Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Примітка: Безсмертник — народна назва сухоцвіту. Переважно росте в помірному та субтропічному кліматі і дуже файно горить.
Прилипка — власний неологізм слова «присоска». Ґуґл пропонує «ссальце», «сисальце» та «присисальце», тому пішов він.
Після недовгого відпочинку, Ед, здавалось, прийшов до тями. Він — хай через силу, проте — ходить майже без підтримки Стіда. Той подумки клянеться, що бачить, як пірат стискає зуби під час кожного кроку лівою ногою. Схоже, її він ушкодив найбільше.
Чоловіки повільно йдуть вздовж берегової смуги, оглядаючи човни та шлюпки, що стоять неподалік від них. Більшість із них величезні — розміром з Помсту чи й того більші. На них й досі вантажать товари старі чоловіки, перекрикуючись один з одним на весь пляж. Залишок човнів — або трохи менші, або значно. Прикладом, шлюпка Стіда, що лежить на піску догори-дриґом. Мабуть, її перевернуло течією, адже Боннет прив’язав її надто близько до моря.
— Хто взагалі додумається припертися сюди на цьому? — сміється Едвард й вказує підборіддям на шлюпку. — Від найближчого острова десь день сюди плисти.
— Два, якщо бути точним, — виправляє його Стід й отримує у відповідь підозрілий погляд. — Просто знаю, — знизує плечима, дивлячись кудись у пісок. — До речі, ринок й досі працює. Можемо завітати й поглянути на щось разом.
— Стривай, й досі? — здивовано здіймає брови. Ед не відриває погляду від брудного піску, вкритого то водоростями, то мушлями. Шкандибати останніми страшенно не зручно, тому варто бути максимально уважним.
— Саме так, — киває Стід. Він тримає руку поруч зі спиною Едварда, щоб відразу впіймати його, якщо той оступиться. — Офіційна назва базару — та й острову — відсутня, проте місцеві називають його Безсмертником. Кожен з різних причин. Хтось — через квіти сухоцвіту, що ростуть тут на кожному кроці. Адже вони є рідкістю на подібного роду островах. А хтось — через те, що продавці ніколи не полишають своїх місць. Їхні прилавки завжди наповнені товаром, а вони завжди готові приймати клієнтів. Відлучаються дуже рідко. Переважно, через власні проблеми, або ж через негоду.
— Як вчорашня буря? — питає, зупинившись й глянувши на Стіда.
— Ні, — посміхається, теж зупинившись. — Насправді, такі бурі для них є звичними. Тому всі хатинки зроблені з товстого дерева чи каменю. Але ті, що з каменю, зазвичай знаходяться на землі, а не на порту, щоб не зламати деревину, — замовкає, помітивши, що відволікся, надто сильно заглибившись в тему. — Під негодою я маю на увазі радше смерчі, виверження вулкана і так далі.
— Але ж… — супиться й опускає погляд, обдумуючи наступні слова, щоб не здатись для Стіда лінивцем у людській подобі, в якого в голові лише думки про сон та безсенсове лежання годинами. Навіть якщо він таким і є. — Хіба вони не хочуть відпочити? Чи просто поспати? Поїсти?
— Звісно ж хочуть, — посміхається Стід. — Я особисто знаю чи не всіх тутешніх торговців. Хіба що новенькі мені погано знайомі, адже я не бував тут десь… місяці два, гадаю. Тож знаю, що переважна більшість має напарників. Зазвичай, це члени сім’ї, адже окрім як торгівлі тут складно чимсь займатись й при цьому отримувати гроші. Тому це нагадує сімейний бізнес. Поки хтось спить — інший працює. А ті, що поодинокі, мають окремі кімнати, відрізані стіною від місця продажу. Там вони сплять та відпочивають. Іноді, роблять це прямісінько за прилавком, щоб ніхто не поцупив товар. Тут є один місцевий продавець сталевих прикрас, який робить їх з тонкого дроту. Він завсіди спить. Його прилавок захищають хіба продавці навпроти, та й то не завжди. Я от, прикладом, — на мить замовкає, шукаючи щось у кишені. Він миттю витягає з неї тонкі металеві браслети із морськими рельєфами на них. Вони виконані з кількох тендітних дротиків, кожен з яких нагадує мацак восьминога, а на деяких прилипках так узагалі можна знайти маленькі фіолетові камінці, що нагадують аметист, — поцупив це дорогою до тебе. Коли дізнався, що Помста у порту, відразу побіг тебе шукати, й дорогою… Загалом, ти розумієш. Піратство, — невинно посміхається. — Вирішив, якщо тепер ти звешся Кракеном, повинен мати відповідний імідж і… все таке, — знизує плечима й простягає браслети Едові. — Тримай.
Ед застигає на місці, не знаючи, що робити. Щойно його джентльмен теревенив без перерви на подих про базар, а зараз… Едвард почуває себе схоже до їх першої ночі під повним місяцем, поли Стід зробив диво із його коштовним шматочком тканини. Тоді він теж не знав, що робити. Точніше, знав, та боявся ризикнути. Але що йому заважає зараз?
