Наступного дня дівчина обдумувала свої дії, як їїй поводитися, коли викличуть до султана. Скільки б Сейрен не думала, нічого путнього не придумала. У сераль був один вхід, а вихід – смерть. Наложниці та дружини султана були в’язнями золотої клітки на все життя. Палац для наложниць. Був триповерховим, але майже пустим. Сейрен збиралася втекти з гарему, але тоді її точно стратять. Дівчина не хотіла бути наложницею, заміж теж не збиралася - тому повернутися додому не могла. Єдине, що їй лишалося чекати на слушну нагоду для втечі.
Нагоду випала дуже скоро. Переляканий раб вбіг у покої Сейрен і став махати руками, намагаючи щось пояснити. Дівчина посміхнулася.
- Я не розумію.
Раб сумно дивився на темноволосу Сейрен. За мить зайшов Харон у супроводі декількох рабинь. Дівчина підскочила з місця, бо страх напав на неї. Харон навіював поганий настрій, який швидко розповсюджувався на присутніх. Дрібні мурашки побігли по спині Сейрен, коли вона зустрілася поглядом з євнухом. Він кашельнув, що розрядити обстановку.
- Султан бажаэ бачити тебе цієї ночі.
- Це велика честь?
- Рабині тебе підготують, - суворо глянув эвнух.
Сейрен відвернулася, щоб більше не дивитися на Харона. Євнух вийшов, а рабині принялися за роботу: одягати, натирати і заплітати наложницю. Сейрен все терпіла, бо не довго їй було страждати. Частину її темного довгого волосся заплели у коси, потім обягли удовгу спідницю з прозорими вставками, яка мала довгі розрізи з обох боків. Сейрен при кожному кроці показувала оголені ноги. Дівчина ніколи такого не носила, тому соромилася і постійно смикала спідницю. Зверху їй одягли ліф з прозорили рукавами, які спадали з плечей та зовсім не прикривали руки і живіт.
- Я в такому одязі не вийду з кімнати!
- Ви прекрасно виглядаєте, ханим!
Сейрен трималася подалі від дзеркала, вона досі недолюблювала цей атрибут кімнати. Наложниця була готова і, сидячи чекала на євнуха. Харон з’явився вчасно, коли Сейрен накрили покривалом. Він оглянув дівчину, щоб не було жодних недоробок і сказав:
- Ходімо, Сейрен, султан чекає.
Він тихо промовив її ім’я, ніби дівчина вже не повинна була його носити. Харон провів Сейрен по коридору, а позаду йшли двоє рабів. Дівчиа пам’ятала цей коридор, бо не раз раніше ним ходила. На жаль, життя обернулося для неї жахливою недолею, яке сильно підкосило її впевненість. Харон завів наложницю до покоїв султана. Шион стояв коло вікна, підперши рукою підборіддя. Він навіть не озирнувся до наложниці. Євнух поклонився султану та вискочив з покоїв, не бажаючи знахоитися у присутності султана довше ніж потрібно. Шион майже не змінився з їх останньої зустрічі, хоч минуло більше чотирьох років. Ті ж печальні зелені очі, коротко підстрижене темне волосся, світлі шаровари та жилет, який майже не прикривав торс. Сейрен розглядала друга свого дитинства, який зараз бачив у ній лише тимчасову розвагу на одну ніч. Наложниця вирішила усе закінчити цієї ночі, знаючи гарячий характер Шиона. Султан стояв спиною до наложниці декілька хвилин, потім повільно підійшов до нової жертви, запитавши:
- Звати тебе як?
- Сейрен Б…
Вона не встигла вимовити так, як Шион міцно поцілував її у холодні уста, з яких тільки-но зривалися слова. Цей поцілунок з гірким присмаком примушував несамовито колотитися серце Сейрен. Шион обійняв її за тонку талію, зтянувши з наложниці покривало, а іншою рукою схопив за підборіддя.
- Сірі очі… Не найгірший варіант.
