Пройшло два тижні як Сейрен стала мешкати у гаремі, ставши наложницею султана. Рани повністю зажили, і дівчині було нудно сидіти у чотирьох стінах своїх покоїв. Вона отримала дозвіл у євнуха Харона відвідати сад, який примикав до гарему. Наложниця вийшла вперше за довгий час під блакитне небо з золотим сонцем, навіть дихати стало легше. Сейрен ступила у зелену траву, за якою дбайливо слідкували садівники, щоб не пожовкла трава та квіти від пекучого сонця. Найна і Ліка йшли за Сейрен, яка знала шлях до потаємного місця. Наложниця легко рухалася, ніби за її спиною виросли крила. Вона була одягнена у сірі шаровари з довгою шовковою тунікою, розшиту золотрю вишивкою навколо горловини та на прозорих рукавах. Волосся було сплетене у дві тугі коси, а зверху блакитне покривало. Півгодини вони бродили по саду, поки не сіли відпочивати під апельсиновими деревами. Сейрен всілася на зелену траву.
- Сейрен-ханим, вам не треба так сидіти! - сказала Найна. - Ми принесли килим!
Ліка тримала плетену корзинку та килимок для наложниці. Тільки-но Ліка поостелила на траву килимок, Сейрен розхотілося сидіти. Вона вскочила та почала ходити навколо апельсинових дерев, вдивляючись у їх верхівки, де росли стиглі помаранчеві плоди. Апельсини притягували до себе погляд, хоч Сейрен мала вдостоль їжі у гаремі. Їй захотілося прийти саме у цей куточок саду, з яким були пов’язі найкращі спогади. Під одним деревом був плаский камінь, на який наложниця поклала два апельни, які вона зірвала з дерева. Стиглі плоди так і просилися до рота, Сейрен зняла з голови покривало та полізла на дерево. Найна аж підскочила від подиву.
- Сейрен-ханим, ви куди?
- Не хвилюйся, Найна! Я хочу зірвати стиглих апельсинів до обіду!
- Сейрен-ханим! - злякано говорила Ліка.
Служниці стояли під деревом, з острахом підіймали голови до наложниці. Сейрен обережно залізла, щоб не зіпсувати ні одяг, ні зламати гілки дерева.
- Обережно, Сейрен-ханим!
Наложниця зірвала апельсин та кинула служницям, а вони вкладали плоди у корзинку. Вони сміялися та ловили фрукти.
Саме цей куток саду був улюбленим місцем відпочинку султана Шиона. Він не поспішаючи підходив до апельсинових дерев у супроводі еміра Джафара і декількох слуг. Вони розмовли про якісь державні справи, аж почули сміх та тривожні голоси. Джафар поклав руку на зброю, Шион гнівно звів брови, шукаючи винних у цьому шумі. Він помітив двох служниць коло дерева, а на ньому ще одну. Це була сіроока наложниця.
- Що вони тут роблять? - здивувся султан.
- Апельсини рвуть, - сказав Джафар.
- Чого вона залізла на дерево? Її ще батагом пригостити? - рознівався султан.
- Ваша величність! Змилуйтесь…- говорив Джафар, розуміючи, що потім султан пожалкує про поспішне рішення.
Вони стали підходити блище, а Найна все умовляла Сейрен-ханим злісти.
- Сейрен-ханим, якщо хтось побачить!?
- Сумніваюсь, що хтось приходить сюди…
Вона стала злазити з дерева і зачепилася рукавом за гілку. Сейрен підсковзнулася на гладкій корі та полетіла вниз на землю.
- Сейрен-ханим! - підскочили до неї дві служниці.
Сейрен розсміялася, лежачи у траві: на пам’ять їй прийшли щасливі моменти з минулого, пов’язані з цим місцем. Вона провела рукою по м’якій зеленій траві, а тоді сіла, вибираючи з волосся травинки.
- Сейрен-ханим, ви не поранилися? - питала Ліка.
- Зовсім, ні, - збрехала Сейрен.
