Розділ 1 — Гаррі Поттер та Райдужний Камінь

Албус Дамблдор облизував крихти цукру з лимонних дольок і уважно розглядав камінь, що лежав на його долоні. Так, це був саме той камінь, що ще добу тому зберігався в сейфі сімсот тринадцять банку Ґрінґотс, а хвилинами пізніше буде захований у дзеркалі Яцрес. Липкими від солодощів пальцями професор узяв паличку й окреслив нею рівне півколо.

– Ірідесенціо!

Багряні грані вмить почали переливатися барвистою палітрою всіляких кольорів. Навіщо? Можливо тому, що так камінь пасуватиме не лише шторам ґрифіндорських спалень.

Чи став камінь від цього ще більше філософським? На цей момент ми цього не дізнаємось. Та чи знав старий чарівник, що його нехитрі маніпуляції перефарбують сторінки майбутнього з криваво-червоного на веселковий?

***

Для одинадцятирічного Гаррі, що нервово вертівся на табуретці у Великій залі, майбутнє поки що не мало певного кольору. Який колір чарівництва він тільки мав дізнатися. Але чомусь хлопчикові зовсім не хотілося, щоб у його житті переважали зелені тони. Вони нагадували йому про майже забутий спогад про яскравий зелений спалах, від якого виникало дивне неприємне відчуття в шрамі на лобі.

Після майже Гаудеамуса у виконанні Сортувального Капелюха почався і сам розподіл.

«Тільки не в Слизерин, – подумав Гаррі, коли черга дійшла до нього. – Тільки не в Слизерин».

– Ага, значить не в Слизерин, кажеш? – перепитав тихий голос. – Ти впевнений? Знаєш, слизеринська краватка безсумнівно б личила до твоїх зелених очей. Навіть декан цього факультету не може відвести від них свого погляду.

Професор Снейп здригнувся і перестав витріщатися на хлопчика, що вовтузився на табуретці.

– То що – не хочеш? Ну гаразд, якщо ти так у цьому впевнений… Що ж, тоді… Ґрифіндор! – вигукнув на весь зал Капелюх свій остаточний чи то вердикт, чи вирок.

Всупереч впевненим словам Капелюха, що бачив не одне покоління одинадцятирічних голів, маленький черв’ячок сумніву встиг вигризти величезну нішу для тривоги.

Всі сумніви щодо того, на якому факультеті Гаррі повинен навчатися, розвіяв вилупок Мелфоїв. Про те, який Гаррі повний ґрифіндурок він повідомив усім і кожному з виразом та інтонацією. Можливо навіть по кілька разів. Будь-яку нісенітницю він міг пояснити ґрифіндорством – від зовнішнього вигляду і до вибору кола спілкування.

Втім, Гаррі теж ця гадюча пролаза відразу не сподобалася. Після відмови в купе поїзда від рукостискання «дружби навік»  їхні взаємини набули вкрай ворожого характеру. Мелфой виникав як чорт з табакерки разом зі своєю свитою і вивалював потік добірних грубощів на всіх, хто хоч якимось чином позитивно взаємодіяв з Гаррі й не вписувався в критерії  гідних спілкування. Дадлі б точно захотів щось повторити з образливого словникового запасу Мелфоя. Як добре, що ці двоє належали до різних світів.

Проте була в цих образливих висловлюваннях якась навіть особиста образа. Зрозуміти й розгледіти її крізь жовчні слова було неможливо жодному з них.

Звичайно ж, Драко ні за ким не пильнував. Мерлін, ні, він просто вів стратегічне спостереження і шукав будь-який привід, щоби втерти чотириокому тюхтієві носа. Як виявилося, Поттер не тільки приятелював зі всіляким суспільним потереб’ям на кшталт Геґріда, а й ще мав купу підозрілих таємниць.

Наприклад, він частенько порушував комендантську годину, ходив у непрацюючий туалет для дівчат, і товаришував із примарою Плаксійки Міртл. Ба іноді він просто шипів на срібних змій емблеми Слизерина.

У сараї лісничого, який той з гордістю назвав своїм домом, Поттер був вплутаний в історію з драконом. Зі справжнісіньким що не є драконистим драконом, що тільки-но вилупився! Захльостнула руйнівною хвилею заздрість, адже Драко ніколи не бачив і тим паче не торкався цих рідкісних магічних істот. І все це відбувалося прямісінько під носом професорів. Куди взагалі дивився Дамблдор? Драко вирішив це виправити – він поспішив донести на весь їхній підпільний клуб шанувальників драконів. Але замість очікуваної похвали за розкриття порушників його теж покарали походом у Заборонений Ліс.