Він ще раз грубо поцілував Сейрен, прибравши руку з талії. Шион штовхнув надожницю на ліжко та влігся поряд з нею. Сейрен відвернулася, коли султан застив над нею, розглядаючи м’які приємні риси її обличчя. Шион розв’язав тонку стрічку на її одязі, щоб розпустити ліф. Показалися оголені плечі та опуклі груди. Султан не поспішав, цілуючи наложницю в рожеві уста, шию, плечі. Його теплі руки заставляли дівчину мліти від кожного дотику. Шион прекрасно знав таємниці жіночого тіла, знав як підготувати її до насолоди. Сейрен готова була поступитися гідністю і розділити задоволення з султаном, але щось не давало їй повністю окунутися у розпусту. водила очима по кімнаті, бо хотіла негайно зупинити султана. Від запаленої лампади коло ліжка Сейрен помітила бликс та потянула туди руку. Шион знову зловив її губи, задираючи спідницю - наложниця мало не мліла від приємних дотиків. Сейрен дотянулася до блискучого предмета, який виявився гострим кинджалом. Вона стисла у руках холодну зброю, не бажаючи завдати шкоди султану. Шион запідозрив неладне та схопив її за горло, а Сейрен миттєво розрізала повітря кинджалом, вивільнившись від обіймів султана.
- Не підходь! - вимовила Сейрен, наставляючи на султана кинджал.
- Що за надожниці трапляються? Ти не перша, яка бажає моєї смерті, - посміхнувся Шион, сівши на ліжко.
Він зовсім не боявся дівчини перед ним. Сейрен розуміла, що шансів завдати шкоду Шиону у неї немає, її навики долекі від ідеалів. До того ж шкодити Шиону вона не хотіла, тільки зупинити його домагання.
- Я не збираюся ставати вашою іграшкою на одну ніч!
- Давай закінчимо! Ти не помреш швидко! - блиснув очима султан.
- Ні за що!
Дівчина підхопила своє покривало з підлоги та жбурнула у вікно кинджал. Сейрен за мить вистрибнула у вікно, приземлилася на пологий дах та скотилася на викладену каменем дорогу. Сейрен боляче вдарилася боком та підвернула ноги, але залишатися на місці не хбиралася. Шион підбіг до вікна і уставився на подвір’я. Було темно, він не міг побачити як, закутавшись у покривало, Сейрен сховалася серед слуг двору. Султана охопила неконтрольована злість: від нього вперше втекла наложниця. Він кликнув охорону, Амедомару з острахом влетів у покої правителя.
- Знайдіть цю наложницю, - вказав Шион на розбите вікно. - Даю тобі годину!
Амедомару поклонився і вийшов, щоб почати пошуки сіроокої наложниці. Вони підняли усю охорону палацу та стали обшукувати кожен куточок. Шион нервово ходив по кімнаті, поглядаючи у вікно, досі дивувався як наложниці вистачило сміливості стрибнути. Через півгодини його наказ був чітко виконаний, а сам султан спустився у підземелля, куди дівчину привела охорона. Амедомару сильно здивувався, побачивши сірооку наложницю, яка посміла втекти від султана. Її саму лише два дні тому привезли у палац. Сейрен сиділа під стіною, вкутавшись своїм покривалом. У її сірих очах не було ні жалю за свій вчинок, ні страху перед розплатою. Коли увійшов султан, наложниця не підняла голови. Сейрен знала, що за втечу її стратять: померти від рук кращого друга не така вже й погана смерть. Сейрен обняла руками коліна, щоб приховати порваний одяг. Шион присів до неї та вдарив по обличчю беззахисну дівчину.
- Я б тебе стратив зранку, як інших своїх наложниць, з якими проводив ночі. Тікати було не обов’язково. Тепер не сподівайся на швидку смерть!
Сейрен мовчала, витерши кров з розбитої губи, не піднімала очей на Шиона. Виявилось, що чутки правда. Нинішній султан страчував на ранок кожну жінку, з якою проводив ніч. До сих пір у нього не було спадкоємці. Вона не збиралася виправдовуватися, бо не хотіла лише існувати в сералі. ”Пробач, батьку, я була поганим сином і донька теж не краща!” - подумала Сейрен, стиснувши зуби. Султану не сподобався її спокій. Він ухопив батіг, який висів на стіні та, виславши охорону, гримнув на наложницю:
- До стіни обличчям!
