Розділ 4 — Драко Мелфой та проблеми з Поттером (частина 2)

«Дорогий Томе.

Дякую, що повідомив мені про затишне місце на даху. Тут дуже зручно непомітно пильнувати за Гаррі. Я вже писала тобі про те, який він красень?».

«Так. Близько двадцяти разів за останню годину».

Джіні зашарілася і почала примножувати цей рахунок.

***

Під хихикання Креба і Ґойла у скуйовджену голову прилетіло висушене риб’яче око. Гаррі знав точно, хто їх жбурляє, але старанно вдавав, що того не помічає.

– Не звертайте уваги, – звернулася Герміона Ґрейнджер до друзів, що палахкотіли гнівом. 

Рон і Гаррі хотіли закидати улюбленця Снейпа інгредієнтами для зілля важчими та огиднішими, але, на жаль, знали: якщо вони так вчинять, гніву професора їм не уникнути.

Драко не потрібно було багато уваги, він лишень хотів, щоб Поттер на мить обернувся. На Зіллях той сидів досить близько, але доводилося бачити тільки його лахмату потилицю.

Збоку могло здаватися, що Мелфой в черговий раз, користуючись безкарністю на уроках у Снейпа, по-дитячому виводить свого заклятого шкільного ворога. Але весь тиждень Драко не міг прийти до душевної рівноваги й тільки те й робив, що намагався непомітно подивитись Поттерові в вічі. Виявилося, підступитися до національної знаменитості не так-то вже й легко. Власна гордість не дозволяла просто так взяти й сісти з ним за одну парту чи поснідати за одним столом у Великій залі. Та й численна фан-база обгороджувала Поттера не гірше за кам’яний вал.

Шеймус Фініґан з казанком у руках крадькома підкрався до трійці ґрифіндорців, і з благанням витріщився на Герміону.

– Ні, Шеймусе, я не перероблю твоє зілля, – Герміона ще пам’ятала вирахувані бали за допомогу Невілу.

Фініґан угледів неправильного кольору бридоту в казані Рона. Така ж вирувала і у його власному.

– Гаррі, – благаючи зашепотів нещасний хлопець. – Подивись, будь ласка, що з моїм зіллям не так.

Не довго думаючи, Поттер схилив голову над казанком приятеля. З густої чорної шевелюри випало сухе риб’яче око, що застрягло у волоссі, і булькнуло прямо в гидку рідину.

Не минуло й секунди, як пролунав гуркіт, а клас заполонив чорний їдкий дим і сморід паленого волосся. Обличчя Гаррі разом з окулярами було матово-чорним від кіптяви, що робило його схожим на персонального дементора для Драко.

– Мінус п’ятдесят балів з Ґрифіндора, – різким помахом палички Снейп очистив приміщення від диму.

– Професоре, це не чесно! – Герміона заступилася за факультет і кинула палаючий Пекельним полум’ям погляд на Мелфоя. Драко вже чекав, що вона донесе на нього, але потім згадав, що Ґрейнджер чи не найсвятіша з Ґрифіндора. Після святого Поттера, звісно. – Котел не вартий знятих п’ятдесяти балів!

– П’ять за неправильно зварене зілля містера Фініґана. П’ять за зілля містера Візлі. П’ять за те, що містер Фініґан залишив робоче місце. І ще п’ять із кожного з чотирьох нетям біля вашого столу, міс Ґрейнджер, бо я не збираюся з’ясовувати, хто саме призвів до таких наслідків. П’ять за грубе порушення містером Поттером правил техніки безпеки. До кого я взагалі звертався на першому занятті, коли говорив не схиляться над котлами з вашими шедеврами? Стаду баранів? І якщо ви, міс Ґрейнджер, не дорахувалися ще десять балів, то їх я знімаю за вашу суперечку з учителем, – цими словами професор Снейп змусив зблідлу дівчинку поникнути. – Попереджую, якщо ви знову сперечатиметеся, на рахунку Ґрифіндора буде від’ємне число.

Поттер, що мовчав весь цей час, закашлявся.

– Відведіть постраждалого ідіота до мадам Помфрі, – професор глянув на завмерлого в німому жаху Рона. – Інші продовжують роботу.

– Зі мною все в порядк… – тамуючи напади кашлю, Гаррі хотів заперечити, але його перебив розлючений професор.

