Шион поспішив до підземелля, бо вже пожалів, що хотів стратити ту дівчину. Треба було послати слуг, але він сам спішив до підземелля, майже зриваючись на біг. Наложниця хоч і втекла, але була родичкою еміра Бека. Сіроока наложниця нагадала йому про кращого друга Ю Бека, якого він втратив. Він увійшов до камери, коли кат підняв сокиру над головою непритомної наложниці. Амедомару відвернувся, бо не хотів бачити смерть цієї сіроокої дівчини.
- Зупинись! - гримнув султан.
Амедомару і кат поглянули на Шиона. Султан повільно опустився до побитої дівчини і підняв її за підборіддя. Зараз вона найбільше нагадувала йому померлого друга: така ж бліда та безпомічна. Джафар забіг до камери через хвищину після султана.
- Султане Шионе! - поспішно заговорив Джафар.
- Мовчи! - відрізав султан.
Він піднявся і стянув з Джафара верхній шовкой халат. Ним він накрив рани на спині наложниці та завернув її як дитину. Потім султан передав її на руки Джафару. Емір, кліпаючи очима, дивився на султана. Ніхто з чоловіків не мав права торкатися жінок султана. За це можна було лишитися голову.
- Поверни її в гарем, знайди лікаря. Я сам заспокой еміра Бека, - наказав султан. - Джафар?
- Так, ваша величність.
Емір поніс наложницю назад до сералю, де передав її на руки євнуху. Харон був приємно здивований, що сіроока дівчина лишилася живою.
- Майже жива, лікаря треба негайно, - сказав Джафар.
- Султан її помилував? - спитав Харон, коли роздав накази рабам.
- Ще не знаю добре це чи погано. Звати її як?
- Сейрен… - євнух замовк, бо не знав походження наложниці.
- Вона родичка Алан-сула Бека, тому султан лишив наложницю живою, - мовив Джафар.
Емір гнівно дивився на євнуха, ніби він мав все знати. Чтарий євнух опустиг голову, признаючи свою провину. Краще одразу покаятися, поки султан не став страчувати слуг на право і на ліво. Поки Харон з лікаркою збирали рабів у покоях Сейрен, а Джафар повернувся до себе. Султан Шион стояв у підземеллі ще з годину. Він повільно розвернувся та підійшов до Амедомару. Султан двійчі дварив свого слугу у живіт, Амедомару зігнувся та впав на коліна, хапаючи повітря.
- Ти помилився! Привіз не ту дівчину, - підняв за волосся охоронця Шион. - Ще одна така помилка буде коштувати тобі життя.
Султан пустив його, витерши руки об його одяг. Шион швидким кроком повернувся до зали, де його очікував наляканий до смерті емір Бек.
- Ви ще тут? - спитав султан.
Алан-сул був блідий, як крейда, та ледве ворушив губами. Шион стис кулаки, біль знову розривав серце. Кожного дня, коли на очі султану потрапляв емір, то Шион згадував Ю Бека - свого кращого друга. Навколо його смерті ходило багато чуток по столиці Ібрасіма. Деякі говорили, що Шион сам підлаштував пастку кращому другу і вбив його. На жаль, правди він ніколи не дізнається. Ні емір Бек, ні таємна озорона не знали, хто напав на караван та вбив юного друга принца.
- Сейрен, вона жива? - ледве вимовив емір.
- Жива, але залишиться у моєму гаремі. Можете приставити до неї своїх рабів.
Емір поцілував ноги султану, бо надто сильно турбувався станом єдиною дитини. Шион підняв його за плече та відіслав з зали. Коли Алан-сул сповістив тодішнього принца про смерть Ю Бека - він не переживав так як зараз. Почало світати и Шион відправився відпочивати. Ця ніч була надто довгою та тяжкою.
У гарем кипіла робота: євнух Харон скликав рабів, щоб дивитися за побитою наложницею, згодом прийшла лікарка. Жінка середнього віку з темним прямим волоссям. Її звали Маюра. Вона оглянула рани та стала промивати їх. Сейрен не приходила до тями, коли її перевернули на живіт, щоб скоріше зажили рани від батога.
- За що султан її так? - спитала Маюра эвнуха.
- Втекла, вистрибнувши з вікна, - пояснив Харон.
- Просто відрубали б голову - морока тепер з нею, - сказала Маюра.
- Можливо. Хіба зрозумієш вчинки нашого султана?
Харон розвів руками, лишивши багато запитань Маюрі. Вона лише похитала головою, бо взривний характер султана прибавляв їй роботи. Маюра наклала чисту пов’язку з лікувальними мазями на покалічену спину та вивихнуту ногу. Сейрен спала, схлипуючи увісні. Лікарка помітила шрам від стріли на плечі дівчини. Їй здалося, що раніше вона вже бачила подібне поранення.
Сейрен проспала два дні, ледве могла ворушитися, а з очей капали сльози від болю в усьому тілі. Її необдуманий стрибок з вікна не пройшов безслідно, але це врятувало їй життя. Сейрен стала першою наложницею султана, якк на ранок лишилася живою. Живою, але не зовсім здоровою. До неї Шион стратив тридцять сім наложниць.
