Ранок настав швидко. Сонце тільки з’явилося на горизонті, коли караван покинув столицю султаната, де знаходився величний палац султана. Ю Бек озирнувся на білі мури, які багато років захищали місто від ворогів. Довколо тишу ворушив лише вітер. Пройшовши від міста декілька миль, караван вийшов у пустелю. Піщані простори ховали горизонт у жовтій товщі. Оглушлива тиша, що порушується лише м’яким шелестом піску під ногами верблюдів. Втім, у звичному розумінні це і не пісок зовсім, а найдрібніша рудувате борошно, яке пустеля за багато років намолола своїми велетенськими жорнами піщаних бур, що піднімаються спекотними вітрами. На початку подорожі пустеля тиха й спокійна. Чисте прозоре повітря чимось невловимо нагадував морський. Але через кілька миттєвостей вже розумієш, що помилився. Непередаваний аромат гарячої пустелі - це щось особливе. У променях західного сонця по барханах ковзали химерні довгі тіні людей і верблюдів. Трохи правіше, на горизонті, майнули і зникли силуети зустрічного каравану. І знову лише погойдуються спини верблюдів, шелест піску і рідкісні гортанні команди погонича.
Ю Бек їхав на верблюді, затуливши обличчя лляним покривалом. Вітер підіймав піщінки, які так і лізли в очі. Серед каравану були торговці, ремісники, раби і охорона. Ще поруч з Ю Беком на верблюді їхав старий знахар, який все поглядав на сіроокого хлопця. Ю Бек не одразу помітив старого, а потім запитав:
- Чого ви розглядуєте мене?
- Ти цінуєш своє життя, хлопче? - запитав він.
На його засмаглому обличчі з’явилися зморшки, а очі широко дивилися на хлопця. Він поправив покривало та знову подивився на старого.
- Не розумію, - повільно мовив Ю Бек.
- Тебе хочуть вбити, Ю Бек - син еміра. Ти цінуєш своє життя?
- Ціную. Звідки ви мене знаєте? - допитувався Ю Бек.
Знахар потріпав сиву бороду і склав руки. Він з-під лоба глянув на хлопця, ніби хотів ще щось додати. Старий мовчки дивився, розпалюючи цікавість підлітка. Караван зупинився відчивати блище до вечору. Ю Бек не одразу відреагував. Робітники розгрузили верблюдів та стали готувати місця для стоянки та сну, розводити багаття. Всі готувалися до відпочинку, стелили ковдри на пісок й вечеряли. Ю Бек відпочивав, слуги ворушилися коло вогнища. Він усівся на ковдру та ніяк не міг викинути з голови слова старого знахаря. Хлопець здогадувався чому його хочуть вбити за те що знаходився надто близько до принца Шиона. Він мав хороші задатки стати наступним султаном, а Ю Бек міг стати назаваді чужим планам.
«Від кого чекати зради?» - думав про себе Ю Бек. Він не мав такого впливу на принца, щоб стати комусь перепоною. Вони просто були закоханими дітьми, які намагались триматися разом, щоб вижити в палаці-гадюшнику.
Ю Бек піднявся на ноги й обійшов сонний стан без супроводу слуг. Хлопець не одразу знайшов знахаря, який сидів коло багаття, грівши руки. Ночі в пустелі холодні та небезпечні. Небезпечною стане і земля, і повітря, і люди, які жадають чужої крові. Ю Бек тихо підійшов, налякавши старого своїм несподіваним візитом.
- Вечір добрий! - привітався знахар.
- Я хочу знати, хто бажає мені смерті? - спитав Ю Бек.
-Мені не відомі імена всіх твоїх ворогів. Головне, що за вас живого я отримаю більше грошей, ніж за мертвого.
Ю Бек нахмурився, різко відвернувся і помарнів. Знахар збирався заробити на його житті. Настрій у хлопця миттєво погіршився, він стискав у руці довгий кинджал – подарунок від батька. Така корислива людина, на його погляд, заслуговувала на покарання чи смерть. Ю Бек не знав від чиєї руки чекати гибелі, доводилося підозрювати усіх навколо. Зрада від когось зі своїх краяла йому серце - хлопець витрусив з голови зайві думки й повернувся до знахаря.
- Ви можете мені допомогти уникнути смерті?
- Звісно, - посміхнувся знахар на весь беззубий рот.
Ю Бек нервово стиснув кулаки, йому не сподобався погляд старого чоловіка. Знахар почав ритися у своїх речах та дістав невелику шкіряну сумку, у якій були скляні пляшечки. У кожній ємкості була різнокольорова рідина з якоюсь травою, що плавала на поверхні. Знахар дістав один з пузирків та поглянув на світло. Він виявився підсліпкуватим, вдягнений просто, лише мав срібну потерту вишивку на рукавах.
- Ось один із способів тобі уникнути смерті. Якщо вип’єш цю мікстуру, то трохи зміниться твій зовнішній вигляд - твоє життя буде у безпеці. Тебе ніхто не впізнає, а я влаштую усе інше.
- Оруїти мене збираєтесь? - різко спитав Ю Бек.
- Ні! Мене найняв ваш батько, емір Алан-сул Бек. Він хотів вас уберегти! - розговорився знахар.
