Повернутись до головної сторінки фанфіку: Пожильці на Ґримо, 12

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Пару днів Герміона засиджувалася на роботі допізна за проєктом бібліотек для маґлонароджених. Це було дещо дуже особисте. Герміона хотіла, щоб маґлонароджені вступали у магічний світ більш підготовленими, щоб не почувалися так, наче постійно наздоганяють поїзд, що рушив, і не дізнавалися якісь прості істини через роки, як у випадку із взаємодією старих будинків і домовиків. «Та це щось таке відоме, що й говорити про це не подумаєш», — відповіла Асторія на питання Герміони. Так, Герміона мусила забезпечити максимальний доступ маґлонароджених до знань.

Вона б проводила на роботі всі вечори (тим більше, що їй почало муляти якесь незбагненне почуття від думки повертатися на площу Ґримо), але в середу були готові стоси документів Блека. А так як Герміоні все ще не знайшли заміни, Емеліна махнула рукою й сказала просто взяти ці доки з собою.

На площі Ґримо все ще панував безлад. Герміона не планувала прибирати (як і Реґулус, звісно), тому під її ногами хрустіли побиті вазонки. Зате Крічеру буде чим зайнятися після повернення.

Сьогодні всі портрети виявилися знятими зі своїх місць і повернутими малюнком до стіни. Окрім величезного полотна з Вальбурґою, яке, як знала Герміона, стара карга присобачила закляттям-приклеяттям, тож його тепер не позбутися. Цікаво, чому сталися такі репресії картин? Невже щоб рідна матінка не довбала Блеку мозок, переслідуючи по всьому дому?

Герміона зручніше перехопила стос документів і вже хотіла йти нагору, коли десь з-під сходів почувся брязкіт, а за тим роздратоване бурмотіння. Вона пішла на звук.

З-під сходів сіялося світло — там були навстіж прочинені двері. Герміона обережно зазирнула туди і зі здивуванням побачила крихітний внутрішній дворик. Вона й не знала, що тут є подвір’я!

— Привіт! — за мить Герміона побачила й Блека: той буркотів собі під носа, сидячи навпочіпки біля старого велосипеда й намагаючись повернути на місце ланцюг.

— Привіт, — всміхнувся він у відповідь. Волосся він знову сяк-так зав’язав. Чому Герміоні це так подобалося?

— У мене твої документи, — сказала вона. — І на завтра тебе запрошують у Ґрінґотс, щоб залагодити моменти.

— О, швидко! — Реґулус випростався. — То я зможу пригостити тебе обідом у відповідь.

Серце Герміони ганебно пропустило удар. Що це воно собі надумало?

— Угу, — ледве вичавила вона з себе і уважніше розглянулася по двору в пошуках іншої теми.

Засохле скоцюрблене деревце в кутку, покоцані плити доріжки з пожухлою травою поміж ними і все це затиснуто між чотирьох будинків. У вікнах маґлів було темно. Цікаво, що вони бачать замість двора Блеків?

— Скільки тут живу, навіть не знала про внутрішній двір, — сказала Герміона. — І велосипед.

Реґулус подивився на велосипед так, наче намагався побачити його чужими очима. Герміона відзначила, що ніс у нього з горбинкою. «Припини, припини відмічати деталі!» — суворо наказала вона собі.

— Звідки він тут взявся? — спитала вона.

— Гм, батьки не те щоб полюбляли лазити у підвал, а Крічер був на моєму боці, тож, — Реґулус дзенькнув дзвінком велика, — я зменшував його, коли планував покататися, і виносив у кишені.

— І де ти його взяв?

Герміона очікувала почути, що і його він стирив у маґлів.

— Дядько Альфард подарував, — сказав Реґулус. — Він же колись і навчив мене їздити.

Герміона перебирала в голові ті короткі відомості про сім’ю Блеків, які чула від Сіріуса чи Гаррі.

— І батьки отак просто відпускали тебе в маґлівський Лондон?

— Ні, Крічер прикривав мої втечі, — відповів Реґулус. — Точніше, спочатку формально це були втечі Сіріуса, який просто брав мене з собою, а потім ми стали гуляти окремо. Тож мене Крічер і далі підстраховував, а Сіріусу було просто вже плювати на заборони.

— Ого! — вразилась Герміона. — Крічер буквально дарував тобі свободу!

Реґулус коротко засміявся.

— Так, — зрештою погодився він. — Якось так.

Герміона хвильку помовчала, добираючи слів, щоб делікатніше висловити те, що її цікавило.

— На своїх прогулянках ти явно бачив маґлів.

— Певно що.

— То чому ти вирішив, що вони загроза для магічного світу?

Реґулус спохмурнів.

— Мені просто цікаво, що спонукало людей ставати Смертежерами, — додала Герміона. Хоча, зрештою, чому вона має виправдовуватися за це запитання?

— Мені було незрозуміло, чому це я маю ховатися від їхнього світу, а не навпаки, — Реґулус перекинув ногу через раму. — Мені це й зараз не дуже ясно, чесно кажучи.

Герміона почервоніла, наче це вона тут персонально відповідальна за світ маґлів. Адекватної відповіді на це питання вона не мала. Бо маґлів більше і вони боягузливі, тому в паніці роз’їбуть весь світ ядеркою, якщо дізнаються про чаклунів?

— Але шлях терору, яким пішов Темний Лорд, був ще більш незрозумілий для мене, тому довелося вжити екстрених заходів, — Реґулус знову подзеленькав дзвоником велика. — Тепер я вирішив не мати своєї думки про політику.

Герміона фиркнула. Вийшло дуже гучно й неясно. Блек з підозрою поглянув на неї.

— Упевнений, що в 16 років у тебе була саме «своя» думка?