У нічній темряві Забороненого Лісу Мелфой зрозумів, чому з ним ніколи не траплялися всі ті потаємні та захопливі речі, що завжди були неодмінною частиною Поттера. Він завжди боягузливо уникав всіляких неприємностей і загрозливих ситуацій. Сам він би нізащо на світі не засунув свого аристократичного носа в таку небезпеку.

Там серед зловісних дерев знаменитий хлопчик виглядав тим, для кого покарання в подібному місці було навіть не справжнім покаранням, а просто ще однією частиною пригод. Ніби він був Хлопчиком-Котрий-Зможе-Вижити-При-Будь-яких-Обставинах. Гаррі Поттер не був боягузом, і за це Драко теж його ненавидів.

Конкурувати з Мелфоєм у виволочуванні Гаррі міг хіба що тільки Снейп. Гаррі надовго запам’ятав перше знайомство професора Зіллєваріння з учнями першого курсу.

– Та невже?  – бурмотів він собі під ніс. – Гаррі Поттер, наше нове світило Гоґвортсу!

Захоплення до Хлопчика-Котрий-Вижив Гаррі ще міг пояснити. Адже він у дитинстві нокаутував всесильного поганця з ім’ям, яким лікують закреп без застосування чаклунства і лякають не лише беззубу слиняву малечу. Але ось такому упередженому негативному відношенню пояснення не знаходилося.

Після переклички професор почав голосити надмірно пафосну промову про величну науку приготування зілля та чаклунських настоїв. Також, він не забув нагадати першорічкам, що навіть він іноді буває безсилий втовкмачити тонкощі його предмета в дурненькі неповноцінні макітри. Гаррі тонкощі теж й близько не розумів і мимоволі замислився про наявність неповноцінності в себе.

Снейп говорив майже пошепки, але кожна пара вух виразно чула кожне слово. Його тон був таким же холодним і настрашливим, як темні кам’яні стіни підземель. До того ж не надавали затишку скляні банки, в яких плавали різні заспиртовані тварюки та інша незрозуміла гидота. Помітно блід Невіл. Особливо після того, як хтось зі Слизерина пожартував, що у найдальших надрах стелажів є банки з частинами тіл заспиртованих гафелпафців. Така за їхньою версією доля осягала тих, хто примудрився здобути «Троля» з даного предмета.

Ближче до завершення заняття Гаррі допетрав, що він так нічого й не допетрав. Його б це схвилювало, якби не Рон, що нудився з ним за одною партою та чесав руду маківку і з неприхованою мукою вдивлявся в рядки на сторінках книги, ніби вона написана якоюсь особливою магічною мовою. Гаррі з побоюванням огледів друковані літери. Ні, написана вона рідною мовою, проте зміст залишався все ще не зовсім зрозумілим.

Наче прочитавши невеселі думки Гаррі про предмет, професор до загальної втіхи тільки й те робив, що його опитував. Звичайно ж, хлопчику, якому навіть слово «чарівництво» здавалося чарівним, щось на зразок «корінь асфоделя» або «безоаровий камінь» звучало як лайливі прокльони. Так у нього ще й запитують, де ці лайливі прокльони потрібно знайти.

Поки Снейп продовжував цькувати Гаррі питаннями на тему фантастичних лайок і де їх шукати, Мелфой, здається, конспектував уїдливі висловлювання професора.

Чим більше прозвучало запитань, тим вище здіймалася рука Герміони. Неспромозі більше всидіти спокійно, вона нетерпляче совалася на своєму стільці – судячи з її вигляду, якщо її зараз не спитають, вона просто вибухне.

Замість дівчинки вибухнув котел Шеймуса.

Ґрифіндорця Шеймуса Фіннігана можна було навіть вважати геніальним, адже він примудрився підірвати порожній котел, навіть не поставивши того на вогонь.

Перший урок Зіллєваріння закінчився зняттям балів з Ґрифіндора і стійким переконанням Невіла, що до кінця навчального року колекція заспиртованих учнів або їх частин добряче поповниться.

***

Для одинадцятирічного Драко Гоґвортс став такою ж самою бентежливою подією, як і для інших його ровесників. Легендарний Хлопчик-Який-Вижив теж стане першокурсником! Навіть чари не приводили його в такий же захват. З ним навчатиметься той, хто, навіть не навчився пісяти в горщик, а не пелюшки, переміг Темного Лорда. Єдиний особливий хлопчик, котрий, за мірками тричі особливого чистокровного чарівника з роду Мелфоїв, мав право водити з ним реальну дружбу.

