Розділ 5 — Джіні Візлі та зіпсований День Святого Валентина

«Дорогий Томе.

Коли я списала ім’ям Гаррі чотири сторінки, то на мою мантію потекло твоє чорнило. Не хвилюйся, вони потім самі зникли. То ти так плачеш?»

Джіні тепер знала, що на одній сторінці виходило вмістити ім’я улюбленого хлопчика рівно сімдесят вісім разів.

«Ні, це смітинка під корінець потрапила».

Дівчинку не дуже турбувала ситуація з чорнилом, набагато більше її хвилювала інша проблема.

«Що мені написати на валентинці для Гаррі?»

Каліграфічно виведений напис з’явився лише за кілька хвилин. Всі слова були ідеально рівними, крім останнього – рука ніби сіпнулася, коли його писали.

«Твої почуття не помістяться на клаптику паперу. Ти це вже довела. Щоб Гаррі помітив твоє зізнання, напиши його величезними літерами чимось яскравим. Чимось криваво-червоним, як твоє кохання».

У дівчинки засяяли очі. Том був як завжди абсолютно правий – валентинки та шоколад може подарувати будь-яке дівчисько у школі. А вона влаштує щось набагато більше за всі ці неоригінальні листівки та солодощі разом узяті.

«Том, тільки де мені взяти стільки червоної фарби?»

«Не турбуйся про це – я тобі допоможу. Ти ж мені віриш?»

***

День Святого Валентина накрив Гоґвортс лавиною паперових сердець та ароматами приворотного зілля. Але, всупереч атмосфері романтики та закоханості, деякі індивідууми не поділяли загального святкового настрою.

Містер Філч погрожував солоденьким парочкам, що якщо він застукає їхнє шастання після відбою, то змусить замість домовиків вручну прибирати коридори та класи від куп цвітастої мішури та інших святкових дрібничок.

А мадам Помфрі з самого ранку приймала нещасних жертв кохання та отруєння цукерками, які були щедро приправлені неправильно звареними зіллями.

На лікарняному ліжку десь між сопором і комою лежав Рон. Він, як і належить справжньому друзяці, перший взяв на себе шоколадну артилерію, що призначалася для Гаррі. Кількість Амуртензії в солодощах, та й до того ж сумнівного виробництва, відправили хлопця у відключку з інтоксикацією та ганьбою. Тому що збожеволілий від любовної лихоманки Рон освідчувався в коханні по черзі майже всім істотам жіночої статі в Гоґвортсі. Навіть якщо вони були не зовсім живі – за підкати до Сірої Пані Кривавий Барон пригрозив Рону розправою, коли той сам ґиґне і стане привидом. Портрету Гладкої Пані Рон пообіцяв намалювати файних польових квітів. Останньою потерпілою від марення закоханості була сама чаклунка-медик.

Без підтримки ліпшого друга Гаррі боявся спускатися до Великої зали на урочистий бенкет і вирішив, що краще вже залишитися голодним, але цілим. Дівчатка його сьогодні особливо жахали. Їхні саморобні валентинки агресивно кусалися між собою, намагаючись відхопити якнайбільше від осяяного блискітками боку листівки суперниці. Чи міг чарівний папір відгризти палець, перевіряти не дуже кортіло.

І тільки Ґільдерой Локарт виблискував як начищений ґалеон і з задоволенням приймав валентинки та цукерки від школярок.

– Попросімо професора Снейпа, нехай він покаже нам, як зварити Любовний напій!

Погляд Снейпа ніби промовляв, що він силоміць увіллє склянку отрути в горлянку першого, хто звернеться до нього з таким проханням.

***

На занятті професорки Віщувань був справжній ажіотаж. Сивіла Трелоні, яка з першого дня появи в школі щорічно пророкує швидку кончину одному зі студентів, у цей знаменний день передбачала дати весіль, ім’я другої половинки та кількість дітей. Проте навіть Туманний Альбіон не міг похвалитися такою ж неясною пеленою, як розпливчасті невизначені пророцтва викладачки.

