Герміона відчула себе кулькою, що сумно здулася після дня народження.
— Перепрошую, що завадила! — перелякано вигукнула Асторія і повернулася, щоб іти.
Герміона вже хотіла полегшено зітхнути, але не вийшло.
— А взагалі… — Асторія знову поглянула на них, — можна тебе на пару слів?
Приреченість. Цьому вечору не судилося бути вдалим. Втім, Герміона вже достатньо налажала, тож яка різниця.
— Вибач, я ненадовго, — сказала вона Реґулусу і рушила до Ґрінґрас, змирившись зі своєю долею.
Вони вислизнули на тераску, що виходила в бік Гоґвортсу. Герміона краєм ока помітила, що Реґулус допив каву і пішов до решти гостей.
— Ти все ще зла на мене, — констатувала Асторія.
Герміона перевела погляд на неї. Звісно, Ґрінґрас мала приголомшливий вигляд, як завжди, дивовижно поєднуючи в собі спокусливість та елегантність. Герміона раптом відчула, що конкретно в цей момент зовсім на неї не зла. Можливо, вона все ще почувалася сумною святковою кулькою? Треба було щось відповісти, однак вона не мала що сказати прямо зараз.
Асторія трохи капризно змахнула руками.
— Скажи, якщо в тебе досі є почуття до Рона, і я з ним розійдуся!
— Та нема! — випалила Герміона, а вже тоді подумала, що готовність розійтися з ним через неї — це воу. Справді щось свідчить про їхню дружбу.
Вона поглянула на далекі вогні Гоґвортсу.
— Просто це дивно. Ти завжди жалієшся мені на своїх хлопців і я трохи жалілася тобі на Рона, а тепер ви разом…
— Я нізащо не перекажу твої слова! — поспішила сказати Асторія. — Це й для мене самої не матиме хороших наслідків.
Герміона з сумнівом гмикнула. Все ще досить дивно.
— Ну і… напевно, не жалітимусь тобі на нього? — додала Асторія.
— Бачиш, це вже впливає на наші стосунки, — зауважила Герміона. Не те щоб вона любила вислуховувати сумні історії про хлопців своїх подруг, але коли в подруги виникає потреба виговоритися — це важливо.
— Ти буквально не зможеш відвести душу в моєму товаристві, якщо щось піде не так, — сказала Герміона.
Асторія покрутила в пальцях пасмо волосся.
— Тоді я жалітимусь, а ти просто послухаєш мовчки? — припустила вона. — Спробуємо встановити якісь особливі правила для цього випадку?
Внутрішня перфекціоністка Герміони радісно здійняла голову, наче внюхала здобич. Встановлення правил — приваблива річ. І порушення нівроку.
Герміона відкрила рота, та нічого не сказала. Ще раз подивилася на Гоґвартс, наче він міг дати підказку. Холодний порив вітру пробрав до кісток.
— Ну… можемо спробувати, — зрештою погодилася вона.
Асторія запищала і повисла в неї на шиї. Хтозна, чи це гарна ідея. Може, тепер їхній остаточний розрив розтягнеться у часі і буде ще боліснішим. А може, й ні. Треба подивитися, як воно піде.
Коли вони повернулися на вечірку, там саме були у розпалі танці. Асторія вибачливо посміхнулася до Герміони і поспішила пірнути в натовп до Рона. Герміона ковзнула поглядом навколо, але не танцював тільки Гаррі (цій своїй звичці Поттер не зраджував ніколи). Спочатку Блека ніде не було видно, а потім Герміона помітила його в натовпі. Вони з Джіні танцювали у самій гущавині. Лунала якась допотопна, але дуже надихаюча пісенька. Щоки Блеки розчервонілися, волосся розкуйовдилося, він широко посміхався.
Герміона з усміхом підперла одвірок, насолоджуючись несподіваним відчуттям затишку. В неї наче камінь з душі звалився. Вечір тривав, чари зігрівали, її друзі скоро одружаться і попереду ще стільки днів, які можна наповнити чимось гарним.
Решта вечірки минула прекрасно. Герміона обмінялася кількома по-доброму іронічними фразами з Роном, так і не потрапила в центр уваги Молі і трималася подалі від Ґольдштайна. Вони з Луною набалакалися про книжки на рік вперед і разом захищали «Великого Гетсбі» перед Реґулусом. Луна була така переконлива у своїх аргументах, що Блек майже здався, якщо так можна назвати елегантне зіскакування з теми. Зрештою він таки домовився з Луною про співбесіду.
