Сад, який ще тільки-но прокинувся, виглядав неймовірно привабливо в перших променях яскравого сонця. Дерева буяли запашним цвітом. Коли ввечері дивитися з вікон на цю красу, то ввижається, ніби то на всі садові дерева опустилась пухка мана, яка от-от пропаде, і в такий момент неможливо всидіти в чотирьох стінах палацу. Тоді негайно треба перевірити чи то все справжнє, чи якесь магічне дійство коїться в саду. Та ця магія триває не довго. В якийсь момент з дерев починають сипатись тендітні пелюстки, а через кілька днів крім молодого листя на них не залишається нічого. Але коли осипаються квіти, за ними завджи виростають плоди.
Квітучі дерева сліпили очі від краси. Повітря наповнювалося ароматами меду та різнотрав’я. Уздовж кам’яної доріжки росли великі кущі пахучих айстр, далі одна до одної тулилися квіточки незабудок та жовті ехінацеї. Сад благоухав свіжістю та красою. Фруктові дерева радували око майбутнім урожаєм. Зелена свіжа трава шовковим килимом розкинулася навколо дерев. Вона лоскотала руки та стала таємним місцем для відпочинку двох юнаків. Вони сиділи спиною один до одного, ніжилися на сонці, опустивши руки у траву. Обидва були темноволосі, але зовсім не схожі. Дерева колихав легкий вітерець, навіваючи сон та спокій на двох друзів. Одягнені вони у багатий одяг, прикрашену золотою вишивкою та дорогоцінним камінням. Вони мали при собі зброю, прикрашену золотими та срібними розписами, яка видавала їх високий статус.
- Ю Бек, коли ти повертаєшся додому? – спитав старший юнак.
- Завтра, принце Шионе, - відповів сіроокий Ю Бек, нахилився вперед.
Він потер руки та перевірив чи на місці кинджал. Холодну зброю худий хлопчина рідко випускав з рук, особливо перебуваючи в султанському палаці. Не так давно смерть випустила підлітка зі своїх обіймів. Він вирішив не згадувати як ризикував власним життя заради друга. У палаці його не зрозуміють. Щирість та взаємовиручка не цінувались за білими мурами жорстового палацу, де кожен намагається підловити іншого та зайняти найкраще місце. Це логово гадюк, де кожен здатний на все заради власної вигоди. Це місце стало смерть для одних, та підвищенням для інших.
- Ю Бек, не зви мене принцем, коли ми на одинці. Ти для мене дорогий друг, а не слуга, - мовив Шион, посміхаючись йому.
- Шионе, ти знаєш, я не люблю ризикувати. У палаці навіть стіни мають вуха, - шанобливо схилив голову Ю Бек.
Принц посміхнувся у відповідь і влігся на шовкову траву. Він закинув руки за голову і дивився на сидячого друга. Довгий погляд стривожив Ю Бека, він нахмурив сірі очі. Юнакові здався дивним немигаючий погляд принца з незнайомими іскрами в очах.
- Що не так? – запитав хлопець.
- Як плече? Досі болить? – спитав принц.
Ю Бек торкнувся лівого плеча. Болі він вже не відчував, але назавжди лишився слід від отруйної стріли. Ю Бек врятував принцу Шиону життя, закривши його собою. Шрам зайвий раз показував принцу відданість хлопця. Вірність, якою заслужив довіру та любов принца.
- Пробач за вчорашнє! – швидко заговорив принц. – Я хочу, щоб ми лишилися друзями.
Шион ніжно торкнувся руки друга та обвів його теплим поглядом. Ю Бек похитав головою, озираючись довкола. Їх дружба стояла на межі дозволеного. Принц не дозволяв зайвого, хоч хотів набато більшого, ніж Ю Бек міг дати. Він цінував друга і вмів конролювати свої бажання.
- Знову ти руки розпускаєш, Шионе!
- Якби ти був дівчиною, Ю Бек, я б давно на тобі одружився.
Ю Бек розсміявся, хоч сам тепло ставився до принца, але ніколи не дозволяв собі більшого ні поглядом, ні думками. Разом вони навчалися вже чотири роки. При палаці був навчальний заклад для знатних людей та їх нащадків. Там хлопці й познайомилися декілька роки тому. Шион не вирізнявся серед інших знатних учнів, тому Ю Бек лише через місяць дізнався про його походження.
- Ю, султан бажає мене одружити, - мовив Шион, відпустивши руку друга.
- Давно пора, тобі майже шістнадцять!
- Можливо, ти правий, - печально видихнув принц. – Наша дружба не постраждає після мого весілля?
- Ніколи! – сказав Ю Бек. – Я хочу тобі вірно служити.
- Думаю, я знайду тобі місце у палаці, коли стану султаном, - вимовив Шион. – Тільки ти скоріше повертайся.
- Я лише на місяць тебе покидаю, мій принце. Мені треба провідати батька, цього року річниця зі смерті моєї матері. Я не можу пропустити дні поминання та смутку.
- Я свою не пам’ятаю, - сказав Шион, - у султана багато дружин. Порядок у гаремі жорсткий, тому я заведу лише одну дружину.
