— Він… дивний, — винесла вердикт Герміона.
Вони з Гаррі, Джіні та Луною сиділи в кав’ярні «У Капелюшника» на алеї Діаґон.
— Хіба? — не погодився Гаррі.
Коли він забирав Герміону з площі Ґримо, то знатно присів Блеку на вуха, ще й запросив того на обід. На диво, Реґулус погодився. Але загалом Гаррі традиційно не помітив, яким настороженим був Блек усю розмову. Він загалом поведінкою нагадував кота, якого запустили в нове житло і він скрадається попід стіною, обнюхуючи все на своєму шляху.
— Тільки ця характеристика не для преси! — Герміона тицьнула пальцем у бік Лавґуд, згадавши, що сидить за одним столом із такою небезпечною людиною.
Луна примирливо підняла руки.
— У мене нема Самописного пера. Та й взагалі, ми святкуємо твій день народження, за кого ти мене маєш?
Джіні перегнулася через Гаррі й драматичним тоном прошелестіла:
— За людину, яка перейшла на темний бік кар’єризму.
Луна розгнівано сяйнула очима.
— Я роблю так, щоб сімейний бізнес міг прогодувати нас з татом. І взагалі, — вона прибрала поважного вигляду, — вам не зрозуміти, ви не підприємці.
— Звісно, — гигикнув Гаррі, а Джіні лукаво запропонувала:
— Так, тільки Джордж тебе зрозуміє, може, візьмеш у нього пару приватних уроків?
Це було сказано якимось надміру грайливим тоном. І Луна почервоніла.
— Ого, я чогось не знаю? — вишкірилася Герміона.
Перш ніж Луна встигла бодай слово вставити Джіні заторохтіла:
— Значить так, приходжу я до Джорджа в понеділок…
— Це коли його крамниця закрита? — з діловитим виглядом спитала Герміона.
Джіні змовницьки кивнула.
— Підіймаюся сходами в його конуру і тут мені назустріч вилітає Луна, вся така нерозчісана і…
Луна важко зітхнула і закотила очі.
— Що? Ви… зустрічаєтесь? — щиро здивувався Гаррі. В нього великі проблеми навіть з угадуванням натяків на чиїсь стосунки.
— Ну чого одразу отак серйозно, — Луна нервово побовтала соломинку в коктейлі. — Просто…
Всі погляди за столом були спрямовані на неї. Вона знову зітхнула і суворо сказала:
— Давайте ви не будете забігати наперед і плутатися під ногами, окей?
— Окей, — Джіні наморщила носа з дещо присоромленим виглядом. — Ми могила.
— Так, ми все забули, — підхопила Герміона.
Луна, звісно ж, спробувала знайти іншу жертву.
— А ти як? Ми давно не бачилися. Є якісь сердечні новини?
Гаррі з Джіні теж дуже уважно поглянули на неї. Герміона підкреслено байдуже гмикнула.
— Ні, все чудово.
— Цікава відповідь, — Джіні підперла рукою підборіддя, — «Все чудово», так наче коли хтось є, то це ужос і проблеми.
Герміона вже хотіла виправдатися, що Рон тут ні при чому, та Луна ляпнула:
— О, круто, то ми з тобою можемо прийти на вечірку з нагоди заручин Гаррі й Джіні разом.
— Що? — округлила очі Герміона, а Джіні ляснула Луну по руці.
— Ну не сьогодні ж, це Герміонин вечір! — запротестувала Візлі.
— Але це чудово! — широко посміхнулася Герміона. — Вітаю вас обох, чому одразу не сказали?
— Це твій вечір, — повторив Гаррі.
— Кла-а-ас, — Герміона спробувала втримати посмішку на місці, починаючи розуміти, що там буде Рон. І можливо, не сам, раз вони одразу не вивалили на неї цю інфу. Точно були якісь додаткові причини. Вона покосилася на Луну і за тим, як Лавґуд сконфужено душила себе намистом, зрозуміла, що має рацію. А потім їй сяйнув ще один здогад.
— Там буде Рон. Не один, — вона озвучила це без запитального тону. — І там буде Тоні.
