Пару днів Герміона засиджувалася на роботі допізна за проєктом бібліотек для маґлонароджених. Це було дещо дуже особисте. Герміона хотіла, щоб маґлонароджені вступали у магічний світ більш підготовленими, щоб не почувалися так, наче постійно наздоганяють поїзд, що рушив, і не дізнавалися якісь прості істини через роки, як у випадку із взаємодією старих будинків і домовиків. «Та це щось таке відоме, що й говорити про це не подумаєш», — відповіла Асторія на питання Герміони. Так, Герміона мусила забезпечити максимальний доступ маґлонароджених до знань.
Вона б проводила на роботі всі вечори (тим більше, що їй почало муляти якесь незбагненне почуття від думки повертатися на площу Ґримо), але в середу були готові стоси документів Блека. А так як Герміоні все ще не знайшли заміни, Емеліна махнула рукою й сказала просто взяти ці доки з собою.
На площі Ґримо все ще панував безлад. Герміона не планувала прибирати (як і Реґулус, звісно), тому під її ногами хрустіли побиті вазонки. Зате Крічеру буде чим зайнятися після повернення.
Сьогодні всі портрети виявилися знятими зі своїх місць і повернутими малюнком до стіни. Окрім величезного полотна з Вальбурґою, яке, як знала Герміона, стара карга присобачила закляттям-приклеяттям, тож його тепер не позбутися. Цікаво, чому сталися такі репресії картин? Невже щоб рідна матінка не довбала Блеку мозок, переслідуючи по всьому дому?
Герміона зручніше перехопила стос документів і вже хотіла йти нагору, коли десь з-під сходів почувся брязкіт, а за тим роздратоване бурмотіння. Вона пішла на звук.
З-під сходів сіялося світло — там були навстіж прочинені двері. Герміона обережно зазирнула туди і зі здивуванням побачила крихітний внутрішній дворик. Вона й не знала, що тут є подвір’я!
— Привіт! — за мить Герміона побачила й Блека: той буркотів собі під носа, сидячи навпочіпки біля старого велосипеда й намагаючись повернути на місце ланцюг.
— Привіт, — всміхнувся він у відповідь. Волосся він знову сяк-так зав’язав. Чому Герміоні це так подобалося?
— У мене твої документи, — сказала вона. — І на завтра тебе запрошують у Ґрінґотс, щоб залагодити моменти.
— О, швидко! — Реґулус випростався. — То я зможу пригостити тебе обідом у відповідь.
Серце Герміони ганебно пропустило удар. Що це воно собі надумало?
— Угу, — ледве вичавила вона з себе і уважніше розглянулася по двору в пошуках іншої теми.
Засохле скоцюрблене деревце в кутку, покоцані плити доріжки з пожухлою травою поміж ними і все це затиснуто між чотирьох будинків. У вікнах маґлів було темно. Цікаво, що вони бачать замість двора Блеків?
— Скільки тут живу, навіть не знала про внутрішній двір, — сказала Герміона. — І велосипед.
Реґулус подивився на велосипед так, наче намагався побачити його чужими очима. Герміона відзначила, що ніс у нього з горбинкою. «Припини, припини відмічати деталі!» — суворо наказала вона собі.
— Звідки він тут взявся? — спитала вона.
— Гм, батьки не те щоб полюбляли лазити у підвал, а Крічер був на моєму боці, тож, — Реґулус дзенькнув дзвінком велика, — я зменшував його, коли планував покататися, і виносив у кишені.
— І де ти його взяв?
Герміона очікувала почути, що і його він стирив у маґлів.
— Дядько Альфард подарував, — сказав Реґулус. — Він же колись і навчив мене їздити.
Герміона перебирала в голові ті короткі відомості про сім’ю Блеків, які чула від Сіріуса чи Гаррі.
— І батьки отак просто відпускали тебе в маґлівський Лондон?
— Ні, Крічер прикривав мої втечі, — відповів Реґулус. — Точніше, спочатку формально це були втечі Сіріуса, який просто брав мене з собою, а потім ми стали гуляти окремо. Тож мене Крічер і далі підстраховував, а Сіріусу було просто вже плювати на заборони.
— Ого! — вразилась Герміона. — Крічер буквально дарував тобі свободу!
Реґулус коротко засміявся.
— Так, — зрештою погодився він. — Якось так.
Герміона хвильку помовчала, добираючи слів, щоб делікатніше висловити те, що її цікавило.
— На своїх прогулянках ти явно бачив маґлів.
— Певно що.
— То чому ти вирішив, що вони загроза для магічного світу?
Реґулус спохмурнів.
— Мені просто цікаво, що спонукало людей ставати Смертежерами, — додала Герміона. Хоча, зрештою, чому вона має виправдовуватися за це запитання?
— Мені було незрозуміло, чому це я маю ховатися від їхнього світу, а не навпаки, — Реґулус перекинув ногу через раму. — Мені це й зараз не дуже ясно, чесно кажучи.
Герміона почервоніла, наче це вона тут персонально відповідальна за світ маґлів. Адекватної відповіді на це питання вона не мала. Бо маґлів більше і вони боягузливі, тому в паніці роз’їбуть весь світ ядеркою, якщо дізнаються про чаклунів?
— Але шлях терору, яким пішов Темний Лорд, був ще більш незрозумілий для мене, тому довелося вжити екстрених заходів, — Реґулус знову подзеленькав дзвоником велика. — Тепер я вирішив не мати своєї думки про політику.
Герміона фиркнула. Вийшло дуже гучно й неясно. Блек з підозрою поглянув на неї.
— Упевнений, що в 16 років у тебе була саме «своя» думка?
