«Ну ти і шльондра, Ґрінграс!»
На знаку оклику Герміона аж дірку проробила в аркуші, а тоді люто швиргонула блокнот об стіну.
Через кілька хвиль будинком прокотився звук дзвінка. Ну звісно ж! Герміона чкурнула вниз з такою швидкістю, що Блек навіть не встиг показатися з двору, а вона вже відчиняла двері.
— Ти клята зрадниця!!!
Ґрінґрас мала вигляд побитої собаки. Дуже красивої й доглянутої побитої собаки.
— Але ж ви вже сто років, як розійшлися, у тебе був цей твій Ґольдштайн, — ображено запищала Асторія. — Він мені ще у школі трохи подобався, але я навіть не фліртувала з ним, коли ви були разом. Жоднісінького разу! О, пане Блек! Рада вас бачити, — вона сяйнула своєю бездоганною посмішкою.
Реґулус прийшов подивитися, хто дзвонив у двері. Чемно всміхнувся у відповідь й окинув Асторію тим оцінювальним поглядом, яким її обдаровували всі хлопці на світі. «Непогано», — щось таке позначав цей погляд.
— Ні, не рада бачити, це ж слизеринець, — бовкнула Герміона, стрімко втрачаючи здоровий глузд. — Достатньо буде того, що ти спиш з моїм колишнім! — тут вона припнула язика. Щось не те вона ляпнула. Звучало так, наче вона має на цього слизеринця якісь плани.
Герміона повернулася до Блека. Та він стояв з непроникним виразом обличчя. Мерлін, не дивно, що Лорд так ніколи й не запідозрив його ні в чому з такою відмороженою мармизкою.
— Втім, — Герміона знову обернулася до слизеринки, — хто б сумнівався! Рон завжди хотів собі високу красиву білявку!
Прекрасні очі Ґрінґрас наповнилися досконало кришталевими сльозинами.
— Несправедливо звинувачувати мене в тому, що я красива.
Ух, здається, Герміона починала розуміти, чому з Асторією не хочуть дружити інші дівчата.
— Раз у тебе правило не зустрічатися зі слизеринцями, думаю, у мене відтепер буде правило не дружити зі слизеринками! — схрестила руки на грудях Герміона.
— Я не розумію, — застогнала Асторія і звернулася до Реґулуса: — Що поганого у тому, щоб зустрічатися з колишнім своєї подруги, якщо коли вони були разом, я навіть не дружила з нею!
Блек подивився на неї, потім на Герміону, потім знову на Ґрінґрас.
— Ну, мені було б трохи неприємно таке, — скривився він.
Асторія поглянула на нього, як на смертельного ворога. Герміона тим часом переможно задерла підборіддя. Хах, не вийшло знайти союзника!
— У вас тут просто коаліція, — з капризною ноткою заявила Асторія.
— Коаліція? — скептично перепитав Реґулус.
— На базі ОСББ, певно, — Асторія дуже легко забула про каяття.
— Я думаю, ми з тобою вже все сказали одна одній! — гаркнула Герміона.
Паралельно вона намагалася умістити в голові той факт, що Гаррі Джеймс Поттер усе знав. Хто йому сказав? Сам Рон? Вона пригадала, як дивно поводилися Джіні й Луна на святкуванні її дня народження, і подумки загарчала.
— Ти поводишся, як дитина! — розізлилася нахабна Ґрінґрас.
— Я поводжуся, як дитина? — обурилася Герміона. — Це ти сцялася зізнатися мені вже бозна-скільки часу і при цьому я одна, як дурепа, нічого не знала, бо і Джіні, і Луна, і навіть Гаррі в курсі!
— Звідки ти… Звісно, ти ж Герміона Ґрейнджер, тупо питати, — промимрила Асторія.
— Схоже, ти якась геніальна, — встрягнув Реґулус.
Герміона трохи розгубилася. Вона здивовано кліпнула очима, бо за праведним гнівом не зрозуміла суті цього твердження.
— Ну… якщо почитати про твої досягнення під час війни… і цей коментар… — він непевно махнув рукою в бік Асторії.
— Оу, — Герміона все ще хотіла зарізати Ґрінґрас з особливою жорстокістю, тому було важко перемкнутися на приємне. — Дякую, — зрештою видихнула вона.
