Розділ 6 — Ремус Люпин та чудовиська Гоґвортсу

– Ви нестерпні, не бажаю вас більше слухати! – з цими словами Герміона уткнулася у величезну Жахливу книгу жахіть, стрічка-закладка якої ніби довжелезним язиком намагалася дістатись до волосся дівчини.

Рон театрально закотив очі, шикнув на Криволапика, що підозріло мружився на його внутрішню кишеню, і продовжив розпочату розмову:

– Гаррі, кажу тобі, це правда! – попри сплячого в їхньому купе підозрілого чоловіка, шепіт хлопця раз у раз переходив на вигуки. – Ти ж пам’ятаєш, що говорила професорка Трелоні минулого року? Над Снейпом нависла смертельна загроза! Грим! А сьогодні вранці я почув із розмови батьків…

– Ти хотів сказати «підслухав»? – пролунав суворий учительський тон дівчини.

– Ти ж ніби нас не слухаєш?

Герміона почервоніла і сховала голову за книгою.

– Вчора я, ну добре, підслухав про те, що з Азкабану втік найнебезпечніший злочинець Сіріус Блек! Зовсім недавно його бачили біля самого Гоґвортсу. Без образ, Гаррі, але татко каже, що він на твою душу, – по душу Гаррі приходив сам Лорд Волдеморт з Авадою Кедаврою, тому слова друга його анітрохи не засмутили. – Але все ж таки я розкинув мізками й дійшов висновку, що Блека до школи привернув Снейп!

Монотонний стукіт коліс Гоґвортського експресу розбавив несподіваний заливистий сміх чоловіка, з яким друзі ділили купе. Здається, розповідь Рона його добряче потішила.

***

Колись просторе купе, що везе юних чарівників на навчання, наразі давило своєю тіснотою. Він почував себе живим мерцем у цій залізній коробці, що нагадувала йому труну. Повний місяць не був єдиним прокляттям Люпина, гірше за лікантропію була лиш самотність.

Ремус Люпин уже не та дитина з того далекого і майже нереального минулого, де єдиною насущною проблемою було непомірне шило, що дружно ділили на двох Джеймс і Сіріус. З Мародерами легко губилося в пам’яті, яким монстром тихоня староста був насправді. Мародери самі були ще тими чортенятами. Джеймс свято вірив, що випендрюватися перед Лілі було його прямим призначенням та життєвим кредо. Кредо ж Сіріуса – йти наперекір усьому, що криво лежить на дорозі. Простіше кажучи, Сіріус Блек сам був ще тим шилом для чужих дуп.

Мерліне, як же це було давно! Наче не з цього життя.

І яким же було його здивування, коли він крізь сон побачив біля себе зовсім ще юного Джеймса. Він не повірив би своїм очам, якби вони були людськими, а не вовчими. Першою думкою було, звичайно ж, що він помер і вирушив у інший світ до покійних друзів. Але у покійників навряд чи затікає шия від незручної пози, і картина абияк почала прояснюватися. Це ж малий Золоторога із друзями! І ці дітки обговорюють втечу Гультяя з Азкабану. Тільки ось до чого тут Северус?

Хоч діставати Снейпа і було в списку розваг Мародерів, проте ніхто не бажав тому смерті. Ремус завжди обходив нелюдимого слизеринця десятою дорогою. Напевно, в ті роки він цурався всіх, крім друзів – всьому виною вигляд перевертня, який він приймав під час повного місяця. Він досі виразно пам’ятав страх і почуття безвиході в очах Северуса, коли того заманили до Верескливої халупи. Цей солодкий чужий жах міцно засів у його голові. Він був так близько до вбивства безневинної людини, що цей спогад завжди буде нагадувати йому про його незмінну природу чудовиська з бажанням знову відчути приторний смак відчаю жертви.

І дуже скоро на потіху долі йому доведеться знову зустрітися зі шкільним недругом. Можливо, правду кажуть, що Дамблдор на старість збожеволів, якщо дозволив такому, як він, звірині, місце викладача Захисту від темних мистецтв. На місці директора Ремус посадив би себе замість крісла викладача на ланцюг у ролі сторожового собаки. Але звичайні ланцюги, як відомо, перевертня не утримають.

