Розділ 2 — Драко Мелфой та боґарт під ліжком

– Люба, ти хоч петраєш, що це? – у голосі Луціуса чулося щось приречене.

– Це мотлох, любий.

Нарциса недбало жбурнула стару мітлу у ящик з дрантям і приступила далі копирсатися у величезній шафі. До речі, ящик уже був наполовину наповнений різними речами.

– Це легендарна мітла епохи полювання на драконів! Мій батько купив її…

– І помер потім від драконячої віспи, – спокійний голос Нарциси перебив обурену промову чоловіка.

Через мить у ящик полетіло ще кілька важких речей.

– А це…

– І це мотлох, любий. І ти мені обіцяв, що здихався цього всього ще минулого тижня.

Таким засмученим батька Драко ще не бачив. На честь поразки Темного Лорда Міністерство наклепало купу законів, серед яких були оновлені списки заборонених темномагічних предметів. Тому Нарциса зараз копалася в речах, які Луціус Мелфой «здихався ще минулого тижня». Насправді він просто все перетягнув у стару шафу в забутій усіма кімнаті, в якій навіть домовики не прибиралися.

– Драко, твоя кімната наступна, – все той же спокійний голос викликав жах на обличчі Драко. – Якщо я там знайду чергову гидоту, яку купив тобі батько з лавки «Борджина і Беркеса», то вам обом буде ой як не солодко.

Драко як вітром здуло. Він не боявся, що мати знайде цяцьки, пов’язані з темною магією або вирізану з «Щоденного віщуна» магічну світлину Поттера під подушкою. Він боявся того, що Нарциса побачить під ліжком.

Тому що в його кімнаті мешкав боґарт.

Загалом у цьому нічого дивного немає. У старовинному домі багато темних і похмурих закутків, де боґарти могли знайти собі прихисток. Зазвичай вони заводилися в підземеллях маєтку і лякали домовиків, які іноді туди спускалися. Їм найчастіше являвся розлючений Луціус з розпеченою праскою в руці та купою маленького одягу.

Про те, що хтось є під ліжком, Драко дізнався ще в першу ніч, коли повернувся додому після першого навчального року.

Коли він погасив світло і заліз під ковдру, то почув скрип мостин під ліжком. Драко запалив Люмос на кінчику палички і звісився з краю матраца. Він очікував побачити там щура чи доксі. Але з темряви на нього вирячилися два червоних ока. Від несподіванки він мало не гепнувся і випустив паличку з руки. Люмос одразу ж згас. Почулася метушня і з-під ліжка почала виповзати істота. Спочатку з’явилася кудлата голова, а за нею і весь темний силует, потім воно піднялося на дві ноги та повільно обернулося.

Драко скував жах, бо на нього зиркав червоними очима Гаррі Поттер.

Прокинувся Драко рано-вранці з накритою ковдрою головою. Він не пам’ятав, як заснув. Спочатку він подумав, що йому просто наснився кошмар, але його чарівна паличка валялася на підлозі.

Вже не так упевнено, як учора ввечері він знову заглянув під ліжко. Там, на його величезний подив, біля стіни причаївся вчорашній червоноокий Поттер. Хоч при яскравому світлі ранкових променів уже не було так страшно, але Драко все ж таки поспішив покинути спальню.

Він, як був у піжамі, так і спустився на кухню. Здивованим батькам повідомив, що в нього настало звичайне підліткове бунтарство. Нарциса на це заявила, що непричесані бунтарі, які навіть зуби ще не чистили, бунтуватимуть без сніданку. Луціус, причесаний і з почищеними зубами, пив міцний чай.

Голодним залишатися не хотілося, тому довелося повертатися. Дорогою до своєї кімнати він наткнувся на Добі й звелів тому першим зайти та подивитися під ліжко. Почувся вереск і Драко просунув у дверну щілину голову. З-під злощасного незастеленого ліжка злісно кректав, намагаючись вибратися Луціус. Він, як завжди, був із незмінною праскою та купою маленького одягу в руках. Біля цієї дешевої театральної дії стояв білий, як крейда, переляканий домовик.

У Драко відлягло – це лише боґарт.

– Г-господарю, я зараз його позбудуся, – Добі все ще тремтів від страху.

– Ні! Не треба, – Драко й сам не знав, навіщо не дозволив знищити боґарта. – А ну геть з моєї кімнати.

Добі й сам був радий скоріше забратися якомога далі від образу господаря з праскою.

