Розділ 10 — Драко Мелфой та Різдвяний бал

Здається, остання чарчина вогневіскі була зайвою. На ранок голова Сивіли Трелоні була важкою і затуманеною, мов та кришталева куля в її кабінеті. Вона чимчикувала на перший урок зовсім не в гуморі, і все, чого вона зараз жадала — напророкувати комусь страждання і наглу смерть. І бажано в страшних муках, бо як же ж без цього? Вона намагалася згадати, як давно віщувала Поттеру якусь лиху біду, але в неї болем пульсувало в скронях, тому всі пригожі думки порозліталися по черепній коробці. Вкотре навідуватися до мадам Помфрі за зіллям від похмілля вона вже не мала часу.

Аж тут бац! — і світ для неї занурився у пітьму. Сивіла підскочила на місці та нажахано зарепетувала. Вона кинулась тікати наосліп, але перечепилася та гепнулась у багнюку. Виявилось, що на неї з якогось дивного дива впало сіре простирадло, а запнулася вона через те, що наступила на його край.

І Сивілу враз осяяло.

— Сіра пелена накрила мої очі… — вона влетіла в клас та згорьовано звела руки догори. — Нас чекають похмурі дні!

Багно тяжкими коричневими кавалками падало на підлогу з долу її картатої спідниці.

— Це до грошей, — на хвильку відірвалася професорка, промимрила щось під ніс про затримку зарплатні та швидко прибрала бруд помахом своєї чарівної палички. Та вже за секунду вона знову мала трагічний вигляд. — Коли небо затягне сірими зловісними хмарами світ зануриться у пітьму…

Учні не очікували такої бурхливої появи професорки, яка запізнилася на урок майже на пів години.

— Ох, бідний нещасний хлопчику, — вона повернулася до Гаррі. — Темрява йде за тобою…

Гаррі та Рон синхронно закотили очі. Та хіба ж вперше йому віщують нещастя? Можливо, Герміона мала рацію, коли перестала відвідувати уроки пані Трелоні.

***

Як тільки Гоґвортс адаптувався до приїзду закордонних гостей, школу накрило нове заворушення — Різдвяний бал. Ще навіть не випав перший сніг, а вже велися розмови тільки про зимові свята та канікули.

— Ні, я не танцюю! — з усіх сил упрохував Рон.

— Ні, ти танцюєш, — професорка Макґонеґел, як і завжди до цього, залишилася невблаганною. — Я тобі кажу, що танцюєш. Руку на мою талію, нумо!

— Куди?

— На мою талію.

Рон виглядав мов приречений на поцілунок з дементором. Та втім, якби він мав право голосу, то радше б обрав для себе злощасний поцілунок.

Гаррі досі не бачив, щоб стільки учнів записувалися провести Різдво у Гоґвортсі. Цього року залишилися всі, починаючи з четвертого класу. І всі страшенно переймалися майбутнім балом — принаймні, дівчата. Сам він, звісно, залишився б і так, бо інакше б довелося повертатися на Прівіт-драйв до дядька Вернона та тітки Петунії. Він надіявся, що вже зовсім скоро Чарверсуд дозволить йому навідуватися у гості до Сіріуса Блека. А згодом — може й залишитися з ним назавжди.

Школярі сьогодні мали урок танців, які проводили їхні декани. Вальсувати з Мінервою Макґонеґел спіткала нелегка доля Рона. Інші ж порозбивалися на пари і відпрацьовували танцювальні рухи. А Гаррі сидів собі тихенько в куточку і надіявся, що про нього не згадають. Після того, як він наступив кільком партнеркам на ноги, з ним навідріз не бажали вчитися танцювати у парі.

Тих школярів, чиї навички танців професорка вважала задовільними, щоб не впасти обличчям в бруд перед представниками інших магічних шкіл, вона відпускала геть. Тому з часом у кімнаті рідішало, аж поки не зосталось кілька бідолашних незграб, серед которих силою думки і невербальних та на ходу придуманих заклинань намагався стати невидимим Гаррі Поттер. Нічого в нього, звісно, не виходило. Макґонеґел ще раз прискіпливо оцінила Ронові танцювальні рухи та залишилась задоволеною власною роботою. Вона схвально кивнула хлопцеві, а потім взялася муштрувати Невіла.

— Тримайся, друже! — Рон стиснув плече Гаррі, перепросив, що лишає його та виснажено пошкутильгав відпочивати.

Гаррі ще не втрачав надії стати прозорим для очей професорки, але неочікуваний скрип дверей змусив його підскочити на місці від несподіванки.

— Професорко Макґонеґел, — до кімнати поважною ходою павича увійшов Мелфой, — Я приніс домашнє завдання.

Мелфой сяяв мов той Келих, за який боролись чемпіони магічних шкіл.

— Містере Мелфой, я його задала на канікули, — професорка з-під окулярів здивовано глипала на хлопця. — Немає ніякого поспіху приносити його саме зараз. Принесете після зимових канікул, як і решта учнів.

— Я знаю, пані професорко, — Драко самовдоволено фиркнув та задер носа. Він зневажливо покосився на Невіла Лонґботома, що заціпенілими й спітнілими руками тримався за Мінерву, мов за вибухове зілля Шеймуса.

Драко тамував у собі злорадний сміх, адже Паркінсон мала рацію щодо того, що безпорадні левенята вчилися вальсувати зі старою кішкою в парі. — Просто в мене стільки вільного часу, — манірно розтягував він склади, — адже не приходиться його тринькати на відтоптування чужих ніг.

Саме так — Драко прийшов хизуватися власними вміннями та кепкувати з ґрифіндорців. А якщо бути геть чесним, то лише з Поттера. Мелфой хотів застати Гаррі в обіймах Мінерви Макґонеґел та дражнити його цим фактом перед всім Гоґвортсом та його гостями до кінця навчального року. Але в обіймах професорки був всього лише Лонґботом. Нудьга.

— Я чудово танцю, — вихвалятися перед Поттером йому кортіло не менше, аніж глузувати. Сорока Пансі йому на хвості принесла, що Поттер в танцях справжнісінький лантух. — Без перебільшення, можу запевнити, що маю природжений талант.

— В такому разі, — професорка вдавано зраділа, — у вас з’явилася чудова нагода продемонструвати свої навички. Довіряю вам найскладнішого за мою практику учня.

Від слів Мінерви Мелфой та Лонґботом зблідли від жаху та перспективи танцювати разом, а Гаррі не втримав злорадного смішка.

Професорка розсердилася — вона скільки сил та часу вклала на репетиції з учнями, а її старань геть не цінили. Особливо Поттер, який зовсім не докладав зусиль, щоб бодай трохи танцювати ліпше клишоногого печерного троля. А тепер ж бо нехай обоє начуваються. Не педагогічно звісно, але їй увірвався терпець, хтось мусив провчити зухвальців.

— Невіле, можете йти відпочивати, продовжите завтра, — спокійно сповістила Макґонеґел. — А ви, містере Поттере, нумо підводьтеся!

Тепер вже настала Гарріна черга бліднути. А Мелфой навпаки натомість густо-густо почервонів.

— Але… — з Мелфоя миттю зійшла вся пиха. Як і з Гаррі вся веселість.

— Ніяких «але», містере Мелфой. За власні слова годиться відповідати, — Макґонеґел суворо звела брови і попрямувала на вихід із кімнати.

Наостанок строго додала:

— Інакше я буду змушена зняти бали зі Слизерину за брехню. І з обох гуртожитків за бійку, якщо раптом тут замість танців я застану колотнечу.

Коли за професоркою Макґонеґел зачинилися двері, то в кімнаті вони з Поттером лишилися геть одні. В голову Драко, хоч як він і намагався їх ігнорувати, полізли події їхньої пригоди на даху. Він ніяково прочистив горло. Хотілося пустити якусь шпильку, щоб заповнити глуху тишу, але всі адекватні обра́зи не хотіли генеруватися в голові. Ну і хто йому винний? Сам же прителіпався покпинити з Поттера.

А Гаррі дивився на іншого хлопця з викликом. Він був упевненим, що Мелфой ліпше переламає собі всі ноги, ніж згодиться допомагати йому з танцями.