Розмови дітлахів про Сіріуса Блека нагадали йому, що він не єдина жива примара з минулого. Чи вірив Ремус у плітки про Гультяя, що стали правдою для суспільства? Він потопав у сумнівах. Безперечно, репутація в юності Блека була підмочена вседозволеністю багатого синка знатного роду. Нерозумно заперечувати, що він у чомусь собі відмовляв і вів праведне життя. До того ж через постійні суперечки з сім’єю та неодноразові втечі з дому, слава непокірного бунтаря та шибайголови лише підливала масла у вогонь. Якої сивини вартували його польоти на маґлівському мотоциклі Вальбурзі. Сіріус Блек був звичайним розпещеним підлітком і хуліганом. А ще він був Гультяєм – величезним чорним псом з воістину величезним серцем. Його серце билося для друзів, що були його справжньою родиною, для маленького Гаррі, якому він дав присягу бути хрещеним батьком. І навіть для Ремуса Люпина, людини, на долю якої перепало так багато проклять, що не кожен зможе визнати його «людиною».

І власного життя не було шкода Люпину за справжнього друга. Але, чорт забирай! Чого варте життя перевертня на чаші правосуддя Чарверсуд уже дав зрозуміти, коли йому дитя Джеймса та Лілі після їхньої смерті навіть не дали й на руки взяти.

Які б задуми не були в голові сивобородого чарівника, Ремус дякував усім відомим йому вищим силам за свавільне сміливе рішення Дамблдора запропонувати йому місце професора. Викладати для Ремуса було тією потаємною мрією, усвідомлено побажати яку не вистачало ні духу, хоч і мав у своєму арсеналі Ґрифіндорську хоробрість, ні законного права, завдяки нетерпимості Міністерства до різного роду нелюдей.

Перевертня в професори Гоґвортсу! Яка дикість!

Ремус посміхнувся. Адже кажани переносять сказ і нічого – мешкають деякі в підземеллях Гоґвортсу і деканами ставати їм ніхто не забороняв. Старі, хоч і не завжди добродушні, жарти в стилі Мародерів. Треба обов’язково декілька розповісти Гаррі. Але чоловік раптом схаменувся. А якщо Гаррі зовсім не такий, як його батьки й навпаки жалує Снейпа?

Навдивовижу подібний на Джеймса Гаррі на улюбленця Снейпа зовсім був не схожий. Та і його рудий друг відгукувався про викладача Зіллєваріння з таким виразом обличчя, що ставало цілком ясно – що в юності, що зараз Северус особливим шармом не відрізнявся. До того ж хлопчина так натхненно міркував, що Грим, зловісний чорний пес, прийшов укоротити довгий ніс і заразом лінію життя Снейпа, що Ремус не втримався від сміху.

Де ж ти справді гульвісаєш, Гультяю?

І тільки Ремус хотів включитися в розмову компанії дітлахів, як його спиною пробіг неприємний холодок. Несподівано у вагоні погасли всі лампи, а шум двигуна почав вщухати. Шерсть Криволапика встала дибки, він настовбурчився і погрозливо зашипів. Крізь наморозь інею у вікні промайнуло кілька темних моторошних силуетів. Не на добро все це.

Дементори. Вони не повинні завдати їм шкоди. Але після того, як зблідлий Гаррі почав тремтіти, й ослабле тіло хлопця, безвольно злягло, Люпин уже не був у цьому так впевнений. Тому він схопився за паличку:

– Експекто патронум!

***

Коли Гаррі прийшов до тями, було темно, церемонія розподілу першокурсників вже давно закінчилася. Другий рік поспіль він її пропускає. Хоч би це не стало поганою традицією. Минулого року вони з Роном не змогли пройти через магічну стіну на вокзалі та скористалися старим маґлівським фордиком отця Рона. Войовнича Верба стала ще більш нервовою й агресивною після того, як несподівано для себе стала вимушеним місцем для паркування або, правильніше, посадки.

Було морозно. Гаррі лежав на лікарняному ліжку під кількома ковдрами, але не міг повністю зігрітися. І що найнеприємніше, ніби разом з усім теплом з його тіла викачали всі ті маленькі крихти щастя, що так важко йому доводилося збирати.