Щойно домовий ельф зник, замість Луціуса під ліжком знову виник Поттер. Але він не намагався вибратися, хоч це йому й далося б легше – Луціус там, здається, просто застряг.

Боґарт ховався вдень, а із заходом сонця, коли становилося зовсім темно, виповзав назад. Він був точною копією Поттера, якщо не брати до уваги зловісні очі. І він ніколи не відповідав на запитання. Та й взагалі рідко говорив, крім того, що постійно називав Драко невдахою. У помсту Драко дав боґарту прізвисько Потті.

– Мене всі люблять, а тебе – ніхто, – тихий голос був такий знайомий, але таких холодних інтонацій він ще жодного разу не чув від шкільного недруга. – У мене є все, про що ти так мрієш, але ніколи не зможеш отримати.

Щоночі доводилося засинати під пронизливим немиготливим поглядом лже-Поттера. Було дуже дивно дивитись на нього у відповідь. Він був таким, яким Драко пам’ятав Гаррі в школі – розкуйовдженим і в поношеному одязі. Але водночас у ньому було щось, що дуже лякало.

Драко відвернувся до стіни й намагався заснути.

– Я ненавиджу тебе, Драко Мелфой, – від шепоту по спині поповзли мурашки. – Чуєш? Я тебе ненавиджу.

Від боґарта неможливо було сховатись під ковдрою. Чим сильнішим був страх, тим голоснішими були слова. Чи просто в повній тиші шепіт здавався надто гучним?

– Я уб’ю тебе, Драко Мелфой.

Хоча вбити людину боґарт не міг, але після таких слів навіть волосся на тілі стало дибки. І Драко вирішив, що настав час позбавлятися цієї чортівні.

Однак це виявилося не так то й просто. Він гадки не мав, як це зробити – раніше такими справами завжди займалися домовики. Але цього разу Драко відчував, що він має зробити це власноруч. Драко перегортав від аза до іжиці весь підручник із ЗВТМ за другий курс, але так і не знайшов нічого про боґартів. Наступного навчального року вони їх не проходитимуть.

Довелося потай проникнути в бібліотеку батька. Але спрацювали охоронні чари та порушника одразу ж застукали з книгою в руках. Замість осуду Луціус похвалив сина за прагнення вивчення темних мистецтв і дозволив тягати книжки з бібліотеки, але за умови, що Нарциса нічого не дізнається.

Більшість літніх канікул пройшла в студіюванні сторінок старовинних томів. Драко вже починало нудити від одного їхнього вигляду, але уїдливе «у тебе нічого не вийде», що доносилося з-під ліжка, надавало мотивації.

Виникала спокуса запитати, як позбавитися боґарта, у батьків. Але він згорів би від сорому, якби вони дізналися, що страх їхнього сина – святоша Поттер.

Однак цей Поттер був для Драко справжнім Темним Лордом.

– Тобі не перемогти мене, – знову почувся просочений злістю шепіт. – Ти вже програв.

Страшенно хотілося дати кривднику в ніс, але Драко вже так робив – кулак просто розтинав повітря.

– Заціп писок, – він кинув убік ліжка важкий фоліант.

Книга пролетіла крізь примарне тіло і з гуркотом приземлилася в купу своїх побратимів, що жбурнули раніше. Головне, щоб батько не дізнався, що він кидається його дорогоцінною колекцією. До початку навчального року залишилося зовсім небагато, а він подужав всього нічого. Йому не вистачить і року, щоб просто швидко переглянути картинки навіть половини батьківської бібліотеки. Зате тепер він обізнаний у темних мистецтвах більше, ніж йому того хотілося. Але, яка користь в тисячу і в одному способі наведенні на людину різних прокльонів за допомогою банного приладдя, якщо в них не написано, як від цих прокльонів позбутися. У Дурмстрензі ці знання точно стали б у пригоді, адже там викладають Темні мистецтва. У той час як у Гоґвортсі викладають Захист від темних мистецтв.

І тут прийшло осяяння. Як він раніше про це не зметикував? Батьки теж навчалися в Гоґвортсі, а отже, їхні підручники за старші курси, можливо, ще не викинули.

– Добі!

Домовик з’явився біля входу і заворожено дивився на не справжнього Поттера.

«Мене всі люблять, а тебе – ніхто».

Драко з роздратуванням усвідомив, що навіть домовики сім’ї Малфоїв у захваті від цього кретина.