Однак Мелфой зобразив войовничу готовність і рішуче ступив до Гаррі, дарма, що жижки трусились. Він простяг йому долоню.

— Та невже? — сказати, що Гаррі здивувався, це нічого не сказати.

— Справжній чистокровний чарівник завжди дотримується свого слова, Поттере, — Драко намагався звучати максимально зневажливо, проте його червоні щоки та відведені від співрозмовника очі збавляли градус його зверхності.

— До чого тут чистота крові?

Насправді ні до чого, але це перше, що спало йому на думку.

Але на обурення Поттера так і не відповіли. Його особистий простір порушили, на спину лягла чужа рука, а долоню стиснули чужі теплі пальці. До кінця не було зрозумілим, Мелфой діяв так швидко та наполегливо, щоб Гаррі не встиг оговтатися й зацідити йому в писок за нахабство, чи ж щоб самому не позадкувати й ганебно втекти.

— Мелфою, танці зовсім не моє, — Гаррі розгубився. — Я ж тобі всі туфлі…

— Спину рівно, Поттере, — закомандував червонющий Мелфой. — Спочатку я веду.

Гаррі хотів ще протестувати, але Мелфой без лишніх слів зробив крок між ніг Поттера та спрямував його корпус у сторону. Гаррі нічого не залишалося, як мимохіть виконати крок спиною назад, щоб не впасти. Знову крок — і в Гаррі майже запаморочилося в голові від оберту. Руки Мелфоя тримали міцно, кожен його рух був надто досконалим як для того, в чиїй голові вирувала незліченна кількість дивних емоцій.

Драко дякував Мерліну та ще більше своїй матері позаяк та в дитинстві на відмінно вимуштрувала його навички танців. Його тіло рухалося майже несвідомо, в той час, як думками він губився десь в кудлатій непричесаній маківці — Гаррі похилив голову і невідривно слідкував за ногами, щоб ненароком не перечепитися. Дистанція між ними була зведена майже нанівець, однак цього разу жоден з них не мав на меті натовкти іншому пику. Може, хіба що трінечки.

І тільки пару танцювальних кіл опісля Мелфой зрозумів, настільки випереджає іншого хлопця у зрості — більше, ніж на пів голови. Цей факт тішив та додавав йому впевненості. Але покепкувати з цього йому зараз не вистачало снаги. Він закарбував собі в пам’яті якось пригадати це Поттеру. Але іншим разом, не зараз і не сьогодні.

Коли ноги Поттера вже не намагалися переплестися в чудернацький вузол, танець почав текти ніби самоплином, й уваги Гаррі стало вистачати на більше, аніж на постійне подумки «раз-два-три». Він став відчувати завислу між ними мовчазну тишу. Треба було чимось її негайно заповнити, адже розум, не зайнятий намаганням не збитися із ритму, раз по раз підкидав йому на роздуми те, що взагалі-то вони з Мелфоєм тримаються за ручки і танцюють.

Мерліне всемогутній, вони з Мелфоєм тримаються за ручки і танцюють. Як якась парочка. Гаррі тепер не міг не думати про це.

Як парочка.

Так, Мелфой теж не міг не думати про це.

— Слухай, Поттере…

— Мелфою, я…

Ну чому, коли вони намагаються виправити ситуацію, то все стає тільки гіршим?

— Ти перший, — випалив Драко.

Через те, що Гаррі ще сильніше потупився на їхні ноги, його пасма лоскотали підборіддя Драко. І від цього відчуття та від запаху жахливого Поттерівського шампуню знову збивалися в безладну купу всі думки. І Драко був навіть радим, що Поттер не підіймав своєї голови, адже, якби вони зараз зустрілись поглядом, то, мабуть, в Драко би зупинись серце. Чи вибухнуло, як чергове невдале зілля ґрифіндорця Фініґана.

На якусь мить, Мелфою навіть здалося, що перед ним той самий червоноокий Потті з-під його ліжка, що ось таким от незвичайним чином прийшов його мучити.

Треба відволіктися і терміново поговорити про щось нейтральне. Можна покепкувати з непричесаного гнізда на голові чи невміння вальсувати. Або ж поглузувати з його зросту вже зараз. Та абощо тільки б не затягнута ніякова павза, яка з кожною секундою ставала дедалі ніяковішою.

Або ж запитати в лоб про те, що вже так давно не давало йому спокою і знітитися геть вкінець. Що він, звісно, і зробив:

— Поттере, слухай, чому ти не захотів прийти до мене в гості?

Питання повисло невидимою перепоною і вони таки зупинили свій танець. Гаррі не підіймав голови, але своєї долоні так і не прибрав з Мелфоєвого плеча. Як і Мелфой зі спини Гаррі.

Пів хвилини чужого мовчання відчувалися для Драко кількома маленькими вічностями. Він картав себе за те, що не втримав язика за зубами. Драко вже неодноразово прокручував це питання у своїй голові та перебрав із сотню варіяцій відповідей на нього — від геть безглуздих на кшталт того, що в Поттера рідкісна алергія на старовинні багаті маєтки, до тих, що були близькі, на його думку, до реальності. Як от те, що Поттер просто терпіти не міг Мелфоїв та все, що з ними було пов’язано.

Гаррі вагався чи можна щось взагалі розповідати Мелфою, адже навряд чи той його зрозуміє. Та втім, може саме й тому, що його не зрозуміють, з Мелфоєм якраз і можна поділитися наболілим.

— Уявляю обличчя дядька Вернона, коли б я попрохав його привезти мене погостювати у лігво маґлоненависницьких чарівників, — Гаррі й самому стало смішно від власних слів. І гірко водночас. Дурслі заперечували все, що виходило за рамки нормальності в їхньому розумінні. Навіть правду про походження Гаррі. Він був для них незручною обставиною, яку вони, на жаль, не могли ігнорувати.

А Мелфой таки справді нічого не втямив.

— Певно, що прохання Героя магічної Британії твої маґли б мали виконувати без зайвих вагань. Чи ти вже їх нанівець дістав своїми забаганками?

Гаррі від цих слів аж зігнуло від сміху. Він вперся лобом у чуже плече і зареготав так, що аж сльози повиступали.

В грудях Драко знову кольнуло розчарування. Майже як тоді, перед першим роком навчання в магазині мадам Малкін, коли Гаррі відмовив йому у дружбі. В ті часи маленький Драко намалював у своїх думках ілюзорний ідеал достойного друга, який би зрозумів його. Адже вони обидва відрізнялися від інших чарівників. Він думав, що особливий Гаррі Поттер вартий тричі особливого чистокровного чарівника з роду Мелфоїв. Але реальний Поттер виявився абсолютною протилежністю того Поттера, якого нафантазував собі у мріях Драко. В одинадцять років Драко хотів подружитися зі справді кимось особливим, але натомість нажив собі першого ворога.

А Гаррі до одинадцяти років взагалі й гадки не мав про магію та чарівників. І, головне, що він є частиною цього чудернацького, але дивовижного світу.

От і зараз Поттер не міг втримати сміху від припущень про його маґлівську «родину».

Та хіба таке могло бути, щоб з думкою славнозвісного Гаррі Поттера хтось міг не рахуватися? Це не вкладалося в голові Драко.

— Думаю, що якщо я нагадаю Дурслям, що я рятівник магічного світу, то вони знімуть решітку з мого вікна, — спробував пожартувати Гаррі, адже він не хотів, щоб інших хлопець подумав, що він жаліється на життя чи скиглить. — І скажуть, що їм дуже прикро, що поселили мене до компанії павуків та мокриць у комірчину під сходами. А Дадлі з його товаришами попросить в мене вибачення, за те, що за першої ліпшої нагоди лупцювали мене та влаштовували моїй голові спа-процедури в шкільній вбиральні.

Чим більше Гаррі крізь невеселий сміх розповідав про своє дитинство з маґлами, тим більше скепсису находило на Мелфоя. Бути такого не могло, про що розповідав Поттер.

— Сказав би просто, що не хочеш, аніж плести всілякі нісенітниці, — Мелфой картав себе за ображений тон і за те, що вкотре не зміг втримати язика за зубами. Звісно, що Поттер має його за дурня!