Підібравши коліна до тулуба й обнявши їх руками, Гаррі сховався майже з головою і спробував заснути. Але, як тільки він змикав повіки, темрява перед очима становилася чорною тінню із зіяючою діркою замість рота. Сон до нього цієї ночі так і не прийшов.

***

– …заверещав Поттер на весь вагон і, – Драко витримав театральну паузу, – як дівчисько зомлів!

Свита Мелфоя дружно захихотіла і почала аплодувати, на що той, наче актор наприкінці виступу, жартівливо вклонився.

– Що, Поттере, вчора в штанці напудив?

Слухачі задались ще більшим реготом.

– Облиште його, – Герміона взяла під лікті друзів, що повільно закипали, і повела їх якомога далі від уявної сцени.

Вони прямували на свій перший урок для догляду за магічними істотами. Гаррі хотів і його сьогодні пропустити, як не з’явився на попередні два, посилаючись на погане самопочуття після вчорашнього, але це заняття також буде першим і для Геґріда. Він не міг не прийти та не підтримати друга. До того ж післяобіднє тепле повітря приємно обдувало кінцівки, що все ще ніяк не могли зігрітися.

Учні встали вздовж огорожі та з цікавістю чекали на диво чи дивацтво від нового професора. Геґрід був персоною видною і вражав не лише своїми величезними габаритами.

– Знайомтеся! Гіпогрифи! – лісничий завів у загін близько дюжини дивних і, швидше за все, небезпечних істот. – Красені, га?

Дитяче захоплення Геґріда деяких учнів лякало навіть більше, ніж гострий дзьоб і орлині пазурі цих величезних тварин. Гаррі міг зрозуміти й друга, і однокурсників.

Коні-орли величною ходою міряли кроками периметр загону, граціозно струшували пернатою гривою і дивилися на присутніх ніби звисока, що при їх зрості виглядало ще більш гордовито. На думку відразу приходила чайна церемонія, де з одного боку столу царствено сидів гіпогриф, а з іншого – один блондинистий манірний сноб, і вони, відстовбурчивши мізинці, пили чай з малесеньких порцелянових горняток. Гаррі мимохіть усміхнувся з цієї фантазії.

Перший урок Геґріда проходив сумбурно. Невіл тремтячими руками тицяв із засідки довгою гілочкою в Жахливу книгу жахіть. Та сердито гарчала у відповідь. Невелика група дівчат з обох факультетів одразу знайшла підхід до магічних істот, вони виконували перед тваринами якісь складні балетні па, а ті своєю чергою галантно кланялися у відповідь. І через деякий час хвости й пір’я гіпогрифів прикрашали кіски та різноколірні шпильки, а на їхніх пазурах блищав яскравий лак від подружок Лаванди та Парваті. Гіпогрифам явно імпонувала така підвищена увага до своїх персон.

Ще з ночі дурний настрій Гаррі поступово розчинявся. Рон лаяв Жахливу книгу за спроби схопити Скеберса, а Герміона старанно писала конспект.

– Чому всі чудовиська хочуть з’їсти Скеберса? – Рон підняв щура над головою якомога далі від книги та скривджено зиркнув на подругу, нагадуючи їй інциденти, на яких Гаррі був відсутній.

– Роне, не називай Косолапика чудовиськом!

– Але він намагався… Дідько! – хлопець різко прибрав улюбленця під мантію, тому що дзьоб гіпогрифа з голодним блиском в очах несподівано виявився надто близько. – Ще одне кровожерливе чудовисько! Ну скільки можна, га? Хто ще в чергу за старою щурятиною? Тільки дементора тут не вистачає для повної колекції! – Рон зрозумів, що зморозив щось не те, замовк, і навіть Жахлива книга жахіть, що вступила в нерівний поєдинок із взуттям Рона, здається, стримала свій запал. – Друзяко, пробач.

Так, дементори для Гаррі були особливим пунктиком. Йому було досі соромно згадувати, що він єдиний у потязі втратив свідомість при зустрічі з ними. Навіть Джіні та дівчатка з молодших курсів виявилися стійкішими. До того ж Мелфой відточив свій театральний виступ під назвою «Страхопуд Потті напудив у штанці». І, як на зло, публіка виявилася досить-таки вдячною.

