Наступного дня Герміона з легким похміллям сиділа на роботі (а от це було нелегко), практично потонувши під стосами паперів. Щось у лісі здохло, бо глибини Міністерства неочікувано виплюнули з себе її проєкт мережі бібліотек для маґлонароджених дітей для доопрацювання. Герміона переглядала численні зауваги, паралельно обурюючись, з якого це дива кошторис теж має представити вона, а довкола ще й вилися записки від Луни. Лавґуд негайно, терміново, просто цієї миті потребувала взяти коментар у пана Блека. «Я маю опублікувати щось від нього першою!» — невідступно вимагала Луна. Чим далі, тим зубатішою акулою пера вона стає. Герміона буквально відчувала, що їй от-от дистанційно голову відкусять.
Інші журналісти теж не особливо церемонилися — їхні нахабні цидулки хіба що в носа Герміоні не встромлялися у спробах бути поміченими. Вона відмахнулася від чергової крилатої записки і застогнала, потерши очі руками. Якого троля вони всі пишуть щодо Блека їй?!
— Ку-ку, — над її столом виріс Гаррі.
Герміона аж здивувалася, що йому вдалося підкрастися до неї непоміченим — зазвичай її колеги починали млосно зітхати, щойно він поткнеться до їхнього відділу.
— Як там Блек, живий-здоровий?
— І ти туди ж, — буркнула Герміона і на здивовано підняту брову Поттера додала: — Бачиш ці невинно вбиті записки? Всі про Блека.
— А чому вони всі у тебе? — як на аврора, Гаррі іноді тупив.
— Я їх стирила, бо в глибині душі завжди хотіла бути секретаркою чистокровця.
Гаррі лише всміхнувся.
— Десь там має бути записка від мене, тепер ясно, чого ти досі не відповіла.
— Про Блека? — Герміона мимохідь поворушила стос папірців, наче отак відразу знайде потрібний.
— Взагалі-то ні, — Гаррі сперся руками на її стіл. — Хотіли кудись витягнути тебе у суботу на честь твоєї днюхи.
Герміона мимоволі застукала п’яткою по підлозі.
— «Хотіли» — це… — почала вона.
— Припини, — закотив очі Гаррі. — Джіні тебе не ненавидить. І Рона там не буде.
Герміона не стала озвучувати, що Гаррі в питаннях стосунків нічого не тямить. Хіба ж не він цілий рік з’ясовував для себе, що Джіні йому подобається?
Але не можна ж довічно уникати (колишньої?) подруги.
— Я розгляну ваше звернення, — Герміона постаралася якимось чином зменшитися й сховатися за паперами.
Тепер Гаррі звузив очі.
— Зайду по тебе о сьомій в суботу, — кинув він і миттєво звіявся, перш ніж вона почне протестувати.
— Авжеж-авжеж, гаразд, — пробурмотіла собі під носа Герміона. — Я все-таки згодна, якби ти питав моєї думки.
Стоп. А куди він по неї зайде? Вона ж живе невідомо де. Вона покусала кінчик ручки (маґлівські ручки регулярно протікали й ламалися через навалу магії навколо, однак усе одно кращі за перо). Сьогодні доведеться детальніше обговорити з Блеком квартирне питання.
— Ґрейнджер! — над її столом виросла начальниця. — Я тут подумала… а ти хіба не живеш на площі Ґримо?
Герміона випрямила спину.
— Ну, так, типу того.
Їй здалося, чи цікаві погляди пліткарок відділу зосередилися на ній? Мерлін, чому Емеліна така гучна.
— І це ж власність Блека? — уточнила Венс.
Герміона кивнула на підтвердження.
— Троляче лайно, — Емеліна розгорнула свій записник і зробила там помітку. — Це не зовсім етично, я віддам справу Блека комусь іншому і… — вона з дрібкою надії поглянула на Герміону. — А ти не плануєш з’їжджати?
От тепер вуха в опен-спейсі нашорошилися стопроц. Герміоні захотілося заволати «Агов, я чую, що ваші пера перестали шурхотіти!»
— Я працюю над цим, — витиснула вона з себе натомість, відчуваючи, як щоки й шия стають буряковими.