Реґулус закотив очі. Взагалі-то вона очікувала, що він вдячно вхопиться за цю соломинку позитиву.

— Яка різниця, — натомість сказав Блек. — Я або сам був навіженим ксенофобом, або йшов на поводу в інших. Що так, що так я виглядаю тупим.

— Гм, — Герміона не знала, що на це відповісти. В принципі, він має рацію. Дуже безжальну щодо себе рацію.

Реґулус, здавалося, знітився, відштовхнувся ногою і став повільно їздити по колу в крихітному дворі.

— Герміоно! — заволала її сумка і вона підскочила, ледь не впустивши стос документів.

Вмостивши їх на кам’яному поручні, вона виловила з сумки уламок дзеркальця.

— Привіт, — помахав Гаррі й почухав неголену щоку. — Маєш час?

— Давай через п’ять хвилин? — попросила Герміона.

— Окей.

— Бачу блеківське дзеркальце, — зауважив Реґулус, поки Герміона брала назад стос паперів.

— Так, його віддав Гаррі Сіріус, — пояснила вона.

— Та я нічого не маю проти, — запевнив Реґулус.

Герміона вже хотіла йти всередину, коли згадала оповідь Асторії і трохи хихикнула.

— Мені розповідали, що це дзеркало увіковічнене в маґлівській казці, — бадьоро повідомила вона.

— Було таке, — спокійно погодився Реґулус, намотуючи кола. — «Снігова королева» Андерсена. «…жив один лютий чорт. Він був дуже лютий, він був сам сатана! Якось він був у дуже хорошому настрої, тому що зробив собі дивне дзеркало. Це дзеркало мало незвичайну властивість — все хороше і прекрасне зменшувалося в ньому до неможливого, а все негідне і погане виступало чіткіше і здавалося ще гіршим». У цих рядках одразу впізнається якийсь Блек.

Герміона знову хихикнула.

— А який саме, ми теж знаємо з казки: «Усі, хто відвідував школу чорта, — а в нього була своя, чортівська школа,— розповідали скрізь про дзеркало, як про якесь чудо».

Герміона все ще гигикала, як дурна. Блеку, судячи з легкої усмішечки, це подобалося.

— Отже, це згадка про Фінеаса, котрий був директором Гоґвортса? — припустила вона.

— Ти розумне чортеня, — Реґулус лукаво зиркнув на неї. — Фінеас розбив тому Андерсену серце.

— О, то ви передаєте цю історію з покоління в покоління? Пишаєтеся цим? — іронічно уточнила Герміона.

Реґулус самовдоволено вишкірився.

— Авжеж. Розбити серце письменнику — це честь для кожного Блека.

Герміона засміялася.

— Є чим пишатися, справді, — погодилася вона. — Маю йти. Лишу документи в бібліотеці.

— Герміоно!

Вона повернулася. Реґулус зупинив велосипед і тепер балансував навшпиньки у своїх кедах.

— Дякую за допомогу.

Герміона хотіла було віджартуватися, що їй за це гроші платять, але Блек був весь такий милий і зворушливий, що вона вичавила з себе щось незрозуміле й чкурнула геть, ще й стукнувшись плечем об одвірок.

«Я зовсім здуріла, зовсім розм’якла і взагалі», — сварила вона себе дорогою нагору. В кімнаті вона довго не могла відшукати дзеркальце у сумці, тож нервовим рухом висипала все на ліжко. Дзеркальце знайшлося під блокнотом. Герміона підхопила його, а блокнот тим часом розкрився на зачарованій сторінці для зв’язку з Асторією.

— Привіт, Гаррі, як справи? — Герміона була рада перемкнутися з Блека на щось інше.

— Привіт, — Гаррі поглянув кудись вбік з насторожено-винуватим лицем.

Герміона подумки називала цей його вигляд «Гаррі у підпіллі», що означало приховування чогось від Джіні чи Рона.

— Як ся маєш? — дерев’яним голосом сказав він.

Або від самої Герміони. Щось у його вигляді й тоні безперечно не так.

— Нормально, робочий тиждень у розпалі, завтра Крічер вертається додому, — заговорила Герміона, споглядаючи вкрай напруженого Поттера. — Щось не так?

— М-м-м, — Гаррі знову почухав щоку. — Хотів тут дещо спитати.

— Так?

— Щодо вечірки до заручин…

Краєм ока Герміона помітила, що на листку Асторії побігли рядки.

Гаррі кашляв і кректав, як дідо.

— А що з ними? — Герміона таки кинула погляд на блокнот.

 

«Слухай, я тут дещо давно хочу сказати», — написала Асторія.

 

— Та там ж буде багато людей, — мурмотів Гаррі.

— Це очікувано, вечірка ж, — Герміона все ще не визначилася, напружитися їй чи ні.

Асторія строчила далі:

 

«Ніяк не можу наважитися, але відтягувати далі не варто, а то скоро й не буде змоги».

 

— Так, вечірка, — зітхнув Гаррі. — Я тут дещо дізнався. Думаю, може, тобі теж варто знати.

 

«Я одразу прошу тисячу пробачень. Прям тисячу. Дві тисячі!» — виписувала Асторія.

 

— Гаррі, не тягни вже, — пробурмотіла Герміона, а він одночасно з нею спитав:

— Може, тобі буде краще прийти з Невілом?

Герміона могла б спитати «Чому». Але потреба в цьому відпала ще до того, як Гаррі закінчив речення, бо на листку вигулькнуло наступне повідомлення від Асторії:

 

«Коротше, не хочу, щоб ти дізналася аж на вечірці Поттера. Я тут почала зустрічатися з Роном».

    Ставлення автора до критики: Обережне
    Надіслав: Starling , дата: нд, 04/02/2023 - 14:59