До слова про Мелфоя. Його дружки були тут, а самого Драко не було видно. Дременув з уроку, який веде негідний, на його думку, викладач? Гаррі не здивувався б, якщо насправді так і є. Головне, щоб той нічого поганого не утнув, а то один лист його дорогому татусечку і не довго бути Геґрідові професором.

Незрозуміле передчуття всередині кололо в одне цікаве місце піти та перевірити власні припущення. Що Гаррі й зробив.

– Гей, друже, ти куди? Не залишай мене одного із цими монстрами! – Рон благально дивився на друга, що вже почав віддалятися.

– Я… – Гаррі не хотів визнати, що йде шукати шкільного ворога, тому спробував придумати переконливе виправдання. – Шукаю чим відвернути гіпогрифа і книгу від Скеберса. Жучки там, павучки.

– Мерліне, Гаррі, тільки не павуки! Ще парочку подібних тварюк я просто не переживу!

Очі Рона округлилися від жаху, але він, здається, повірив. Герміона пірнула в навчання з головою, і часом здавалося, що вона взагалі не помічає, що відбувається навколо неї. Текст про гіпогрифів приваблював її більше за живі екземпляри всього за кілька метрів від неї.

Драко знайшовся досить швидко. Він сидів, притулившись до стовбура величезного дерева неподалік кількох гіпогрифів, що не прагнули йти на контакт з учнями та трималися осторонь. Його руки нервово смикали куточок конверта, адресованого Луціусу. Серце Гаррі сповнилося гнівом – невже його здогади були вірні й Мелфой хоче обмовити Геґріда?

Гілка під ногами Гаррі тріснула, і сірі очі миттю злякано піднялися на порушника його усамітнення. Хлопець виглядав так, ніби його застали зненацька за якимось правопорушенням, що тільки підтверджувало побоювання Гаррі.

– А ти що тут забув, Поттере? Від дементорів ховаєшся? – Драко спробував нападками позбутися недруга.

Але від Гаррі не вислизнуло, що рука з листом злодійкувато відвелася за спину. – Нюняєш татусеві?

З обличчя хлопця навпроти схлинули всі барви. Невже справді правда?

– Шпигуєш за мною, Поттере? Чи тебе манерам не вчили? Так іди поспілкуйся з гіпогрифами, навіть з пташиними мізками в черепушці вони культурніші за тебе. О, або попроси цього дикуна Геґріда…

Договорити Драко не встиг – зі звучним хрускотом у його ніс прилетів чужий кулак.

Гаррі не втримавя. Спочатку зустріч із дементорами, після якої, звичайно ж не без допомоги Драко, у спину Гаррі тицяли пальцями, безсонна ніч, а тепер ще й це! Геґрід його друг, і він не заслужив до себе такого відношення. Колотячи ненависного слизеринця по чому прийдеться, Гаррі й сам отримував у відповідь непоганих тумаків. Ця бліда погань ще й здачі вміє давати! Але, згадавши про існування злощасного листа, він вихопив його і спробував втекти з ним геть.

Усвідомивши свою втрату, Мелфой кинувся навздогін і вчепився в чужу мантію. Гаррі через несподіваний ривок не втримав рівноваги та, пробігши ще кілька кроків, разом з іншим хлопцем врізався в гіпогрифа, що мирно колупав кігтями землю в пошуках їстівної живності. З меланхолійної тварини він перетворився на розгнівану бестію і став дибки. Інші гіпогрифи теж почали панікувати, метатися туди-сюди, і врешті-решт перелякані істоти всі до одного просто полетіли геть.

Прекрасно, Гаррі, ти сам зірвав урок свого друга.

***

– Через тебе, Поттере, ми весь вечір змушені копирсатися в пилюці! Як же прекрасно! Чудово!

