Верблюди піднялися в дорогу. Пустеля забирала сили та воду у каравана. Вони направлялися у місто Ватас, у якому мешкав батько Ю Бека емір Алан-сул Бек. Хлопець-дівчина ховала обличчя від слуг та охорони, сором та гнів полонили душу молодої людини. Знахар відчував свою вину і оберігав дівчину залишок шляху. Коли вони прибули в місто, то розділилися зі слугами. Ті повезли безголове тіло еміра, а знахар пішов іншим шляхом, щоб потрапити на аудієнцію. Він потянув й Ю Бека за тендітну руку через цвіртку для слуг. Отримавши дівоче тіло, сил у Ю стало менше. Він йшов за знахарем, який таємно провів його у дім батька. Емір отримав безголове тіло, яке мало бути його живим сином. Алан-сул обійшов тіло, що доставили слугу і мовки повернувся у дім, де його чекав знахар з поясненями.
- Як це розуміти, Геміул? Я хотів отримати сина живим, а не по частинах!
- Нема мені пробачення, емір Алан-сул. Я повернув вам сина, але сталася прикраа помился. Він тепер не схожий на себе.
- Тобто? - перепитав емір.
- Ось ваш син, - знахар вказав на тендітну дівчину, яка куталася у покривало і гнівно дивилася у бік Геміула.
- Це що жарт? - розізлився Алан-сул.
- Не жарт! - відповів Ю. - Я б хотів від вас обох почути виправдяння, за все що мені доводиться витерпіти!
Емір не одразу признав сина у молодій вродливій особі з сірими очима. Він повернув голову до знахаря, якому бажав смерті.
- Як таке могло трапитися, Геміул? - хотів почути відповідь емір, який не вірив, що його єдиний син та спадкоємець міг перетворитися на дівчину.
- Обіцяю! Я все виправлю!
Знахар бився головою об землю і клявся всім чим знав, що виправить побічний ефект від зілля. Ю стояв осторонь і все поглядав у дзеркало. Худе тіло хлопця набуло округлих форм, груди боліли, а тіло постійно кидало у жар. Хлопець-дівчина з усієї сили вдарила по дзеркалу, яке висіло на стіні. З гучним дзвіном навколо розлетілися шматочки скла, а на долоні дівчини з’явилися краплі крові. Емір та знахар озирнулися до Ю.
- Я не хочу бачити це вібодраження.
Геміул тряс руками і знову бив чолом, що усе виправить.
- Доведеться тобі поки побути у жіночій шкурі, - вимовив Алан-сул.
Емір був готовий стратити знахаря, бо той так помилився. Він взяв за руку сина-дівчину і відвів у дальні покої, де його чи її ніхто б не побачив. Ю закутав обличчя у кольорове покривало, щоб ніхто ненароком не впізнав. Алан-сул завів її до кімнати та промовив:
- Потерпи трохи, Ю, знахар раніше не помилявся, тому зможе знову повернути тобі справжній вигляд.
Ю Бек опустив голову, всівшись на м’які подушки з ногами. Ввечері емір приніс вечерю засімть слуг і, нічого не промовивши, вийшов. Ю Бек не відчувала смаку їжі, лише гіркий привкус образи, який полонив тіло. Ніч в самотності тянулася нескінченно довго, а все тіло пронизувало від болю. Ю Бек була готова кусати лікті, щоб втихомирити біль. Ще одна безсонна ніч погіршила настрій. Ю Бек не хотіла лишатися дівчиною, бажала повернути своє справжнэ обличчя та нормальне життя. Тепер її м’які риси обличчя з пухлими губками заставляли Ю гніватися на увесь світ. Лише сірі очі досі нагадували про колишнє життя і тіло. Сльози котилися з очей, хоч плакати зовсім не хотілося.