– Мінус десять балів, Поттер. Я попереджував.

Гаррі вже відкрив рота, щоб висловити свою думку щодо цього, але його тут же взяли під лікоть і відвели від гріха якомога далі.

А Драко не знав, радіти йому, що Ґрифіндор, звичайно, не без його допомоги, знову виставляє себе дурниками, чи засмучуватися, бо за товстим шаром сажі на окулярах Поттера зовсім не видно його очей.

***

Наступного ранку ні світ ні зоря збірна Ґрифіндора по квідичу вже чимчикувала на тренування. Шістдесят балів відібраних за одне заняття професором Снейпом через дурість другокурсників змусили Олівера Вуда ганяти по полю у вихідний день товаришів з особливим садизмом. Оскільки Гаррі був єдиним з другого курсу, на горіхи йому діставалося більше за інших.

Через незначну кількість часу на полі з’явилися гравці у зеленій формі. І величезне квідичне поле одночасно стало дуже тісним, втім, як завжди то і відбувалося, коли один простір починають ділити два супротивні факультети.

– Флінт! – гаркнув Вуд, звертаючись до капітана суперників. – Зараз наш час! Забирайтеся звідсіля!

Алісія, Кеті та Анджеліна дружно закотили очі – зараз хлопці знову собачитимуться і мірятимуться, хто скільки разів встиг зранку відполірувати свою мітлу. Брати участь у цій клоунаді вони не хотіли, але визнали, що у слизеринців дорогі мітли найостаннішої моделі.

– У нас є письмовий дозвіл від професора Снейпа. Ось, читай, – він з почуттям переваги простягнув пом’яту записку. – Нам треба випробувати нового ловця.

– У вас новий ловець? – Вуд заглянув за широку спину Маркуса, коли дочитав короткий зміст записки.

Дівки, що вирішили стояти осторонь, теж зацікавлено озирнулися. Суперництво суперництвом, а спортивні хлопці завжди популярна тема.

Сьомим, ледь не на голову нижчим за інших, був самозадоволений Драко Мелфой. На обличчя дівчат повернувся байдужий вигляд. Черговий пуцьвірінок у квідичі. Їм і Поттера у своїй збірній вистачає. Це круто звичайно, що в їхній команді той самий Хлопчик-Який-Вижив, та й справляється він відмінно і таке інше, але дванадцятирічки не викликали в них ніякого інтересу. Оскільки нинішнім ловцем Рейвенклову була дівчина, єдиним ловцем, по якому можна було зітхати, залишався тільки красунчик Діґорі.

– Файні, правда? – бліда кисть огладила відполірований держак швидкісної мітли. Мелфой ледь не світився від того, що, нарешті, зміг утерти носа Поттеру та іншим ґрифіндорцям на додачу. Усіх левів однією Авадою. Він скосив очі, намагаючись побачити емоції ловця суперників, але той був надто далеко. – Їх купив мій батько для всієї нашої команди. Куди там вашим ґрифіндурським деркачам?

Як по команді решта шість гравців виставили напоказ нові «Німбуси-2001». Драко був дуже радий, що батько підтримав його прагнення потрапити до збірної. Хоча можливо це було лише приводом, щоб похвалитися сином у колі таких же марнославних снобів. Публічне вихваляння заради заздрощів оточення для Драко було таким же самим проявом батьківської любови, як і зв’язані маґлівським способом светри для численних Візлі. Що для однієї сім’ї вважалося в порядку речей, то для іншої було неприйнятно.

І Драко міг тільки здогадуватися, що з цього є прийнятним для прославленого сироти.

– Нам усім тут вистачить місця, Вуд.

У будь-якій іншій ситуації Маркус Флінт не став би ділити поле для тренувань, але це було чудовим шансом похизуватися крутими мітлами перед суперниками.

Всі гравці злетіли. Коротка розминка швидко перетекла у майже товариське змагання. Якщо агресивну тактику команди Слизерина взагалі можна хоч якось вважати товариською.

Розглядати навколишній простір із центру стадіону було дивно. З такого ракурсу відкривався вид на трибуни, де ще зовсім недавно натовпи вболівальників горланили безглузді й не завжди пристойні кричалки. Драко тоді теж був у ролі глядача, він, забувши про інших гравців, невідривно стежив за однією-єдиною фігурою, що навіть сніч ловить найекстравагантнішим методом – ротом.

