Поразка як шлях до перемоги

Албус Дамблдор облизував крихти цукру з лимонних дольок і уважно розглядав камінь, що лежав на його долоні. Так, це був саме той камінь, що ще добу тому зберігався в сейфі сімсот тринадцять банку Ґрінґотс, а хвилинами пізніше буде захований у дзеркалі Яцрес.

– Люба, ти хоч петраєш, що це? – у голосі Луціуса чулося щось приречене.

– Це мотлох, любий.

У набитому пасажирами Гоґвортс-експресі не було лишень Гаррі Поттера. Можете бути в цьому впевненими – Драко вже перевіряв. Він міг би, звісно, помітити, що рудого обідранця теж немає, якби міг думати про щось інше, крім хлопчика зі шрамом на лобі.

«Дорогий Томе.

Дякую, що повідомив мені про затишне місце на даху. Тут дуже зручно непомітно пильнувати за Гаррі. Я вже писала тобі про те, який він красень?».

«Дорогий Томе.

Коли я списала ім’ям Гаррі чотири сторінки, то на мою мантію потекло твоє чорнило. Не хвилюйся, вони потім самі зникли. То ти так плачеш?»

– Ви нестерпні, не бажаю вас більше слухати! – з цими словами Герміона уткнулася у величезну Жахливу книгу жахіть, стрічка-закладка якої ніби довжелезним язиком намагалася дістатись до волосся дівчини.

Люпин майже давиться м’ясною запіканкою, коли Северус добровільно до нього підсідає за обідом. Коли Северус першим розпочинає бесіду запіканка таки йде не в те горло і чоловік заходиться у приступі надсадного кашлю.

– Люба, нагадай мені, що ми тут забули?

Ну звісно, що Поттер відмовився. Хто б сумнівався. Як прекрасно! Просто чудово! Неймовірно!

Згоріти від сорому можна.