Гаррі перестав сміятися. Він очікував на таку реакцію. Він і сам розумів як все абсурдно звучало зі сторони. Ідеальний образ славетного Хлопчика-Що-Вижив, Героя магічного світу, що переміг самого Темного Лорда, геть не пов’язувався з ним самим. Кого собі уявляв Мелфой? Гаррі припускав, що якогось розпещеного пихатого гордія, з яким всі носилися, мов з крашанкою писаною.

— Так, ти маєш рацію, Мелфою. Це все нісенітниці, — після павзи мовив Гаррі. В нього не було ані бажання, ані сил заперечувати слова Драко чи запевняти в протилежному.

Гаррі б збрехав, якби стверджував, що жодної миті у своєму житті не заздрив таким-от синочкам багатих чарівників, як Драко Мелфой. Вони ж бо ще з пелюшок знали про магічний світ та приховані дива. В Гаррі на душі стало геть паскудно, він проковтнув тяжку грудку разом із невисловленими почуттями, що стали йому поперек горла. Він довго тамував їх у собі та намагався ігнорувати того огидного заздрісного хробака, що жив у ньому та гриз ізсередини. Гаррі ненавидів жалість до самого себе та те гидке відчуття, що цей світ аж надто до нього несправедливий.

Йому хотілося вперіщити Мелфою межиочі, щоб той хоч на якусь мізерну частку збагнув його ситуацію. Але кулаками таке не довести. От які могли бути проблеми в нащадка заможної родини чарівників? Що хтось з однолітків мав крутішу спортивну мітлу? Що доводилося нудитися на званих вечорах вельмож? Що нова мантія вже як сезон вийшла з моди?

Гаррі мріяв про найпростіші, але від того не більш здійсненні, речі. Щоб мама давала йому прочуханки за чергового «троля» від професора Снейпа, а батько вболівав за нього на квідичних турнірах. Його так дратували вигадані ним же самим проблеми Драко Мелфоя. Очевидно, що і в дітей колишніх смертежерів дитинство було сповненим своїх трагедій. І Гаррі це розумів. Він все це розумів, але все одно противні сльози нагло затуманювали зір. Він нічого не міг вдіяти з емоціями, що переливалися через край.

Вони з Мелфоєм чарівники із геть різних світів.

Мелфой не стільки бачив, стільки відчував сум’яття хлопця перед собою. Спина Гаррі під долонею Драко напружилась та дрібно тремтіла, а очі за скельцями блищали від непролитих сліз. Драко пожалкував, що бовкнув згарячу лишнього. А що, як Поттер не жартував? Але Драко ліпше проковтне власного язика, аніж попросить в нього вибачення.

Та хіба ж Поттер міг казати правду? Як він лишався вірним добру, якщо попри заочну славу Героя мав таке кепське дитинство з маґлами? Хіба він не мав обізлитися на Дамблдора і всіх інших чарівників, що покинули його на довгі роки?

В Драко все це не вкладалося у голові. Він би на місці Гаррі не зміг так. Та, правду кажучи, ніхто б не зміг.

А що, як Гаррі Поттер дійсно був особливим, а Драко просто цього не помічав?

Тим часом сам Гаррі відступив на крок і Драко побачив, як сльози зринули з його очей. Слова обпікали горло Драко, але він не проситиме вибачення. Мелфої ж ніколи не просять вибачення. Йому на серце ніби хтось підступний навісив тяжку цеглину, яка тягарем давила і заважала дихати на повні груди. Він мав щось вдіяти з цим, бо ж інакше його серце просто розплющиться. Але той самий підступний хтось невидимими нитками намертво зашив йому рота.

Більше за непритаманне для хлопця відчуття провини Драко бентежило те, що він розуміє причину сліз Поттера. Знаменитому на весь магічний світ Гаррі Поттеру боліла самотність. Його батьки віддали за нього життя і, якщо Поттер казав правду, то його родичі-маґли були такими лиш на словах. Він раніше ніколи не обмовлявся про них, та тим паче не називав їх сім’єю. Хрещений батько Гаррі, Сіріус Блек, провів довгих дванадцять років в Азкабані за злодіяння, яких не вчиняв. Міністерство Магії йому ще до сих пір не надало дозвіл забрати Гаррі до себе. Це Драко підслухав з розмов Луціуса. Противна всезнайка Ґрейнджер та вбогий Візел з’явилися в Гаррі лиш в Гоґвортсі. То чи був у дитинстві маленького Хлопчика-Що-Вижив хтось по-справжньому рідний та близький?

Маленький Драко теж знав, що таке відчувати самотність. Дитинство син смертежера провів у золотій клітці, котрою стала для нього власна домівка. Луціус, вічно зайнятий відновленням репутації Мелфоїв, рідко засиджувався вдома з родиною. А Нарциса намагалася відгородити від Драко майже весь світ. Він був її єдиною дитиною, її сенсом життя. А ще він був єдиним нащадком і спадкоємцем Мелфоїв. Після війни їй здавалося, що кожен пересічний чарівник точив зуб на її родину та її безцінний скарб. Годі було й говорити, що вона добрими намірами вберегти сина від можливих небезпек запроторила його в чотирьох стінах маєтку, мов до в’язниці.

І цю самотність що Гаррі, що Драко збагнули лиш опісля — коли вирвалися з дому та потрапили на навчання до Гоґвортсу. Гаррі не знав, що одинокий аж поки не пізнав, що таке справжня дружба з Роном та Герміоною, поки в нього не з’явився Сіріус — його дійсно справжня сім’я.

А Драко навіть не підозрював, що замкнений, аж поки не вилетів із клітки.

Гаррі прибрав руку з Мелфоєвого плеча та відсторонився від хлопця ще далі. Долоня Драко з’їхала з теплої чужої спини та повисла в повітрі. Гаррі збирався податися геть — хай краще його вичитує Макґонеґел, аніж продовжувати цей дивний діалог.

Але Драко зупинив його. Він вхопився за чужий лікоть і відкрив рота, щоб донести Поттеру якусь надважливу істину. Але слова так і залишилися лише беззмістовними літерами в його думках.

І раптом у світловолосу голову несподівано влетіла така божевільна думка, що в Драко з переляку аж очі округлилися. Знов згадалася пригода на даху і бажання обійняти Поттера.

Мерліне, який жах! Але ж ґрифіндорці знаються на ось цьому всьому, правда? Отому, що друкують в тих дитячих книжечках про дружбу. Безоплатні обійми — коштують більше тисячі слів, і точно дорожчі за тисячу золотих ґалеонів. Він же зрозуміє?

Драко ніби уві сні потягнувся руками до чужих плечей та міцно притулив до себе ошелешеного хлопця, і, поки той повністю не оговтався, випалив:

— Я теж іноді почуваю себе самотнім.

І заціпенів. Навіть не тямив, чи не забув він раптом дихати. Поттер теж не знав куди себе діти, але кільце з рук Драко не давало іншого вибору.

Обійми Мелфоя спрацювали — потік журливих думок різко обірвався і круто змінив своє русло. Тепер Гаррі хвилювало, чи не здурів той часом? Щоб Мелфой та втішав його? Чомусь Гаррі подумалось, що ці обійми потрібні Драко навіть більше, ніж йому самому.

— Можливо, навіть не іноді, — прошепотів Драко в чуже плече в надії, що його не почують.

Та Гаррі почув і несміливо обійняв у відповідь.

Так Мелфой відкрив для себе чудодійну силу безоплатних обіймів. Тих, що, як писалось у дитячих дурних книжках, дорожчі за слова і ґалеони. Бо й справді невидимий тягар на його серці раптом втратив свою вагу і перестав давити. В цьому було щось навіть магічне.

Але двері несподівано рипнули і хлопці аж підскочили від несподіванки. Гаррі схаменувся й різко підвів голову й через це ненароком зацідив своїм лобом Мелфою в носа. Драко застогнав та схопився за обличчя.