Наступні два дні Ю Бек не виходила з кімнати і не бачилася ні з ким. Емір підсипав снодійне у їжу, щоб не говорити зі своєю дитиною. Години проведені у самотності заставили Ю згадати про друзів зі столиці. Чи згадують вони про нього? Її думки про друзів та спогади перервали дивні звуки за вікном. Слуги метушилися по подвір’ю, ніби щось страшне тралося. Ю Бек обережно зняла віконну раму і поставила під стіну, щоб не розбилася. Волосся лізло в очі, заважало вільно рухатися, тому Ю перев’язала його довгою стрічкою. Потім знайшла у кімнаті декілька простирадл. Зв’язавши їх у мотузку, Ю Бек хотіла зпуститися з вікна. Конструкція вийшла не надійна, але вона приклала всі зусилля, щоб втекти з кімнати та про все дізнатися. Вона спустилася на кам’яну доріжку, викладену навколо будинку. Ю Бек згадала, що забула покривало у кімнаті, тепер важко було приховати обличчя. Дівчина махнула рукою і обережно стала пробиратися у будинок з іншого боку. Ю Бек хотіла побачитися з Геміулом, який вже мав закінчити зілля, щоб повернути їй попередній вигляд. Дівчина непомітно прокралася до кімнати знахаря, тихо прочинила двері та увійшла. Вона озирнулася навколо, шукаючи якусь загрозу, бо несамовито швидко забилося серце від тривоги. Перед нею висів повішений на балці кімнати старий знахар. Ю Бек з тривогою на серці повільно підійшла і торкнулася мертвого.
- Хто міг таке зробити? - промовила у голос Ю.
Раптово у думках загуло тисячі запитань. Хто тепер поверне їй справжній вигляд? Невже йому доведеться лишитися дівчиною до кінця життя! Ю Бек скрикнула, а потім затулила рот руками - хтось міг її почути. У коридорі стрімким кроком наближалися люди. Тікати Ю було нікуди, тому вона з острахом глянула як відчинилися двері. Показалися люди - охорона дому, а за ними емір Бек. Алан-сул змінив вираз обличчя, побачивши Ю Бек поряд з повішеним.
- Хто дозволив тобі вийти з кімнати? - грубо спитав емір.
- Я… Ніхто… - мовила Ю.
Емір міцно схопив її за руку і потянув з кімнати. Через плече він гаркув переляканій охороні:
- Приберіть тіло!
Охорона кліпала очима та розглядала розпатлану дівчину у чоловічому одязі, бо своє покривало вона загубила поки лізла по імпровізованій мотузці з вінка. Емір щось фиркнув собі під ніс та сильно стис зап’ястя дівчини.
- Мені боляче, батьку.
- Я не дозволяв тобі покидати кімнату! - бурчав емір.
Він потянув Ю Бек через увесь дім. Вона привертала занадто багато уваги - у еміра стало більше проблем. Слуги та раби перемовлялися, думаючи, що Алан-сул нарешті завів молоду наложницю, зберігаючи її присутність у дому у цілковитій таємниці. Емір відкрив кімнату та штовхнув у середину дівчину. Він помітив зняту раму та суворо глянув на Ю Бек.
- Батьку, чому знахар повішений?
- Ми знайшли його вранці вже мертвим. Він лишив листа для мене, що не зможе виконати клятву - тому повісився.
- Сам? Повісився? Що зі мною тепер буде?
Ю Бек розгублено звалилася на підлогу. Емір мовчав, обходячи кімнату. Потім озирнувся на свою дитину, яку задавив розпач.
- Сейрен.
- Що? - перепитала Ю.
- З цього дня це твоє нове ім’я. Ти будеш вихованицею родини Бек. Доведеться змиритися з тим, що я втратив єдиного сина і підготуватися до поховань.
- Але я не помер! - вигукнув Ю Бек.
- Сейрен припини! Ю Бек - мій син - мертвий вже три дні, а тобі доведеться лишитися моєю вихованицею. Ніколи більше не згадуй про все, що з тобою трапилося за останні дні.