Асторія якогось біса роздратовано цокнула язиком.
— Можливо, вам двом варто поговорити всередині? — запропонував Реґулус. — Або надворі, або на внутрішньому подвір’ї…
Будинок схвально заскреготів, та не встигла Герміона нічого вирішити, як штори розчахнулися і Вальбурґа загорлала:
— СКІЛЬКИ МОЖНА ТУТ ВОЛАТИ, ЖІНКО?
Герміона аж озирнулася, шокована тим, що її не обізвали «бруднокровкою». Чи це Вальбурґа до себе говорить?
— Що це? — злякано видихнула Асторія, а Реґулус дещо нервово гигикнув.
— Отже, Ґрінґрас… — повернулася до теми Герміона.
— СМЕРДЮЧІ ДІВЧИСЬКА, ВЛАШТУВАЛИ В МОЄМУ ДОМІ ЯКИЙСЬ ВОДЕВІЛЬ!
— Зникни з моїх очей! — Герміона спробувала зачинити двері перед носом в Асторії, але ця нахаба притримала їх рукою.
— Я знала, що ти так відреагуєш, тому й боялася розповісти! — затараторила вона.
— ГЕТЬ З МОГО ДОМУ, НІКЧЕМНІ ВЕРТИХВІСТКИ!
— І я не розумію, чому ти така зла, адже… — Асторію перервав гучний скрегіт труб.
Мостини підлоги здійнялися, наче під ними перекочувалася хвиля води, і Герміона ледве втрималася на ногах.
— Я ж сказав не стовбичити у дверях, будинку це не подобається! — зашипів на них Реґулус.
— Ти чула? — і користуючись моментом розгубленості Асторії, Герміона таки затраснула двері в тої перед носом.
— ЯКА ГАНЬБА! — заламувала руки Вальбурґа.
— Хто тут ще водевіль влаштовує, — пробурмотіла Герміона собі під носа і чкурнула нагору.
У спальні вона драматично рухнула на ліжко, а вже наступної миті у вікно постукали. Герміона підскочила, майже готова побачити там Асторію, однак це була звичайнісінька сова. Вона підлетіла до вікна і майже вирвала у пташки листа, переконана, що він від Ґрінґрас, та й тут не вгадала: Луна багатослівно, просто нестерпно довго вибачалася, і аж наприкінці пояснила, чому — вона йде на вечірку Гаррі з Джорджем.
Герміона глибоко вдихнула. Повільно склала листа. Цілком розважливо підійшла до ліжка. Взяла подушку. Притиснула її до обличчя і заволала.
Через 2 хвилини 23 секунди Герміона Ґрейнджер уже вирішувала цю проблему.
— По-перше, спитай Невіла щодо можливості піти разом, по-друге, відколи ти все знав?
— Від сьогодні, — спокійно відповів Гаррі. — Завтра спитаю Невіла.
— Чому не сьогодні?!
— Бо в мене є тільки одне дзеркальце для зв’язку, агов, розслабся!
— Мене щойно зрадили дві подруги з двох, — процідила Герміона. — Точніше, я щойно дізналася, а зрадила мене як мінімум одна з них уже давно!
Гаррі насупив брови.
— Ти-и-и-и все ще по Рону?
— Що?! Ні! Просто на вечірці будуть інші люди, будуть двоє з трьох моїх колишніх, а я ризикую прийти туди одна, як остання невдаха, і Ґольдштайн стовідсотково буде зловтішатися, ти ж знаєш, який він его-маньяк!
— Ти все ще по Ґольдштайну?
— Та ж ні!!!
Гаррі тяжко зітхнув.
— Що? Що це за зітхання?
— Не розумію тебе, от і все, — сказав він. — Ти сама покинула їх обох, а поводишся так, наче ці стосунки не в минулому.
Тепер зітхнула Герміона. Тобто вона ще й винна виходить?
— Але Асторія повелася як дурепа, — примирливо додав Гаррі.
— Бувай! — Герміона відчула, що потребує термінового сеансу жалощів до себе, тому що ніхто, зовсім ніхто не здатен приділити їй крихту співчуття.