– Лавандо, люба, ти зустрінеш своє кохання тоді, коли найменше того очікуватимеш, — потойбічний шепіт Сивіли лунав під акомпанемент здивованих зітхань і вигуків учнів. – Ви зустрінетеся під світлом повного місяця…

– Як романтично!

Лаванда Браун подумки відзначила у місячному календарі всі повні на найближче десятиліття.

До столу з кришталевою кулею Пенсі потягла Драко, що театрально чинив опір, проте, непідробну цікавість приховати йому все ж таки не вдалося. Дівчина вже отримала пару каламутних слів про своє майбутнє, і тепер зглянулася над хлопцем, який соромився сам підійти й попросити пророцтво для себе.

Сивіла Трелоні уважно стежила за химерним рухом димчастих завитків усередині чарівної кулі.

– О! – Вона здивовано округлила очі, чим ще більше нагадувала величезну бабку. – Я бачу, що про твоє весілля друкують газети навіть за межами Англії! А в жилах твоїх дітей циркулюватиме найчистіша кров на світі!

Дівчатка, що обліпили стіл викладачки, були у цілковитому захваті. Окрім Герміони Ґрейнджер. На її обличчі нависло стільки скептицизму, ніби її переконували, що чаклунства взагалі не існує.

– Повірити не можу, що ви вірите у цю маячню, яку вам навішують на вуха тільки заради того, щоб вразити!

Герміона не хотіла, щоб сказане вийшло таким грубим. Професор Трелоні не мала особливого авторитету серед колег і учнів, тому часто зловживала тим, що прикрашала віщунства зайвими фарбами.

Проте, це анітрохи не похитнуло віру учнів у передбачене майбутнє. Особливо Драко, самооцінка якого за останні кілька хвилин злетіла до небачених досі висот.

– Не заздри, Грейнджер, – Мелфой очевидно натякав на її «брудну» кров.

Герміона лишень закотила очі – ображатися на Мелфоя, котрий вірив у нездійсненні казочки Сивіли Трелоні, на її думку, було безглуздо. Як би не хотілося вірити прихильникам ідеології про перевагу чистоти крові, немає у світі абсолютно «чистокровних» чарівників. Навіть якщо у Мелфоя будуть діти від самого Салазара Слизерина, це не зробить їхню кров «чистою» на сто відсотків.

– Гаррі, добре, хоч ти не підтримуєш те, що відбувається, – дівчина вдячно усміхнулася.

Гаррі б збрехав, якби сказав, що йому не цікаво, що там чекає на нього в майбутньому. Але якби все, що професорка Пророцтв напророчила йому, збулося, то зараз Гаррі був би вже кілька разів мертвий неприродною смертю.

– Не горю бажанням дізнатися, що день мого весілля стане днем моїх похоронів, – Гаррі нервово хихикнув. – Якщо загалом доживу до цього дня.

– Ох, мій хлопчику, мій бідний хлопчику, – Сивіла несподівано опинилася біля нього, на її обличчі завмер нарочитий жах. – Твоє третє око вже куди краще розвинене, ніж у твоєї, зовсім не здатної до дару ясновидіння, подруги. Я виразно бачу змову і тебе, Гаррі, у весільному вбранні. І в цей день, ти, – вона замовкла і несхвально тицьнула пальцем на Герміону. – Так, ти, дівчинко! Ти своєю власною рукою викреслиш Гаррі Поттера зі списку чарівників, що нині живуть!

Герміона не промовивши жодного слова, покинула заняття. Всі були впевнені, що більше на віщуванні вони дівчину не побачать. Гаррі розчаровано зітхнув – ще одна неминуча загибель у колекції його смертей.

Ніякову мовчанку порушила Парваті Патіл.

– А загляньмо у майбутнє до викладачів?