Вона поцарапала руку та порвала рукав шовкового одягу, з подряпини виступили перші краплі крові. Звісно служниці помітили невеликі рани їх ханим.
- Сейрен-ханим, треба повертатися.
- Добре, - піднялася дівчина з трави.
Сейрен посміхнулася і підняла очі. Погляд наложниці зустрівся з суровими очима султана, Сейрен зблідла. Погляд сірих очей наповнився страхом, Шион мимоволі посміхнувся. Наложниця поклонилася, а за нею й дві служниці.
- Султане Шионе! - привіталася Сейрен.
- Надто далеко ви зайшли від гарему!
- Пробачте, але ніхто не забороняв приходити у цей тихий куточок, - сказала Сейрен, поглянувши в очі султану.
Шион нахмурився, Джафар виступив уперед і мовчав. Сейрен не могла промовчати. Деяким слугам здавалося, що вона спеціально провокує султана, намагаючись так привернути до себе увагу.
- Повертайся у гарем негайно!
Дівчата ще раз поклонилася і пройшли повз злого султана. Світ потемнів в очах Шиона від ярості та роздратування, але Джараф не дав йому зірватися на слугах. Він давно знав друга і вчасно зреагував.
- Ви пам’ятаєте цей куточок саду?
- Звісно, - пом’якшав голос у султана. - Я з вами багато часу раніше тут проводив.
П’янкий аромат апельсинових дерев навіював яскраві спогади зі складного, але щасливого дитинства. Шион торкнувся дерева і весь гнів зник. Йому захотілося апельсинів, коли він підняв очі догори. Султан підійшов до дерева, з якого впала наложниця. Шиону в голову прийшла неправильна думка: полізти на дерево за солодкими плодами. Джафар, ніби здогадався про наміри султана, став рискати очима в пошуках помаранчевих плодів. На плоскому камені лежали кілька дбайливо покладених стиглих апельсини. Джафар запропонував їх султану, Шион мимоволі посміхнувся.
- Вони ж падали з дерева, - сказав Шион. - Їх поклала моя наложниця?
- А хто ще?
- Дізнайся про неї все, - наказав султан.
- Її звати Сейрен Бек, вона вихованиця еміра Алан-сула.
- Цього мало, вона не схожа на інших, - говорив Шионю.
- Як накажете, - схилив голову Джафар.
Вони ще ходили садом, любуюючись природою. Шион обдумував пробеми султаната та обмовився про свій скорий від’їзд зі столиці.
- На кордоні з халіфатом не спокійно. У них помер халіф, як докладують розвідники, - доповідав Джафар.
– Тепер його сини ділять трон?
- ви ж не зюираєтесь розпочати війну? Запитав Джафар.
- Зовсім, ні, - пояснив Шион, - я хочу впевнитися у захисті наших кордонів.
Джафар порівнявся з султаном і зосереджено поглянув на нього. Шион дивився під ноги, щоб його уважний друг не здогадався про справжню причини від’їзду зі столиці.
- На час мого від’їзду, ти маєш добре піклувати про мій народ та столицю, - говорив Шион.
- Це велика честь для мене, - зніяковів Джафар.
- Я знову звалюю на тебе всі проблеми сульаната.
- На те ми й друзі, щоб нести їх разолм.
Султан Шион зі свитою та воїнами покинув столицю через три дні. Його супроводжували кілька військових загонів. На еміра Джафара лишилися всі державні проблеми Ібрасіму та гарему.
***
Сейрен зі служницями відпочивали у своїх покоїв. Вони обговорювали чутки, що броили по столиці та опинялися в закритому від стороннього світу сералі. Найна накрила на стіл обід, Ліка виклала підлогу подушками. Вони втьох сіли навколо круглого дерев’яного столику, який мало не ломився від різних наїдків. Після обіду вони зібрали вишивку та невеликий килим і направилися в сад. Але не дійшли. Сейрен зблідла та схопилася за живіт.
- Щось мені не добре…
- Сейрен-ханим! – найна підтримала її за руку.