Сейрен відкрила очі від знайомого голосу, який гомонів на усю кімнату. Вона підняла голову, щоб побачити знайоме обличчя. Найна присіла коло своэъ ханим.
- Сейрен-ханим, як ваше самопочуття? - спитала вона.
- Жива, мабудь.
Ліка сіла на підлогу коло ліжка Сейрен, її бліда шкіра здалася ще білішою ніж завжди.
- Що ви тут робите?
- Ми приїхали з еміром Беком, а вчора зранку він прислав нас сюди, піклуватися про вас, - мовила Найна.
- Лікарка Маюра сказала, що вам потрібен спокій і ви швидко одужаєте, - сказала Ліка, стиснувши руку Сейрен у своїх гарячих долонях.
- Я сподівалася, що султан мене стратить…
- Що ви таке говорите, Сейрен-ханим? - злякано запитала Найна.
Сейрен спробувала підвестися, але жахливий більу спині скував її рухи. Ледве наложниці вдалося сісти як почувся стук у двері. Сейрен накрила плечі покривалом, а Ліка відчинила двері. За ними стояв євнух Харон та ще кілька рабів.
- Чим зобов’язана вашому візиту? - запитала Сейрен.
- У гаремі заборонено знаходитися іншим рабам чи слугам, якщо вони не євнухи. Ваш слуга заслуговує смертної кари!
- Мій слуга?
Сейрен лише зараз помітила рабів, які тримали зв’язаного Регнара. Дівчина через силу посміхнулася, щоб підбодрити друга.
- Це слуга еміра Бека, мого названого батька. Він має дозвіл від султана присилати в гарем слуг з листами.
Регнар кивнув, його розв’язали, і він передав лист з шкіряною сумкою євнуху. Ліка взяла перевірені речі з рук Харона і передала Сейрен. Наложниця розлючено дивилася на увесь зброд, який увірвався до її кімнати, не даючи дівчині відпочити.
- Ви ще довго збираєтесь тут стояти?
- Вибачте, - шанобливо поклонився євнух Харон.
Всі покинули кімнату наложниці, лише тоді Сейрен застогнала від болю. Найна допомогла їй лягти назад у ліжко. Після обіду Сейрен ніяк не могла заснути, не виходило закрити очі від болю. Рани заживали: лікарка приходила трийчі перевіряла стан Сейрен. Дівчина відходила потроху від жаху, який пережива. Ввечері вона написала лист еміру, щоб Алан-сул зайвий раз не хвилювався. Ліка передала лист Регнару.
- Як там Сейрен-ханим? - запитав Ренгар.
- Одужує, - проговорила Ліка, посміхаючись молодому воїну.
- Емір зв’язаний по руках і ногах та не може нічого вдіяти. Султан зранку прислав величезний калим за Сейрен-ханим.
Ліка опустила очі, знаючи, що Регнар був закоханий у Сейрен-ханим. Сама служниця приховувала свої почуття від Регнара. Вони розсталися, Регнар передав лист еміру. Алан-сул торопливо взяв до рук свиток, немов найдрогоціннішу річ. Емір бережно розкрив лист, читаючи:
”Дорогий батьку, емір Алан-сул Бек!
Я не знаю радіти мені чи ні, але я не хотіла лишатися живою. Дізнавшись про ваш вчинок, мені стало тепло на серці. Султан вибив з мене усі дурні думки! Мені більше не хочеться накласти на себе руки. Я тепер наложниця кращого друга - доля жорстоко зі мною обійшлася. Бережіть себе!
Ваша вихованиця, Сейрен.”
На очах еміра з’явилися сльози, які він змахнув рукою. Його єдина дитина вирішила померти, щоб не зганьбити імені родини. Алан-сул печально поглянув на лист, літери якого так старанно виводила його дівчинка. Емір Бек спокійно підпалив лист, щоб ніхто не зміг його перечитати. Регнар не зрозумів чому плакав над листом емір, а потім спалив.
Вечір наступав на пяти дню. Золоте коромисло від сонячного проміння сховалося за піщаними барханами навколо столиці. У сералі було спокійно і надто тихо, Харон обійшов наложниць та відправив одну з них до султана. Сейрен відпочивала на ліжку після перев’язки. Вона не знайшла порозуміння з лікаркою Маюрою, яка хотіла оглянути рани наложниці. Служниці поговорили з нею, лікарка лишила їм мазі, щоб ті слідкували за здоров’ям дівчини.
