Герміона смикала застібку, незручно розташовану збоку сукні. Так, стоп. Бракувало ще порвати перед самісіньким виходом єдину сукню, яка була водночас парадна, проста, зручна і сексі. Подібні сукні не щодня знайдеш. Вона опустила руки і глибоко вдихнула. Вже сама не знала, що її нервує найбільше. Причин, як на зло, було вдосталь. Луна в суботу зранку надіслала їй сову з повідомленням, що має варіант з житлом. І житло виявилося справді симпатичним: однокімнатна квартирка на алеї Діаґон, затоплена сонцем (ну, коли воно буває на небі), охайна, за адекватною ціною. І з книжковою шафою! Герміона взяла час до понеділка, щоб подумати, і тепер потреба прийняти рішення висіла над нею, ніби какобомба від Півза.
А сьогодні ж Та Сама Вечірка.
І Блек зробився чомусь дуже похмурим. Гаразд, з цього насправді треба було почати. Всю суботу Герміона взагалі його не бачила, а коли недільного ранку повернулася з оглядин квартири, то застала його за відпилюванням голів домовиків, що висіли над сходами.
— Але твоя родичка вже було відрубала їм голови, — нагадала Герміона.
Чи то жарт був невдалий, чи з якоїсь іншої причини Реґулус лише окинув її похмурим поглядом.
— Тут було закляття-приклеяття, я не маю іншого способу їх позбутися, — пояснив він з королівською поважністю.
— Дуже милосердно не змушувати до цього Крічера, — спробувала ще раз пожартувати Герміона.
Та Блек був не в гуморі.
— Ага, — буркнув він дещо роздратовано.
І ось тепер вони йдуть разом на вечірку. І Герміона не могла позбутися відчуття, наче вона жорстко налажала.
Вона поглянула на себе в дзеркало. Сукня на тонких бретельках темно-синього, майже чорного кольору, трохи нижче коліна, волосся завилося великими кільцями завдяки пів банці засобу «Горгона. Рідкі чари для кучерів». Як єдину прикрасу Герміона обрала перлинку на нитці. Сама стриманість та елегантність. Вона глибше вдихнула і нарешті застібнула сукню — блискавка ковзнула так легко, наче й не було цих двох хвилин боротьби і спітнілих підпашок.
Тепер найстрашніше: зустріти в коридорі злого Блека. І ще вдягнути підбори.
Реґулус кинув на неї винятково короткий погляд і сухо констатував:
— Маєш гарний вигляд.
— Дякую, ти теж, — перебільшено радісно відгукнулася Герміона. Взагалі він завжди гарно виглядав, тож вона засліпла від краси не більше, ніж зазвичай.
Реґулус ще раз коротко зиркнув на неї.
— Ходімо, — сказала Герміона, поки ще не зомліла від нервів. Краще буде зомліти на вечірці, чого б і ні.
Святкування заручин влаштували в новій ресторації «Скляний замок» у Гоґсміді. Точніше формально в Гоґсміді, бо заклад знаходився в стороні на пагорбі, звідки відкривався чарівний краєвид на селище й вогні Гоґвортсу. Яких Герміона особливо не помітила, бо намагалася проковтнути назад серце, готове вискочити від хвилювання.
Вони явилися трохи нижче ресторанчика, оточеного чарами проти явлення, і пішли стежкою нагору. Точніше, Реґулус пішов, а Герміона пошкандибала на своїх підборах. Наче й невисокі, але вона була до них страшенно незвикла.
Ось воно. Зараз вона всіх побачить. І всі побачать її. Герміона поглянула на Реґулуса, який був дуже похмурим і мовчазним. Навряд Рональда з Тоні засліпить Блекова краса. Шкода, звісно, стало б дуже в пригоді.
— Реґулусе! — Гаррі зрадів так, наче це Блек був його шкільним другом, а Герміона просто супутницею.
Вони з Реґулусом поручкалися (обличчя останнього теж просвітліло, бо він, вочевидь, дувся персонально на Герміону). Прекрасно, вона прийшла з хлопцем, якому чомусь не вгодила своїм запрошенням. Хоча він погодився прийти, то до чого ж це все?
— Герміоно, привіт, — посміхнулася Джіні. Вона була в золотавій шовковій сукні, що наче струменіла тілом й відкривала всіяні ластовинням плечі.
— Ти дуже гарна, — оцінила Герміона.
— Дякую, ти теж. Усі вже майже зібралися, а мама досі метає блискавки, що ми не дозволили їй організувати вечірку вдома і упахатися насмерть, — Візлі закотила очі.
Молі. Тут у Герміони зажевріла надія, що місіс Візлі віднині зосередить свою увагу на Асторії замість щоразу під час зустрічі намагатися підкуснути Герміону, яка посміла покинути її сина.