***
Це був мало не перший раз, коли будинок на площі Ґримо гостинно розчахнув перед Герміоною двері. І ні, це не було пов’язано з гостинністю власника. Просто вона зупинилася на ґанку, аби зібратися з духом, і пекельне кубло не могло їй таке подарувати. Воно жадало жерти її нерви ложками. Можна було б сказати, що в жорстокого будинку нема душі, але проблема якраз в її наявності.
Герміона промарширувала всередину і вже хотіла обкласти хату міцними слівцями, але тут у неї під ногами щось хруснуло. Підлогу рясно вкривали осколки побитих вазонків. Підставка для парасольок у вигляді тролячої ноги була розколота надвоє. Картини на стінах застигли, немов маґлівські. Гм. Герміона витягнула чарівну паличку й покрокувала коридором. Далі її очікували чи не дивніші речі: важкі портьєри, що тримали під контролем прибацаний портрет Вальбурґи, були розчахнуті. Однак стара замість влаштовувати концерти з перекошеною мордою й капелюшком, поважно склала руки з довгими червоними нігтями на колінах, косплеячи вікторіанську даму.
— Де тебе носило? — тихенько (ого, вона так вміє) прогарчала Вальпурґа.
— Перепрошую?! — Герміона фиркнула від її нахабства.
— Ти що, не бачиш? Він тут усе розніс! — портрет говорив так, наче це була персональна провина Герміони.
Над сходами на шпалерах тепер красувалися численні пропалини — саме там, де раніше висіли голови домовиків.
— Тут погарнішало, — схвалила Герміона.
Порухом чарівної палички вона засмикнула портьєри до того, як Вальпурґа надумає істерити. Отже, що ми маємо? Реґулус Блек розтрощив своє майно. Сіріус до такого вандалізму не доходив.
— Пане Блек? — невпевнено гукнула Герміона.
Відповіді не було.
Як надихаюче.
Вона тихенько рушила сходами вгору, намагаючись триматися спиною до стіни, щоб уникнути неприємних сюрпризів. Противний будинок зачаївся, не видаючи своїх стандартних скреготів.
— Що ти, вколошкав свого господаря? — промурмотіла Герміона.
Двері до вітальні різко відкрилися, але не дотягнулися, щоб стукнути її. За ними почулася коротка метушня. Герміона обережно зазирнула туди й побачила Блека, який у напруженій позі напівлежав на канапі. Сорочка в нього була пом’ята, пишне волосся стирчало врізнобіч і загалом вигляд він мав заспаний.
— Вітаю, — кивнула Герміона.
Блек кашлянув і кивнув у відповідь. На щоці в нього була червона пляма — вочевидь, відлежав уві сні. Але все одно примудрявся бути дуже красивим.
— Що це сталося з посудом і головами на стінах? — поцікавилася Герміона.
— Новий дизайн, — сказав Блек з невблаганно серйозною міною. — Щоб мене, бува, не посадили за жорстоке поводження з ельфами.
Герміона мимоволі зиркнула на його ліву руку, сховану під рукавом сорочки. Мітка, певно, й досі там. А потім зустрілася поглядом з Блеком. Той насупився, наче помітив її замішання.
— Мені сьогодні цілісінький день прилітали записки від газетярів, — спробувала неоковирно змінити тему Герміона.
— О, так, — поважно кивнув Блек. — Я відсилав їх до вас. Ви ж займаєтеся моїми справами.
— Але ж я не ваша секретарка, — з ввічливою посмішкою нагадала Герміона.
Обличчям Блека промайнув якийсь загадковий вираз і він засовався на канапі, ніби йому було дискомфортно.
— Звісно, перепрошую, — зрештою сказав він, що немало здивувало Герміону. Вона вже було зробила висновок, що він капризна мєрзость на кшталт Мелфоя, для якої всі, хто потрапляє в його поле зору — слуги.
— Нічого, у вас, певно, не найкращий час, — заграло Герміонине співчуття до знедолених.
Блеку ця фраза чимось не сподобалася.
— Ви рано, — холодно сказав він.
— Оу, — Герміона на мить розгубилася. — Та вже закінчився робочий день.
— Правда? — насупив брови Блек, від чого, здавалося, зробився ще гарніший.
— Так.
— Отакої, — він покивав наче сам до себе.
Дивак.
— А що ви тут робите після робочого дня?
Герміону розлютило, що він геть нічого не пам’ятає — так наче вона якась не варта його уваги комашка. Ох, ці слизеринці! Вголос вона прощебетала чарівним голоском:
— Я тут живу, пам’ятаєте? І наразі я не можу так швидко з’їхати, тож…
— А, точно, — пробурмотів радше до себе Блек.