Сейрен сиділа на купі подушок у блакитному ентарі з синім поясом. На колінах лежала стара книга віршів, яку вона намагась читати. Прикрас вона не носила, а на голові була напівпрозора блакитна вуаль, яка прикривала волосся та частину обличчя. Хтось постукав у двері, які миттю відчинив євнух Харон. Він упустив у покої наложниці еміра Джафара, який прийшов сюди за наказом султана у супроводі своїх слуг. Всі авони дивилися в підлогу, щоб не скривдити поглядом жінку султана. Візит давнього друга спантеличив Сейрен, вона не знала як себе поводити. Найна допомогла їй встати і поклонитися одному з трьоїх емірів. Джараф був високим чоловікам з чорними волоссям і темними очима. У нього був слуглий колір шкіри та атлетична статура. Сейрен з-під лоба розглядувала людину, яку раніше вважала другом.
- Доброго вечора, Сейрен-ханим! Ти могла б не вставати!
- Дякую! - усілася назад на ліжко Сейрен.
Ліка принесла купу подушок, приготувавши місце для еміра. Євнух та слуги стояли коло дверей. Джафар декілька хвилин збирався з думками, не знаючи як почати розмову. Його прислав сюди султан з перною метою, вперше Джафар не знав як діяти.
- Як ваше самопочуття? – заговорил емір.
- Вже краще, - сухо мовила Сейрен. - Хоч не думаю, що султана насправді цікавить моє здоров’я.
- Ти права, - посміхнувся Джафар. - У мої обов’язки входить виправляти помилки султана.
- Значить, залишити мене у живих було помилкою?
Джафар посміхнувся, дивуючись прямолінійності наложниці, ніби вона не розуміла усієї ситуації. Її життя у ту ніч висіло на волосині. Емір протянув мовчки Сейрен подарунок, щоб загладити вину. Наложниця приняла його, хоч розуміла, що султан особисто не присилав їй нічого, тим паче не буде вибачатися.
- Якщо це вибачення від вас, емір Джафар, то я не прийму цей подарунок, - мовила Сейрен. – Ви нічим мені не зобов’язані.
- Хммм… - здивувався розумній відповіві Джафар. - Розумію, це подарунок від султана з вибаченнями за нього від мого імені. Ви праві, султан Шион не буде вибачатися перед наложницею.
- Я не просила вибачатися переді мною. Розумію, що я порушила закони.
”Дивна дівчина, надто розумна наложниця,” - подумав Джафар. Емір залишив на столику подарунок Сейрен і хотів покинути її покої.
- Зачекайте, еміре Джафаре! - зупинила його Сейрен.
Наложниця подала знак служниці, Найна принесла одну річ - верхній халат еміра.
- Дякую вам за допомогу.
Найна передала еміру чистийодяг, у який раніше султан завернув наложницю. Джафар приємно здивувався, поглянувши через плече не Сейрен. Він кивнув головою і, забравши речі, покинув кімнату разом з слугами та євнухами. Харон вийшов останнім та зачинив за собою двері. Сейрен лише тоді змогла дихати спокійно, не лякаючись наслідків за свої різкі слова. Дівчина відмовилася вечеряти і солодко заснула серед подушок.
Емір Джафар дуже скоро представ на суд перед султаном за свій вчинок. Султан Шион довго лаяв друга за подарунок побитій наложниці, яка втекла від нього. Вн вважав, що дівчина отримала легке покарання.
- Ваша величність, ви мало не вбили вихованицю еміра Бека. Я вважаю, що вчинив правильно, вибачившись від вашого імені.
- Я не збирався вибачатися, думав, що вона не виживе.
- Султан Шион, після неї ви не стратили жодної наложниці, - зауважив Джайар. – Сейрен добре впливає на ваш гнів.
- Вірно.
Шион став коло вікна, спиною до друга.
- Я мало не вбив ще одну дитину родини Бек.
- Ви досі згадуєте Ю Бека? - спитав Джафар.
- Джафар, ми були близькими друзями. Я не хочу заставляти його батька ще когось ховати.
Шион сів на підвіконня та поглянув на друга. Джафар постарів в його очах, хоч вони бачилися кожного дня.
- Ви заплатили за Сейрен калим - навіщо? Невже збираэтеся на ній одружитися?
- Не збираюся. Амедомару помилився, привіз не ту дівчину, тому я винен перез еміром Беком.
Шион суворо дивився перед собою, ніби його невищивий ворог стояв поряд. Молодий султан нервово стиснув кулаки, опановуючи свій гнів. Він згадував друга свого дитинства: худий, сіроокий з темним волоссям. Ю Бек вирізнявся серед інших красивим почерком. Шион досі не знав, чим приглянувся йому той хлопчина з надзвичайним почуттям справедливості, який ні хвилини не сидів на місці. Шион посміхнувся, тепло згадуючи друга у своєму серці.
Джафар повільно покинув покої, лишивши султана на одинці зі своїми роздумами. Емір завмер коло дверей, шкодуючи про манери султана та його бурхливий характер. Джафар вийшов, бо і йому було боляче дивитися на Шиона у такому важкому стані. Султан заснув наодинці, чомусь він не хотів бачити жодне з облич своїх наложниць. Сон тікав від нього, лише під ранок втомлений султан зміг заснути. Снилися йому три друга, двоє з яких вже покинули цей світ. Джафар один підтримува Шиона, а інші лише - боялися.