— Але ж це всього-на-всього посада помічника, — єхидно зауважила Герміона, вже коли вони йшли вниз дорогою до місця, де можна роз’явитися.
— Якщо мене не візьмуть на таку посаду, то моє его розіб’ється і я вскриюся осколком, — заявив Реґулус. — Напишу, що в цьому прошу звинувачувати мого соціального працівника.
— Дякую дуже, — буркнула Герміона.
За мить вони вже були на ґанку будинку на площі Ґримо. 12. Двері легко прочинилися перед господарем (Герміона все ще не могла звикнути до їхньої покірності).
Коли вони переступили поріг, магія вечора немов зникла.
— Гарний був вечір, — сказав Реґулус.
Це «був» прозвучало наче підсумок.
— Та-ак, — Герміона ступила на сходинку нагору.
Здавалося, щось важливе вислизає з рук.
— Знаєш, я сьогодні вранці дивилася одну квартирку, — вирішила довершити це відчуття Герміона. — Думаю брати її в оренду.
— Оу, — брови Реґулуса підстрибнули вгору, а вираз обличчя зробився геть незрозумілим. У цьому він майстер.
— Якось так, — Герміона смикнула плечем і видала високе й незграбне «Гм».
Повернулася і зробила ще пару кроків вгору. «Я просто знищую власними руками будь-які натяки на те, що може порушити мій спокій», — подумала вона з несподіваною гіркотою. Різко озирнулася. Реґулус смикнувся так, наче зовсім не хотів, щоб вона побачила, як він дивитися їй услід.
Запала незручна мовчанка. На диво, він не витримав і відвів погляд першим, важко опустив руку на поручень.
— Не так і багато часу це зайняло, так? — тихо сказав він.
Герміона хитнула головою. Здалося, ніби він не про квартиру.
— Підвернувся вдалий варіант, — сказала вона.
Реґулус злегка посміхнувся.
— Якщо буде потрібна допомога в переїзді, то звертайся, — сказав він. — Можу навіть не припахувати Крічера, так уже й бути, допоможу самостійно.
— Я тобі збрехала, — вирвалося у Герміони.
Реґулус здивовано кліпнув.
— Про квартиру?
— Ні, я… — Герміона почервоніла і прокляла свій довгий язик. — Я запросила тебе не через своїх колишніх, — вона відвела погляд, — це я ляпнула, бо злякалася, що ти подумаєш, ніби подобаєшся мені. А от це, власне, правда.
З боку будинку було б дуже мило зараз зробити так, щоб вона провалилася крізь землю, але ця підла будівля ніколи б не зіграла їй на руку. Герміона коротко всміхнулася і нарешті наважилася подивитися на мовчазного Реґулуса.
Він широко посміхався. Здається, не зловтішно.
— Це може бути зайвою інформацією, розумію, — почала Герміона і тут сходинки в неї під ногами склалися, перетворившись на вбивчий пандус.
Вона пискнула і впала в обійми Блеку. Він засміявся.
— Бачиш, твій будинок намагається мене вбити! — заявила Герміона, схвильована тим, що опинилася в обіймах Реґулуса.
Він зручніше вмостив руки в неї на талії.
— Ні, цього разу він просто підіграв мені, — сказав він.
Герміона знову почервоніла, певно, ще гірше, ніж раніше.
— Щоб я міг розповідати, що красиві дівчата самі падають мені в руки, — додав Блек і схилив голову до неї.
— Але я все одно переїжджаю, — навіщось бовкнула Герміона.
— Без проблем, — погодився Реґулус шовковим голосом.
— І може, я подобаюся тобі, бо я просто заборонений плід, — як тупо звучить, — тобто маґлонароджена, тобі без сумніву забороняли наближатися до таких.
Очі Реґулуса округлилися.
— Раніше я думав, що це я схильний накручуватися. Здається, треба переглянути цей пункт.
Герміона нервово гигикнула і сама поцілувала його, щоб не зустрічатися поглядами після своєї ганебної репліки. Втім, вона швидко забула свої слова і що взагалі вміла розмовляти. Над верхньою губою Реґулуса трошки кололось. Чомусь ця деталь була особливо чудовою. Герміона підвелася навшпиньки, притиснулася до нього ще міцніше.
Було добре.
І все раптово здалося значно простішим, ніж собі вигадувала Герміона Ґрейнджер.
Кінець