати наслідки своєї охайності, стрясаючи з ніг дрібні шматочки мушель.
Після тяжкої нерухомої подорожі ноги наче вперше ступають землею. Коліна страшенно болять й трясуться, відмовляючись нормально працювати, а м’язи так взагалі закам’яніли. Стегна, що теж тривалий час були нерухомі, розриває колючий біль — наче його часто штрикають ножами. Стід не відриває погляду від мозолистих пальців ніг, кожен рух якими створює дискомфорт.
— Розумію вас, капітане, — чутно поруч гучний голос Баттонса. — Уже завтра біль переросте у нестерпне бажання відрізати собі кінцівки.
— Сумно, — зітхає, обережно встаючи на кам’яну стежину. Вона вже встигла нагрітись під впливом ранкового сонця, й Стіду доводиться зістрибнути на вкриту росою траву. Він з полегшенням видихає.
— Не варто, — каже Баттонс, гордо йдучи стежкою. — Тепло забере набряк й розслабить м’язи. Тому вам варто пересилити себе й іти вперед до мети.
Стід дивиться на нього із незрозумілим поглядом, думаючи, про яку саме мету він говорить.
— Мети?
Баттонс киває, шукаючи поглядом Олівію. Не знайшовши, він повертає увагу до Боннета.
— Ваш хлопець та його прощення, якщо не помиляюсь.
— Він не мій хлопець, Баттонсе, — дурнувато посміхається, наче його слова не є правдою.
На жаль, Стід узагалі не певен, хто Ед для нього. Точніше, він певен. Ед — кохання всього його життя, яке він зрадив й збирається повернути. Але от ким він є для Еда? Хлопцем? Що ж, зараз він радше мішень, аніж романтичний інтерес. Цілком ймовірно, що їхня нова зустріч буде для Стіда останньою, а поховають його у безіменній могилі із написом: «Тут лежить хуйло».
— Сварка не здатна знищити кохання, сер. Навіть після смерті Карла Олівія марить ним. Й навіть після вашої безсердечної зради Едвард Тіч й досі марив вами. Якщо його кохання не знищив ваш самозакоханий та підлий вчинок, тоді не знищить й жага вашої смерті. Хай якою важливою не є для власного ментального здоров’я помста…
— Я зрозумів, Баттонсе, — зупиняє його витягнутою рукою. — Не проти, якщо ми продовжимо в приміщенні із теплим ароматним чаєм та м’якими стільцями?
— Не певен, що ви такі тут знайдете, але я підтримую це рішення, — киває. Стід сумно посміхається йому й обережно йде кам’яною доріжкою, коли чує позаду гучний крик. — Олівіє!