Мінерва Макґонеґел випила кілька горняток ромашкового чаю поспіль, тому наново була сповнена завзяттям завершити урок танців на приємній ноті. Вона вже й не сердилася на хлопців. Джеймс Поттер свого часу в шкільні роки завдавав куди більше проблем та головного болю професорам, аніж Гаррі. А пихатий син Луціуса Мелфоя… То вже проблеми Луціуса Мелфоя та Северуса Снейпа. І що ж вона натомість застала? Драко скрутився в три погибелі та стогнав, він затискав пальцями ніздрі, з яких щедро юшила кров. А Гаррі потирав ґулю, що тільки починала наливатися вишневим кольором. Таки побилися! Мінерва вже сама хотіла їм обом надавати добрячих стусанів. Завтра така подія, будуть присутні гості з Міністерства та інші поважні чарівники, а ці надумали хуліганити. Най би їх піксі кóпали!

— Ви покарані, — суворо мовила професорка. — Обоє.

В Гаррі в голові промайнула іскорка надії, як спекатися походу на бал.

— То я настільки покараний, що навіть можу не йти на Різдвяний бал? — Гаррі зовсім не виглядав людиною, яку мучили докори сумління.

Іскорка надії Гаррі погасла, проте Мінерва від такого нечуваного нахабства мало не палахкотіла, вона просто мовчки хапала ротом повітря і глипала на хлопця. Вона відмітила для себе, що Гаррі з роками стає все більше схожим на батька не тільки зовнішністю, а ще й дурною поведінкою.

— І не мрійте, містере Поттер. — Макґонеґел з осудом глянула на Гаррі, а потім з таким же виразом і на Драко. — А ви, містере Мелфой? Ваш батько буде доведений до відома про вашу зухвалу поведінку.

Вона розвернулася і пішла за новою порцією ромашкового чаю.

Гаррі все ще тер вражене місце. Він не виглядав особливо обуреним після слів Макґонеґел.

— Розділяти свій біль з кимось не так вже і кепсько, еге ж? — мовив Гаррі несподівано.

— Не мели дурниць! — Драко почервонів до кінчиків вух. — Просто я… Я просто… — йому важко було підібрати вдале виправдання своєму вчинкові. — Між іншим, це ти тут нюні розпустив.

— Невже тільки я один?

— Що?

Драко ніби окропом ошпарили. Він і не помітив, що його власними щоками теж текли сльози. Він похапцем почав їх стирати рукавом сорочки, але разом з тим розмазував кров, що текла з розбитого носа.

Але Гаррі лиш засміявся. Цього разу по-доброму, як тільки вміють придуркуваті телепні з Ґрифіндору. Від такого сміху і самому хотілося посміятися за компанію. Але Драко вище за це. Хоч він на секундочку не стримав ледь помітної усмішки. Зовсім як в придуркуватого телепня напроти.

— І що тебе аж так веселить?

Драко здавалося, що сталася маленька катастрофа, а от Поттеру ніби по цимбалах.

Гаррі дійшов висновку, що, можливо, Мелфой не такий вже й паскудник, яким хоче здаватися. Звісно, що Мелфой хоч і зарозумілий слизеринський гад, але щось добре і співчутливе в ньому теж присутнє. Але він залишив ці думки при собі, натомість він перевів розмову:

— Що на Різдвяному балу ти будеш ще тим красунчиком, — Гаррі знову засміявся, але швидко спохватився, коли побачив, що Драко, котрий і до того був зніченим та червоним, почервонів ще сильніше і тепер вирячався на нього у всі очі. — Тобто в переносному значенні, — він зобразив пальцями «лапки», — твій розбитий ніс точно розпухне, мов перестиглий помідор, а бал вже завтра.

Гаррі й сам зашарівся.

— А ти своє відображення в дзеркалі давно бачив? Поттере, в тебе ще й ґуля посеред лоба, мов ріг в єдинорога.

Гаррі зареготав. Він долонею відкинув кудлаті пасма, тож тепер було видно його шрам у формі блискавки.

— Як бачиш, мені не звикати до чужої уваги.

Драко усвідомлював, що значення цього шраму набагато більше, ніж він міг собі уявити. Це не просто вада, яка залишилася з Поттером на все життя як згадка про страшні часи. І витріщання школярів — це точно найменше, що могло його турбувати.

Вони вже збиралися розходитися, але Гаррі смиконув Драко за ліктя.

— Гей, Мелфою, я забув дещо тобі сказати, — Гаррі ніяково почесав потилицю та відвів очі. Він збирався ошелешити вщент нещасного слизеринця підступною магією ґрифіндорців. Він глянув Драко просто у вічі та витримав кількасекундну павзу, протягом якої серце Драко витанцьовувало навіжений вальс. І коли йому здалося, що Мелфой перед ним зараз просто зомліє, мовив упевнено: — Дякую.

Так, підступна ґрифіндорська магія щиросердної подяки спрацювала на відмінно. Мелфой абсолютно не знав, що на це відповісти і просто мовчки стояв, мов укопаний. Однак він був упевненим на сто відсотків, що більше ніколи не роздаватиме безоплатних обіймів конкретним придуркуватим телепням із Ґрифіндору. Та й не безоплатних теж. Ніяких більше обіймів з Поттером! Ніколи і ні за що у світі! Ніби він і попередніх хотів. Зовсім ні! Просто цей Поттер… Словом, у всьому винен як завжди Поттер.

— За що? — нарешті запитав Мелфой ніби не своїм голосом.

— Ой, та годі тобі, не вдавай, що не розумієш мене, — Гаррі засміявся і весело побіг до дверей. — Не барися і навідайся до мадам Помфрі! — та вискочив з кімнати.

В Мелфоя відвисла щелепа.

***

— І чого це ти такий життєрадісний опісля танцюльок з Мелфоєм та Макґонеґел? — запитав Рон, коли Гаррі повернувся до ґрифіндорської вітальні. 

— А ти сам не бачиш? — відповів Дін Томас замість Гаррі. — Глянь на його лоба. Очевидьки він натовкмачив Мелфою писок. І йому самому перепало. Їх же обох хлібом не корми — дай погамселитись. 

— Через ваші вибрики з нас можуть зняти очки, — Герміона навіть не глянула на хлопців, просто продовжила читати товстелезну книгу. Вона була геть не в гуморі, й очевидно, що її щось турбувало.

— Хто робить домашку в переддень Різдвяного балу? — здивувався Рон. Він ніби не помічав кепського настрою дівчини останнім часом. — Гей, Герміоно, ти не хочеш піти зі мною на бал?

Герміона навіть не підвела на нього очі. Книжна в її руках агресивно захлопнулась, через що в повітря здійнялась хмаринка пилу. 

— До твого відома, мене вже запросили.

Вона підвелася і пішла до спальні дівчат. У вітальні стало тихо та всі вирячились на Рона.

— І хто ж це? — запитав Рон їй в спину, а потім помітив прикуті до нього погляди. —  Що? Чому ви всі зиркаєте на мене? Я ж нічого не накоїв. Чи накоїв? — Рон тяжко зітхнув. — Чому з дівчатами так складно?

Гаррі лиш знизав плечима. 

— Мені вже відмовили всі дівчата, — Рон знову тяжко зітхнув, а потім глянув на Гаррі. — А з ким ти йдеш?

***

Пенсі намагалась не кпинити з Драко, хоч і мала на це повне моральне право. Історії про те, що Поттер такий, Поттер сякий її вуха терпіли вже навіть не по другому колу.

— …та хто погодиться піти на бал з цим йолопом? Та він же вальсує як мішок з драконячими кізяками! Якщо хтось і згодиться бути його танцювальним партнером, то в цієї людини нуль поваги до себе! Я не можу уявити чарівниці, що при здоровому ґлузді буде танцювати з Поттером!

— Як щодо Ґрейджер? — Пенсі намагалася перекрити потік слів Драко про Поттера.

— Вона вже пообіцяла Круму. 

Пенсі здивувала така обізнаність хлопця про те, хто з ким іде на бал.

— Шкода, — мовила Паркінсон. — Бо я її хотіла запросити.

— Ти хотіла запросити Ґрейнджер? — Драко був спантеличений. Причина була явно не в симпатії до зубрилки, і йому справді стало цікаво. — Навіщо?