Всі дружно підтримали. У кожного був свій мотив – кому було справді цікаво, що там на любовному фронті у улюбленця всіх дівчат Ґільдероя Локарта, а хтось просто сподівався на можливість хоч опосередковано дізнатися, що готують професори на іспити наприкінці року. Гаррі хотів лише одного – перевести тему його смерті.

– У мене є волосинка професора Снейпа! – подав несподівано гучний голос Невіл.

Коли він перестав копошитися в сумці й підняв очі на учнів, то залився червоним рум’янцем. Всі здивовано на нього повитріщалися.

– Невіле, звідки в тебе волосся професора Снейпа? – скривившись, Шеймус оглянув підозріло коротку чорну волосинку, затиснуту двома пальцями однокурсника. – Фу, з якої частини тіла віна взагалі?

Від такої уваги Невіл червонів ще густіше.

– Розумієте… – несміливо почав він. – Я часто залишаюся з ним у класі після Зіль драїти руками казани…

Щелепа Сивіли від здогадів покотилася на підлогу до розкиданих там різноколірних подушок.

– Так ось, одного разу я впустив один із таких котлів йому на ногу. Котел був у якійсь липкій незрозумілій жижі, мабуть, у ньому варили зілля Креб і Ґойл, – хлопець з острахом скосив очі у бік слизеринців, але коли побачив, що йому ніхто не погрожує, продовжив. – Я перелякався і швидко повернув казанок на місце, але, як виявилося, до його стінки прилипла штанина професора разом з його волоссям. У житті не бачив стільки болю та ненависті, як у самотній сльозі професора.

Щелепа Сивіли вернулася. Викладачка хотіла взяти в руки злощасну волосину з ноги Снейпа, але вирішила, що подивитися на неї можна і з рук Невіла.

Дівчата затамували подих у передчутті першими почути таємниці відлюдькуватого викладача. Всім було цікаво, які скелети той ховає у своїх підземеллях.

– Я бачу… – професорка Трелоні поправила великі окуляри. – О, Мерлін! Та це ж Грим! Передвісник смерті!

Гаррі грюкнувся головою об поверхню парти.

***

Джіні гнівно терла мокрою ганчіркою стіну. По її веснянкових щоках у два струмки текли гіркі сльози.

– Місис Норіс простежить за тобою, паршивко! – хоч Аргус Філч і намагався напустити якомога більше грізності в голос, але приховати радісні нотки таки не зміг. Він так чекав, так чекав, що наперекір святу когось можна зі спокійною душею покарати. – Я повернусь уже з директором.

І мало не підстрибом жваво пошкутильгав коридором.

Кров не хотіла так просто відмиватись, вона просто ще більше розмазувалася по кам’яній поверхні. Дівчинка звинувачувала у всьому, що сталося, проклятий щоденник. Вона ж довірилась йому! Як Том міг з нею так вчинити?

Їй і так доводилося ходити до школи в ношеній мантії, а зараз вона була схожа на ганчірку для підлоги, якою містер Філч її нагородив для прибирання. Весь одяг тепер нагадував лахміття, колись чистенька мантія світилася дірками, а з-під рукавів стирчало півняче пір’я. Й найдивніша річ – вона не знала, як опинилася перед списаною кров’ю стіною.

Джіні прийшла до тями, коли завгосп вліпив мало їй не в обличчя вологою ганчіркою. Вона не могла згадати, що перед сим витворяла, але забруднені руки темно-червоною липкою рідиною робили її причетною до кривавого напису на стіні.

«Таємна кімната відкрита».

Та що це взагалі може означати? Том явно в романтиці не гаразд. Як це послання могло донести Гаррі її почуття?

Не чекаючи Філча з директором і наплювавши на шипіння кішки, дівчинка покинула свою роботу і зникла за дверима.

