Ця ванна кімната могла б бути найкрасивішою з тих, які доводилося бачити Герміоні: пастельно зелені панелі на стінах, вітраж із квітами (які всихали, щойно вона заходила), мармуровий умивальник, безкрайня ванна і крани, що сяяли, наче імператорська корона.
Один з них якраз із шаленим свистом пролетів у сантиметрі від обличчя Герміони і вгатився у стіну позаду. Фонтан крижаної води плюхнув угору й облив Герміону, яка вже вищала на повну. Ранкова бадьорість, от і вона!
Десь позаду почувся скреготливий смішок.
— Крічере! — люто заволала Герміона.
Вода продовжувала бити їй в обличчя.
— Крічер тобі не раб, — прогаркав старий пердун, повертаючи їй її ж нотації про долю хатніх ельфів.
Герміона пірнула під раковину у пошуках вентиля. Вода має перекриватися десь тут, еге ж? Тим часом крижаний струмінь намагався буквально вполювати її. Насправді вона сумнівалася, що це витівка Крічера. Просто будинок ненавидів її. Кляте блеківське кубло мало душу і ця душа прагнула знущань над непроханими пожильцями.
— Будь ласка, допоможи як друг! — Герміона з усіх сил напружилася, але вентиль не збирався закручуватися. — Або бодай як істота доброї волі, — вона натужно покректала над вентилем і застосувала останній аргумент: — У мене день народження!
Вона вже встигла геть закоцюбти під струменями крижаної води. На щастя, в Крічера таки були залишки совісті. Герміона відчула подих магії поряд і вентиль закрутився. Фонтан висох, а труби водогону застогнали, обурюючись, що хтось завадив будинку чинити насильство з самого рання.
— Дякую, — проклацала зубами Герміона, тремтячи від холоду, і почалапала за чарівною паличкою.
— Прибереш сама, — зблиснув очима з темного кута ельф. — І ремонтувати Крічер нічого не буде.
Герміона на мить зупинилася.
— А за гроші?
Запала довга пауза.
— Я подумаю.
Що означало буквально так.
Однак Герміона була рукожопою, коли доходило до побутової магії (як з цього висаджувалася Молі!), тому прибирання води напівмаґлівськими методами забрало в неї купу часу (Крічер тайкома спостерігав, відпускаючи зневажливі смішки). На роботу вона вилітала стрілою, ще й часу на сніданок не лишилося.
— Сподіваюся, не повернешся, — проспівав портрет Вальбурги, розсунувши штори.
— Не з твоїм везінням! — гукнула Герміона і розʼявилася з ґанку дому Блеків.
Вона захопила з собою несмачний круасан і каву з маґлівської кавʼярні на розі біля Міністерства магії й поспішила на роботу крізь громадський вхід.
— Пробачте, вибачте, запізнююсь, — лопотіла Герміона, маневруючи поміж чарівників з чарівницями і нахабно їх обганяючи.
Запхалася у ліфт за секунду до того, як він рушив (як слушно вона наклала на каву закляття, щоб та не пролилася), і привітно кивнула до Невіла — той відбував останній рік на нудній посаді архіваріуса перед тим, як йому стукне 20 і він зможе підписати контракт на викладання у Гоґвортсі. Його там уже чекали.
На четвертому рівні Герміона проштовхалася до виходу і таки вчасно опинилася на робочому місці. З круасаном у зубах.
— З днем народження! — заволав увесь відділ соцпрацівників.
На неї чекали святкові кульки, пакет солодощів та обійми колег. Солодощами вона одразу поділилася з усіма присутніми, а тоді всілася за роботу за своєю перегородкою. Розгорнула записник, щоб перевірити розклад зустрічей. Це був новенький відділ соціальної допомоги, де працівники мали сприяти інтеграції перевертнів у суспільство, а також займалися стандартними справами, як от долею сиріт. «Новенькість» відділу полягала у новому приміщенні з опен-спейсом і ще більшою кількістю справ. Паралельно Герміона ще займалася правами хатніх ельфів. Точніше, лежала в той бік.