Відлупцьований Мелфой красувався розбитим носом, який почав розпухати, через що мова хлопця виходила дуже комічною. Але це зовсім не перешкоджало йому ображено шипіти на Поттера і про несправедливість цього світу загалом. Йому запропонували спочатку сходити до мадам Помфрі, але Поттер все ще мав його листа, тому йому довелося відмовитися. Він терпів біль і приниження тільки через те, що якщо цей гад розтріпоче про зміст листа всій школі, то від такої ганьби він уже не відітреться.

Сам Гаррі теж світив барвистим вишневим фінгалом і розбитою губою, яка теж почала розпухати та робила його схожою на людину, яка поцілувала вулик з бджолами. За бійку та зрив заняття, крім відрахованих по десятку балів з кожного факультету, їх відправили допомагати новому професору Захисту від темних мистецтв облаштовувати клас для майбутніх занять. Оскільки у них відібрали палички, чистити інвентар та перетягувати предмети із підсобного приміщення доводилося вручну.

– І це я винний? Менше треба ябедничати!

Розпухла губа робила промову Гаррі не менш кумедною.

– Віддай мого листа!

– Щоб ти його відіслав таточку? Нізащо!

– Кгм, – професор Люпин нагадав про своє існування. – Що там за лист, Гаррі?

– Професоре, цей… – Гаррі хотів назвати Мелфоя чимось образливим, але вони були перед викладачем. – Тхоряка! Він… Загалом, самі все прочитайте!

Гаррі простягнув пом’ятий конверт Люпину і почав сердито чекати на торжество правосуддя.

А Мелфой був злий, скривджений і збентежений одночасно. Добре, що за синцями не видно, як він червоніє.

Люпин узяв конверт і побачив, що той навіть не був розпакований. Малий Джеймса вважав, що читати чужі листи підло і підсунув йому неперевірені докази? Але, коли ці двоє навіть побилися із-за клаптика паперу, а Гаррі весь палає праведним гнівом, на що другий сором’язливо відводить очі, отже, все-таки треба у всьому розібратися. Ремус дістав «доказ» з конверта і пробігся по рядках. Коли він дочитав, то ледве зміг утриматись від усмішки.

– Містере Поттере, – дивно було так звертатися до Гаррі, адже останнім, кого він жартома називав «містером Поттером» був Джеймс. – Що, на вашу думку, у цьому листі?

– Підла брехня і наклеп! – палко випалив той.

– Що?! Ти при своєму розумі, Поттере? Там…

Що «там» Мелфой змовчав і знову густо почервонів під усміхненим поглядом професора.

– Гаррі, – Люпин підійшов до хлопця і вручив йому невеликий список на листочку. – На завтрашньому занятті нам знадобляться книжки з бібліотеки. Назви у цьому списку.

Коли Гаррі в розгубленості вийшов з приміщення, чоловік попрямував до іншого хлопця, що випромінював гнівні хвилі обурення. Він віддав конверт первісному власнику і втішно поклав руку тому на плечі. Син Луціуса в листі всіма правдами і неправдами вмовляв батька звільнити його від завтрашніх занять, посилаючись на якусь болячку, і обіцяв бути хорошим хлопчиком весь навчальний рік і навіть перестати весь час нити про Поттера. І не треба бути віщуном, щоб здогадатися про причину – на завтрашньому занятті вони проходитимуть боґартів. Ремус Люпин сам складав розклад. Малий старшого Мелфоя просто банально соромився показати свій страх перед іншими.

– Все ж таки, я вважаю, що його не потрібно відправляти. Я міг би зарадити…

– Ох, я знаю наперед усе, що ви скажете! – зло прошипів Драко і скинув руку зі свого плеча. – Що боятися нормально, що всі відкриють свої страхи один перед одним, і ви нам допоможете справлятися з ними. Але нічогісінько не розумієте!

Люпин справді хотів почати з чогось подібного, але нічого не відповів і відчинив двері до свого кабінету. Звідти він призвав старий гардероб для мантій, усередині якого щось копирсалось. Драко відсахнувся.

– Там лише звичайний боґарт, – заспокоїв його вчитель. – Але, здається, ти вже й сам здогадався, правда ж?

Хлопець не зводив наляканого погляду з дверцят, що постійно різко сіпалися.