- Я не хочу бути Сейрен! - сказала дівчина. - Я хочу повернути все назад!
Гіркі сльози покотилися по щоках, дівчина підняла сірі очі на еміра. Ком підступив до горла Алан-сула, він нічого не міг вимовити. Він сів та обняв за плечі дівчину-сина.
- Це все, що я можу для тебе зробити. Я не хочу втратити тебе, але по-іншому ніяк не поясниш звідки ти взялася. У твоє перетворення ніхто не повірить.
- Мені доведеться грати роль вашої позашлюбної доньки?
- Звісно ні! - витер сльози з обличчя Сейрен емір. - У моєї дружини була вихованиця, яка багато років жила у нашій родині, на жаль дівчинка померла, але ніхто про це не пам’ятає. А коли загинув єдиний спадкоэмець, то я забрав цю дівчину виховувати, щоб мати спокійну старість.
- Батьку… Пробачте…
- Нічого, Сейрен, якось усе влаштується.
Він поцілував у лоб ”названу доньку” і відпустив її. Сейрен витерла сльози з блідого обличчя і сказала:
- Я не зганблю ім’я родини, яка мене виховала і виростила.
- Тепер твоя доля буде важчою, - виговорив емір. - Дівчині, як ти, буде важко, коли мене не стане.
- Не говоріть так батьку! У вас буде довге життя, - скрізь заплакані очі промовила Сейрен.
Алан-сул кликнув двох служниць та приставив їх до ”доньки”.
- Сейрен, завтра будуть поховання мого сина, тож підготуйся. Служниці тебе зберуть та одягнуть.
Дівчина ввічливо поклонилася еміру, хоч у неї не було бажання переодягатися у жіночий одяг. Алан-сул покинув кімнату, лишивши названу доньку на служниць. Рабині, яких приставив емір, були приблизно одного віку з Сейрен.
- Мене звати Сейрен - я вихованиця родини Бек.
- Сейрен-ханим*, я Найна, а це Ліка. Ми будемо прислужувати вам та виконувати усі ваші накази.
Сейрен посміхнулася, почесавши голову. Хоч зовні вона була дівчиною, характер та звички у неї лишися Ю Бека. Впертість та наполегливість у її важкому чоловічому характері тепер повинна переплітатися у жіночність та ніжність. У рабинь було безліч роботи, але для початку гарненько викупати свою господарку. Сейрен довго пручалася, не дозволяючи себе роздягнути, потім служниці штурнули її у гарячу ванну. Вони старанно почали розщесувати її довге скуйовджене волосся. Сейрен тихо вила, бо не звикла до довгих локонів. Найна чимдуж чекала чорне волосся дівчини.
- Досить! Мені боляче! - галасувала Сейрен, яка вже десятки разів пожаліла, що стала дівчиною.
- Краса потребує часу та зусиль! - говорила Найна.
Ліка терла мочалкою руки та спину Сейрен, а вона прикривала руками груди, розбиркуючи воду навколо. Вона не звикла до жіночих форм та приховувала їх.
Найна була старшою за Сейрен на декілька років. Вона не так давно з’явилася у місті. Управляючий купив її для розваг юному господарю. Але Ю Бек вже був мертвий, тому Найна стала служницею Сейрен. Рабиня була стрункою, пишногрудою з смуглою шкірою і темними очима. Її простий одяг нічим не відрізняв дівчину від інших рабинь палацу. Волосся вона перев’язувала блакитною стрічною, бо найбільше любила колір неба. Це був її колір свободи. Найна була чемною і терплячою, ставилася до Сейрен, як до молодшої сестри, не забуваючи хто з них головний.
