Не так страшно зрозуміти, що тобі подобається хлопець. Страшно дивитися на те, як власний батько цього самого хлопця, дізнавшись про "страшну" таємницю сина у вигляді мене, вибиває з нього всю дурь спочатку руками, а після ногами. І мені здається, що це як мінімум кінець світу, а його «вибач за це, зі мною все добре» крізь біль і кров добиває ще більше. Бо в цьому винен я. Це все я.
Нудно. Котра година? Намагаюся не слідкувати за часом, тому що хвилини надто повільно плинуть. Коли вже кінець цього монотонного бурчання, яке викликало лише сонливість і роздратування, але і яке мені треба було до нудоти детально конспектувати. Жодного слова не пропустити, жодної букви.
— Яна? — перепитує так само розгублено, а я у відповідь налякано киваю, тому що яким би сміливцем і шибайголовою не був, це Яна, якого б героя я з себе не корчив, це Яна, Яна… Яна!
Математика – це хороша справа, цікава наука, причина багатьох світових відкриттів і взагалі основа. Настільки ж вона велична, наскільки я її ненавиджу, всією душею.
— Добре, тоді я не буду робити нічого, за що доведеться просити вибачення, але тобі розвʼязую руки. Обіцяю вибачити все лайно, обіцяю, що образ твій світлий залишиться назавжди таким самим чистим та непорочним. — каже з таким артистизмом, що я тільки сміюся.
Солодко. Набагато смачніше, ніж я собі уявляв. Смак, до якого я стаю нескінченно жадібним. Зупиняюся, тільки коли в його очах серйозність, а губи червоні настільки, що дівчата б тільки заздрили такому насиченому кольору. Скільки разів я прокручував це, і не тільки це, в своїй голові?