– Прибери ці книги на місце і знайди підручники батьків із Захисту від темних мистецтв.

Добі клацнув пальцями, розкидані на підлозі книги зникли разом із самим домовиком. Через довгі пів години Добі повернувся весь у пилюці та павутинні, але в кімнаті з’явилися дві рівні стоси книжок.

– У тебе ніколи не вийде, невдаха, – подав свій отруйний голос Потті, що до цього мовчав.

– Пхах… Кхм, ще щось, господарю?

Домовика, здається, це веселило. А ось у Драко вже не вистачало сил терпіти цього триклятого мучителя. Чому тільки в нього йде все нізлу під хвіст?

Драко різко захотів попсувати залишок літніх канікул усім дітям магічного світу. І він мав ідею, як зіпсувати їх одному конкретному. Домовики ж можуть пересуватися до маґлів?

– Так, ще є дещо. Чухрай до свого улюбленого дурка Поттера і передай йому, що в школі його чекає моя помста, – він хотів на цьому і закінчити розмову, але вчасно схаменувся. – І якщо комусь попадешся, то я тут ні до чого.

Домовик з тривогою згадав купу темномагічних книг, що ще недавно валялися на підлозі кімнати, і поспішно зник.

Правду кажучи, Драко розумів, що справжній Гаррі Поттер не винний у тому, що боґарт набував його вигляду. Тихий шепіт спочатку зароджується у його власній голові, і лише потім він зривається з вуст боґарта. Але так хотілося, щоб ганебний страх був чиєюсь виною, а не власним пороком.

Книга з першої кипи, якщо судити з років видавництва, належала його матері. З неї випала магічна світлина ще зовсім юного Луціуса, на грудях якого виблискував значок старости факультету. Датовано знімок 1970 роком, отже батькові тут лише шістнадцять.

Драко хотів залишити світлину батька собі, але скривився, коли глянув на зворотний бік. На злегка пожовклому фоні красувалися безліч намальованих червоним блискучим чорнилом сердечок і в завитках ініціали «Л. М.». Знімок довелося повернути на старе місце.

Інформація про те, як позбавитися боґарта знайшлася в підручнику за третій курс. Сама думка, що страх можна перемогти реготом, вже тішила. Як би йому висміяти Поттера? Нафантазувати йому праску та купу крихітних сукенок? Та ну, цим тільки лякати домовиків. Уявити його голяка? Ні, це буде якось ніяково. У голові копошилися сотні й тисячі думок, як би виставити знаменитого Гаррі Поттера недоумком.

Але коли затиснута в руці паличка зависла за метр від кудлатої голови, слова заклинання застрягли в горлі. У червоній райдужці за склом потворних окулярів все так же палала ворожість. Її доводилося відчувати на собі з кожним заходом сонця. У цьому не було нічого приємного, проте без примарної сутності, до якої Драко вже звик за незліченну кількість безсонних ночей, у кімнаті стане зовсім порожньо. Рука опустилася.

– Невдаха.

Драко вже й сам не міг не погодитись. Хто при здоровому глузді захоче коротати безтурботні останні дні літа разом із боґартом? Але іншої компанії немає.

***

Одного дня Нарциса наткнулася на щоденник. Драко про нього нічого не знав, крім того, що колись він належав Темному Лорду. І того, що батько повинен був від нього позбавитися, адже тримати вдома такі речі після другої перемоги Гаррі Поттера над Темним Лордом стало дуже небезпечно.

– Луціусе Мелфой, тобі в Азкабан закортіло? Позбудь цю кляту річ, – Нарциса сунула в руки чоловіка щоденник у чорній обкладинці.

Луціус взяв щоденник і винувато одвів погляд. Він, як і його сім’я, нічого не знав про горокракси, а отже навіть не підозрював про справжнє призначення того, що тримає в руках. Для Мелфоїв щоденник був черговим трофеєм з війни. Він був цінний лише як особиста річ Лорда.

Луціус тямив, що дружина має рацію. Ніякі трофеї не коштували безпеки та репутації його сім’ї. Тому смиренно не заперечував, коли вона складала дедалі більше предметів на викид.

Тим часом Драко мчав у свою спальню. Мати обіцяла обшукати його кімнату наступною, а він й досі не позбувся боґарта. Той чекав у тіні громіздкої шафи.

– Рідікулус! – одразу ж випалив захеканий Драко.