А поки що її чекала зустріч із Пейдж Адамс, яка стала вовкулакою під час війни, їй тоді було 13. «І яка знову з’їсть добрячий шмат моїх нервів», — Герміона була готова стукнутися головою об стіл, але стрималась. Опен-спейс усе-таки.
***
День минув насичено, однак нездало. Пейдж усе ще не хотіла влаштовуватися на запропоновані вакансії. Постанови про перевірку умов праці ельфів на фабриці летючих черевичків пана Оза все ще не було. Фінансування магічної бібліотеки для маґлонароджених застигло у лабіринтах бюрократії.
— З днем народження мене, — ввечері Герміона відкоркувала пляшку вина на самоті. Була середа, розпал робочого тижня, тож святкування з друзями вона відклала на вихідні. Бо всі вони тепер дорослі і приймають зважені рішення, еге ж?
Герміона увімкнула програвач у вітальні дому на площі Ґримо. Щось меланхолійне з чоловічим тенором, як вона й любила. Трохи покружляла з келихом і уявним кавалером.
Вона могла б провести цей вечір значно краще — наприклад, зняти кімнату в «Дірявому казані» і полежати у ванні з певністю, що та не спробує її втопити. Однак Герміона не планувала отак просто здаватися, у них із будинком буквально хто кого. Та й одна ніч деінде нічого не змінить: їй потрібне це житло. Гаррі запропонував жити на площі Ґримо безкоштовно і скільки влізе. Відтоді як батьки завдяки її чарам звалили до Австралії і спродали будинок (насправді продаж став незапланованою побічкою чарів), вона буквально була бездомною. І без батьків. Летиключ до Австралії коштував дорого, реставрація пам’яті Ґрейнджерів відповідними фахівцями теж мала захмарну ціну. А ще в Герміони була мрія про благодійний фонд… словом, в її плани взагалі не входила сплата комірного. Звісно, їй щось там виплатило Міністерство як героїні війни, проте більша частина суми пішла на відшкодування ґоблінам за поруйновані захисні чари й будівлю Ґрінґотсу. І то враховуючи, що конфісковане майно Мелфоїв пішло туди ж. Чесно кажучи, в Герміони було відчуття, що ґобліни їх славно наїбали.
Вона зупинилася біля гобелену Блеків. Чистий тобі замінник пам’ятної таблички. Може, вона просто несправедлива до цього озлобленого будинку. Він хотів би бути прихистком своїх господарів. Коли тут був Сіріус, коники викидав тільки Крічер. Ім’я ельфа викликало асоціації і Герміона відшукала поглядом напис Реґулус Арктур Блек. Помер таким молодим, Мерлін. Коли Рон ще не задовбався слухати про Герміонині плани на благодійний фонд, він пропонував назвати його на честь цього чарівника. Але Герміона вважала, що фонд допомоги хатнім ельфам має носити ім’я Добі.
— Пуньк, — вона торкнулася пальцем імені молодшого Блека. — Хай вісімнадцятирічні симпатики ельфів більше не гинуть у війнах, — Герміона сьорбнула вина й роззирнулася вітальнею. — Дивися, — звернулася вона до будинку, — п’ю за твого господаря. Не така вже я й сука.
Будинок зберігав мовчанку. Не став скреготати трубами. Авжеж, він тільки погане помічає.
Герміона вихилила келих до дна. Доба добігала кінця.
***
Опівночі Арка сяйнула яскравіше. Раз. Вдруге. Втретє.
А тоді з неї спиною вперед вивалився мокрий як хлющ чарівник. Кілька хвиль він лежав і тільки важко дихав, хапаючи ротом повітря. А потім завили сигнальні чари Відділу таємниць. Хлопець сперся на лікті й розгублено роззирнувся.