— Моє соціальне життя скінчене, — сказала Герміона і відпила кави.
Гаррі витягнув її на обід, щоб у прекрасному італійському ресторанчику під смачну пасту повідомити, що Невіл уже теж знайшов, з ким піти на вечірку з нагоди його заручин. Буквально вчора, поки в Герміони були розборки зі стервом Асторією.
Тепер Поттер зберігав тишу. Він переглянув свою тактику поведінки і тільки мовчав, випромінюючи співчуття, яке вельми дратувало Герміону. Вона хотіла бути менш засмученою ситуацією, справді хотіла, а підтримка Гаррі тільки додавала якоїсь драматичності. Та найгірше, що сьогодні замість життєрадісно пропонувати одній з підопічних нові варіанти роботи, вона просто розридалася разом з нею. Хотілося б вірити, що це через те, що чергова покаянна записка від Луни врізалася їй в око, але вірити не виходило.
Емеліна була незадоволена таким розвитком подій. «Це не те, чого очікують від соціального працівника, не вона мала тебе втішати, а навпаки!» Опісля Емеліна хотіла, щоб Герміона взяла вихідний, та вона вперлася. Тож Емеліна заборонила їй сидіти в офісі після закінчення робочого дня. «Байдуже. Я просто візьму папери додому», — подумала Герміона і наче почувши її думки, начальниця додала:
— І не винось робочі документи з будівлі Міністерства.
Словом, її дурнуваті особисті негаразди просто катастрофічно вплинули на роботу. Можна скоїти самоспалення з такої нагоди.
— Чому твоє соціальне життя скінчене? — тоном психотерапевта сказав Гаррі.
Герміона поморщилася.
— Вибач, я все ще не розумію, в чому справа з колишніми, — перейшов у захист Гаррі.
— Все ок! — і собі наїжачилась Герміона.
Гаррі кілька хвиль дратівливо дзенькав виделкою об тарілку.
— Пошукаю тобі іншого кавалера в Аврораті, може, навіть побачення…
— Мені не треба побачень! — зашипіла Герміона. — Все гаразд, я прийду сама на вечірку і хай всі переможно шкіряться.
Гаррі скептично зиркнув на неї. В нього на обличчі було буквально написано «Ти перебільшуєш», але він цього не озвучив.
— Я не перебільшую! — допомогла йому Герміона.
Гаррі розгублено засміявся, але це несподівано розрядило атмосферу. Навіть на душі посвітлішало. Може, не все так жахливо.
— Розкажи мені краще як ти робив Джіні пропозицію, — попросила Герміона, коли вони перестали посміюватися.
Почути щасливу історію кохання — от чого вона зараз потребувала.
***
На площі Ґримо ввечері було сумно і похмуро. Світло не горіло. А ще Герміона вперше звернула увагу, що відтоді, як Реґулус познімав портрети зі стін, тут стояла мертва тиша: ніхто не зітхав драматично і не покашлював. Тільки Вальбурґа буркнула, коли вона проходила повз:
— Я зовсім не впізнаю свого хлопчика.
— То прийми пігулки від деменції, — пробурмотіла Герміона собі під носа, але так щоб старушенція не почула. Їй геть не хотілося слухати вереск портрета.
На другому поверсі, минаючи спальні, Герміона раптом почула плач. Серйозно? Вона завмерла. Звук долинав з однієї зі спалень і після миті вагань вона прочинила двері.
Крічер лежав у ліжку на високо підбитих подушках, ноги ховалися під ковдрою. В руках він тримав уламок якогось вазонка з фамільними вензелями Блеків і лив невтішні сльози. Омг. Герміона закотила очі.
— Це справді все побив хазяїн? — надтріснутим голосом прокаркав ельф.
— А хто? — агресивно відказала Герміона.
Крічер світив на неї лупатими очима.
— Може, тебе вигороджує.