Реґулус закотив очі. Взагалі-то вона очікувала, що він вдячно вхопиться за цю соломинку позитиву.
— Яка різниця, — натомість сказав Блек. — Я або сам був навіженим ксенофобом, або йшов на поводу в інших. Що так, що так я виглядаю тупим.
— Гм, — Герміона не знала, що на це відповісти. В принципі, він має рацію. Дуже безжальну щодо себе рацію.
Реґулус, здавалося, знітився, відштовхнувся ногою і став повільно їздити по колу в крихітному дворі.
— Герміоно! — заволала її сумка і вона підскочила, ледь не впустивши стос документів.
Вмостивши їх на кам’яному поручні, вона виловила з сумки уламок дзеркальця.
— Привіт, — помахав Гаррі й почухав неголену щоку. — Маєш час?
— Давай через п’ять хвилин? — попросила Герміона.
— Окей.
— Бачу блеківське дзеркальце, — зауважив Реґулус, поки Герміона брала назад стос паперів.
— Так, його віддав Гаррі Сіріус, — пояснила вона.
— Та я нічого не маю проти, — запевнив Реґулус.
Герміона вже хотіла йти всередину, коли згадала оповідь Асторії і трохи хихикнула.
— Мені розповідали, що це дзеркало увіковічнене в маґлівській казці, — бадьоро повідомила вона.
— Було таке, — спокійно погодився Реґулус, намотуючи кола. — «Снігова королева» Андерсена. «…жив один лютий чорт. Він був дуже лютий, він був сам сатана! Якось він був у дуже хорошому настрої, тому що зробив собі дивне дзеркало. Це дзеркало мало незвичайну властивість — все хороше і прекрасне зменшувалося в ньому до неможливого, а все негідне і погане виступало чіткіше і здавалося ще гіршим». У цих рядках одразу впізнається якийсь Блек.
Герміона знову хихикнула.
— А який саме, ми теж знаємо з казки: «Усі, хто відвідував школу чорта, — а в нього була своя, чортівська школа,— розповідали скрізь про дзеркало, як про якесь чудо».
Герміона все ще гигикала, як дурна. Блеку, судячи з легкої усмішечки, це подобалося.
— Отже, це згадка про Фінеаса, котрий був директором Гоґвортса? — припустила вона.
— Ти розумне чортеня, — Реґулус лукаво зиркнув на неї. — Фінеас розбив тому Андерсену серце.
— О, то ви передаєте цю історію з покоління в покоління? Пишаєтеся цим? — іронічно уточнила Герміона.
Реґулус самовдоволено вишкірився.
— Авжеж. Розбити серце письменнику — це честь для кожного Блека.
Герміона засміялася.
— Є чим пишатися, справді, — погодилася вона. — Маю йти. Лишу документи в бібліотеці.
— Герміоно!
Вона повернулася. Реґулус зупинив велосипед і тепер балансував навшпиньки у своїх кедах.
— Дякую за допомогу.
Герміона хотіла було віджартуватися, що їй за це гроші платять, але Блек був весь такий милий і зворушливий, що вона вичавила з себе щось незрозуміле й чкурнула геть, ще й стукнувшись плечем об одвірок.
«Я зовсім здуріла, зовсім розм’якла і взагалі», — сварила вона себе дорогою нагору. В кімнаті вона довго не могла відшукати дзеркальце у сумці, тож нервовим рухом висипала все на ліжко. Дзеркальце знайшлося під блокнотом. Герміона підхопила його, а блокнот тим часом розкрився на зачарованій сторінці для зв’язку з Асторією.
— Привіт, Гаррі, як справи? — Герміона була рада перемкнутися з Блека на щось інше.
— Привіт, — Гаррі поглянув кудись вбік з насторожено-винуватим лицем.
Герміона подумки називала цей його вигляд «Гаррі у підпіллі», що означало приховування чогось від Джіні чи Рона.
— Як ся маєш? — дерев’яним голосом сказав він.
Або від самої Герміони. Щось у його вигляді й тоні безперечно не так.
— Нормально, робочий тиждень у розпалі, завтра Крічер вертається додому, — заговорила Герміона, споглядаючи вкрай напруженого Поттера. — Щось не так?
— М-м-м, — Гаррі знову почухав щоку. — Хотів тут дещо спитати.
— Так?
— Щодо вечірки до заручин…
Краєм ока Герміона помітила, що на листку Асторії побігли рядки.
Гаррі кашляв і кректав, як дідо.
— А що з ними? — Герміона таки кинула погляд на блокнот.
«Слухай, я тут дещо давно хочу сказати», — написала Асторія.
— Та там ж буде багато людей, — мурмотів Гаррі.
— Це очікувано, вечірка ж, — Герміона все ще не визначилася, напружитися їй чи ні.
Асторія строчила далі:
«Ніяк не можу наважитися, але відтягувати далі не варто, а то скоро й не буде змоги».
— Так, вечірка, — зітхнув Гаррі. — Я тут дещо дізнався. Думаю, може, тобі теж варто знати.
«Я одразу прошу тисячу пробачень. Прям тисячу. Дві тисячі!» — виписувала Асторія.
— Гаррі, не тягни вже, — пробурмотіла Герміона, а він одночасно з нею спитав:
— Може, тобі буде краще прийти з Невілом?
Герміона могла б спитати «Чому». Але потреба в цьому відпала ще до того, як Гаррі закінчив речення, бо на листку вигулькнуло наступне повідомлення від Асторії:
«Коротше, не хочу, щоб ти дізналася аж на вечірці Поттера. Я тут почала зустрічатися з Роном».