Гаррі обійняв її, а потім зобразив Лице всебічної підтримки постраждалих.
— Я в нормі, — поспішила запевнити його вона, хоча це було зовсім не так.
І вони з Реґулусом пішли до внутрішнього дворика, де красувався басейн з підігрівом, та й саме повітря зігрівали чари, тож всі поскидали пальта. Герміона миттєво оцінила обстановку. Перш за все вона почула гучний сміх Тоні, якого вже оточувала зграйка людей. Такий він: куди б не пішов, усюди притягує людей, наче магніт, опиняється в центрі уваги і відверто насолоджується цим. Рональда (і зрадниці) поки що видно не було. Місіс Візлі стояла до Герміони спиною.
Поки що все не так страшно. Блек схопив вогневіскі з найближчої таці й хильнув, навіть не поморщившись.
А за якісь п’ять хвилин Герміона вже почала думати, що взагалі дарма хвилювалася. Бо Гаррі й Джіні любили квідич. Відповідно, навколо була висока концентрація людей з тим же захопленням. І всі вони тринділи про квідич. Реґулус у рідкісних перервах між вогневіскі теж підключався до цього свята спорту. І дуже швидко Герміона відчула себе значно ближчою до простої людської нудьги, ніж могла б уявити, думаючи про цей вечір. Яке полегшення, зрештою!
— У мене зараз нова оборудка з банком Франції, — голос Ґольдштайна небезпечно поближчав, а Герміона й не звернула уваги. — І це прекрасний банк! Тому що він належить ча-рів-ни-кам. З ними мати справу просто у сотню разів краще, ніж з різними там істотами… ох, наражаюсь на гнів їхніх захисниць, — він різко вигулькнув поряд. — Але ж ти не на роботі, еге ж, Гєрмич?
Герміона закотила очі. Реґулус, який щойно мало не з розкритим ротом слухав, як Вуд оповідає про нову модель мітли, повернувся і не менш зацікавлено втупився у Ґольдштайна.
— Як справи на світлому боці історії? — блиснув посмішкою Тоні.
— Все чудово, дякую за турботу, — сказала Герміона і подумки поставила собі найвищий бал за спокій й упевненість у голосі.
— Ну, це не про турботу, — підморгнув Ґольдштайн.
— Точно! На мить забула, з ким маю справу, отакої, — Герміона знову похвалила себе за стриману іронію.
На диво, Тоні не знайшов, що сказати. Він постояв, покивуючи головою, а потім схопився за талію своєї супутниці, наче за рятівне коло.
— О Мерлін, ви що, Реґулус Блек?! — раптом вигукнула та.
На обличчі Ґольдштайна так явно проступила образа, що хтось на світі знає не його одного, що Герміона аж реготнула.
— Так, — сказав Реґулус.
— Це така дивовижа! — засяяли очі незнайомки. Так засяяли, що Герміона, здається, почулася так само, як Тоні.
— Як вам вдалося? Ви справді буквально повернулися з того світу? — продовжувала наступ красуня. — Я так чекала, що буде інтерв’ю від пані Лавґуд з вами!
— О, Персі Візлі прибув! — зорієнтувалася Герміона.
— Люба, ми маємо піти привітатися! — не впустив можливості Тоні і… Герміоні здалося, чи він кинув на неї змовницьки-вдячний погляд?
Реґулус сьорбнув вогневіскі. Цікаво, це вже котра склянка?
— Привіт, — хтось вщипнув Герміону за бік.
Позаду стояла Луна. У її волосся було вплетено півонії (де вона тільки взяла їх восени), у вухах коливалися одні з тих дивакуватих довгих сережок, якими вона славилася, а на вилогах піджака пританцьовували вишиті мандрагори.
— Почула, що ти прийшла не одна, тож припустила, що ти вже не така сердита на те, що я останньої миті вирішила піти з Джорджем, — прямолінійно заявила Луна.
Герміона помовчала суто щоб помучити Лавґуд. Та загалом настрій покращав від того, що зустріч з Тоні Ґольдштайном обійшлася без тріпання нервів, і Герміона вже була готова пробачити весь світ.
— Та нічого, тим більше що дуже хочеться подивитися на вас з Джорджем разом.
Цієї миті Луна побачила, хто саме Герміонин супутник, і в її очах сяйнув акулячо-перовий зблиск.
— Але! — поспішила наголосити Герміона. — Сьогодні жодних інтерв’ю!
Луна закотила очі.
— І в думках не було.
— Звісно, — кивнула Герміона і представила їх з Реґулусом одне одному.