Ліка - худа дівчина одного віку з Сейрен. Вона мало говорила, так як досі погано знала мову. Рабиню привезли з іншої країни, а дівчині досі не вдалося повністю оволодіти вимовою. Її біла шкіра виділяла Ліку серед інших рабів. Волосся було світло-каштановим, яке вигорало у світлий на палючому сонці. Вона була кмітливою та уважною - припала до душі Сейрен. Ліка слідкувала за речами та кімнатою вихованиці еміра.
Сейрен довго викручувалася та уникала двох терпеливих служниць. Найна не полишала нечепурну дівчину ні на мить у спокої. Служниці довго мили та натирали ефірними маслами тіло дівчини. Сейрен царапалася і бризкалася водою, не бажаючи приймати поміч від рабинь. Вона мало не втопила Найну.
- Сейрен-ханим! - ледве дихала чорноока служниця.
З волосся дівчини стікала тепла вода, почервонілі очі зло дививлися на присутніх. Сейрен не одразу отямилася і сіла у воду, мовчки дозволивши служницям закінчити свою роботу. Коли вони вийшли до іншої кімнати, Сейрен ледве трималасся на ногах. Служниці, взявши її під руки, повели до ліжка. Дівчина безсило звалилася на м’які подушки. Шовковий халат пропитався ароматом лаванди та ще якихось трав.
- Втоми-лася, - пробурмотіла Сейрен. - Не встану більше!
- Ханим, ви повинні бути присутні на похованні! - сказала Ліка.
- Мені не обов’язково бути присутнім на власних… - запнулася Сейрен.
Вона згадала про всі гіркі події останього тижня. У її душі досі відчувався біль від перетворення та розпач - на очах з’явився блиск сліз. Вона закрила обличчя рукою, щоб її тривоги не помітили служниціі. Найна протерла обличчя, поки Ліка готувала одяг для траурної процесії. Сейрен, уткнувшись у подушку, мовчки горювала над своїм положенням. Життя жінки було важчим - так здавалося Сейрен. Всі ці переживання травили душу дівчини, вона ні з ким не могла поділитися труднощами.
- Сейрен-ханим, час одягатися, - сказала Ліка.
- Я сама! - привстала дівчина.
Сейрен відіслала служниць з кімнати, ставши самостійно одягатися. Дівчина перебирала тканини і прикраси, пояси. Вона не змогла ніяк з ними справитися. Цей одяг Сейрен бачила вперше і немала уявлення як його одягати. Запхнувши гордість подалі, вона набрала побільше повітря, покликала рабинь:
- Допоможіть мені!
Служниці посміхнулися одна одній, приступивши до роботи. Вони надягли на Сейрен короткий лляний топ, розшитий блакитними шовковими нитками. Зверху натянули довгу напівпрозору сукню, розшиту золотом. Сейрен пошатнулася, бо важко стояти у такому одязі. Ліка підтримала її за руку, одягаючи товсті золоті браслети. Найна закручувала навколо талії широкий пояс, поки Ліка одягала під сукню багатошарову спідницю з тонкого сукна. Сейрен ледве дихала, коли її затянули у розкішний пояс. Найна затянула на славу пояс, що аж в очах потемніло. Сейрен сіла на низький стілець з шовковою подушкою. Найна дістала бруштинове намисто та надягнула на шию дівчині та взялася за довге темне волосся. Ліка взула дівчину у шовкові постоли з вузькими носочками, на яких були невеличкі китиці з пучечками ниточок. Сережки довелося відкласти, бо Сейрен ніколи їх раніше не носила. Волосся затянули у зарозуміле плетіння, залишивши частину розпущеною. На голову начепили темне напівпрозоре покривало, що приховувало її волосся та частину обличчя. Сейрен повільно піднялася і опустилася назад.
- Я не можу піднятися! Дихати важко! Я нікуди не піду…
Рабині за руки вивели Сейрен з кімнати. У неї туманилося в очах, але вона покірно слідувала вперед. Рабині підвели її до заклопотаного еміра. Той обвів поглядом бліду дівчину з втомленими сірими очима.
- Ти схожа на свою матір, - ледве вимовил Алан-сул.