***

Подарунки ґрифіндорських дівчат були цілком невинними, якщо їх порівнювати з тим, що дарували на Слизерині. Листівки подібно до маленьких змійок переслідували й намагалися хапнути нещасного отримувача. А те, чим приправляли шоколад, можна було без перебільшення називати «любов до труни». А цукерки, які навіть такі ласуни, як Креб і Ґойл обходили стороною, не наважувався їсти ніхто.

Драко знав лише одне доступне місце у всьому замку, де його не дістануть небезпечні вітальні папірці – туалет Плаксійки Міртл. Його для себе він відкрив ще минулого року, коли стежив за пригодами Поттера. Стіна в червоних патьоках біля туалету, звісно, насторожила, але після агресивних сердечок його даний факт вже не страшив.

Як на зло, в неробочому туалеті опинилися відразу двійко дівчат, що плачуть. Привид Плакси Міртл оплакував той факт, що цього року, як і в попередні роки її загробного життя, ніхто не здогадався подарувати їй валентинку.

Друга дівчинка, хоч і була жива, але виглядала так, ніби вилізла з самого пекла. Закривавленими руками вона розмазувала сльози по обличчю, чим робила тільки гірше, її мантія, здавалося, пережила зустріч із печерним тролем.

– Драко, тебе так довго не було, – примарні сльози Плакси Міртл випарувалися, ніби їх ніколи й не було. Замість гіркого смутку її напівпрозоре обличчя вразив гнів. – Шпурни в це дівчисько тим проклятим зошитом, вона кинула його прямісінько в мою голову!

На кам’яній підлозі лежав той самий самий зошит, у який руда Візлі робила замітки про Поттера, коли таємно за ним стежила з даху вежі. Драко підняв річ, що валялася, і хапкома погортав сторінки. Зошит виявився старим маґлівським щоденником, але – дивина! – всі його сторінки були абсолютно несписаними. Він використав заклинання Виявлення невидимого чорнила, але нічого так і не змінилося.

– Твої батьки не можуть собі дозволити нормальний щоденник? – знущався Мелфой.

– Віддай, – подала тихий голос Джіні.

Він навіть і не думав так просто повертати річ. У цю мутну історію був замішаний Поттер. Яка дурна закономірність – у всіх мутних історіях постійно десь та й спливає Поттер.

– Не думаю, що Поттерові сподобається, коли він дізнається, що така дивачка, як ти, слідкує за ним.

При згадці Гаррі очі Джіні перелякано округлилися. Це помітив і Мелфой. Він хотів налякати її тим, що розповість про все її улюбленому Гаррі Поттеру, щоб дізнатися про нього більше інформації. Але страх в очах дівчинки швидко змінився на рішучість, і вона кинулася на хлопця в спробі відібрати щоденник.

Драко, який не чекав такої сміливості з боку першорічки, відступив на кілька кроків назад і закинув зошит у найближчу кабінку.

– От біснувата! – буркнувши наостанок, він поспішав якнайшвидше піти звідси.

Коли Джіні залишилася одна в кімнаті, крім, звісно, Плаксійки Міртл, що мовчки спостерігала за безоплатною виставою, вона відчинила двері кабінки. Як за велінням злого наміру, щоденник упав прямісінько в унітаз. Все ще брудними руками вона дістала промоклий на третину предмет, і відкрила посередині. Від води сторінки злипалися, а папір почав розбухати.

Джіні вийшла з кабінки, поклала розкритий щоденник на підлогу, і потім сама сіла на холодний кахель. Вона макнула в майже порожню чорнильницю надламане зверху перо і її рука завмерла над листом. Чорнильній ляпці, що капнула на мокрий папір, почали вторити гарячі сльози.

«Дорогий Томе.

Як же я ненавиджу Драко Мелфоя».

Із-за вологи слова вийшли нечіткими, але вони, як і чорнильна ляпка, зникли зі сторінок. Натомість виявилися такі ж нечіткі літери.

«Помстися».