Перш ніж Герміона встигла закінчити речення, він скочив з канапи й розвів руками.
— Навряд чи цей будинок лусне аж від двох жильців.
Будинок одразу щось там закректав, намагаючись спростувати цю думку. Ця хата, як ревнива кішка, хотіла лишитися наодинці з останнім представником давніх і шляхетних.
Різкі зміни з зарозумілої дупи на чемного чаклуна й назад дещо спантеличували Герміону.
— Як ви почуваєтеся? — спитала вона якомога шовковистіше, стараючись бути делікатною.
Реґулус сунув руки в кишені штанів і гучно зітхнув, ніби питання було збіса важке. Певно, й було.
— Я виспався, — після довгої паузи повідомив він дуже нейтральним тоном.
Він зовсім не схожий на Сіріуса. Про кепський настрій старшого Блека негайно дізнавалися всі навколо, бо він просто випромінював енергію людиноненависництва (і перегар). Хоча… Герміона покосилася на пропалини на стінах. Тут теж можна здогадатися, що не все спокійно. Попри понівечені стіни, пан Блек виглядав дуже невинно — здавалося, така волоока краса просто не могла накоїти подібне.
— Гаррі Поттер передавав вам привіт, — спробувала якось підбадьорити його Герміона.
У голові Блека явно закрутилися коліщатка підозріливості. Він весь наїжачився, як дрізд холодної днини.
— Чарівно.
От і вся відповідь.
Герміона ще постояла ні в сих ні в тих, а тоді почалапала до своєї кімнати. Звісно, будинок навіть не планував відчиняти їй двері. Вона смикнула клямку раз, другий, тоді знавісніло заторсала її, вкрай роздратована тим, що Блек просто стояв поряд і витріщався своїми оленячими очима.
А тоді різко не стало за що тягнути. Двері прочинилися навстіж і Герміона по інерції позадкувала на вузькому сходовому майданчику. За спиною опинився поручень, ще мить — і вона сторчма полетить вниз.
Блек ухопив її за зап’ясток і смикнув на себе.
Все це тривало буквально кілька секунд. У Блека була блискавична реакція.
Герміона квадратними очима витріщалася на нього, намагаючись проковтнути серце, яке від миттєвого жаху тепер стукотіло десь у горлі. Холодок прокрався між лопаток.
— Ви як? — своїм завше тихим голосом спитав Блек і чемно відступив, відпустивши її руку.
Дар мови повернувся до Герміони.
— Ваш будинок намагався мене вбити! Буквально!
Блек непевно струснув головою. Герміона ковзнула поглядом по його волоссю і запідозрила в цьому якийсь маневр для відволікання.
— Без ельфа він стає неконтрольованим, — сказав Реґулус.
Герміона роззирнулася, перевіряючи, чи не планує її вколошкати якась хатня міль чи лампа.
— Тобто? — щиро здивувалася вона.
Блек якось дивно подивився на неї.
— Дім, в якому живе багато поколінь магів, всотує в себе окрушини чарів, — після паузи пояснив він. — У нього з’являється щось на кшталт власної свідомості. Щоб замирити цю свідомість, потрібен ельф.
Герміона ніколи не чула про це. Цю інфу пишуть тільки в таємних посібниках для чистокровців?
— Як там Крічер, до речі? — спитала вона. Деталі про зв’язок ельфа з будинком вона може пошукати у Блеківській бібліотеці (вона терпіти не могла розпитувати щось, визнавати, що хтось знає якусь тему краще від неї).
— Тиждень буде в лікарні, — відказав Блек.
— Сумно, так зрадів вашій появі, бідака, що аж захворів, — це прозвучало саркастичніше, ніж Герміона планувала. — Він у захваті від вас, — додала вона, щоб якось згладити враження. — Крічер багато розповідав про вас нам з Гаррі, власне, ми від нього знаємо про ваш хоробрий учинок, — з напруженого виразу обличчя Блека Герміона зрозуміла, що вона знову на тонкій кризі, і закінчила зі згаслим ентузіазмом: — після якого ви, вочевидь, і опинилися тут.
— Такий я, — з абсолютно серйозним лицем вимовив Блек, — захисник знедолених і злиденних, король блазнів і волоцюг.