– І поки ми чекаємо Гаррі з бібліотеки, я маю до тебе питання. Чому ти не використав у бійці паличку? – поцікавився Люпин. – Гаразд, Гаррі, його дитинство не відрізняється від маґлівського. Але для чистокровних чарівників махати кулаками не є звичним.

Сказати правду, що просто хотів дати в писок Поттеру і щоб його рука не пройшла наскрізь, як це було з боґартом із-під його ліжка, Драко не наважився. Від відповіді його врятував сам Гаррі.

– Деяких підручників немає у бібліотеці, професоре.

– Нічого, дякую, Гаррі.

Було видно, що вчителя мало хвилювала відсутність книжок. Здається, він просто спровадив хлопця, щоб поговорити з іншим.

– Бачиш гардероб? Усередині нього боґарт – істота, яка змінює свій вигляд в залежності від того, чого найбільше за все боїться людина, – і, наче в підтвердження цих слів, дверцята застукали з новою силою. – Так от, боґарт у гардеробі ще ні на що не схожий. Але варто лишень його випустити, як він відразу стане тим, що живе у наших кошмарах. І зараз я розповім, як з ним упоратися. Повертаю ваші палички. Тож Гаррі, ти перший.

Драко мовчки спостерігав, як Гаррі бере паличку, а професор пояснює йому все те, що він й сам дізнався минулого літа, коли в нього під ліжком жив персональний боґарт. Як і очікувалося, коли дверцята відчинилися, перед Поттером злетів дементор.

Мелфою хотілося замість нього побачити Темного Лорда, адже мало хто міг похвалитися, що знає, як той виглядає. І він чекав від Поттера тієї таємної сили, що допомагала йому впоратися з Відомо-Ким. Але ніякі особливі чари не проявилися. Після кількох невдалих спроб професор затулив учня.

– Рідікулус!

Сяюча кришталева куля, що змінила собою дементора, перетворилася на повітряну. І, здуваючись, вона заметалася по кімнаті, при цьому видаючи звук полегшення людини, що страждає від метеоризму, доки не влетіла назад у гардероб.

– Тепер ваша черга, містере Мелфой.

Хлопець миттєво знітився. Мерліне допоможи! Зганьбитися перед Поттером, що може бути гірше? Ну чому у цього очкарика цілком собі нормальний боґарт. Боятися дементорів нормально, хоч Драко і висміював Гаррі через це перед всією школою. Але, гірше справді може бути. Завтра доведеться бути посміховиськом перед усім класом, де будуть не лише учні зі Слизерину, а й ненависні ґрифіндорці. Будь Драко проклятий, якщо це не карма.

Хлопець став перед гардеробом, дверцята якого тут же зі скрипом відчинилися. І світові з’явився той самий червоноокий злий Потті.

Справжній Гаррі переводив ошелешений погляд то на боґарта, то на Драко Мелфоя, червоного, як школярка перед колишнім викладачем Захисту від темних мистецтв Локартом.

Не бажаючи залишатися посміховиськом довше за відведене, Драко змахнув паличкою і промовив слова закляття. Потті тепер стояв у коротенькій суконці для домовиків і тримав у руках розпечену праску. Ображений таким безглуздим вбранням боґарт усамітнився у гардеробі.

«Дивні у них взаємини» – виникло в голові чоловіка.

– Молодці! – ляснув в долоні вчитель. – Ви чудово впоралися із завданням, тому я звільняю вас двох від завтрашнього заняття. А тепер бігом у лікарняне крило. Вигляд у вас не з кращих.

Мелфой щось буркнув чи то в знак подяки, чи то на прощання і бладжером вилетів із класу. Другий хлопець, який все ще перебував у легкому сум’ятті, поспішив за ним.

– Відвали, Поттере! – зле шипіння виходило не таким злим через розбитий ніс. – Я не маю наміру нічого з тобою обговорювати.

Але Гаррі мусив знати відповіді. Чому Мелфой його боїться? Деякі, звичайно, за спиною і називали його другим Волдемортом, але все ж таки.

– Ти, на відміну від мене, впорався з боґартом.

– О, Мерліне! Поттере, ти що, мене шкодуєш?

– Ні я…

Не бажаючи більше вести діалог, Драко тріснув кулаком у друге око.