На аркушах щоденника й до цього ніколи не було навіть хибного співчуття. Лише заклик до дії. І це підтвердило припущення, що невидимий Том не зовсім хороша особистість. Негаразд стався, коли Том пообіцяв роздобути для неї так багато червоної фарби, щоб вистачило списати любовним посланням усю стіну. Натомість він просив тимчасовий контроль над її тілом. Окрилена романтичним настроєм свята всіх закоханих вона погодилася без задніх думок.

Дівчинці все ж таки варто було дослухатися до татка, коли той казав, що не можна довіряти тому, що може думати самостійно, якщо не бачиш, де знаходяться його мізки.

А тепер, після всього того, що сталося, Том пише про помсту. Беззаперечно, Драко Мелфой заслужив її помсту, він і його пихатий татусь не втрачали можливості принизити сім’ю зрадників крові. Помста у голові дівчинки була таким закономірним і єдино правильним рішенням, що навіть лякала.

– Людина, поглинута думкою про помсту, не дає зарости своїм ранам.

Рука Дамблдора торкнулась Джіні, що здригнулася від несподіванки. Сказана ним фраза була лише цитатою з маґлівської газети, яку він читав за ранковою чашкою чаю, але це не применшувало її сенсу.

Чарівник підняв щоденник і висушив його помахом палички, повертаючи йому колишній вигляд. Його очі довго уважно вдивлялися в ім’я та прізвище початкового власника цієї речі, а потім на ту саму раковину, яка відкривала вхід до Таємної кімнати. Здається, Гоґвортсу потрібний сантехнік. Бажано незрячий і не балакучий.

– Ти не винна, що так вийшло. Але ось це, – він простягнув їй сухий зошит, – не хороша річ, але й поки що не зовсім погана.

– Ви мені повертаєте щоденник? – Джіні зовсім не розуміла мотивів професора Дамблдора.

Вона спробувала витерти руки мантією, перед тим як забрати запропонований предмет, але кров засохла і зовсім не хотіла залишати бліду шкіру.

– Звичайно, повертаю, – слова директора виражали стійку впевненість, і від цієї впевненості стало легше прийняти щоденник назад. – Знаєш чому?

Дівчинка запитливо дивилася на старого чарівника, боячись навіть рота розкрити.

– Тому що любов наймогутніша сила.

Волдеморт був позбавлений кохання, і він став чудовиськом. Албус Дамблдор упустив момент, коли почали відбуватися страшні метаморфози з парубком, на ім’я Том Редл, який подавав величезні надії. Том був наділений могутністю змінити весь чарівний світ, і він зробив це, ставши Тим-Чиє-Ім’я-Не-Можна-Називати. Ким би він став, якби пазл, що був відсутній десь у районі його серця, зуміли вчасно заповнити? Чи з’явився б тоді Великий Темний Лорд взагалі?

Нематеріальна Плакса Міртл імітувала матеріальні предмети меблів, намагаючись здаватися менш помітною та підслухати якнайбільше.

Міртл Воррен була першою жертвою Тома. Осколок душі всередині щоденника належав лише шістнадцятирічному підлітку, побоювання, що заповнювати порожнечу в його серці може бути надто пізно, спопеляв слабкий, але все ще гарячий, вогник надії.

– Річ у твоїх руках – половина душі, тільки уламок від справжньої людини. І я вірю, що твоя доброта й любов допоможуть знайти Тому другу половину.

– А якщо мені не вдасться? – з побоюванням поцікавилася Джіні. Вона не сумнівалася в правдивості промови директора, той для неї був наймудрішим чарівником у всьому світі. Сумніви були до себе, вона не знала, чи гідна таких гучних слів, бо ніхто й ніколи не казав їй такого.

Албус Дамблдор не був би самим собою, якби він не мав запасного плану. Або запасного плану для запасного плану.

– Тоді Тому буде непереливки, бо в мене є чорнило з отрутою Василіска.