Луна чемно дотрималася пристойності і не стала випитувати нічого в Блека прямо негайно, хоча, можливо, причина була виключно в тому, що поряд матеріалізувався Джордж і став головним у розмові. Герміона вже давно не бачила його таким жвавим.
Та й Реґулус якось ожив (чи це алкоголь допоміг?). Він захоплено розпитував про «Відьмацькі витівки Візлі», аж очі палали від явного бажання затестити їхні капості. А потім Луна завела мову про будні часопису і Блек випромінював захват як наднова під час вибуху.
— Загалом я так задовбалася, що погоджуюсь з тобою, — сказала Луна Джорджу, — треба шукати помічника головного редактора, бо я не вивезу.
Герміона нашорошилась. Промовисто поглянула на Блека і пхнула його ліктем. Той округлив на неї очі. Без жодного, бляха, розуміння. Луну дуже вчасно відволік Гаррі, і Герміона шепнула Реґулусу:
— Тобі ж подобається писанина? Це шанс взятися до справи!
Блек неочікувано наморщив носа.
— Всього-на-всього помічником? — язик у нього трохи заплітався.
Ого!
— А в тебе багато досвіду, чи що? — насмішкувато поцікавилася Герміона. — Навчишся і зможеш хоч власне видавництво відкривати.
Реґулус закотив очі.
— Ну ні то ні, — пробурмотіла Герміона. Тут слід було згадати слова Тоні. Вона справді зараз не на роботі. Іноді не варто намагатися врятувати потопаючих. Тим більше що голодним Реґулус без роботи не лишиться.
— Але дякую за турботу, — за мить сказав він.
Герміона поглянула на нього з ноткою осуду, але довго так дивитися не могла, бо Реґулусова посмішка роззброювала. Вона просто-таки відчувала, як солодка вата наповнює голову і мізки перестають думати.
Реґулус трохи прихилився до неї. Запах вогневіскі був трохи буе, однак… чому він прихилився? Невже…
Він змовницьким тоном прошепотів:
— Один із твоїх колишніх дивиться. Будемо цілуватися чи як?
Магія була безповоротно зруйнована. Герміона стиснула губи в тонку лінію.
— Ти такий дурень, Реґулусе! — її раптово охопила лють.
Посмішка Блека розтанула. Він відхилився так, наче йому ляпаса дали. Герміона не могла витримати його погляду, в якому праведний гнів змішався з дитячою образою. Вона розвернулася, щоб іти.
— Це був твій план, а тепер ти ще й ображену з себе корчиш, — процідив Блек.
Вона озирнулася на нього. Він з дуже невинним виглядом побовтав віскі у стакані, подивився на неї і знизав плечима, ніби кажучи «А що я, не правий?».
— Усе зовсім не так! — ляпнула Герміона, хоча, чорт забирай, він має рацію, вона ж казала йому, що запрошує його виключно через колишніх.
— Тобто? Ти хотіла мене використати, щоб хтось із них ревнував, я тобі підіграв. Однак тепер я поганий. Отак це працює?
Він невизначено посміхнувся і трохи позадкував від неї.
— Обер… — та договорити Герміона не встигла.
П’яненький Блек похитнувся і полетів у басейн. Бризки хлюпнули на всі боки. Шеймус з того боку басейну вирішив, що почалися справжні веселощі, і бомбочкою шугонув слідом. Реґулус випірнув на поверхню з таким зачепленим за живе виразом обличчя, ніби вода навмисно запланувала цей підступ. Прекрасні кучері намокли й сумно повисли.
— Зараз я тебе витягну! — та поки Герміона борсалася у сумочці, Гаррі вже висмикнув Блека закляттям з води.
Обсушити себе Реґулус не дав і з гордим виглядом (якимось чином йому вдавалося випромінювати гідність у мокрому костюмі) він подався всередину ресторану.
Герміона так і стояла біля басейну, в якому тепер хлюпалася юрба хлопців в одязі, і почувалася ні в сих ні в тих.
Гаррі кілька бісячих хвилин ошивався навколо, а тоді спитав:
— Ти не плануєш піти перевірити, як він там?
— НІ!
Гаррі поглянув на неї (Герміона бачила це бічним зором, бо в цей час надміру зацікавлено слідкувала за подіями в басейні).
— Добре, — буркнув Поттер і хотів уже відійти, коли слова буквально попри волю Герміони вирвалися з вуст:
— Я типу сказала йому, що запрошую його з собою, бо мені треба прийти сюди з якимось хлопцем, адже тут будуть мої колишні.
— Гаразд. — покивав Гаррі. — Звучить не зовсім ввічливо, але щось підказує мені, що я не зовсім розумію тонкощі ситуа…
— Я так сказала, щоб він не здогадався, що подобається мені! — роздратовано пояснила Герміона, прекрасно знаючи, що за цим послідує.
