— Герміоно, прокидайся, життя проспиш!
Вона різко рипнулася від голосу Гаррі. Очі ледве розліпилися, а ще вона пустила слину на подушку і тепер рот збоку неприємно холодило. Герміона майже наосліп нашарила наскрізне дзеркальце і втупилася в бадьоре обличчя Поттера по той бік.
— Тут пів Міністерства на вухах, а ти досі дрихнеш. Святкувала? — Гаррі бешкетно всміхнувся.
— Я проспала? — прохрипіла Герміона.
У відповідь заволав будильник. Він показував її звичний час прокидання.
— Не помічала, що ти жайворонок, — буркнула вона до Гаррі, відчуваючи, що від волання будильника якість життя стрімко гіршає.
— Нас підняли вночі. Гайда в Міністерство, тут справи, які нас стосуються, — сповістив загадковий Поттер і зник.
Пів Міністерства на вухах. Гаррі зранку вже на роботі (він якраз стажувався в Аврораті). Герміона, ігноруючи жабу, що душила її через марнування порошку флу, прибула на роботу через Камінну мережу, щоб було швидше. У холі все виглядало наче як завжди. Принаймні фонтан не змінився знову на композицію з маґлів під п’ятами чарівників, а з рештою гіпотетичних проблем, певно, можна впоратися. Герміона на ходу запхала до рота жуйку і застрибнула в ліфт.
У рідному відділі всі вже стояли на вухах і поглинали каву промисловими масштабами.
— О, Герм! — Анна Ебот підскочила до неї. — Тут вночі таке сталося! Ти вже чула?
Герміона похитала головою.
— Уночі, значить, спрацювала сигналізація і аврори знайшли у відділі Таємниць біля Арки якогось хлопа.
Герміона округлила очі. Вже цікаво.
— Він стверджував, що його звуть Реґулус Блек.
Герміона припинила жувати жуйку.
— Вже провели експертизу, це реально він! — вибалушила очі Ебот. — Хлопець з книги Гаррі Поттера!
Книга була не зовсім Гаррі, якщо бути точною: це була серія інтерв’ю Луни Лавґуд з ним. Луна зробила собі ім’я на цій книжці. Одне з тих інтерв’ю користувалося особливою популярністю — це був текст «Люди доброї волі», присвячений «не таким» Смертежерам. Справді сильно написаний — Луна вміла словами вселяти людинолюбство й надію і саме після цього інтерв’ю Герміона якось по-новому подивилася на рейвенкловку.
Але Реґулус Блек? Справжній? Тут?
— Що він робив у відділі Таємниць? — можливо, це було не найлогічніше питання, та все ж.
— Каже, що вивалився з Арки.
У дверях показався Гаррі й поманив Герміону пальцем.
— О, Емеліна хоче, щоб цим зайнялася ти! — гукнула Анна наостанок.
— Я? — Герміона озирнулася і покрокувала спиною вперед.
Анна закивала.
— І май на увазі, що Емеліну підняли з ліжка о четвертій ранку, вона сьогодні дуже зла.
Герміона вийшла в коридор за Гаррі.
— Отже?
— Вже чула новини? — відповів питанням на питання Поттер.
— Так, і?
Гаррі зовсім не видавався стурбованим.
— Це правда, — з якимось надмірним захватом сказав він. — Це реально Реґулус Блек, брат Сіріуса. Ми купою способів перевірили. Навіть відбитки десь у ґоблінів видрали.
— Гм, — Герміоні було більше цікаво, чому Гаррі такий радісний. — І ти тішишся, бо…?
— Ну, — знизав плечима він. — Може, є надія, що й Сіріус повернеться. Він же впав в Арку.
Герміона набрала повітря в легені.
— Ой, забий, — випередив її Гаррі. — Просто припущення.
— Угу, — Герміона виплюнула жуйку у смітник і тільки зараз дещо зрозуміла. — Тобто якщо це справжній Блек…
— Сто пудов.
— …то як бути з будинком?
Гаррі впер руки в боки.
— Я так думаю, що чесно буде повернути його господарю.
Ох, здається, на неї чекає виселення.
***
Емеліна Венс загалом була хорошою начальницею, але іноді в неї траплялися погані дні, які Герміона з Ебот називали «Влада розбещує». Сьогодні був один з таких. Емеліна надавала всім з порогу стоси термінових завдань (хоча по-хорошому роботи там було на тиждень),— переважно тому, що провела на роботі три години ще до початку робочого дня. А ще їй довелося двічі відбиватися від натовпу журналістів, які хотіли бачити Блека от Прямо Вже. Тому її можна було зрозуміти. Принаймні Герміона розуміла після того, як навколо неї пів години кружляла Луна, наче падальниця, що чекає, коли виснажена жертва гепнеться без сил.
— Я маю почути щось перша, — прошепотіла Лавґуд їй напучування, коли Емеліна таки заволала «Ґрейнджер!» від дверей свого кабінету.
Герміона ледве видерлася з журналістських лап Луни й чкурнула до начальниці.