Ю Бек опинився перед складним вибором. Знахар від батька з дивним зілля або вірна смерть. Може це підстава? У будь-якому випадку він міг померти. Хлопець уставився на полум’я, а потім підняв сірі очі на знахаря. Небезпека завжди оточувала хлопця і в палаці та за його межами.
- Давайте ваше варево!
- Ось, - подав хлопцеві скляну пляшечку старий. - Нагрійте над вогнем і можете приймати.
Ю Бек з недовірою поглянув на знахаря і повернувся на місце своєї нічлівлі. Вогонь ще горів, а слуги вже відпочивали, кутаючись у ковдрах. Ночі у пустелі дуже холодні. Хлопець нагрів скляну пляшечку над вогнем і задививя на зорі. Небо над пустелею було глибшим, темнішим і якимсь незвичним. Небо без жодної хмаринки, заносило думки далеко у вись. Ю Бек замислився про своїх ворогів, не помітивши, що рідина закипіла та змінила колір. Він помітив щось підозріле, коли пляшечка випала з вогню, тоді хлопець згадав про це варево. Гарячу рідину, неприємну на смак, він через силу заставив себе випити. У грудях стало гаряче, а голова загуділа. Ю Бек спробував піднятися і наступив на скляну пляшечку, яка розбилася під його ногою. Він звалився на підготовлену постіль, хапаючи ротом повітря. Його кинуло в жар, а все тіло ламав нестерпний біль. ”Все ж отруїли!” - подумав Ю Бек. Він сунув руки у пісок, стиснувши у кулаки, та розвернувся на спину. Здавалося, кістки плавилися, а давлячий біль у грудях стискав серце, яке рвалося на зовні. Він закрив очі та що сили намагався не подати голосу від жахливого болю, який ніби переламував усе тіло. За мить хлопець втратив свідомісь… Всю ніч його кидало то в жар, то в холод, а нестерпний біль розривав на частини… ”Краще одразу було померти!” - думав Ю Бек. Смерть тікала від нього, а біль заполонила усі органи тіла.
Зранку він прокинувся від гучного крику. Він не одразу зміг піднятися, бо шалено гуділа голова. Ю Бек піднявся з ліжка і ледве ворушив руками, тіло ломило. Він розумів, що лишився живим, торкнувся рукою голови, щоб протерти очі. Туман потроху проходив, і Ю помітив як навколо бігати та метушилися люди зі зброєю та охороною каравану. Він піднявся з другої спроби та нетвердо стояв на двох ногах. Підкотивши рукава незвично великого одягу, Ю Бек спіймав когось із слуг та запитав:
- Що тут відбувається?
- На нас зранку напали розбійники. Але вже нема чого хвилюватися - ми відбили їх напад.
- Постраждалі є?
- Говорять декількох вбили.
Слуга покрокував далі, а Ю Бек пішов шукати знахаря, зілля якого йому не допомогло, а навпаки. Він обійшов табір, щоб знайти старого знахаря, який збирав свої розкидані речі. Знахар не одразу звернув на нього увагу, все куняв носом у пісок, щоб відшукати загублені речі.
- Чого тобі?
- Як чого? - розгнівався Ю Бек. - Я минулої ночі мало не вмер від вашого зілля!
- Пробачте, не розумію… - протер очі знахар. - Ю Бек?
- А хто ще? - обурився хлопець.
Знахар повільно осів на пісок, кліпаючи очима. Він дивився на нього і кругом себе, згодом ще раз протер очі.
- Такого бути не може!
- Ти про що старий? - Ю Бек поправив волосся, яке стало більш довгим аж до поясу.
Він з недорозумінням посмикав себе за довге темне волосся.
- Що це?
- Ви тільки не гнівайтсь - це мабуть якийсь побічний ефект, - потирав потилицю знахар.
- Який побічний ефект? У мене щось на обличчі?
Знахар кусав губу, а Ю Бек покрутився. Довге волосся заважало, а тіло стало ніби легшим. Він став обтрушувати одяг від піску і різко зблід. Ю з жахом поглянув на знахаря.
- Я що став дівчиною? - намацавши округлі груди, спитав хлопець.
- Я все виправлю! - кинувся у ноги знахар.
Новостворена дівчина з жахом зрозуміла, що тепер точно не схожа на себе - її ніхто не впізнає. Вона схопилася за зброю, яку завжди тримала при собі та кинулася на знахаря. Старий не встиг увернутися і за мить гостре лезо локотало його горло.
- Я шкодую, що одразу тебе не вбив!
- Тоді б ви лежали зі мною поряд!
- Можливо, - погодився Ю Бек. - Але це гірше за смерть!
Ю довелося відпустити старого і ховатися від власних слуг. Злість переповнювала і відчувалася у кожному його погляді. Від дівочого тіла Ю Бек вже не міг позбавитися. Це була жахлива мить його складного життя, яка перевернула з ніг на голову все довкола. Він ховав обличчя від сторонніх очей, щоб лишитися живим. Крім цієї проблеми поряд був безголовий труп, який тепер мали видати за нього. Але весь план пішов шкереберть через помилку знахаря.