Коли емір покинув рідне місто, Сейрен вирішила знайти свого нового раба. Виявилось, що його відправили до підземелля. Прислужувати незаміжнім ханим можеть лише оскоплені раби, тому вибраного потрібно підготувати. Раб намагався втекти, але його посадили в камеру до прибуття майстра. Молодий чоловік з-під лоба дивився на Сейрен, перебираючи кільця ланцюгів на руках. Служити знатній особі було почесно, але стати скопцем не входило у плани раба. Хоч він був невільником, але чесь і гордість у нього лишились.
- Чим зобов’язаний вашим візитом, ханим?
- Залиш іронію для темничної сторожі. Я не для цього прийшла у цей закуток.
Раб привстав з місця та серйозно подивився на тендітну дівчину. Сейрен було чотирнадцять, але умінням командувати та керувати було у неї у крові. Він криво посміхнувся і знову сів на холодну підлогу.
- Чого вам треба, ханим?
- Охорона, а ще партнер для спарингу.
- У мене немає бажання вам служити, краще померти в камері.
Сейрен не розуміла, чому раб так швидко змінив своє думку. Кілька днів тому він готовий був стати її охороною.
- Я сподівалась, що ми поладнаємо.
- Можливо, ви не так мене зрозуміли. Слуюба вам – це дуже почесно, але я лишуся важливої частини тіла, чого б мені не хотілось.
Сейрен почервоніла, зрозумівши проблеми. Для служби в гаремі треба стати євнухом. Зазвичай хлопчиків гтували до цієї ролі з дитинства. Дорослих рабів спокили дуже рідко, частіше поїли ліками, щоб вони втрачали чоловічу силу. Дівчина розвернулася і хотіла йти, бо переконувати раба вже не хотіла. Раб думав, що його почнуть вмовляти, а юна ханим так просто відступила.
- Почекайте, ханим! - крикнув навздогін хлопець.
Сейрен озирнулася до нього, блиснувши сірими очима. Раб звякнув кайданами, він не хотів більше сидіти у темряві.
- Я прошу змінити для мене…- червонів раб.
Він прекрасно розумів ситуацію. Якщо сам не погодиться, то його примусять силою. Дуже благородно з боку ханим прийти до нього в підземеллля, але за нею можеть прийти ті, хто його бажання питати не стане. Раб вирішив погодитися. Можливо юна ханим не буде вимагати стати калікою.
Дівчина відчинила решітку та веліла охороні звільнити від кайданів раба. Сейрен повела раба на свіже повітря. Управляючий мало не зомлів, коли побачив ї разом. Юна ханим порушували всі можливі правила.
- Сейрен-ханим, навіщо ви випустили цього непокірного раба?
- Він буде мені служити, - мовила Сейрен. - Дайте йому нормальний одяг та нагодуйте.
- Сейрен-ханим! - мямлив Ібрагім.
Суворий погляд дівчини заставив управляючого відступити. Він повів переодягати раба.
- Звати тебе як?
- Регнар.
Служниці наздоганяли свою ханим на обід, а потім були назначені уроки. Через годину вона прийшла в сад у супроводі Найни та Ліки, де їх чекав управляючий та Регнар. Раба вимили, переодягли та нагодували. Він був високим, темноволосим та білошкірим як Ліка.
- Сейрен-ханим! Це погана ідея! - відмовляв управляючий дівчину. - Емір усіх четвертує, якщо з вами щось трапиться.
- Нічого не трапиться, - сказала Сейрен.
- Самонадіяна, - прошепотів Регнар так, щоб його ніхто не почув.
Найна, Ліка постійно придиралися до Регнара, а Сейрен зовсім не хвилювалася про минуле свого охоронця. Регнар косо дивився на дівчат, Сейрен припала йому до душі. Він постійно переводив погляд на безтурботну, як здавалося, сірооку дівчину.
***
Три роки пройшли як один тиждень. Сейрен виросла, стала стрункою з приємними округлостями. Довгі, чорні, густі локони спадали на тонкий стан. Струнка, висока, сіроока дівчина з приємним характером. Витончені манери Сейрен демонструвала у танцях, етикеті та музиці. Вона елегантно вела себе з еміром, добре розбиралася у речах, прикрасах та зброї. З іншого боку, у неї був сильний характер, який вона показувала кожного разу, тримаючи кинжал у руках. Сейрен могла постояти за себе. Вона звільнила усіх рабів у домі, які лишилися служити своїй ханим.