Жахливий біль здавив живіт, Сейрен знудило, і вона втратила свідомість.
- Сюди, лікаря!
Євнухи та охорона швибко збіглися на той поклик. Вони перенесли Сейрен назад до покоїв, а Харон викликав лікарку. Маюра з’явилася дуже швидко та стала оглядати постраждалу. Бліда шкіра, важке дихання супроводжували нездововий сон Сейрен. Маюра оглянула наложницю, накрила її простирадлом.
- Сейрен-зхнаним отруїли.
Першв підозра впала на обох служниць, але вони їли теж саме, щоб й їх ханим. Вони мали б теж отруїтися, якщо отрута була в обідніх стравах. Їжу приносили євнухи з кухні – вони теж не могли б вгадати хто з трьох дівчат буде їсти яку порцію. Харон сумно поглянув на двох служниць, а потім на отруєну наложницю.
- Маюра, що це за отрута?
- Поки не знаю, але вона досі жива, отже не було ціллю зловмисників. Скоріше за все хотіли витравити її дитя.
- Сейрен-ханим була вагітною?
- Ні, - похитала головою Маюра, - тому я не розумію, навіщо було травити її таким способом.
Сейрен пришла до тями лише через кілька годин. Перед нею одразу з’явилися дві стурбовані служниці. Найна і Лка лежве стримували сльози, дивлячись на свою блідну ханим. Сейрен помітила за їх спинами хмуру темноволосу лікарку.
- Мені вже краще, ви можете бути вільною.
Маюра співчутливо облива поглядом наложницю, яка не хотіла здаватися слабкою в її очах. Вона покірно зібрала речі та підійшла до дверей. Найна легко торкнулася плеча лікарки, привертаючи до себе увагу. Вона поклала їй у руку дві золоті монети і сказала:
- Не сердіться на Сейрен-ханим, вона боїться лікарів.
Маюра легко посміхнулася. Від тої посмішки її обличчя приобразилося, вона здавалася набагато молодшою. Харон, який весь час підпирав двері, забрав лікарку, щоб обговорити з нею стан наложниці. Треба про све доповісти еміру Джафару, поки султан відсутній у столиці.
Коли вони лишилися в кімнаті утрьох, Сейрен сумна дивилася в стіну. Вона сіла та обхопила себе руками за коліна.
- Мене знову хочуть вбити…
- Сейрен-ханим, хтось думав, що ви вагітна. – сказала Найна.
- Це не можливо! Ми не були близькі, - почервоніла Сейреню.
- По гарему ходить чутка, що ви носите спадкоємця султана, тому він лишив вас живою.
- Хто таке говорить? – поцікавилася Сейрен, розтираючи червоні щоки долонями.
Поки не вияснили, - переглянулися служниці.
- Повідомте мого батька через Регнара, про все що сталося. Нехай він найме людей для розслідування, щоб дзнатися, хто це все підлаштував. Я повинна точно знати, хто бажає мені смерті, щоб захищатися.
Служниці закивали. Сейрен раніше не думала, що гарем може бути таким небезпечним місцем. Вона до сих пір не спулкувалася з іншими мешканцями гарему і вважала, що не могла мати ворогів. Але хтось їй позаздрив та намагався вюити. Таке не можна пускати на самотік. Ліка відправилася шукати Регнара, щоб передати лист для еміра Бека. Цій світловолосій служниці симпатезував Регнар. Ліка покохала його, хоч знала, що раб свім сердцем вдданий лише Сейрен-ханим. Він був законаим у свою господиню. Ліка все розповіла чорноволосому колишньому рабу.
- Я обов’язково виконаю прохання Сейрен-ханим і знайду винуватців, - відповів Регнар.
- Сподіваємось на тебе, - сказала Ліка.
Дівчина посміхнулася і направилася назад до сералю. Вона всім сердцем бажала, щоб Регнар знайшов злочинця та покарав його, бо тоді вони зможуть ще раз зустрітися.