Сейрен вперше почасила перекошене від злості обличчя Шиона. Молодий султан зірвав з нею покривало, оголивши спину. З гучним свистом батіг розрізав бліду шкіру наложниці. Сейрен стиснула зуби від жахливого болю, яка роздирала її плоть. Кожен удар гостро чіплявся за спину наложниці. Вона трималася з останніх сил, щоб не проронити ні звуку, а потім опустилася на коліна. Шион продовжував лупити з усієї сили, бажаючи почути крики своєї жертви. Сейрен осіла на підлогу, втративши свідомість, вона вже нічого не відчувала. Султан, мабудь, збирався забити наложницю до смерті. Амедомару відвернувся, не міг більше бачити біль невинної дівчини. Щось у душі обірвалося та похитнуло його сліпу прихільність до султана.
- Ваша величність! - гукнув султана знайомий голос.
Шион не озирнувся, поки хтось не схопив його за батіг. Султан з гнівом в очах повернувся , щоб побачити, хто йому заважає. Батіг тримав емір Джафар, який вже годину шукав султана.
- Чого тобі? - гаркнув султан.
Джафар продовжував тримати батіг, хоч Шион потянув його на себе. Емір відчув щось мокре у руці, а потім помітив, що султан мало не до смерті забив темноволосу наложницю.
- Емір Алан-сул Бек вже п’яту годину просить вашої аудіэнції, - заговорив Джафар.
- Емір Бек? - опустив батіг Шион. - Яким вітром його занесло у столицю?
Джафар передав батіг Амедомару і відповів:
- Не знаю, ваша величність, але вигляд у нього надто тривожний.
- Добре, я його зараз прийму, - сказав Шион.
Султан збирався вийти за еміром, але озирнувся до охорони. Погляд його зупинився на побитій наложниці.
- Відрубайте їй голову на світанку!
- Так, ваша величність! - мовив Амедомару.
Охорона підтянула побиту дівчину до колоди. Вона була ще жива - дихала. Султан з еміром пішли коридором до пишноъ зали, де було багато смолоскипів. Все довкола освічував вогонь, охорона стояла під стінами. Емір Бек стояв серед пустої зали. У руках він тримав лист-наказ від султана. Султан пройшов повз свого слугу та сів на м’який п’єдистал.
- Я не кликав вас у столицю, емір Алан-сул Бек. Навіщо ви приїхали? - питав султан, який не хотів бачити його.
- Мудрий султане, ваша охорона забрала мою виховицю - Сейрен Бек - у гарем. Вони помилилися будинком, бо ваш наказ був не для моєї родини.
- У чому ж проблема? - підняв очі султан.
- Дозвольте забрати мою вихованицю додому. Вона єдина відрада мого життя. У неї такі ж сірі очі як у Ю.
- Сірі очі як у Ю… - повторив до себе Шион.
За мить його осінило - сіроока наложниця, яку він велів стратити на світанку, вихованиця еміра Бека.
Він різко встав з місця і пройшов мимо емірів; Джафар став поруч з Алан-сулом.
- Якщо хтось потрапляє у гарем, не покидає його до смерті. Чи ви хочете отримати її голову на срібному блюді?
У еміра Бека похололо у грудях, він опустився на коліна, а очі наповнилисяя слізьми. Султан покинув залу.
- Змилуйтесь, ваша величність! - благав емір.
- Султан покинув залу, - сказав емір Джафар.
- Якщо і вона помре, то мені не лишиться більше для кого жити.
Джафар підняв еміра з підлоги і хотів заспокоїти.
- Я поговорю з султаном! Ваша вихованиця лишиться живою!
Емір Бек не слухав, а лише шепотів ім’я своєї вихованиці. Джафар відвів його до іншої кімнати, а сам поспішив за розлюченим султаном.