У своїх мріях Драко вже надів їм обом слизеринські краватки. Він уявляв, як вони разом ганятимуть на найкращих мітлах у квідич і цілодобово викликатимуть заздрість в оточення. Вони б могли довірити один одному свої таємниці. Хоча безтурботний синочок багатіїв ще не встиг нажити значних секретів, які не соромно було б комусь розповісти, проте, Драко був упевнений, що спіднє Героя точно сподобається батькові. Бідолашний Луціус, він усе літо слухав про Гаррі Поттера. Йому хотілося спихнути сина якомога швидше в Гоґвортс.

Проте життя вміє сипати ще ті дотепи.

Ілюзорний образ героя сучасності розбився разом із трепетним почуттям у серці Драко. Його дитяча мрія – одна величезна омана!

Гаррі Поттер. Неосвічене непричесане опудало в старих маґлівських лахміттях! В якому місці він Герой? Та все через безглуздий шрам на лобі.

Драко кипів у власному котлі із заздрощів та злоби. Заздрість була для нього чимось абсолютно новим. І, щоби хоч якось угамувати неприємне почуття всередині, він намагався довести оточенню і в першу чергу самому собі, що Поттер нічого з себе не представляє.

– Святий Поттер, друг бруднокровок. Нуль без палички, ось хто він.

Вже вкотре Луціус вислуховував гнівну промову сина, поки вони крокували вздовж Алеї Ноктерн.

– Коли я закінчу справи з містером Борджином, як і обіцяв, я куплю тобі швидкісну мітлу, – старший Мелфой спробував перевести заїжджену платівку про Поттера.

– А навіщо вона мені? Я ж не буду в команді по квідичу. І особливого розпорядження від Дамблдора я теж не маю. Як і мітли «Німбус-2000», яку купив собі святелик Поттер. – Здається, Драко тільки ще більше розпалився.

Луціус певною мірою розумів обурення сина. Він і сам зараз був розчарований. Не через несправедливе вихваляння Поттера, а несправедливість взагалі. Та про яку справедливість може бути мова, якщо в Міністерстві слово бруднокровок та зрадників крові ставлять в один ряд зі словами чистокровних чарівників?

Раніше було ліпше. Раніше маґлонароджених чарівниць живцем спалювали в багатті. Можливо, правдою це було лише у казках на ніч від старизни Абраксаса. Але все-таки.

А що зараз? Що не день, то виходять все нові закони на захист маґлів. Рудий злидар, з-під пера якого й народжувалась ця мерзенна писанина, постійно налаштовує псів Міністерства на обшуки родового гнізда Мелфоїв. А пошукати там було що! Маєток настільки нашпигований темними артефактами, що сам по собі може вважатися темним артефактом. Але, як то кажуть, поки законом не заборонено, колекціоную що хочу. Однак, деяких підозрілих речей на превеликий жаль все ж таки краще здихатися в лавці «Борджина і Беркеса».

Ніколи ще за роки життя Луціуса та його предків магічний світ не досягав такого апогею божевілля. Цілі виводки напівкровних дітлахів від змішаних шлюбів і бруднокровні виродки вчаться чаклунству нарівні з дітьми справжніх магів. Безглуздя! І все це неподобство про дружбу і любов між магами й немагами прищеплюють у дитячі ще порожні казанки на шкільній лаві. Директор Албус Дамблдор на думку Луціуса був головним диригентом цього розсадника маґлолюбства під назвою Гоґвортс.

Темний Лорд би такого не допустив.

Але Темний Лорд випадково ґиґнув у протистоянні з немовлям та програв.

Війна війною, а Мелфої завжди на боці переможця. Навіть якщо переможець шмаркач, що лигається з усілякою поганню. Про що батько й поспішив нагадати синові:

– Ти мені вже сто разів це казав. Нагадую, що погано ставитися до Гаррі Поттера не можна. Усі вважають його героєм, через якого не стало Темного Лорда.

***

Ґрифіндор головного мозку – не хвороба, але на повсякденне життя впливає неабияк. Одному конкретному в округлих окулярах так точно понадміру. Та й цікавість – не порок, особливо якщо за нього можна уникнути покарання, отримавши мантію-невидимку в подарунок на Різдво.

«Використовуй її з розумом» – наголошував тривіальний напис.