За мить лже-Поттер уже обмацував гіллясті роги на голові, а з його штанів стирчав оленячий хвіст. Але він і не думав зникати – піднесені куточки губ на обличчі Драко його не вразили.

З другого разу теж не вийшло, як і з третього.

Очікуваний результат вийшов тільки з сьомої спроби, коли в Поттера в руках виявилася та сама злощасна праска, а сам він був одягнений у коротку суконьку з мереживом, яку його попередник погрожував напнути на домовика.

Було справді смішно..

Здивування в червоних очах читалося лише секунду, а потім боґарт почав розчинятися в повітрі.

– Я ненавиджу тебе, Драко Мелфой, – тихі слова востаннє зірвалися з напівпрозорих губ.

І боґарт назавжди щез, а тепер Драко стояв посеред кімнати в цілковитій самоті.

– Прощавай, Потті.

У двері тактовно постукали. Потім Нарциса вже без особливого такту влаштувала обшук синової кімнати. Вона не знайшла нічого, що могло б зацікавити міністерських шукачів. Вирізану з газети світлину Гаррі Поттера вона ніяк не прокоментувала і залишила далі лежати під подушкою.

***

У будинку № 4 по Тисовій вулиці Гаррі Поттер мимоволі брав участь у черговій трагікомедії. Важливу роль у ній відіграв домовий ельф Добі.

– Гаррі Поттеру не можна повертатися до Гоґвортсу! – голосив стривожений домовик. – Гаррі Поттеру загрожує страшенна небезпека!

Якщо бути чесним, Гаррі віддав би перевагу будь-якій небезпеці, ніж життя з Дурслі. Краще оселитися в слизеринських підземеллях і ділити простір з Мелфоєм. А тут, в абсолютно нормальному будинку, доводилося бути неприродною помилкою, недоліком, що поганить все правильне і зрозуміле. Гаррі не міг не повернутися до школи, вона стала справжнім і єдиним його домом. Тільки там він почував себе у своїй тарілці. А тут для всіх він чужий.

– Яка небезпека?

Домовик не відповів і раптом, стрибнувши на підвіконня, почав шалено битися макітрою по віконній рамі.

– Бридкий Добі! – горланив він при цьому.

Що він ще міг сказати? Що юний господар на радість татусю все літо вивчав Темні мистецтва і хоче тепер поквитатися з Гаррі Поттером? Раптом дурило ненароком сам собі нашкодить або чогось гіршого – вколошкає рятівника всього магічного світу. Чи, можливо, непереможний Гаррі Поттер, як пліткують інші домовики, ще гірший за Відомо-Кого? Але, хоч би що трапилося, Добі знав, що винним як завжди буде він.

На думку Гаррі спадало тільки одне:

– Це пов’язано з Ви-Знаєте-Ким?

Добі завертів головою з боку в бік.

– Ні, сер, це не Відомо-Хто.

Навіть якби раптом так виявилося, що замість Філча завгоспом тепер буде сам Волдеморт, а фізична розправа за провини над учнями та підвішування за великі пальці знову в списку дозволених покарань, Гаррі все одно не полишив би школу.

Як Добі не намагався, словами йому не вдалося пробити стіну непохитної впертості. Якщо Гаррі Поттер не слухає ні доводів розуму, ні відчайдушних благань домовика, то іншого виходу немає. Нехай і нечесним способом, але Хлопчик-Котрий-Вижив не покине меж маґлівського світу. Не дарма ж Добі домовик сім’ї Мелфоїв?

Сьогодні в будинку №4 по Тисовій вулиці званий обід закінчився повним крахом. Дядько Вернон не уклав угоду всього його життя, а пудинг тітки Петунії спробують лише бродячі кішки з відра для сміття. Звичайно, після того, як Гаррі відшкрябає його від усіх поверхонь. Потім його покарали ув’язненням у ненависній кімнаті. Шкільні речі та чарівна паличка залишилися в коморі під сходами. І Гаррі захотілося знову опинитися в тій запиленій коморі, коли він ще не знав, що він чарівник. Зараз, коли перед очима не було нічого, що нагадувало йому, що існує зовсім інше життя, чари здавались просто вигадкою.

Міг його мозок на фоні самотності придумати уявних друзів – всезнайку Герміону та Рона, який був утіленням брата, про якого він мріяв? Іноді він замислювався, чи справді він пам’ятав солодощі гарбузового соку та сніданки у Великій залі, чи це теж навіяно голодом.

