Квітка султана

Сад, який ще тільки-но прокинувся, виглядав  неймовірно привабливо в перших променях яскравого сонця. Дерева буяли запашним цвітом.

Ранок настав швидко. Сонце тільки з’явилося на горизонті, коли караван покинув столицю султаната, де знаходився величний палац султана. Ю Бек озирнувся на білі мури, які багато років захищали місто від ворогів. Довколо тишу ворушив лише вітер.

Верблюди піднялися в дорогу. Пустеля забирала сили та воду у каравана. Вони направлялися у місто Ватас, у якому мешкав батько Ю Бека емір Алан-сул Бек. Хлопець-дівчина ховала обличчя від слуг та охорони, сором та гнів полонили душу молодої людини.

Ранок збудив Сейрен співами пташок та болем у животі. Вона сіла на ліжко, охопивши коліна руками. Зараз їй було легше рухатися у лляній сукні. Сейрен позіхнула та розпустила волосся. Вона встала і, взявши гребінець, розчісувала довгі темні локони.

Коли емір покинув рідне місто, Сейрен вирішила знайти свого нового раба. Виявилось, що його  відправили до підземелля. Прислужувати незаміжнім ханим можеть лише оскоплені раби, тому вибраного потрібно підготувати. Раб намагався втекти, але його посадили в камеру до прибуття майстра.

Сейрен стала приходити до тями, протираючи очі. Вона хотіла сісти, але різкий біль запульсував по тілу. Сейрен видихнула кілька разів, остатосчно приходячи до тями. Дівчину везли на каффазі*, який зазвичай був схожий за величесний плетений кошик, закріплений на спині верблюда.

Наступного дня дівчина обдумувала свої дії, як їїй поводитися, коли викличуть до султана. Скільки б Сейрен не думала, нічого путнього не придумала. У сераль був один вхід, а вихід – смерть. Наложниці та дружини султана були в’язнями золотої клітки на все життя. Палац для наложниць.

Шион поспішив до підземелля, бо вже пожалів, що хотів стратити ту дівчину. Треба було послати слуг, але він сам спішив до підземелля, майже зриваючись на біг. Наложниця хоч і втекла, але була родичкою еміра Бека. Сіроока наложниця нагадала йому про кращого друга Ю Бека, якого він втратив.

Пройшло два тижні як Сейрен стала мешкати у гаремі, ставши наложницею султана. Рани повністю зажили, і дівчині було нудно сидіти у чотирьох стінах своїх покоїв. Вона отримала дозвіл у євнуха Харона відвідати сад, який примикав до гарему.

Через день двоє євнухів на чолі з Регнаром приволокли до покоїв Сейрен-ханим зв’язану незнайому наложницю, яку звинуватили в її отруєнні.

- Хто це? – спитала Сейрен.

Ранок. Сонце яскраво світило, зігріваючи землю та сад, де після сніданку гуляла зі служницями Сейрен. Вони відпочивали, вишивали, наложниця перечитувала лист від Алан-сула. Батько присилав їй листи майже кожен тиждень, а Регнар доставляв їх.