Проте всі Поттери мали різні цілі, коли користувалися диво-мантією. Дамблдор не раз ловив квартет Мародерів у неналежних місцях у неналежний час, поки ті не створили чарівну карту. Заклятих друзів часто можна було знайти в підземеллях, де ті чатували Снейпа. Якщо Джеймс під покровом мантії вештався десь без своєї неподільної братії, то, швидше за все, обтискався з Лілі.

Гаррі на противагу батькові ніколи потайки не підглядав за перевдяганням дівчат і не пробирався до кабінетів вчителів, щоби виправити відповіді на тести. Замість збіговиська гультіпак і мажорів, він дружив з рудим Роном Візлі та Герміоною Ґрейнджер. До речі, добросовісна Герміона за підправлені відповіді власноруч відправила б хлопців до дементорів на перевиховання.

Але, попри правильну компанію та добрі наміри, непомірна цікавість хлопчика таки привела його до дзеркала Яцрес. А потім і до головного антагоніста, що лиходіював у потилиці професора Квірела.

Людина з двома ликами виявилася дволикою у всіх сенсах. Який каламбур.

– Ви? Але я думав… що Снейп…

– Северус? Він як завжди сам підпалює на собі шапку. Краще боґарта і не знайдеш. Напевно, колись його пращури згрішили з дементорами. – Квірел і пика на його потилиці розреготалися. – Ти давно був би мертвий, якби Снейп не намагався врятувати тебе.

Все одно щось не сходилося. Для Гаррі поведінка зіллєвара і так завжди залишалася загадкою. Але щоби й рятувати? Це вже здавалося на межі абсурду.

– Але ж він ненавидить мене!

– Ще б пак! Твій татко зі своєю гульвісною шатією у шкільні роки добряче перерахував йому нервів, а то ти цього не кумекав?

Нервозне ких-ких потилиці змусило Квірела схаменутися.

– Ти заговорюєш мені зуби? Так, іди-но сюди, – професор схопив хлопця за комір светра і недбало потяг до дзеркала. – Скажи, що ти в ньому розгледів?

Власне відбиття Гаррі підморгнуло йому і повертіло в руках камінь, що переливався всіма кольорами веселки, та й сховало квітастий камінь у кишеню штанів.

Гаррі знав, що має збрехати щось переконливе. За версією Сортувального Капелюха він же повинен бути на Слизерині, а в них, кажуть, брехня тече по венах. Але голова нещадно тріщала, ніби він упіймав нею пару бладжерів. Довелося бовкнути перше, що спало на думку:

– Я… я бачу, як професор Снейп потискає мою руку, він хвалить мене…

Ну звичайно ж, надурити колишнього слизеринця із нічогеньким таким досвідом міг лише інший слизеринець із ще більшим досвідом. Гаррі таким похвалитися не міг. Він і на Ґрифіндорі розуму навчитися ще не встиг. Тому нічого в тому дивного не було, що Волдеморт, навіть бувши фізіономією-паразитом, миттю розкусив байку одинадцятирічки.

– Малий бреше! Відбери в нього врешті-решт той триклятий Філософський камінь. Він у кишені!

Квірел зам’явся. Він навіть не хотів уявляти, який матиме вигляд, якщо його руки будуть нишпорити у кишенях штанів малолітнього пацана. Глядачів, якщо не брати до уваги очі на потилиці, не було. Та й навряд чи сам Лорд та інші Смертежери його осудять. Ех, чого не зробиш заради великої справи!

Мить – і в долоні професора виблискують різноколірні грані.

Гаррі спробував вихопити камінь із чужих рук, але зміг тільки вчепитися тому в зап’ястя. Переможну усмішку на обличчі Квірела різко змінила гримаса болю. Під руками Гаррі шкіра професора шкварчала і покривалася опіками, які стрімко розповзалися все далі й далі по тілу, поки почорнілий силует не почав розпадатися безліччю жаристих вуглинок.

Світ навколо Гаррі почав поступово розпливатися, а ноги перестали відчувати тверду землю. Останнє, що він побачив, були купа тьмяного попелу і затиснутий між власних пальців яскравий камінь, кольорові відблиски якого змінювали одне одного, немов у калейдоскопі.

***

Гаррі опритомнів у лікарняному крилі. Йому думалося, що за свій перший рік навчання у Школі Чарів і Чаклунства він прогаяв тут більше часу, ніж будь-який інший учень за своє шкільне життя.

Біля нього сидів задоволений життям Дамблдор. Він без дозволу та докору сумління наминав солодощі, що величезною купою лежали на тумбочці біля лікарняного ліжка. Мабуть, крім Рона та Герміони, тут уже побував цілий факультет.