Зараз він також спостерігає за Поттером, але вони вже в одному середовищі. Він раптом зрозумів, що це чудова можливість бути ближче до недосяжного, вічно прихованого збіговиськом підлабузників, знаменитого Гаррі. Настільки близько, що навіть можна розглянути кожен стібок триклятого в’язаного светра, зв’язаного з тією любов’ю, що неприпустима для надміру зарозумілих Мелфоїв, які зневажають бідність навіть у таких дрібницях. Так хотілося вчепитися в ненависну тканину руками, розірвати по швах і повільно розпускати по нитці укладену в кожен стібок чужу ласку.

Тим часом Гаррі, облітаючи відбивачів і загоничів обох команд, линув до маленького золотистого м’ячика. Він нічого і нікого не помічав навколо блискучої точки. Ловця суперників всього за метр від нього самого просто не існувало на той момент.

А для Драко ж не існувало спритного сніча, тільки чудовисько, що летить попереду, в жахливому в’язаному светрі, клаптик якого нахабно виглядає з-під верху спортивної форми. Він навіть не зрозумів, як його рука затиснула теплу м’яку тканину в кулак.

Світ раптом почав шалено обертатися аж поки два тіла стрімголов не покотилися на сиру землю. Потім картинка перед очима набула попередньої ясності. Придушений вагою Мелфоя Гаррі важко дихав, обпалюючи обличчя навпроти своїм подихом.

Ось він і спіймав того, хто був для нього цікавішим від сніча. Було почуття, ніби він схопив своїми руками особистого боґарта, що колись жив у його кімнаті під ліжком і якимось чином зумів матеріалізуватись. Захотілося переконати свій мозок у неправдивості цих думок.

Тремтячими пальцями він відкинув чужі прилиплі до спітнілого чола вологі темні пасма, оголюючи те, що робило хлопчика під ним тим самим Хлопчиком-Який-Вижив. Під заляпаними грязюкою та травою скельцями окулярів кліпали зелені-презелені очі. Такі страшно яскраві та настільки живі, що були чимось чаклунським та абсолютно нереальним.

Щоб переконатися, що уява не грає з ним злий жарт, він хотів прибрати перекошені окуляри з ґрифіндорця. Але як тільки його рука торкнулася оправи, по світловолосому тім’ячку дзвінко буцнулась золота кулька.

Драко зашипів від несподіваного болю і скотився з чужого тіла на мокру траву. Він тримався обома руками забитого місця і подумки пообіцяв собі більше ніколи в житті не підходити до цього страховидла із зеленими очима ближче, ніж радіус дії Авади. А Гаррі заходився реготати так, що аж вхопився за живіт від сміху.

– Гей, ви двоє, з вами все гаразд? – до них підбігли двоє однакових Візлі. Але, побачивши злючого Мелфоя і Гаррі, що мало не давився реготнею, вони одночасно відсалютували піднятими вгору великими пальцями іншим гравцям. – Сніч зачарований так, що коли ловці ступають на землю, він теж автоматично зупиняється.

– Мелфой, тобі ще раз потрібно повторити правила гри. Ловити треба золотий м’ячик, а не Золотого хлопчика, – хихикали брати. Веселощі Поттера явно передалося близнюкам, коли ті намагалися допомогти йому піднятися із землі.

***

Мадам Помфрі суворо оглянула замурзаних брудом і мокрою травою хлопців і виставила їх геть із лікарняного крила. Падіння не було настільки травмонебезпечним, щоб відправляти їх на лікарняне ліжко. Найсерйознішими пошкодженнями були щемляча ґуля на світлій маківці Мелфоя і зачеплена самооцінка обох, оскільки ніхто з них таки не впіймав злощасний сніч.

Вона пригрозила Поттерові, що якщо він знову посміє з’явитися до неї у квідичній формі, вона докладе всіх зусиль, щоб переконати директора Дамблдора виключити його з команди. Їй вже в печінках сиділо лікувати його. Якби на місці хлопців трапився хтось інший, вона б дала якесь зілля або хоча б знеболювальну мазь, але чаклунка-медик вирішила, що помучитися кілька днів їм буде набагато корисніше.