- Я хотіла бути схожою лише на себе, - сказала, опустивши очі дівчина.
Емір Бек був стурбований таким виглядом своєї ”вихованиці”. Сіроока дівчина вже нічим не нагадувала йому сина, якого він мав сьогодні поховати.
На поховання приїхало багато знатних людей, яких Сейрен знала і бачила раніше в столиці султаната. Деяких дівчина не знала, відчувала на собі ворожі погляди. Своїми сірими очима вона помітила знайомих зі столиці та школи, але принца не було серед присутніх. Повертаючись з поховань, вона ледве ворушила ногами, важкий незручний одяг заважав дихати. Сейрен постійно плутался у довгій сукні, перечіпаючись на кожному кроці. Повітря не вистачало, а дихати ставало важче з хвилини на хвилину. Сейрен не могла ні на кого обпертя, бо емір був попереду, а її служниці-рабині не були присутні. Говорити дівчина не мала сил, а в очах потемніло від нестачі повітря. Ноги підкосилися і, вона знепритомніла. На землю впасти Сейрен не встигла, хтось її обережно підхопив. Далі вона нічого не пам’ятала.
Люди згурбилися над нею, поки слуги еміра не забрали бліду дівчину з натовпу. Опритомніла Сейрен у своїх покоях на широкому ліжку. На голові лежав холодний компрес. Алан-сул сидів коло неї, водячи похмурим поглядом за невеселими рабинями, які ледве ворушилися навколо дівчини. Вона відкрила сірі очі, пошевеливши головою. Алан-сул прибрав компрес з голови дівчини.
- Ти мене налякала, дорога, - щиро посміхнувся емір.
Сейрен ніколи не бачила такого розлюченого батька з посмішкою на обличчі. Вона торкнулася руки Алан-сула.
- Пробачте, я не звик ходити у довгих сукнях. Мені не вистачало повітря, - мовила Сейрен.
- Звикла, - поправив її слова емір. - Сейрен про тебе всі питали. Я збирався представити свою вихованицю сьогодні.
- Навіщо мене представляти? Я і так усіх знаю, і вони… - зупинилася дівчина, привставши на лікті.
- Я вперше вивів тебе у світ. Ніхто не знає і не бачив раніше вихованицю сім’ї Бек, - пояснив Алан-сул, поглядом виставивши прислугу за двері.
- Я з деякими вчився, бачив когось у столиці, - говорила Сейрен.
- Бачила, вчилася - тобто ти ніколи раніше не була у столиці. Сейрен, зрозумій, ти моя вихованиця. У тебе зараз нема нічого спільного з моїм покійним сином. Ю Бека сьогодні поховали, більше ми його не згадуємо. Ясно? - сувого глянув Алан-сул.
- Не хочу так! - різко сіла дівчина. - Я не можу забути усе своє життя і прийняти себе таким! Навіщо я взагалі лишився живим?
- Знижуй тон, Сейрен! - встав емір. - Ти не маєш тепер права говорити усе, що думаєш!!!
Сейрен безсило впала на подушку.
- Сейрен, я знайду тобі вчителів, щоб ти звикла до ролі, яку на тебе покладено. У мене нікого немає більше крім тебе. Я не хочу втратити останню рідну людину!
Емір тривожно дивився на розгублену доньку-вихованицю. Він не хотів погіршууати життя Сейрен, але по-іншому вона не зможе самостійно існувати після його сметрі.
- Відпочинь, у тебе був важкий день. Зараз тобі принесуть вечерю.
Алан-сул кинув погляд на змучену доньку, яка відвернулася до вікна. Їй було важко - емір розумів, бо з усіх сил намагався виправити свої помилки. Сейрен відмовилася вечеряти, виславши Найну і Ліку з кімнати. Вона довго плакала, поки нарешті не заснула.
Ханим (з турец.) – ввічливеставлення до багатої жінки.