— Що від мене вимагається? — спитала вона.
Емеліна знизала плечима.
— Ми вже загалом пояснили панові, куди він попав, дали заспокійливого зілля після цих новин і тепер хай Поттер під твоїм соціально справедливим оком поговорить з ним як нинішній власник майна. Він наче сказав, що все поверне?
Герміона кивнула.
— Такий чарівний хлопець, позбавив нас зайвих клопотів. Ти, — вона тицьнула пальцем у Герміону, — спостерігай за ситуацією і будеш відповідальна за повернення в соціум ще одного чарівника. Після війни тут усі на вагу золота.
«Вага золота» була причиною, чому багато Смертежерів уникли значної кількості неприємностей.
— Гість у конференц-залі, — додала Венс. — І ніяких газетярів сьогодні.
Герміона почимчикувала далі коридором. З кожним кроком її серце важчало. Прощавай, Ґримо 12, привіт, оренда за гроші. Ну, доведеться відкласти плани з повернення батьків ще надовше. Вона зупинилася перед дверима конференц-зали і тільки тут їй спало на думку, що вона ніколи не бачила жодних фото Блека. Чи схожий він на Сіріуса? Скільки йому зараз років? Уява надмірно розбурхалася і от вона вже змалювала собі напівзогниле ліцо ліца, крізь дірку в щоці якого було видно зуби.
Герміона прислухалася, але нічого не почула з-за дверей. Тоді вона приклала до дерев’яної поверхні вухо.
Звісно, двері прочинилися.
— О, Герміоно, от і ти, я якраз хотів іти за тобою.
Вона побуряковіла й видушила посмішку, розгинаючись. В очах Гаррі танцювали насмішкуваті бісики. Поттер повернувся досередини. Герміона зітхнула глибше і начепила свою робочу ввічливу посмішку. Тепер — увірватися в приміщення вихором енергії. Це завжди бадьорить знедолених підопічних.
— Вітаю, пане Блеку!
Замість напівзогнилої мумії перед нею сидів збіса вродливий хлопчисько. Про таке, знаєте, попереджати треба. Від зустрічі з прекрасним рівень адреналіну в крові різко підскочив і Герміона геть шалено протарабанила:
— Я-Герміона-Ґрейнджер-ваша-соціальна-працівниця.
Відчувала, як щоки палають ще гірше. «Цей портрет Доріана Ґрея можна використовувати замість ранкової кави. Істерика через власну недосконалість чудово бадьорить», — подумала вона, намагаючись за допомогою іронії повернути собі впевненість. І тільки б втриматися від поправляння волосся. Особливо від поправляння волосся Блека. Таке гарне, троль його обслюняв.
Хлопець насупив брови. На вигляд йому було до двадцяти. Він мав важкі повіки, що робили його погляд наче трохи п’яним і зверхнім. А ще додавали схожості зі сраною Лестранж.
— Навіщо мені соцпрацівник? — він рівніше сів на стільці. — Я бомж?
Це було несподіване припущення і Герміона ледь не зареготала. Нервово так, істеричненько.
— Ні, що ти, — озвався Гаррі. — Твій будинок зараз у моїй власності як у хрещеника Сіріуса, однак він твій. Постараюся якомога швидше владнати все з паперами.
Обличчя Блека на позір нічого не виражало. Цікаво, скільки Гаррі вже встиг йому розповісти? Герміону нарешті відпустило переживання прекрасного і вона вмостилася на своє місце й розгорнула записника.
— Можу допомогти з паперами, — запропонувала вона і не чекаючи відповіді записала це собі в розклад.
— Ти повернеш мені будинок? — перепитав Блек.
— Так.
— Чому?
Герміона аж відірвала погляд від записника. Емоції так і не з’являлися на обличчі Реґулуса Блека. Може, в нього шок?
— Ти маєш на нього більше прав, — знизав плечима Гаррі і зиркнув на годинник. — Сорі, вже маю бігти. Герміоно, відведеш його на площу Ґримо?
Вона закивала, а коли Гаррі вийшов, бовкнула:
— Маю одразу попередити, що я там живу. Тимчасово, звісно.
Ох, квартиру за день не знайдеш, особливо враховуючи, що в чарівників ринок оренди не такий уже й розвинутий. Що ж вона робитиме?
Скам’янілий вираз обличчя Блека нарешті дав слабину. Він кліпнув, вигнув губи підковою (що б це не значило) і видав:
— Гм.
Тоді перевів погляд (ще ці важкі повіки справляли враження, наче його довжелезні вії теж непідйомні) на пальці Герміони. Тільки зараз вона усвідомила, що несамовито клацає кнопкою автоматичної ручки. Вона вчепила ручку назад до записника. Так, щойно з’явилася можливість відмовитися від писання пером, вона одразу нею скористалася.
— Гадаю, причин не піти туди просто зараз немає. А ще це допоможе уникнути уваги журналістів.
— Було б чудово, — ледь помітно всміхнувся Реґулус Блек.