Сонячний день теплом привітав еміра Бека з поверненням у місто Ватас. Алан-сул був у від’їзді чотири місяці. Він з радістю зустрів свою вихованицю, яка вибігла йому на зустріч. Сейрен припала до долоні еміра та поцілувала її. На очах з’явилися сльози радості від довгоочікуваної зустрічі. Емір обняв свою дорогу вихованицю та поцілував у лоб.
- Як ваше самопочуття, ясновельможний емір?
- Добре бути вдома, Сейрен.
Дівчина запросила еміра у дім. Найна і Ліка накрили на стіл. Регнар стояв коло дверей, провівши довгим поглядом Сейрен. Еміру він мовчки поклонився. Він був закоханий у свою господиню вже багато років. Сейрен про це знала, але не відповідала взаємністю. Регнар розумів, що його соціальний статус колишнього раба не дозволить йому на щось сподіватися. Він кохав Сейрен, знаючи, що ніколи не зможе обняти дівчину, якій присвячує кожен подих.
Алан-сул задумливо розглядав свою вихованицю. Сейрен була вже дорослою, їй майже сімнадцять – треба думати про її майбутнє та заміжжя.
- Як ваші справи у столиці? – запитала Сейрен.
- Непогано, я у столиці був лише два дні. Юний султан знову погіршує нам життя своїми заскоками.
- Новий султан?
- Ми повернулися до околиць, проходячи шляхами караванів до кордонів з халіфатом. Зараз всі готуються до війни… Сподіваюсь, що не доживу до цього дня.
- Не говоріть так, еміре Бек!
- Треба про твоє майбутнє подумати. Заміж тобі, Сейрен, пора! – говорив Алан-сул.
- Заміж! Ви жартуєте?! – перелякалася Сейрен.
- Я серйозно, Сейрен. Я не вічний, мені хочеться влаштувати тобі безпечне життя.
- Я не хочу вступати в шлюб! – підскочила з місця Сейрен.
- Заспокойся, моя дорога! Це буде не зараз! – повільно говорив емір.
У Сейрен серце затьохкало у грудях, вона повільно сіла на своє місце. Емір сумно відвів погляд, а потім дістав дерев’яну коробку. Алан-сул передав її своїй вихованиці.
- Мене не буде на твоє повноліття, а це завчасний подарунок.
Сейрен посміхнулася, відкривши коробку. Вона дістала довгий красивий кинджал весь всипаний дорогоцінним камінням. Холодно зброя виблисувала в дівочих руках.
- Дякую за подарунок, емір Бек! – не піднімаючи очей, сказала Сейрен.
Сумні думки про заміжжя відігнали на задній план. А разом з тим залягли глибоко у душу. Емір з вихованицю говорили до пізньої ночі, а потім Алан-сул відправив дівчину відпочивати.
Сейрен втомленою увійшла до своїх покоїв. Найна увесь час була з нею, а Ліка приготувала воду, одяг та ліжко для ханим. Сейрен подякувала за турботливе ставлення й залізла у тепла воду. Найна сіла розплітати її довге волосся.
- Найна, а ти мрієш вийти заміж? – запитала Сейрен.
- Що за питання, Сейрен-ханим? Заміжжя це мрія кожної дівчини.
- Чому ви питаєте, Сейрен-ханим? – поцікавилася Ліка.
- Просто, емір сьогодні вперше заговорив про моє заміжжя, - опустила очі дівчина,
- Це ж добре! – щиро посміхнулася Найна.
- Бути коханою та ростити дітей – найбільше щастя, яке може бажати дівчина, - сказала Ліка.
- Мабуть, але не для мене. Я ніколи про таке не мріяла! – говорила Сейрен.
- А що ви збираєтеся робити? – запитала Найна. – Все життя тренеруватися з холодною зброєю чи читати книжки? Вам треба було народитися хлопцем - у них інші долі.
Сейрен охопила коліна руками – їй раптово припік біль у грудях. Не вистачало повітря від гіркого присмаку образи у роті. Вона хотіла б лишитися хлопцем. Якби не той випадок її життя склалося б по-іншому. «Можливо, - думала Сейрен. – Мені не доведеться по-справжньому жити і відчути жіноче щастя.» Найна розчесала її темне волосся та закутала у біле покривало, коли дівчина встала з води. Ліка подала їй шовковий халат. Служниці любили Сейрен, намагалися завжди старатися вгодити ханим. Сейрен самостійно одяглася і відпустила Найну і Ліку відпочивати. Сон тікав від дівчини, вона боялася, що розмова еміра про заміжжя лише початок її душевних страждань.