— Чому?
Послідувало.
— Бо він чистокровець!
Зараз Гаррі буде робити з неї дурепу, яка типу не вірить у себе, тоді як Герміона тверезо зважила ризики і квит.
— Рон теж, — нагадав Поттер.
— Він слизеринець, агов! — сказала Герміона ще більш роздратовано.
— Угу, — кивнув Гаррі. — А в тебе на черзі стосунки з кимось з Гафелпафу?
Це було несподівано, аж Герміона проти волі хихикнула.
— Відколи це Гаррі Поттер неупереджений до слизеринців?
Гаррі відповів якомога величніше:
— Я подорослішав.
Герміона фиркнула.
— А ще до людей, з якими ви в школі не були знайомі і які, відповідно, не булили тебе, легше бути неупередженим.
Це вже звучало цілком раціонально.
Гаррі ще потоптався біля неї.
— Взагалі, — він прийняв мегасерйозний тон. — Навіть якби ти цілком чесно сказала, що тобі просто потрібен супутник, щоб не почуватися лошарою у товаристві колишніх, це все одно звучало грубо. Гадаю, тобі треба вибачитися.
Першим поривом Герміони було відповісти «Так він ж сам погодився!» Але це було по-дитячому. І фальшиво. І показувало її ще більшою маніпуляторкою, ніж було насправді. Ух, вона погано повелася. І в глибині душі вона від початку це знала.
Герміона важко зітхнула. Вона терпіти не могла виявлятися поганкою в історії. Та часом це ставалося. Вона невизначено кивнула головою, бо сил зараз вимовити вголос, що Гаррі правий, в неї не було. Їй і справді ще доведеться вибачитися перед Реґулусом.
Вона пішла всередину. Блек сидів за дальнім столиком біля скляної стіни, звідки відкривався краєвид на Гоґвортс. Одяг і волосся він уже висушив. Перед ним стояла філіжанка кави.
— Гарний краєвид, — озвалася Герміона.
Реґулус так холодно позирнув на неї, аж вона засумнівалася, чи не вміє він накладати закляття заморожування одним тільки поглядом. Зате сором за себе різко досягнув потрібної межі і Герміона сказала:
— Вибач, з мого боку не дуже гарно було озвучувати такі дивні причини для запрошення.
«Але ти сам погодився», — все одно бовкнув внутрішній голосок, який ніколи нізащо не хотів визнавати, що Герміона Джин Ґрейнджер буває не права. Якби їй колись дістався перстень влади з «Володаря перснів», вона б стала першокласною диктаторкою.
— Не дуже тактовно було, справді, — погодився Реґулус і кивнув, немовби відпускав їй гріхи на сповіді.
Герміона всілася навпроти, відчуваючи новий спалах гніву. З його боку було б ввічливо згадати, що він таки сам погодився.
— Принаймні я була відверта, — заявила вона і щоки спалахнули з силою тисячі сонць.
Бо вона якраз була брехухою, і от знову. Тепер їй здавалося, що Реґулус бачить її наскрізь і вона втупилася поглядом у каву на столі.
— Але вдавати, наче між нами щось є, я все одно тебе не просила, — прозвучало як звинувачення і вона поспішила додати: — Тобто я не планувала.
Блек мовчав цілу вічність.
— Он воно що, забув, що ти не зі Слизерину. Підступність не вдалася до кінця.
Герміона зиркнула на нього, перевіряючи, чи можна засміятися, а тоді невпевнено хихикнула. Отже, тепер усе добре?
— А ще, — додав Блек, — маю сказати, що «Великий Гетсбі» — пафосна книжка, з якої я викреслив би всі-всі прикметники.
— Неправда! — звузила очі Герміона. — До того ж, ти не хочеш іти вчитися в Луни, тобі ніколи не отримати доступу до рукописів.
— Я можу відкрити своє видавництво вже завтра, — гмикнув Реґулус.
— І не знатимеш, що робити.
— Я найму фахівців.
— Не знатимеш, кого наймати.
— Розберуся.
Герміона демонстративно закотила очі.
— Добре, це не моя справа.
— Тобто ти відмовляєшся врятувати мене від необдуманого вчинку?
— Я куплю тобі яблук ред чіф, коли настане момент для втішань і співчуттів.
Реґулус засміявся. Його обличчя пом’якшилося, зробилося дуже теплим, звичайним, а не вічно стриманим, наче він щонайменше посол Британії. «Він заслуговує більше чесності, — подумалось Герміоні. — Жахливо лишати його з думкою, що ти запросила його не через нього».
Вона облизала губи.
— Слухай…
— О, привіт!
Герміона озирнулась.
У дверях стояла Асторія.