Різко вхопивши Стіда за комір, Ед притягує його до своїх губ.
— Мати Василева, — гучно лається Іззі, впустивши лляну торбинку на пісок. — Якого лисого ви тут робите?!
Ед навіть не думає відриватись від губ Стіда, але доводиться, коли той різко повертає голову до Іззі. Тіч сумно зітхає й ставить руки в боки. Його погляд знову виражає жахливе розчарування.
— Уяви собі, але це те, що роблять пари, — саркастично відповідає Чорна Борода.
— Але чому пари це роблять саме під нашим човном?! — кричить, вказуючи на Помсту. Капітани підіймають погляди на човен й бачать Фана та Івана, що дивляться на них із посмішками. Фан весело махає їм, вітаючись, а Іван опускає його руку, щось буркочучи. Стід махає у відповідь, але — на відміну від Фана — його ніхто не зупиняє. Він знову звертає увагу на Іззі, бачачи, що Ед вже збирається його облаяти.
— Що ж… — починає Стід, не знаючи, що сказати. Поглянувши спершу на Еда, а потім на Іззі, він вирішує розпочати розмову, яку колись садівник Бертрам завів із ним в юності: — Коли двоє людей дуже кохають одне одного…
— Пішов ти, клятий Боннет, — перебиває Іззі й підіймає торбинку з піску. — Я так розумію, — звертається до свого капітана, — ти не повернешся на борт до світанку?
— Ну, — знизує плечима Ед, хитро посміхаючись при погляді на Стіда, — все можливо.
Коли чоловіки заходять на територію базару, відразу бачать безліч вогнів, що наповнюють кожну буду. Свічки, що заховані у скляні місткості, осяюють кожен прилавок та доріжку. Здавалось, настала зовсім не ніч, а якийсь інший вид темної пори. Адже вночі лише небо вкрите зорями, а зараз абсолютно все довкола зоріє.
Переважно, ці місткості для свічок нагадують звичайнісінький келих, хіба що в кожного своя форма. Хтось використав келих для вина, хтось — фужер, а хтось так взагалі кілька шматочків скла, сплавлених разом. Ніжки келихів майже всюди зрізані. Мабуть, щоб не перекинути полум’я на дерев’яний порт. Але є тут й повністю індивідуальні види свічників. Прикладом, парубок, що продає вишукану білизну й дає у подарунок саморобну торбинку, — яку Стід побачив в Іззі й ледь стримав сміх, — оформив свій прилавок особливими свічниками. З середини свічки теж заховані у скляну місткість, проте зовні її оточує тканинний циліндр без верхньої грані із вирізаними у тканині дрібними зірковими узорами. Ефект від цього нагадує зоряне небо.
Коли Ед проходить повз, він здивовано оглядає прилавок. Шовкову білизну вкривають зірки, надаючи їй ще більшої привабливості для покупців. Проте, мабуть, найдужче постарався місцевий флорист. Йому виділено найбільшу — після продавця солодких булочок — територію, що займає близько трьох звичайних будок, й він наповнив її скрізь та всюди квітами. Удень це місце не справляє сильного враження. Квіти та й квіти — що особливого? Проте вночі… Що ж, вітражне скло, яке є неодмінною частиною його свічників, робить барви квітів насиченими, барвистими та схожими на сяйво райдуги. Ед обережно торкається однієї троянди, що сяє синьо-жовтими відтінками, й спостерігає за тим, як при кожному русі пелюстки змінюють колір.
— Так красиво… — шепоче Ед, оглядаючи кожну квітку; кожну пелюстку.
— Згоден, — киває Стід, дивлячись лише на свого пірата.
— Дякую, — посміхається, щасливо поглянувши на здивованого Боннета. — Я завжди помічаю твій погляд, до речі.
— Що ж, — широко посміхається у відповідь, — ти вкотре змушуєш мене червоніти.
— І ніколи не припиню це робити, — каже й залишає легкий поцілунок на кінчику Стідового носа. Раптом, його увагу привертають квіти, що прикрашають дерев’яні стіни. — Що це? — питає, обережно торкаючись однієї з квіток. Ед боїться, що через необережний рух цвітіння просто опаде.
— Це сухоцвіт, про який я казав, — відповідає, вставши поруч з Едом. — Ці квіти ростуть тут справді чи не на кожному кроці, тому місцеві їх використовують хіба як прикраси.
— І ще воно файно горить, — чується позаду знайомий голос. Від неочікуваності чоловіки різко повертаються, оголивши кинджали, й ледь не кидають вазу з ліліями, що стоїть позаду. — Образливо, — хмикає Лариса, приклавши люльку до рота.
Примітка: просто вирішила зазначити, що надихнулась цим товаром в арсі для свічників:
https://ars.ua/kelihi-dlja-vina-bohemia-claudia-40149-43081-230ml.html
це прекрасно, не вважаєте?