Вони роз’явилися на ґанку будинку на площі Ґримо, 12. Герміона не з першого разу змогла дістати власну паличку. Це тривожний дзвіночок. Коли щось виходило з-під контролю і вона не мала планів від А до Я, її одразу вибивало з колії — просто на кілометри від нормального життя. А раптова втрата житла — це дуже неконтрольовано.
Будинок якось дивно порипував — замислив дещо, як стало зрозуміло, коли Герміона спробувала стукнути паличкою по дверях. Вони просто зникли! Падлюче кубло підступності забарикадувало їх кам’яною кладкою.
Герміоні довелося докласти чималих зусиль, щоб не вибухнути потоком проклять.
— Може, ви спробуєте? — зрештою дотумкала вона.
— Чарівна пропозиція, — Блек мав звичку говорити дуже тихо. — Дякую за надану можливість.
Чи був це сарказм, Герміона так і не зрозуміла. Вона з підозрою глипнула на хлопця. Чи не забагато заспокійливого зілля йому дали? Він такий холоднокровний, аж трохи дратує. Щойно він здійняв чарівну паличку, двері вигулькнули зі стіни — у повітрі просто пахло улесливістю. Сраний будинок, міг би виявляти свої радощі дещо скромніше, зрештою, це вона останні два роки витирає йому пил і прочищає труби.
Блек стукнув по дерев’яній поверхні. Чарівна паличка в нього мала сріблясте (невже з чистого срібла?) наруків’я: майстерно вирізьблене плетиво пір’я і голова крука, з рота якого й вистромлювалася паличка. Численні замки потойбіч заклацали і двері розчахнулися, мало не зіштовхнувши Герміону з ґанку. Вона могла поклястися, що чула, як будинок радісно й полегшено зітхнув. Протяг прокотився його кімнатами.
Дочекався.
Реґулус ступив досередини з тим самим порожнім виразом обличчя. Він сунув руки в кишені брюк і роздивлявся передпокій. Портрет Вальпурґи чогось сидів тихо — може, карга звалила на гостину до іншої картини?
— Тож, — Герміона прокашлялася, коли, за її відчуттям, минула ціла вічність, — як багато вам встигли розповісти про наш час? Про вашу сім’ю?
Блек здійняв руку.
— Можете лишити мене на самоті до завтра?
— Звісно! Тільки візьму свої речі. Але не всі, бо так швидко знайти собі інше житло я не зможу, — затріскотіла Герміона.
Вона не знала, куди піде. Є одна проблемка у тому, щоб зустрічатися з братом своєї подруги. Коли ви розходитеся, як от Герміона з Роном, його сестра теж за замовчуванням перестає бути твоєю подругою. Ну, принаймні якщо розставання ініціюєш ти. І є ще одна проблема: коли твоя колишня подруга — дівчина твого найкращого друга і вони з’їжджаються, то ти вже не можеш перекантуватися пару днів у цього самого друга. Бо ти тактовна, на свою біду.
Аж раптом усе пішло не по плану. (Вдруге за день — це занадто для розписаного за розкладом життя Герміони).
— Господарю Реґулусе?! — несамовито заволав Крічер.
Важкі штори на портреті розсунулися і Вальпурґа теж заверещала в одному зі своїх припадків. Блек з жахом відсахнувся і його очі стали розміром з блюдця, навіть важкі повіки не допомогли. Не впізнав матінку, хе-хе.
— Ой! — старий ельф схопився за серце і сповз по стіні.
— Крічере! — дружно скрикнули Герміона і Блек і кинулися до нього.
Крічер стрімко непритомнів.
— Треба доставити його до Святого Мунґо, — сказала Герміона.
— Там тепер ельфів лікують? — здивувався Блек.
— Так, — голос Герміони мимоволі затремтів з гордощів. — Там тепер є медпункт для ельфів.
— Який чудесний світ новий*, — пробурмотів Блек собі під носа, що немало здивувало Герміону.
________________________________________
* Який чудесний світ новий — а-а-а-а, маґлівська книжка Олдоса Гакслі, звідки чистокровець знає.
***
До ельфійського медпункту стояла невеличка черга. Герміона завмерла, намагаючись на око оцінити ступінь потреби інших ельфів у лікарі. Блек таким не заморочувався. Він рішуче проминув домовиків і розчахнув двері кабінету.
— Юначе, а стукати? — почулося звідти.
— Добрий день, у мого ельфа серцевий напад, — оголосив Блек таким голосом, ніби всі тут йому винні і негайно, а тоді додав: — Здається. Допоможіть, будь ласка.
Трохи метушні — і Крічера повезли геть на саморушійних ношах. Ну, він справді був у кепському стані, може, й варто було вломитися до лікаря поза чергою. Блек вмостився на єдине вільне місце на лаві і втупився в підлогу перед собою.
Герміона відкашлялася. Він отямився, наче щойно згадав про її присутність.
— Ох, вам не обов’язково сидіти тут зі мною, дякую, — сказав Блек з бездоганною ввічливістю, але якимось чином це відчувалося так, ніби Його Величність дозволили їй піти.
«Слизеринець», — Герміоні довелося зробити над собою надзусилля, щоб не закотити очі. Це було б непрофесійно. А ще вона живе в його хаті.
— Гаразд, — з фальшивою приязню озвалася вона. — Я підхоплю кілька своїх речей і сьогодні ви мене в будинку не побачите.
Блек злегка всміхнувся.
— Дякую за розуміння, — наче зрадів він, аж Герміона засоромилася своїх думок. Людина, певно, просто хоче побути на самоті, спробувати осягнути настільки кардинальні зміни у своєму житті.
На жаль, для неї зміни теж були кардинальні. Порівняно з Блеком, звісно, помірно кардинальні, однак Герміона нервувала і ненавиділа весь світ. Ще й будинок не хотів пускати її до кімнати: клямка у вигляді зміїної голови почала кусатися й шипіти.
— Іди в дупу! — Герміона гупнула кулаком по дверях. — Не до тебе зараз.
Клямка зашипіла особливо люто. Герміона зітхнула.
— Давай так: чим швидше ти мене пустиш, тим швидше я заберуся ночувати деінде.
Двері привітно розчахнулися.
Хата-мудохата.
Герміону спіткав якийсь параліч волі, поки вона намагалася вирішити, що і в якій кількості з собою взяти. Вона майже несвідомо кидала речі у сумку, міркуючи, до кого б податися. У Гаррі Джіні, це буде занадто душно. У Луни хворіє батько і вона наразі взагалі гостей не приймає. Отже, час переходити на новий рівень стосунків із ще однією людиною.