Ю Бек сховав обличчя за руками, щоб знову не розсміятися. Шион ущипнув його на ногу, бо друг вів себе не чемно. Принц сів навпроти друга, склавши ноги під собою. Шион скуб руками траву і складав її на землю.
- Чого мовчиш? – спитав Ю Бек.
- Не хочу, щоб ти їхав, у мене не хороше передчуття.
- У тебе залишаться Джафар і Корсо.
- Джафар далі книг свого носа не суне, а Корсо… Батько сулить його мені в еміри, хоч він лише на рік старший за мене.
- Мені чотирнадцять, а ти вже пропонуєш мені службу у палаці. Нам всім треба вчитися, якщо ми хочемо не посоромити тебе у майбутньому.
- Я ще не султан, але з тобою розлучатися не хочу. Батько, великий султан Хантомар, нехай матиме довге життя, щоб мені набратися мудрості, вважає, що ти шукаєш вигоду з нашої дружби.
- Ти у це віриш? – поцікавився Ю Бек, відчуваючи біль у душі.
- Я тобі довіряю, - відповів у губи юнакові принц.
Ю бек почервонів та опустив очі. Увага принца іноді переходила усі допустимі межі. Рука Шиона торкнулася талії друга і поповзла угору по спині. Дотики були ніжними та обережними, ніби принц боявся злякати здобич. Ю Бек затримав подих, заплющивши сірі очі. Він не боявся домагань другу, в деякій мірі вони були приємними. Від кожного дотику щось завмерало в душі, а внизу живота виникало приємне томлення. Сердце юнака шалено забилося в грудях.
- Ю Бек… - прошепотів йому на вухо принц. – Я хочу, щоб ти завжди був поряд зі мною.
- Я обіцяю вам, мій принце.
Їх губи майже доторкнулися. Шорох відволік юнаків, Шион вихопив кинджал та кинув у бік. Ю Бек приготувався захищати свого принца. Але там стояв євнух, який низько вклонився, благаючи за своє життя. За розмовою вони не помітили що їх почали шукали. Трохи далі стояло декілька слуг, які просили принца повернутися у палац. Шион встав із м`якої трави й потянувся. Він був високим, струнким, широким у плечах на свій вік. У Шиона були зелені очі та невеликий лоб з прямим носом. Овальне обличчя з чорним волоссям він коротко зрізав, щоб бути менше схожим на своїх братів. На ньому був короткий жилет, через який було видно засмаглий торс принца. Зелені шаровари підтримував широкий пояс, розшитий золотою ниткою. Він озирнувся до друга, подав тому руку, щоб допомогти піднятися. На душі стало гірко, ніби вони бачилися востаннє. Шион швидким кроком пішов за слугами, озираючись до Ю Бека. У сірих очах друга застила печаль.
У палаці Шион зустрів Джафара, який був трохи старшим за самого принца.
- Султан бажає вас негайно бачити! – мовив він.
- Я вже йду… А ти бачив Корсо? Куди він подівся? - питав Шион.
- Після вчорашнього полювання рани зализує, - відповів Джафар.
Принц Шион цінував своїх друзів і завжди турбувався про їх життя. Корсо, Джафар та Ю Бек були опорою юного принца на шляху його просування до трону. Принц Шион був один з десяти нащадків султана Хантомара. У султанаті Ібрасімі право на трон отримував найздібніший зі спадкоємців. Принц у супроводі Джафара підійшов до султана…
Ю Бек залишився у саду, поки не зникли з виду принц зі слугами. Він трохи полежав на траві - згодом зголоднів. Ю Бек у свої чотирнадцять здобув довіру принца, хоч їх дружба іноді переходила межу, як здавалося деяким. Одну ніч вони спали разом в одному ліжку, спогади про яку хлопець збирався берегти у власному серці. Далі кількох поцілунків вони не зайшли, хоч принц вже був досвітченим у цих справах. Ю Бек дозволив би принцу робити все що завгодно зі своїм тілом, але Шион не скориставля можливістю. Він хотів назавжди прив’язати до себе доруга. Тому вирішив не поспішати. Все одно Ю Бек не зможе його покинути.
Чутки про недостойну поведінку принца розлетілися по палацу, тому Ю Бек відчував себе неприємно знаходячись у всіх на виду. Тим паче, що в чутках не було ні краплини правди. Принц Шион був достойною людиною і ніколи б не принудив його до близькості, як шепотіли слухи. Ю Бек сам прийшов до лікаря, який оглянув його тіло, щоб доповісти султану. Він сподівався, що той1 повірить сину та закриє рота пліткарям. Нікому не можна давати повід впливати на принца через ці жахливі чутки, тому Ю Бек поспішав покинути столицю. Життя та благополуччя його принца були на першому місці. Якщо деякий час його не буде поруч, то все має забутися.
Ю Бек був сином одного з емірів султана Хантомара та єдиною дитиною у родині. Він пообідав, повернувшись у палац після прогулянки у саду, потім перевірив коней та всі приготування джо довгої дороги. На світанку хлопець збирався відправитися з торговим караваном додому. Справ у нього було безліч, але Ю сподівався ще раз побачитися з принцом Шионом. На жаль, зустріч не відбулася, Ю Бек попрощався з Джафаром та Корсо. Він і не здогадувався, що бачиться з ними востаннє.