Здавалося, Гаррі з Джіні аж полегшало.
— Розумієш, Ентоні вклався в «Голігедських гарпій», я не можу не запросити його, — обережно пояснила Джіні. — Жіночим командам не так і просто знайти фінансування.
— О, пусте! — відмахнулася Герміона якомога стриманіше.
Чудово. Збори неанонімного клубу її колишніх. Герміона могла посперечатися на власне життя, що Ґольдштайн теж буде не сам (на крайній випадок він заплатить якійсь моделі за супровід). Втім, вона доросла жінка. Вона гордо прийде туди з подругою, як остання лузерка. Герміона вихилила свій коктейль і зиркнула на Луну.
— То йдемо разом?
Лавґуд з готовністю закивала, а потім обмінялася поглядами з Джіні. Було щось іще? Та куди вже?
— Що? Чому ви перезирнулися? — звузила очі Герміона. — Віктор теж буде там у супроводі якої-небудь найвеличнішої відьми століття?
— То ти таки засмучена! — з винуватим лицем констатувала Джіні.
— Ні, я просто не люблю сюрпризів, — пробурмотіла Герміона, паралельно гризучи соломинку зі свого келиха.
— Ні, Віктора там не буде і… і все ок, — Джіні для переконливості кивнула.
Гм. Гм-гм. Було незрозуміло, чи вона не чеше. Герміона спрямувала погляд-сканер на Гаррі, але той випромінював невинність.
— Гаразд, а коли, власне, це відбудеться? — перейшла до практичних питань вона.
***
У шлунку забуркотіло. Реґулус важко зітхнув. Він не їв, відколи провалився в цей час. І до того йому шматок до рота не ліз, бо він взагалі-то йшов вмирати, тут не до обіду з трьох страв. Тепер Крічер у лікарні й Реґулус гадки не має, де беруть їжу. Доступу до блеківських рахунків у нього також ще нема. Він нервово хихикнув. Буде іронічно наїбати Лорда, перенестися в часі на 20 років вперед і померти від голоду, бо не дочекався галеонів з банку, а твій ельф так тобі зрадів, що отримав серцевий напад і теж не допоможе.
Знизу долинув скрип дверей — його співмешканка повернулася і Реґулус одразу відчув, як спадає внутрішня напруга. Прокляття. Спочатку він думав, що хоче лишитися один, але порожній Блек-хаус страшенно тиснув на нього і тепер він тайкома радів щоразу, як тут з’являлася ця дівчина. У своєму часі він ніколи не лишався в будинку один.
Реґулус підібрався, коли зрозумів, що кроки дівчини не зупинилися на її поверсі (як і завжди, він мимоволі наслухав, постійно насторожі). Дівчина йшла далі, і старі сходи скрипіли доволі чутно. Реґулус напружено чекав. На наступному поверсі кроки теж не зупинилися, отже, вона йде сюди. До його кімнати? Його поглинуло напружене очікування.
— Заходьте, — відгукнувся він, коли через хвилину почувся стукіт у двері.
На мить він аж здивувався, побачивши на порозі свою випадкову сусідку. Реґулус труснув головою, відганяючи мару. Часи змішалися в його голові, він буквально очікував побачити свою матір, яка прийшла виносити мозок.
Міс Ґрейнджер приязно всміхнулася.
— Я принесла вам шматочок торту.
На щастя, шлунок Реґулуса не став зрадницьки волати від щастя.
— Дякую, — та певно, його посмішка була аж занадто щасливою.
— Добре! — ще більше розквітла дівчина. — Лишити тут чи підете на кухню? Я ще планую посьорбати чаю, бо вечір видався холодний.
Реґулус мимоволі зиркнув на її тонкі колготки й легку сукенку під піджаком. Відьма не була б відьмою, якби не вбралася на свій день народження так, щоб замерзнути. Гаррі Поттер-копія-батька повідомив, що в дівчини був день народження, коли заходив за нею, і Реґулус так і не вирішив для себе дилему, чи має їй щось подарувати. Що, наприклад? Фамільні коштовності? Навряд аж так неввічливо не вітати своїх пожильців. Ще й безплатних.