— Здивована, що не ти запросив її першим.

— Бруднокровку?! — в Драко аж брови полізли на лоба.

— Тільки не кажи, що твої батьки не пропонували піти на Різдвяний бал з кимось із левенят. — Пенсі по виразу обличчя зрозуміла, що Драко нічого не второпав. — Драко, ти тільки уяви, яку б рекламу зробила своїй сім’ї я, дочка колишніх смертежерів, якби прийшла в компанії маґлонародженої чарівниці з Ґрифіндору. Та ще не з ким іншим, як зі славнозвісною подружкою самого Поттера. На балу неодмінно буде цілий натовп з Міністерства та репортери. Про таке точно напишуть на першій шпальті «Щоденного віщуна». Всім відразу стане ясно, що ця слизеринська відьмочка, — вона вказала пальцем на себе, — точно не на стороні Сам-Знаєш-Кого.

Пансі засміялась, коли побачила, як округлились очі Драко. Але потім вона стала більш серйозною і заговорила майже пошепки.

— Ти ж чув останні плітки, що ширяться серед наших сімей? Буцімто він живий.

Дівчина затихла. По її спині пройшовся моторошний холодок. ЇЇ й саму лякали власні слова і згадки про Волдеморта. Й, щоб відволіктися від гнітючих думок, вона перевела розмову на поттероцентриську тему.

— А як щодо тебе? Чому ти так не хочеш, щоб хтось пішов з Поттером на бал?

— Це ж очевидно! — Драко закотив очі до лоба. — Хто захоче ганьбитися біля Поттера?

Пенсі мала деякі уявлення хто.

— Ти не думав сам його запросити?

— Що-о-о?! Що ти таке верзеш? Я, ні… Я…

Драко почервонів так, що тепер його розбитий ніс не вирізнявся своїм кольором на обличчі. А Пенсі зареготала.

— Драко, я ж кепкую з тебе, — сказала вона крізь сміх. За що і отримала від хлопця подушкою в обличчя.

Мелфой не хотів з нею більше говорити, бо образився, але не пройшло і п’яти хвилин, як він знову обізвався до неї:

— Паркінсон, ти ж підеш зі мною на святковий бал?

Пенсі скривилася так, ніби Драко їй запропонував цукерок зі смаком шмарклів.

— Не кривися так, а то виглядаєш, як ропуха Лонґботома.

— Чи ти мене геть не слухав? Я ж казала, що планую піти з кимось із Ґрифіндору.

— Тільки не кажи про вбогого Візела, — тепер кривився вже Драко.

— Це секрет, — Пенсі хитро засміялася. — Поквапся і ти когось запросити, Різдвяний бал вже на носі.

Драко вже знав, кого запросить.

***

— А я вже зрадів, що мене викликали за твою провину, а тут всього лиш отака оказія.

— Сіріусе, не поводься так, ніби був би радим, — це був Ремус.

Гаррі ледве не звалив хрещеного з ніг. Коли його покликав староста до кабінету професора Люпина, то Гаррі очікував, що це для того, щоб читати йому моралі про поведінку. Хлопець аж ніяк не очікував застати тут Сіріуса Блека. Тому він вчепився в нього обома руками з усією силою, на яку тільки був здатним. Сіріус же міцно обійняв похресника у відповідь.

— Так — я дійсно був би радим!

Люпин глянув на Блека з таким осудом, що навіть самому Гаррі стало трохи совісно.

— Про яку оказію йде мова? — згадав Гаррі слова Сіріуса.

Сіріус підозріло скосив очі на Люпина, ніби питав дозволу розповісти.

— Різдвяний бал, Гаррі. — замість нього відповів Люпин. — В наші роки такого не було. Й заодно тебе провідати. 

— Точно, саме так і є, — підтвердив Блек, хоч про таку версію власного візиту він явно чув уперше.

— І провести тобі лекцію про хуліганство у школі, — нагадав Ремус. 

— І це також, — Сіріус поколошматив Гарріне волосся. — Не вчиняй більше того… — Сіріус намагався згадати провину Гаррі. — …що ти там вчинив. Словом, ти мене зрозумів.

Люпин тільки безсило зітхнув. Але він не був розчарованим, аж ніяк. Навпаки він навіть і не намагався насварити свого учня. Гаррі знав, що глибоко в душі Ремус Люпин все той же Муні з четвірки Мародерів.

Гаррі відчував, що це не вся причина візиту Сіріуса до Гоґвортсу. Але якби це було настільки важливим, то йому, певно, що розповіли б. Він цілком і повністю довіряв цим дорослим чарівникам. Може в них були якість свої особисті причини. Хоч між Сіріусом та Люпином не відчувалось нависле напруження чи розбрат, та все ж довгі роки осторонь не могли залишити свого сліду. Тому Гаррі більше не випитував.

Вони сіли пити чай з шоколадом, яким в Люпина були напхані всі вільні кишені та шухляди. Сіріус розповідав, як боровся з гніздом доксі, на яких він натрапив під старими шпалерами. Виявилось, що він почав помаленьку облаштовувати кімнату для Гаррі. Це, звісно, мало стати сюрпризом, але він ненароком обмовився.

— Тож, я можу приїхати до тебе на Різдво?

Гаррі не тямив себе від щастя. Йому хотілося наплювати і на Різдвяний бал, і на Тричаклунський турнір та просто провести ці канікули під Сіріусові розповіді про юнацькі роки Мародерів у Гоґвортсі.

— Міністерство ще не підписало всі необхідні папірці.

Гаррі поник, хоч і очікував почути таку відповідь.

Люпин, щоб перевести розмову в інше русло, запитав Гаррі про його ґулю на лобі, й хлопцю таки прийшлося розповісти ніякову історію про Мелфоя. Без деталей, звісно, тільки лиш, що Макґонеґел не так все зрозуміла і назначила їм обом покарання. Сіріусу ця історія виявилася вкрай кумедною. Однак Ремус нагадав, що Макґонеґел не в захваті від поведінки Гаррі останнім часом.

— Гаррі, — Сіріус змовницьки підморгнув похреснику. — Ти вже вподобав собі когось для танців?

Гаррі зашарівся.

— Щодо цього, — почав Гаррі нерішуче. — Чи нормально хлопцю запросити на бал, ну скажімо, іншого хлопця?

Чай зненацька пішов не в те горло і Сіріус подавився та закашлявся. Люпин гепнув його по спині трошки сильніше, аніж того потребувала ситуація.

— Я перефразую твоє запитання, Гаррі, — Люпин намагався звучати виважено. — Чи нормально запросити на бал людину, що тобі подобається?

Сіріус уже хотів закивати головою, мов погоджується з Ремусом, але Гаррі знов збив його з думки.

— Але він мені не подобається! — гаряче заперечив Гаррі.

Чоловік підозрював про кого йшла мова.

— Ти можеш піти на бал з ким хочеш. Байдуже — хлопець це чи дівчина.

— Дякую, в мене були сумніви, але ви їх розвіяли. Тож, вже скоро відбій, а я все ще не запросив нікого, тому… Ну… — Гаррі ніяково почесав потилицю.

— Звісно, Гаррі, ти можеш йти.

Коли за Гаррі зачинилися двері, Сіріус витріщився на друга у всі очі. Він очікував пояснень.

Люпин лиш коротко засміявся, багатозначно знизав плечима і мовчки сьорбнув чаю.

***

Вестибюль був забитий учнями. Усі товклися, очікуючи восьмої години, коли відчинять двері до Великої зали.

— Видивляєшся Гаррі?

Джіні впевнено дивилася Драко прямо в очі. Здавалось, що вона не запитувала, а стверджувала. Ніби вона могла прочитати всі його думки. Навіть ті, які він ще не встиг осмислити. 

— Блекота до очей потрапила? — зневажливо питанням на питання відповів Драко. Йому було моторошно від її погляду. А ще більше його лякало те, що ця шмаркачка мала рацію. 

Джіні зухвало взяла його попід лікоть. І Драко від цього мало не підскочив на місці. Вона не повинна отак от безпечно почуватися поряд з ним, ніби вони й близько не вороги. 