Через три дні емір Бек покинув Ватас. Він обіцяв повернутися за два місяці, після повноліття своєї вихованиці. Хоч Алан-сул не піднімав більше тему заміжжя, Сейрен знала, що не просто так він згадав про обов’язок дівчини. Час швидко промайнув: разом із повноліттям Сейрен приїхав посланник від еміра. Він привітав Сейрен зі святом і передав зніяковілій дівчині лист від Алан-сула. Дівчина з тривогою на серці взяла лист та зламала печатку еміра Бека. Вона обвела поглядом присутніх та розкрила лист. Страх затуманив її погляд і букви розпливалися перед очима. Дівчина зібралася з думками та стала читати.
«Моя дорога вихованиця Сейрен!
Вітаю тебе зі святом! Хочу, щоб твоє життя склалося якнайкраще. На жаль, я не зміг сказати тобі усього раніше, тому пишу зараз у листі. У мене не вистачило сміливості зізнатися тобі минулого разу про заручини. Через день я повернуся у Ватас разом з твоїм нареченим. Один чоловік, який бачив тебе на похованні, просив твоєї руки усі ці роки. Сподіваюсь, що ти станеш щасливою, Сейрен!”
На цих жахливих словах лист обривався. Сейрен виронила лист на підлогу. Розпач у її погляді стривожив служниць. Найна легко торкнулася плеча дорогої ханим.
- Що трапилося, Сейрен-ханим?
Дівчина злякано відскочила.
- Я не вийду заміж! - стала ламати руки Сейрен.
Ібрагім потер потилицю, дивлячись на бліду дівчину. Він здогадувався, що лист принесе погані новини, бо раніше емір ніколи не писав.
- Заспокойтесь, Сейрен-ханим! - просив Регнар.
- Я не вийду заміж! - ще раз повторила дівчина.
Вона переступила порваний лист і вийшла через привідчинені двері. Груди здавило від нестачі повітря, руки не слухалися. Сейрен вискочила на подвір’я, де стояли вершники. Ці люди тільки-но в’їхали у ворота їх дому. Сейрен різко закрила обличчя покривалом, чужим людям недозволено показувати обличчя. За нею вибігли управляючий, дві служниці, Регнар та посильний від еміра.
- Сейрен-ханим, яку відповідь писати? - спитав слуга, не помітивши незваних гостей.
- Я не збираюся нічого писати! - вимовила Сейрен.
Один з вершників зліз з коня та поклонився присутнім.
- Ханим!? - звернувся він до Сейрен.
Управляючий підійшов до дівчини, поглядуючи на непроханих гостей у знайомій уніформі.
- Я управляючий дому Ібрагім. Ви хто? Звідки?
- Ми зі столиці, прибули у місто за наказом султана.
- Зі столиці? - перепитала Сейрен, яка думала, що це люди її нареченого.
Один з воїнів передав головному наказ з печаткою султана. Управляючий взяв з його рук свиток та звів брови. Він не міг розкрити наказ адресований Алан-сулу без дозволу еміра. Воїни на конях тривожили його, а Сейрен все розглядала головного серед них. Їй здалося, що вона вже бачила цього молодого воїна. Він підійшов ближче та поглянув на Сейрен прогнизливім поглядом. Дівчина не опустила сірі очі, ніби приймала невідомий виклик.
- Пробачте, ханим! – шанобливо опустив голову воїн.
- За що? - не зрозуміла Сейрен.
Воїн швидко вдарив її у сонячне сплетіння на животі. Сейрен подати голос не встигла як зомліла на руки молодого чоловіка.
- Ханим! - крикнув Ібрагім.
Регнар схопився за зброю, але Ліка його зупинила. Самостійно він би не справився з посланцями султана. Воїн перекинув дівчину на плече і сказав:
- За наказом султана ми забираємо ханим у сераль!
- У гарем!? - в голос повторили присутні.
- Вона стане однією з наложниць султана Шиона, - роз’яснив воїн.
Він розвернувся та пішов до коня, куди переклав непритомну дівчину, завернуту у покривало. Охорона палацу тримала на поготові зброю, але вони не могли заперечити наказу з султанською печаткою. Вершники швидко покинули двір дому, куди принесли нещастя. Ібрагім нарешті отямився та сунув наказ у руки посланнику еміра.
- Швидко достав наказ еміру Беку! Лише він зможе щось змінити!
Слуга підвів коня і посол, застрибнувши у сідло, поспішив виконати доручення. Раби з недорозумінням кліпали очима; вони так легко віддали свою ханим у гарем султана.