— Твій хазяїн схожий на людину, яка настільки боїться твого гніву? — скептично уточнила Герміона.
Крічер примружив очі.
— Коли ти заберешся з нашого дому?
Герміона мило всміхнулася.
— Не впевнена, що ти доживеш, старікашка.
— То он як ти заговорила з безправним домашнім ельфом.
Герміона у відповідь зобразила максимальну відсутність розкаяння на обличчі. Вона вже вирішила йти далі, але таки спитала:
— До речі, де твій хазяїн?
— Пішов їсти з огидним Гаррі Поттером.
— Чудово. Напівкровки й бруднокровки супроводжуватимуть тебе решту життя, — вона підморгнула ельфу і пішла до себе.
Можливо, не варто було так стібати Крічера після його проблем з серцем, однак сьогодні Герміона просто не могла втриматися. Іноді до сраки те розуміння всіх ударених головою.
У своїй кімнаті вона заходилася переглядати пропозиції оренди. Вони були настільки безнадійними, що в якийсь момент вона відчула себе спустошеною, наче гелева кулька після давно минулого дня народження.
Почувся стукіт у двері. Герміона вибралася з кубла з ковдри, в якому скніла, і пішла до дверей. Крічер, чи що? Вона б не здивувалася, якби побачила на порозі навіть портрет Вальбурґи.
— Я приніс шматочок торта, — всміхнувся Реґулус незвично широко.
У книжках часто пишуть «серце тьохнуло». От як зараз у Герміони. Дуже банально, але факт. Поки вона міркувала над своєю передбачуваною тахікардією, зовсім не помітила, що на обличчі в неї усмішка розпливлася, як Темза під час припливу.
— Я б залюбки з’їла солодкого!
***
Реґулус приготував чай, дорогою розсипавши пахучу суміш, цукор, впустивши ложку і насамкінець розбивши чашку. Чергові вензелі, над якими обридається Крічер.
«Спокійно, Реґулусе». Він обережно опустився на стілець, намагаючись водночас робити вигляд, що все під контролем, і більше нічого не торкатися.
— Як минула зустріч з Гаррі? — спитала Герміона.
Виглядала вона втомлено.
— Він весь вечір намагався вибудувати гідну теорію того, як я опинився у цьому часі.
Герміона різко пожвавішала. Щоразу, як на обрії виникала ймовірність нових знань, в ній наче спалахував внутрішній вогник, дуже помітний збоку.
— І як?
— Жодних правдоподібних ідей, — похитав головою Реґулус. Він навіть не був певен, що його це цікавить. У цьому часі немає Лорда, тож можна скласти лапки і поглинати книжку за книжкою, не думаючи ні про що взагалі, бо маминих зайобів тут теж нема. Щоправда, і нікого більше з тих, до кого йому було не байдуже. Добре це чи погано, Реґулус ніяк не міг визначитися. Знав одне: він почувається по-справжньому вільним уперше в житті. «Ти Блек, тримай лице», «Ти Блек, маєш зобов’язання перед фамілією», «Будь відповідним», «Одружуйся, бо годинничок роду цокає», — все це зникло. Назавжди. Запаморочлива легкість буття. А в когось так було завжди. Неймовірно, від такого щастя можна трохи здуріти.
Герміона покрутилася на стільці і спитала:
— А ти маєш плани зустрітися з Мелфоями? Вони тепер у Франції живуть, якщо раптом цікаво.
— Та не те щоб.
Герміона стрельнула в його бік здивованим поглядом.
— Ви не дуже спілкувалися з Нарцисою?
— Тепер це навряд та сама Нарциса, — зазначив Реґулус. — Навіть боюся рахувати, скільки їй зараз років.
Останні місяці перед тим, як він вирушив до печери, їхні й без того не теплі стосунки зовсім зіпсувалися: Нарциса завагітніла і в неї просто дах від’їхав. Власне, від неї Реґулус і дізнався, що таке горокракс — вона раптом почала шукати рецепти вічної молодості, надибала відомості про горокракс, але він не гарантував саме юності, і вона продовжила пошуки. Це був якийсь психоз.