А ще виявилося, що зблизька вона була навіть гарненькою — Драко підмітив цю прикрість з першого погляду. Сьогодні всі дівчата причепурились до невпізнання і найменша Візлі в тому числі. Краще б вона продовжувала бути опудалом в полатаних ганчірках. Драко чомусь був упевненим, що Поттер на його місці теж би відзначив настільки та стала вродливою. Подумки хлопець зловтішався, адже єдина чарівниця в Гоґвортсі, яка гіпотетично, крім Ґрейнджер, могла запросити Поттера на бал, натомість була його партнеркою. І як же Поттер на це відреагує? А його вбогий друг, коли побачить з ким танцюватиме його сестра? Драко вмирав від цікавості. 

Джіні погодилася бути в парі з Драко відразу та без лишніх вагань. Дівчина навіть не поцікавилася, чому це раптом нетерпимому до зрадників крові Мелфою закортіло запросити саме її. Точно не такої реакції Драко очікував. Вона повинна бути спантеличеною, а натомість поводилась так, ніби її щодня запрошують на бал чистокровні чарівники-аристократи. Зрештою, Драко зійшовся на думці, що всі Візлі так чи інакше не дружать з власною макітрою. 

В іншого дивакуватого представника Візлі, Персі, вчепилася Пенсі Паркінсон у блідо-рожевій мантії з безліччю складочок. Оце так новина! І в цьому полягав її секрет? Драко вже передчував, з кого буде жартувати весь наступний місяць. Персі щось безперервно їй торочив на вухо і, якщо судити по скривленому обличчі дівчини, то можна було зробити висновок, що монолог її вражав тільки своєю занудністю. 

Сходами зі своєї підземної вітальні піднялися Креб і Ґойл.  В зелених мантіях вони нагадували два оброслі мохом камені.

— Ви так і не знайшли собі партнерки? — запитав Драко в слизеринців, хоча і так прекрасно знав відповідь.

Вінс і Ґреґ переглянулися між собою, а потім синхронно відповіли:

— Ми прийшли разом. 

Драко не втримав істеричного смішка. 

— Не меліть дурниць таким серйозним тоном. Як це ви прийшли разом?

— Ми все одно проводимо весь час разом, — знизав плечима Ґойл. Він не розумів, що аж так дивувало Мелфоя. — А так не треба соромитись перед дівчатами. 

Ця ситуація починала дратувати Драко. Що за чортівню вони утнули? Куди тільки дивилися Снейп і Дамблдор? 

— Але ж ви обоє хлопці.

В Драко спітніли долоні. І чому він так занервував?

— І що тут такого? — Ґойл теж витріщався на однокласника з повним нерозумінням.

Драко аж повітрям подавився. 

І що тут такого? Вони геть не кумекали, що втнули? Отак от засвітитися в парі з іншим хлопцем перед всією школою та її закордонними гостями? Перед чарокамерами та журналістами? Десь там точно сновигало брехливе перо Ріти Скітер, як і вона сама. 

Драко вдихнув на повні груди та повільно видихнув. Може він чогось раніше не помічав між однокласниками?

— То ви-и… — Драко намагався придумати слушне слово, але нічого путнього і влучного йому не спадало на думку, —  …разом?  

В довершення абсурдності ситуації згадалися вчорашні уроки танців з Поттером, а потім і обійми з ним же. Щоки відразу зачервоніли. 

Креб і Ґойл все ще дивилися на Мелфоя нетямущим поглядом.

— Звісно, що ми разом. Ми ж найліпші друзі.

Вони не второпали, про що буда мова. Однак, якщо ці бовдури змогли прийти в парі, то суто гіпотетично міг хтось іще. Навіть сам Драко. Гіпотетично, звісно.

Він намагався про це не думати. Певно ж, що його однокласників хтось спонукав на такий дивацький вчинок. Це Паркінсон з них так пошуткувала? Треба за нагоди похвалити її креативність. Але тільки після того, як Драко вдосталь понасміхається з історії про її рудого танцювального кавалера. 

— І хто ж такий геніальний надихнув вас?

— Поттер прийшов з хлопцем, а нам що — не можна?

Що? На Драко ніби вилили відро чи то окропу, чи то навпаки крижаної води. 

— А ти не чув про Поттера? — запитав Креб, ніби це якась буденна річ, про яку всі знали. 

Але постривайте, що? В Драко відібрало мову. Це точно останнє, що він надіявся почути. Та ну! Щоб Поттер та прийшов із хлопцем? Драко точно б першим про це довідався. Він же тишком-нишком підслідковував за походеньками Поттера. Чисто із корисливих мотивів! Бо це ж Поттер з купою таємничих таємниць.  

Чи його запросив хтось із закордонних гостей? Та не може такого бути. Це ж неможливо! Хто без стороннього впливу забороненого закляття Імперіус захоче запросити Поттера на танці? Хтось точно пожартував над Кребом та Ґойлом, а ці недалекі йолопи повелися.

Відчинилися дубові парадні двері, і всі повернулися до них, щоб подивитися, як у вестибюль заходили дурмстрензькі учні на чолі з професором Каркарофим. Крум ішов попереду в парі з гарною дівчиною в мантії з легкої барвінково-синьої тканини. Драко впізнав у ній Герміону. Він навіть не спромігся знайти для неї якоїсь обра́зи. Адже вона анітрохи не скидалася на колишню ґрифіндорську заучку. Щось сталося з її волоссям: воно було не пишно-кучерявим, як завжди, а навпаки — гладеньким й блискучим, та ще й закрученим в елегантний вузол на потилиці. За ними промаршували дівчата з Крумового бібліотечно-застелажного фан-клубу, кидаючи на Герміону сповнені ненависті погляди. І трималася вона якось геть інакше — може, просто через те, що не мала з собою двадцяти книжок, які вічно тягала на плечах. Чи просто обабіч неї не крутилися огидний Поттер та його жалюгідний товариш.

До речі про Поттера — а його все ще не було видно. 

Потім у супроводі капітана Рейвенкловської квідчиної команди повз них пройшла Флер Делякур, просто приголомшлива у своїй сріблясто-сірій єдвабній мантії. Всі хлопці не могли відвести неї погляду. Всі, крім Драко, звісно — він вишукував серед моря голів конкретну кудлату маківку. 

Стіни Великої зали були вкриті іскристим срібним інеєм, під чорною, всіяною зірками, стелею висіли сотні гірлянд з омели та плюща. Але Драко цього не помічав, бо він лиш тільки вдавав, що роздивлявся святкове оздоблення. Натомість він видивлявся Поттера з його таємничим партнером.

Драко влаштувався за столом, де сиділи Пенсі й Персі. Обличчя рудого світилося самовдоволенням.

— Мене підвищили, — повідомив дівчині Персі таким тоном, наче його вибрали Верховним Правителем Всесвіту. — Я тепер особистий помічник містера Кравча, і я його представляю. Правда він не зміг сьогодні прибути на свято. Але йому є на кого покластися.

В наступне «містер Кравч те, містер Кравч се» Драко вже не вслухався.

Драко все ще оглядав залу. За одним з учительських столів сидів Геґрід. Той нап’яв свій жахливий ворсистий бурий костюм і не зводив погляду з суддівського столу та легенько помахав комусь рукою. Розглянувшись, Драко помітив, що мадам Максім махала Геґріду у відповідь.

За столиком позаду Герміона вчила Крума правильно вимовляти її ім’я. Він називав її «Гермовніна».

— Гер-мі-о-на, — промовляла вона повільно та чітко.

— Гер-міо-ніна.

Всі порозсідалися, а Велика зала загула від оплесків, коли пари попрямували до великого круглого столу на чільному місці, де сиділи судді. На столах з’явилися наїдки, на які Драко теж не звертав уваги. 

Та де ж клятий Поттер? Так довго крутитися на всі сторони та витріщатися на інших вже переходило межі припустимого. 

Коли всі страви було з’їдено, Дамблдор підвівся і проголосив свою дивацьку, втім, як завжди до цього, промову. Після коротких слів директора на сцену під несамовиті оплески вийшли «Фатальні сестри». Вони були довговолосі й розпатлані, одягнуті в чорні мантії, майстерно подерті та порізані. Раптом Драко усвідомив, що ліхтарі на столах погасли, а «Фатальні сестри» почали грати якусь повільну сумну мелодію. Просто чудово, тепер нічого не видно, крім яскраво освітленого місця в центрі зали, де почали танцювати чемпіони зі своїми парами.