Краєм ока Реґулус помітив, що намальована Вальпурґа просочилася в пейзаж у нього на стіні. Як вона задрала.
— Чай був би до речі, — сказав він.
У кухні не було жодних картин.
Слідом за дівчиною він спустився вниз. Її пишне волосся постійно підстрибувало, поки вона крокувала сходами.
На кухні Реґулус майже ніколи не бував. Напевно, зараз тут зберігається якась їжа, але як знати, чи вона Крічерева, чи належить дівчині. Міс Ґрейнджер не була вправною в побуті: трохи розсипала чай, періодично шепотіла прокляття собі під носа, ледь не впустила чайник у вогонь в каміні.
— Ось так, — вона поставила перед ним тарілочку зі шматком торта.
«Не накидатися на нього», — наказав собі Реґулус. Він посунув тарілочку ближче, стараючись, щоб жест був невимушеним, тобі відщипнув ложечкою дрібний шматочок і поклав до рота. Навіть не відчув як слід смаку, бо рот наповнився слиною. Як жалюгідно.
— То Крічер має повернутися в четвер? — спитала міс Ґрейнджер.
Реґулус кивнув. Відщипнув ще трохи торта і таки наважився спитати:
— А Сіріус Блек теж чув Крічереві плітки про мене?
Він сподівався, що його тон вийшов достатньо байдужим, та всередині почувався покинутим за дверима цуценям. Звісно, йому ніколи не стане байдуже до думки брата, хоча він завжди запевняв Сіріуса у зворотному. Втім, Сіріус мертвий.
— Ні, — після паузи тихо відповіла відьма. — Він не знав, на жаль.
Делікатність її тону тільки додавала смутку. Реґулус зібрав усю волю, щоб відігнати думки про те, що для Сіріуса він лишився боягузом, мамциним синком і Смертежером. Ледве втримався, щоб не торкнутися лівої руки, де все ще була виблякла до напівпрозорості нежива мітка.
— Давно тут живете? — вирішив змінити тему він.
— Від закінчення війни, — відповіла відьма. — З перервою на донавчання в Гоґвортсі. Під час війни я мусила відправити своїх батьків за кордон, бо тут було небезпечно.
— Звісно, Смертежери полюбляли вбивати сім’ї маґлороджених чарівників, — сказав Реґулус, а потім поглянув на дівчину.
Очі в неї стали круглі і навіть рот склався у букву о. Вона виглядала так кумедно, що Реґулус не втримався від посмішки. До того ж він любив випендритися своєю кмітливістю — можливо, розкусити, що таке горокракс було не так важко, як тримати язика за зубами і не заволати на зустрічі Смертежерів «Я знаю таємницю твого безсмертя, Волдя!»
— Це очевидно, бо ви нічого не тямите у зв’язку ельфів з будинком, — Реґулус позволікав, — ну і будинок ставиться до вас нахабно.
— Тобто навіть будинки чистокровців хочуть смерті таких, як я? — презирливо перепитала міс Ґрейнджер.
Реґулус мимоволі відзначив, що у гніві вона дуже гарненька.
— Ні, просто він перейняв характер моїх злоїбучих предків, — спокійно відказав він.
— Ясно, — і дівчина засміялась так, наче знала, які вони, ті Блеки. Але неважко зробити висновки, поглянувши на голови ельфів над сходами.
— То після війни ви пішли працювати в соцвідділ, — сказав він. — Давно вони правами ельфів займаються?
— Це я займаюся правами ельфів, — підкреслила міс Ґрейнджер і почала просторікувати про свої досягнення.
Спочатку Реґулус слухав у піввуха. Потім він теж слухав у піввуха, але переважно тому, що відьмі дуже пасував ентузіазм, з яким вона ставилася до своєї справи. Її риси наче підсвічував внутрішній вогонь, очі сяяли, вона активно жестикулювала і все говорила й говорила. Наче ті дівчата з Гафелпафу, від яких Реґулус завжди так перся, теплі й приязні.
На короткий час йому було добре.