А ще якась частка його ірраціонально побоювалася, що зустріч з іншими Блеками щось порушить: відбере в нього крихке відчуття волі, а то й взагалі химерним чином відправить його назад до печери.
— Але й спілкувалися ми, як ти кажеш, «не дуже».
— А Андромеда?
— Гаррі розповідав мені сьогодні про неї і про свого похресника. Це виходить, мій внучатий племінник, жах.
— Так, важко сприймати таке, — погодилася Герміона.
— Я майже не пам’ятаю Андромеду, — знизав плечима Реґулус.
На його думку, якби вона хотіла зустрітися, то хай би сама написала. Це вона вже дорослою робила вибір не спілкуватися. Він більше не буде вважати себе відповідальним за всіх Блеків на світі.
Герміона знову покрутилася на стільці. Може, сварила себе за нетактовність, хтозна.
— До речі, дякую за торт, — трохи згодом сказала вона.
— Вирішив якось підбадьорити тебе, — посміхнувся Реґулус, почуваючись трохи дивно. Сам від себе не очікував такої турботи.
— Я поводилася жахливо, — наморщила носа Герміона. — Таку мелодраму тут розвела з тою Асторією.
— О, мене теж більше б влаштовувало, якби люди любили мене до кінця життя або вмерли, — іронічно сказав Реґулус і вже потім пошкодував про свій довгий язик.
Зараз Герміона настрашиться.
Та вона хихикнула. Не збентежено, а в такій собі лайт-версії її сміху лукавого фейрі.
— На побаченнях так не кажи, — порадила вона, знову засовалась на стільці і щоки в неї порожевішали. — Може, в Блеків ще й знайдеться якийсь ритуал, щоб забезпечити смерть колишній любові? Я б не здивувалася.
— Ні, навіщо, коли можна просто взяти незламну обітницю любити до самої смерті, — з кам’яним лицем відказав Реґулус. — Розлюбиш і все, гаплик.
Герміона скептично поглянула на нього.
— Маю підтримувати імідж сім’ї бодай побрехеньками, — поважно мовив він.
Герміона посміхнулася. Так, наче в них була спільна таємниця. Наче вона розуміла його крінджове почуття гумору. Реґулус відчув, як табун мурашок протовкся по його спині і мимоволі захрустів пальцями.
— О, мало не забула! — спохопилася Герміона й різко перейшла на діловий тон. — Там моя начальниця ще просила, щоб ти заповнив анкету. Надав нам фідбек, так би мовити.
— Так, звісно, — з награним ентузіазмом погодився Реґулус.
— Чудово, я лишу форму в бібліотеці! Дякую за торт і чай! — проторохтіла Герміона і з чималою швидкістю відступила з кухні.
Реґулус лишився з дивним відчуттям, що нагадувало розчарування незрозуміло чим.
***
Герміона злетіла сходами до своєї кімнати, схопила бланк анкети (а як же заборона брати документи Міністерства додому, Емеліно?) і кинулася до бібліотеки, намагаючись встигнути стратегічно сховатися до свого лігва, перш ніж Реґулус прийде з кухні.
Просто все це неправильно. І невчасно. Оце от — що її серце підступно вибудовує нові прив’язаності. «Герміоно, давай встановимо чіткіший зв’язок з реальністю, — суворо сказала вона собі. — Це чувак з іншого часу. Чистокровець. Слизеринець. Колишній Смертежер. Тобі навіть близько нафіг нічого не світить. Вгамуйся!»
На столі в бібліотеці вона побачила свіженький примірник «Великого Гетсбі».
«Тобі. Нічого. Не. Світить, — повторила вона собі. — Скажи ні душевному селфхарму і зосередься на роботі».