Згодом до них почали приєднуватися й інші учні та вчителі. Дамблдор вальсував з мадам Максім, а Дикозор Муді незграбно шкутильгав поряд з професоркою Сіністрою, що нервово виверталася від його дерев’яної ноги. Навіть містер Філч кружляв зі своєю кицькою.

— Джіні! — хтось здалеку агресивно зашипів з явно набитим їжею ротом. 

А Драко вже й забув, що біля нього весь цей час була мала Візлі.

До них насував розлючений Рон з недогризеною курячою ніжкою в руці. Він з люттю почергово дивився то на нього з Джіні, то на Герміону та Крума. Рон міг би мати грізний вигляд, але годі було заперечити той факт, що його старомодна мантія найбільше в світі скидалася на дівчачу сукню.

— Ти що забула з цим підлим тхорякою? 

— Тебе забула запитати, — різко відказала Джіні братові. 

Якщо тут Візел, значить десь тут неподалік має бути…

— В цій мантії ти схожий на сільського священника, Мелфою, — весело підмітив Гаррі. 

Драко виронив з руки виделку, яку до того тримав задля годиться. Та дзвінко цокнулась на пусту тарілку.

— Вставай, Мелфою! — зненацька закомандувала Джіні. — Ми йдемо танцювати! 

Ні, Драко мав побачити з ким там Гаррі в парі. Але в Джіні сьогодні були інші плани. Або ж вона розгадала плани Драко. Вона з силою різкопроривця потягнула Драко в юрбу із вальсуючих тіл. Драко навіть чинити супротив не міг, бо це б іще більше його видавало.

— Куди тікаєте? — обізвався їм в спину Рон. — Я слідкуватиму за вами! Особливо за тобою, Мелфою! 

Цікаво, Джіні догадалася про його зацікавленість Поттером? Драко мав неприємне передчуття, що це дійсно було так. Адже дівчина споглядала за ним з неприхованою цікавістю. Та з явною насмішкою. Ну то й що. Що вона зробить? Розповість своїм гефелпафським подружкам, що Драко Мелфой одержимий Гаррі Поттером? Сміх та й годі.  
 
«А хіба ти мною не одержимий?» — пролунала підсвідомість в голові Драко голосом червоноокого Потті, від якого у Драко пробігся холодок по спині.

Драко спіткнувся через власні ноги та заціпенів, ніби потрапив у тенета пастки диявола. Він розгубився у своїх думках. 

Наступної миті Джіні схопила його руки, одну поклала собі на талію, а другу міцно стиснула у своїй. І впевнено повела танець. 

Коли «Фатальні сестри» почали нову мелодію, набагато швидшу за попередню, на танцювальний майданчик вилетіли Фред та Анжеліна. Вони почали витанцьовувати такі дикі танці, що всі довкола них розступилися, побоюючись травм. Невдовзі більшість глядачів теж повиходили танцювати. Всі почали дуріти та веселитися й у Великій залі стало надто гамірно.

Джіні щось йому говорила, але через гучну музику та галас він не розчув. А потім він її загубив поміж танцюючих тіл. Так Драко і залишився серед натовпу наодинці зі своїми роздумами.

Він одержимий Поттером?

Раптом ні з того ні з сього ґудзик на рукаві його мантії відірвався та впав додолу. І тут Драко звернув увагу на те, що довжина його рукава невпинно зменшувалася. Що коїлося? З іншим рукавом відбувалося те ж саме. А потім він помітив тонесенькі оксамитові ниточки, що бігали по краях рукавів. Його святкова мантія під діями чар розпускалася! Ось вже і посипалися ґудзики з його високого коміра, а з-під подолу мантії виднілися його коліна. Голі коліна! Драко запанікував.

Він спіймав власну чарівну паличку, що випала з кишені, бо кишень його мантія вже більше не мала. Фініте не спрацювало. Драко гарячково намагався пригадати побутові закляття для пошиття одягу. Та якби ж він їх пам’ятав! Всю хатню роботу завжди виконували домові ельфи, а порвані речі в їх сім’ї зазвичай не ремонтували, а викидали, як непотріб. Тим часом нитки збиралися долі докупи та змотувалися в один великий клубок. Добре, що світло було приглушеним та єдиним джерелом іскристих різноколірних променів були сотні маленьких ліхтариків, що мерехтіли в такт музиці. Однак це не рятувало напівголого хлопця від лишньої уваги. Коли від мантії залишилося одне лиш клаптя, а сорочку спіткала така ж доля, Драко в паніці почав пробиратися крізь натовп, а потім кинувся навтьоки куди тільки очі бачили. 

Зупинився Драко відхекатися в якійсь просторій комірчині. Від його одягу не залишилося й сліду. Лиш одні лаковані туфлі на ногах та перстень на пальці. 

Чудово! Просто прекрасно! Чи могло щось бути гіршим за це? 

Як виявилось, ще і як може. Адже в комірчині також хтось був.

— Мерліннове спіднє! — заверещав на всю кімнату Рон Візлі. — Це ж Мейлфой без спіднього!

Як невчасно. Тут Візел з подружкою переховувалися? Але ситуація виявилась в рази катастрофічнішою.

— Що? Де?

В комірчині до всього ж був ще й Поттер. Ну тоді все — Драко Луціус Мелфой вмер. Так і запишіть та несіть труну.

— Гаррі, негайно заплющ очі, бо осліпнеш від побаченого! — голосом смертельнохворого тараторив Рон. — Зараз блювати буду!

Драко з жахом повільно повернувся. На великій дерев’яній скрині сиділи Поттер з Візлі та розпивали маслопиво. В одній долоні Рон тримав пляшку, а іншою затуляв Гаррі майже пів лиця. Для повного щастя за законами підлості тут має бути ще Поттерівський дружок для танців. Цікаво, він також в цій коморі?

Рон поклав пляшку маслопива на підлогу і тепер вільною рукою стягував з Гаррі його святкову мантію. Гаррі не пручався.

— Свою мені шкода, — кривився хлопець, а потім кинув Гарріну мантію в Мелфоя. — Її ж потім тільки спалити, а мама мені голову відкрутить. 

Драко зловив одежину і приречено накинув на себе. Вона була йому закороткою та ще й тхнула Поттером, але вибирати не приходилось. Добре, що Візлі свою з себе не скинув.

— Ти що, образив мою сестру? — Рон зміряв Драко вбивчим поглядом.

І тут до Драко дійшло. Мала руда пройдисвітка! Це ж її рук справа! Тому вона поводилася так дивно.

— Сам у неї довідуйся, — крізь зуби відповів Драко. — Мені самому цікаво, що у голові твоєї прибацаної сестри.

— Та я тобі зараз в пику зацідю! — підірвався з насидженого місця Рон та засукав ракава.

Двері раптом скрипнули і до комори хтось увійшов. Невже таємничий партнер Поттера? Ну чому Драко не може облишити цю тему в спокої?

Але це була всього лиш Ґрейнджер.

— Гаряче, правда? — сказала Герміона, обмахуючись рукою. Вона була трохи рум’яна від танців. — Віктор пішов узяти чогось випити, а я вирішила перевірити, чи все у вас тут у порядку.

— Віктор? — в’їдливо перепитав Рон. Вся його увага перемикнулась з Мелфоя на подругу. — Він ще не попросив тебе казати на нього Вітя?

Герміона здивовано подивилася на нього, потім на Гаррі, що продовжував сидіти із заплющеними очима.

— Він з Дурмстренґу! А ти… ти… — Рон намагався знайти слово, достатньо сильне, щоб описати Герміонин злочин. — Братаєшся з ворогом, ось що ти робиш!

Герміона з несподіванки роззявила рота й вже мала намір висловити все, що вона думає про дитячу поведінку Рона, та вже за мить вона помітила Мелфоя. А цей що тут забув? Та ще й у Гарріній мантії. Це вже занадто! Що б там вони не заварили хай висьорбують без неї. Дівчина різко розвернулася і подалася геть з комори. Візлі наостанок вороже глянув на Мелфоя та вибіг їй услід.