– Те, що сталося нещодавно – це найсуворіший секрет, – промовив директор із набитим цукерками ротом. – І тому немає нічого незвичного, що його знає вся школа.

Гаррі відволікся на значну кількість хаотично розкиданих обгорток та коробок з-під шоколадних жаб. Лежить він тут явно не один день. І в нього зібралося стільки питань.

Дамблдор поспішив відповісти на частину з них.

– Камінь знищено. А ще нам потрібний новий викладач Захисту від Темних Мистецтв.

Позитивний настрій директора заспокоював, але Гаррі відчував, що це ще не кінець історії.

– Сер… Я бачив, як професор Квірел на моїх очах перетворився в порох. Чи це означає, що і Волдеморт теж знищений?

– Боюся, що це не зовсім так, Гаррі, – Дамблдор вмить став серйозним, він озвучив свої здогади. – Частина його все ще десь тиняється тут, можливо, він шукає нові способи, аби знайти собі нове тіло.

– То він не помер?

– Померти можуть тільки живі у повному розумінні цього слова істоти. Ти всього лише віддалив його повернення до влади. Але, якщо він відсуватиметься все далі й далі, можливо, він ніколи й не пануватиме.

Не сказати, що озвучені слова якось заспокоїли або дали вичерпну відповідь на всі запитання. Навпаки – їх стало значно більше.

– Чому я зміг перемогти Волдеморта?

– Материнська любов врятувала тебе, Гаррі. І треба сказати, що не вперше. Волдеморт ніколи не знав любові матері, він недооцінив її могутню силу.

Гаррі вслухався в кожне слово, і старий чарівник продовжив з колишньою привітністю і ледь вловним лукавством:

– До того ж, Гаррі, Філософський камінь мав ще одну особливість, яку не описують у книгах. Точніше, вона з’явилася зовсім нещодавно. Просте закляття зміни кольору. Вийшло гоже, правда ж?

Старий загадково посміхнувся і взяв ще цукерок на тумбочці.

– Особливість ця в тому, що камінь змінює тих, хто до нього торкається, на подобу собі. Можна сказати, забарвлює в кольори веселки і змінює життєвий орієнтир.

Гаррі з побоюванням оглянув свої руки, бо він вихопив камінь у професора Квірела. Руки були звичайного тілесного кольору, та й жодних змін він не відчував.

Лукаві очі директора беззлобно сміялися.

– Не хвилюйся, Гаррі. В тобі, втім як і в мені, камінь не знайшов що міняти.

Гаррі спробував зробити розумний вигляд.

– Але, сер, до чого тут ця особливість і Волдеморт?

– Він не тільки не розумів любові, але ще йому були огидні всі її прояви. Особливо ті, що під райдужним знаменням. Думаю, він не зміг прийняти себе, коли його через професора Квірела змінив камінь, і це стало для нього останньою краплею.

У Гаррі в голові роїлося ще так багато запитань, але прийшла мадам Помфрі та виставила Дамблдора за двері як школяра, що провинився. І йому так і не вдалося дізнатися, чому Снейп ненавидів його батька.

Новина, що Гаррі Поттера виписали з лікарняного крила, миттю розлетілася по школі. Учні ловили його в коридорах і накидалися з захопленими вигуками та проханнями розповісти як то зустрітися віч-на-віч із Тим-Чиє-Ім’я-Не-Можна-Називати.

– Обличчям до потилиці, а не віч-на-віч, – щоразу Гаррі вводив у ступор своєю відповіддю.

Поки всі спантеличено намагалися переварити сказане, він поспішно відступав. Герміона і Рон уже були в курсі, розповідати комусь іншому по другому колу йому взагалі не хотілося.

Одним із небагатьох, хто не обговорював Гаррі, був Драко Мелфой. Він і так звідусіль чув ненависне ім’я та сотні версій того, що сталося. У вітальні Слизерина говорили, що Поттерові навіть паличка не знадобилася, щоб убити Темного Лорда. Що він задушив того голими руками та спалив ущент разом із професором Квірелом Пекельним полум’ям. Здається, у підземеллях Слизерина вже час відкривати фан-клуб новому Темному Лорду.

Ґрифіндор гудів так, ніби там кожен особисто приклав руку до перемоги.

Драко почав уникати Гаррі та розмов про нього. Але через загальний ажіотаж ніхто цього, звичайно, не помітив.

Драко Мелфой ображався. На себе, тому що програє за всіма параметрами тупому Поттеру. На Темного Лорда, що програв все тому ж таки тупому Поттеру. І на самого тупого Поттера. Тому що той став ще більш недосяжним.