***

Подіям на шкільному стадіоні ніхто не надавав особливого значення, і тільки Драко Мелфой мав беззаперечну певність, що цього року йому дорогу перебіг не чорний нізл, а справжнісінький тестрал. Можливо, ціле стадо одночасно, можливо навіть по кілька разів. Чому ні? Вони ж невидимі як для більшості, так і для нього самого.

Щоб Драко не робив, все відбувалося за незмінним сценарієм закону підлості. У його драмі негідник один і той же – дурило в окулярах з міткою на лобі, тільки сюжет і декорації різні. Якщо спочатку Мелфой усіма можливими способами намагався зіткнутися з ним, так би мовити, віч-на-віч, то нині всі його спроби уникати знаменитої фізіономії накривалися великим мідним котлом.

З самого ранку вигляд ґрифіндорців, що наминали гоґвортські наїдки, псував йому апетит. Гаразд незаможний Візлі похапцем кидається на їжу, поки може не битися з братами за останній шматок пирога, але чому Поттер щоразу їсть так, ніби через секунду у нього відберуть тарілку? Хоча нехай набиває шлунок – подумки дозволив Мелфой, тому що хлопець, що схилився над тарілкою, виглядав так, ніби його добряче недогодували в дитинстві. Не міг же він насправді недоїдати, коли жив у маґлів?

Іноді здавалося, що Ґрифіндор поставили в пару Слизерину, щоб Поттеру разом з його низькосортними друзями було в рази легше дратувати Драко, який усіма силами намагався перемкнути свою увагу на щось інше, окрім невгамовної вискочки, рука якої на кожне запитання викладача погрожувала відірватися від тулуба і застрягти десь у стелі. Знала б ця всезнайка, як дратує його.

Більше Ґрейнджер міг розлючувати хіба що тільки Поттер. Тому що, чому це він розвалився на парті з таким розслабленим виглядом, ніби за його спиною не сидить Драко Мелфой і не бореться з поривом зарядити якимось мерзенним прокляттям у кудлату голову. Або хоча б причесати. Але загальновідомо, що всілякі прокляття, у тому числі й Непробачні, відлітають від порожньої довбешки Хлопчиська-Котрий-Вижив, як сушені риб’ячі очі від стіни.

Зведений слизеринцями в статус божества підземель Северус Снейп не зробив муки Драко хоч трохи легшими. Навпаки, професор під будь-яким приводом сварив Поттера у вкрай образливій формі й часто залишав після занять. Поттерові взагалі нічого не вартувало впасти в немилість професору. Для цього йому потрібно просто з’явитися на занятті та кілька разів відкрити рота. І що найпримітніше, не обов’язково було навіть відтворювати хоч якісь звуки й тим більше слова.

Відпрацювання в Снейпа були покаранням не стільки для Гаррі, як для Мелфоя, котрий у необдуманому пориві нахопився, як дворняга бліх, додаткових робіт із Зіль і тепер був змушений коротати післяурочний час з учнем, що провинився. Кілька годин у напівпорожньому класі разом з хлопцем, який вдавав, що старанно читає підручник, нагадували каторгу. Особливо, якщо врахувати, що книга на парті Поттера була відкрита на рандомній сторінці й взагалі лежала догори дриґом.

Але поскаржитися викладачеві в Драко чомусь не повертався язик.

Після того, як професор Снейп їх відпускав, у них обох у розкладі були тренування на квідичному стадіоні. І це означало ще більше проведеного часу з Поттером.

Катування Гаррі Поттером тривало, допоки Гоґвортс не накрило білим покривалом снігу. Тренування з квідичу взимку не проводилися, а в підземеллях було так морозно, що відпрацювання, втім як і додаткові заняття, були скасовані.

Зимові канікули Драко провів у маєтку. Вперше в житті він відчув дивну порожнечу всередині, яка була до паніки схожа на самотність. Можливо, провиною було, що на відміну від неспокійної галасливої школи, садиба здавалася зовсім пустою і безлюдною. Або те, що під ліжком нікого не було.

Тому, коли перед парадними воротами Гоґвортсу йому в потилицю влучив мокрий противний сніжок, замість гніву й роздратування куточки губ зрадливо піднялися.

– П’ятдесят очок Ґрифіндору! – близнюки дали один одному п’ятака. – Молодець, Гаррі!

У припорошеній снігом мантії з усмішкою від вух на нього дивився веселий Хлопчик-Котрий-Отримає-Здачі.