Ну от — вони знову з Поттером залишилися наодинці. Поттер, до речі, чемно не розплющував очі. Хотілося зняти черевика і жбурнути йому в голову, щоб на ній з’явилася ще одна ґуля. Але Драко і так відчував себе пародією на Попелюшку, в якої опівночі розвіялися чари та лишились одні лиш кришталеві чобітки.

Це був максимально дивний день, більшість часу якого Драко не розумів, що з ним коїлось. Ронове місце тепер було вільним і Драко обережно присів на скриню біля Гаррі, на що той навіть не сіпнувся та не розплющив очі. Геть не боявся? А що як Драко спаде на думку вперіщити йому кулаком по пиці? Чи того гірше — начаклувати тихенько якусь каверзу на обличчі? Драко сидів так близько до іншого хлопця, що бачив за скельцями окулярів, як у того тремтіли вії на міцно зімкнених повіках. В Драко всередині зародився ірраціональний страх, що коли Поттер розплющить свої очі, то вони будуть червоними.

— Тож, я був схожим на сільського священника?

— Зараз, певно, що вже ні, — Гаррі засміявся. Чорна оксамитова мантія Драко з високим коміром, на думку Гаррі, дійсно робила його схожим на священника.

— Чого зубоскалиш? — образився Мелфой. — Ти себе в дзеркалі сьогодні взагалі бачив? Городнє опудало і те має пристойніший вигляд!

— Не правда, — заперечив Гаррі, його тішила реакція Драко. — Всі, кого я сьогодні зустрічав, казали, що я маю неперевершений вигляд.

Драко прикусив язика, бо його таки підловили. Поттер у святковому вбранні справді сьогодні виглядав в рази ліпше, ніж зазвичай. Хоча його непричесане гніздо на голові ніяк не змінилося.

— Тобі явно брехали.

Гаррі засміявся з новою силою.

Вони сиділи мовчки якийсь час, а потім Драко знов не втримався і ніби ненароком поцікавився:

— Поттере, а де твій партнер для танців?

Драко вже й сам не знав, чи дійсно хотів знати, з ким там Поттер прийшов на Різдвяний бал.

— Ти про Рона?

— Рона Візлі? —  Драко відчув себе справжнім ідіотом. Він собі такого вже встиг надумати, а тут всього лиш якийсь Візел.

А потім Гаррі розповів Драко свій хитромудрий задум піти на бал разом з Роном.

— Це не суперечило шкільним правилам, тому Макґонеґел теж не заперечувала. Проте коли Шеймус та Дін почали надто неприистойно з нас гиготіти, вона не витримала і  сказала, щоб ми не попадалися найближчу вічність їй на очі. Тому ми тут.

От кого змавпували Вінс і Ґреґ. Драко хотілося гепнутися кілька разів головою об стіну. Чи гепнути Поттера. Все було настільки просто — Поттер лінувався чи не зміг знайти собі партнерки для танців. Стривайте — вони ж не могли бути з Візелом того… Бути парочкою?

— То у вас з Візлі фіґлі-міґлі? — Драко почервонів до кінчиків вух. Але він не міг цього не запитати.

— Що? — здивувався Гаррі настільки, що навіть розплющив очі. — З чого ти взяв?

Драко не розумів, чому відчув полегшення від цих слів. А може не від слів, а тому, що побачив замість червоних очей зелені, як весняна трава.

— І як тобі танцюльки з Візлі?

Насправді й сам Гаррі про це замислювався. Вальсувати з Роном виявилось геть по-іншому. Це нагадувало веселу забаву, адже жоден з них не навчився до пуття танцювати. Вони на перших же кроках перечіпалися, наступали на ноги не тільки одне одному, а й тим, хто танцював поблизу. Тому в основному Гаррі й Рон незграбно тупцювали на одному місці.

А от репетирувати вальс з Мелфоєм було дивно, як не крути, хоч той і був у танцях мастаком.

—  Все не так жахливо, як могло бути, — і навіть при цьому не покривив душею, адже Макґонеґел прогнала їх з Роном скоріше, ніж почалися урочистості, і їм не довелося вальсувати перед купою чарівників.

В Мелфоя на язику крутилось ще безліч запитань, але жодне з них він не наважувався запитати, щоб не здатися ще більшим диваком. Адже в голові ще досі лунало противним голосом червоноокого Потті «А хіба ти мною не одержимий?». Тому Драко просто мовчав.

А потім Гаррі порушив тишу несподіваним зізнанням:

— Я нічого не бачив, — Гаррі прочистив горло і потупився на власні ноги. — І не підглядав.

В Драко вже не було сил відчувати ще більший сором, але Поттер як завжди вмів з легкістю це виправити.

— Як благородно з твоєї сторони, Поттере, — Драко вдавав, ніби його це зовсім не хвилює, але теж опустив очі на свої щиколотки, які не прикривала закоротка Гарріна мантія. — Це ви з Візлелом підмовили найменшу зрадницю крові на такі витівки?

При згадці Джіні як зрадниці крові вся ніяковість відразу ж спала з Гаррі. Тільки йому здалося, що всередині Мелфоя є щось хороше, так той відразу ж нагадав про свої переконання. Питання чистоти крові було ще однією межею між їхніми світами.

— Впевнений, що ти заслужив це, Мелфою.

Поттер геть знахабнів? Відколи це Драко заслужив на таке?

Поки Мелфой формулював заперечення і черговий наїзд на Поттера, той вже зіскочив зі скрині, забрав свою пляшку маслопива та подався геть.

***

Кам’яний гаргуйль , що охороняв вхід до кабінету Дамблдора , навіть не почувши пароль ожив та відскочив вбік. З отвору в стіні показався Северус Снейп. В тьмяному світлі його постать в чорній мантії здавалася ще зловіснішою. Северус зневажливо глянув на двох чоловіків, що теж після свята так пізно ввечері прийшли до директора.

— Твоє зілля в Дамблдора.

І щоб не вислуховувати не потрібні йому слова вдячності швидко промайнув в коридор.

— Зілля? — Сіріус запитливо глянув на Ремуса. — Повня кілька днів як відбулася. Куди він так жене коней?

Ремус повернув голову до вікна, на шибці якого вигравали бліді промені спадного Місяця. Невідоме зілля Снейпа присипало на деякий час звіра всередині Ремуса, що дозволяло йому бути безпечним для інших під час повні. Але воно не виліковувало лікантропію повністю. Адже не існувало в магічному світі такого зілля чи закляття, які б могли зняти прокляття перевертня.

— Мене це теж турбує. — Ремус відірвав свій погляд від вікна й ступив на першу кам’яну сходинку гвинтових сходів. — Гадаєш, це пов’язано зі звісткою, яку ти отримав від неї?

Двері позаду чоловіків зачинилися, а гвинтові сходи почали повільно рухатися догори, наближаючи їх до лискучих дубових дверей з мідною клямкою.

— Так, я впевнений, що це запах її крові.

Голос Сіріуса був вкрай занепокоєним. В руках він тримав клаптик зжовклого паперу так, ніби той був отруйним або ж міг у будь-яку секунду вибухнути.

— До того ж Гаррі у своїх листах неодноразово жалівся, що в нього останнім часом болить шарм. А посіпаки з Алеї Ноктерн тільки про те й торочать, що Відомо-Хто до них незабаром повернеться.

Чоловіки застали Дамблора схиленим над ситом спогадів. Але коли той почув чужі кроки, то випростався. Попри безтурботність і веселість, яку він сьогодні демонстрував для публіки на Різному балу Дамблдор зараз був похмурим.

— Професоре, — Сіріус підійшов до директора та простягнув йому клаптик паперу. — Це точно від Бели зі самісінького Азкабану.

Албус Дамблдор ніби вмить постарів на десяток років, коли побачив, що показує йому Блек. Адже на пожовклому листку паперу був намальований кров’ю череп, з пащі якого вилазила змія.

— Темна Мітка, — підтвердив директор.