Можливо, Дурслі мали рацію, коли казали, що він ненормальний. Може, йому місце бути ізольованим у цих чотирьох стінах від нормальних людей? Від людей, які не розмовляють зі зміями і не розтинають повітря на мітлах, намагаючись упіймати золотий сніч.

Коли Гаррі вже змирився з власним божевіллям, кімнату залило яскраве світло від фар автомобіля. Старого бірюзового кольору і що абсолютно точно не вписується під рамки нормальності, адже він ширяв навпроти вікна на другому поверсі.

Якщо в Гаррі загострення проблеми з головою, то він сподівався, що ремісія більше ніколи не настане.

З ув’язнення його самого і речі в замкненій коморі врятували руді брати Візлі. І схвильований Гаррі не міг зрозуміти – це він летить у старому тісному фордику їхнього батька, чи летить над маґлівськими будинками його дах. Він міцно стиснув рукою плече Рона, щоб точно знати, що його очі бачать не міраж. Долоня відчула колючу шерсть в’язаного светра та тепло. Справжнє.

У грудях жевріла нескінченна подяка за жартівливу балаканину близнюків про всі ті повсякденні дрібниці, що роблять життя реальним і таким живим. Якби вони замовкли, Гаррі не зміг би заповнити тишу тим самим. Його недавня повсякденність – замкнена кімната та глуха стіна неприйняття з боку вимушених родичів. Можливо, вони всі разом могли б посміятися з підступного домовика, що розмазав пудинг тітки Петунії по кухні, але тоді довелося б згадати, за які заслуги поквиталися з нещасним десертом. Говорити про гіпотетичну небезпеку, що нависла над ним у стінах школи, і тим самим зруйнувати момент власного порятунку, не хотілося. Тим більше, що і для друзів його порятунок був таким же важливим.

Весь шлях за веселими розмовами близнюків закінчився дуже стрімко, і вони приземлилися на крихітному задньому дворі поруч із похилим будинком. Будинок виглядав так, ніби його побудував навпомацки осліплий від дешевих сурогатів алкоголік з занедбаного району Лондона. Прибудови, що нахилилися, порушували закони фізики й трималися на одному лише чесному слові або, найімовірніше, магії.

Але внутрішнє оздоблення цього кошмару всіх архітекторів світу гріло душу справжнім багаттям. Все в ньому було не як в ідеальному будинку тітки та дядька. Замість скрупульозно геометрично правильного паркету на кривих мостинах у «Норі» лежали витоптані майже до дірок саморобні килими. Безглузді, зовсім не схожі одна на одну меблі, кожен член сім’ї ніби окремо притягнув до будинку, попередньо ні з ким не домовившись.

Але найдивовижнішим в домі була невисока справна жінка з рудим волоссям. Усього на секунду Гаррі уявив, що вона теж могла бути його матір’ю. Але секунда пройшла, і її вистачило, щоб повернутись у реальність, де його мати, справжня, яскравими зеленими очима дивилася на нього лише з магічної світлини. І Гаррі корив себе, що на все літо залишив подарований Хагрідом на першому курсі альбом у коморі під сходами.

Молі Візлі тим часом чихвостила синів. У цій сердитій промові було стільки материнської любові, занепокоєння і тривоги, що стало зовсім ніяково від цієї неприхованої доброти.

А Гаррі ніхто не лаяв. Хоча початковим фактором, що спонукав трійцю братів до запланованого викрадення, був саме він. Йому теж хотілося винувато сутулитися під натиском праведного гніву разом з рештою, але він отримав лише співчуття. Воно було таким щирим і тому таким гірким, що Гаррі ще більше відчував себе самотнім сиротою.

Багаття, що своїм теплом гріло душу, було багаттям чужої сім’ї, в полум’ї якого йому просто дозволили на хвилиночку погрітися.

Всупереч невеселим думкам, залишок літа був найщасливішим періодом у житті Гаррі. Він чудово провів час у колі безкорисливо добрих людей, що ледве містилися на сімейному знімку. Бути єдиною чорною плямою серед яскравих рудих голів теж не хотілося. Здавалося, що він затьмарить собою і своїм минулим світлину таких добрих чарівників.

Не знайдеться тут місця для ще однієї білої ворони. Драко Мелфой був би казуїстикою не менше, ніж Гаррі. Чому він згадав про світловолосого хлопчика з аж ніяк не світлим єством, він не знав. Але Гаррі заспокоював той факт, що він не один такий непідхожий у рамки світлини щасливої родини Візлі.