Розділ 9 — Драко Мелфой та триклятий Тричаклунський турнір

Ну звісно, що Поттер відмовився. Хто б сумнівався. Як прекрасно! Просто чудово! Неймовірно!

Згоріти від сорому можна.

Драко агресивно тицяв виделкою у два кружечки огірків, що символізували окуляри на картопляному обличчі Поттера в його тарілці. Рот із сосиски хлопець вже з’їв, бо той якось наче зловтішно над ним насміхалася. На черзі неминучої жорстокої розправи був помідорний ніс.

— Драко, хоч одне слово з промови Дамблдора долетіло у твої вуха? — Пенсі сіпнула його за руку. — Й облиш мордувати Гаррі Поттера з їжі — це по-дивацьки!

Тим часом директор Дамблдор почав вітати присутніх, а Великий зал наповнився оваціями й захопленими вигуками.

Через те, що в голові Драко копошилось надто багато надокучливих думок, хлопець пропустив слова Дамблдора про Тричаклунський турнір. І чому тут тільки радуватись й розводити такий гамір? Мелфой цього не розумів і не поділяв радісного піднесеного настрою інших школярів. Кому цікавий турнір між трьома представниками чарівних шкіл світу, коли Поттер погребував прийти до нього в гості? А Драко, між іншим, ще ніколи й нікого до себе додому особисто не запрошував. Візити дітей батькових колег та знайомих не враховувалися.

Однак Поттер все ще залишався собою й Драко з’їсть власні шкарпетки з емблемою Слизерина, якщо цей дурисвіт якимось боком не проскочить в міжшкільні змагання.

Так, Поттер безсумнівно щось утне. Тому він слідкуватиме за ним. На цій думці в Драко почервоніли щоки. Від гніву, звісно, а не тому, що він сам собі здавався схожим на наймолодшу Візлі, що крадькома стежила за Поттером.

Цікаво, а ловець болгарської збірної теж прибуде? І якщо така зірка як Віктор Крум запросить чотириокого дурбелика до себе в гості, той, мабуть, носом вже не покрутить. Драко з ненавистю настромив на виделку червоний ніс-помідор і запхнув до рота.

Якщо говорити відверто, Мелфой теж захоплювався талановитим болгарином. Віктор Крум взагалі багатьом подобався, можливо, навіть і самому Гаррі. Однак, зараз це лиш викликало роздратування. Ну й нехай собі тішиться, Драко це ніяким чином не зачіпає. Анітрішечки, зрозуміли?

Однак хотілося зігнати на комусь свій кепський настрій й це ну зовсім точно не стосувалося гіпотетичної дружби Поттера й Крума. Для цієї мети хлопець приніс в жертву Паркінсон, що аж надто замріяно усміхалась своїм думкам. Не інакше як теж марила спортивними парубками із Болгарії.

— О-о-о, — Драко скривився й відсьорбнув гарбузового соку із келиха. — Навіть ти пускаєш слину на Віктора Крума? Яка огида.

Пенсі допитливо глянула на хлопця й гадала, яким чином сюди зненацька приплівся дурмстрензький ловець. А потім перевела очі на тарілку із рештками недоїденого Поттера й окремі клаптики склалися в цілісне полотно.

— Звісно пускаю, — вона хитро примружилась. — Шкода, що такий красень лиш в одному екземплярі, бо ж прихильниць піти з ним на Святковий бал хоч греблю гати.

— Ага, яка прикрість вселенського масштабу.

— Цікаво, а кого ж на бал запросить наш зірковий Гаррі Поттер? — дівчина явно знущалася з приятеля.

Драко подавився і закашлявся. Це ж не може бути бісів Крум?

***

«Томе, чому ти так переймаєшся за Тричаклунський турнір?»

Джіні все ж пробачила свідомості з щоденника витівку з розмальованою стіною. Так, Том іноді був ще тим чудилом, та і його лиходійські замашки все ще не давали спокою. Та втім, він був надзвичайно ерудованим, добре обізнаним в чарах й, здавалось, що він розумівся в шкільних дисциплінах ліпше вчителів. Й Джіні безкарно цим користувалась. Бо що-що, а прадавня відьомська магія жіночих чар ще та диявольська штука, адже не піддавалася ніяким законам чи правилам чаклунства й природи.

Це було, звісно ж, нечесно, але Том сам винуватий. Він наївно думав, що тринадцятилітня шмаркачка не зможе обвести навколо пальця слизеринського розумника, який мав за позаурочне хобі забавки із самою смертю? Ой, та облиште! Чи ж хіба не в неї вдома купа старших братів? В Тома не було жодних шансів. Трошки лестощів, ласкаве слівце, яке ніби ненароком мелькає в її рядках — і шістнадцятирічний парубок із щоденника вихваляється знаннями з Трансфігурації аж на чотири сторінки. Джіні того було більш ніж достатньо, аби отримати відмінну оцінку за домашнє завдання від Мінерви Макґонеґел. Лиш би тільки встигати занотовувати відповідь.

Згодом, Том таки просік її хитрощі й довго не міг з цим примиритися.

«Тобі що, задали доповідь про Тричаклунський турнір?»

Джіні всміхнулась — ото вже дурник, бачить в кожному її слові змову.

Взагалі, останнім часом Том був якимось знервованим чи, вірніше, занепокоєним. Звісно, якщо так взагалі можна описувати сутність із щоденника. Він обережно, ніби мимохіть, цікавився подіями у чаклунському світі, запитував, що незвичного пишуть у «Щоденному віщуні» та навіть питав про дурну балаканину Персі. Ото вже дивина! Про що вічно базікає Персі? Та про те, який він неоціненно безцінний працівник та майже правиця містера Кравча. Іншими словами — смертельна нудьга.

Спочатку дівчина навіть радувалась такій цікавості з боку Тома — невже його почало цікавити щось, окрім Гаррі Поттера й власного его? Але потім Джіні допетрала, що так вона ненароком ділилася з Томом надто особистими фактами. Наприклад, вона жалілася на батька, якого давно б уже підвищили, але знову оштрафували за незаконне зберігання чергової незадекларованої маґлівської штукенції, жартувала про заручини чванька Персі та його начальника Барті Кравча, згадувала страшні рани та опіки Чарлі від драконячих кігтів та їх полум’яного подиху. Таким чином, Тому було відомо, ким і де працюють її рідні.

Все ж вона собі зізналася, що їй до Томових хитрощів як до Лондона рачки.

Непокоїло й те, що Том щось недоговорював. Чи, правильніше, недописував, але не в тому суть. Він знав щось важливе та не хотів цим з нею ділитися. На будь-які її запитання він відповідав загальними словами, які ще більше наганяли туману.

«Так що там не так з турніром?» — допитувалась дівчина.

Том аж надто випитував про події, які були пов’язані з Тричаклунським турніром, тому Джіні була впевнена — на ньому має статись якась біда.

«Відчепись, дівчисько, бо з цікавості носа відірвуть»

***

А якщо цей клятий дурмстрензький ловець переможе в триклятому Тричаклунському турнірі?

— Агов, Драко, ти мало не зіпсував наше зілля! — Блез обурено потягнув його за рукав мантії. — Так і знав, що з вами, відмінниками, не так все й просто. Мало того, що я виконав основну частину роботи, а ти натомість ґав ловив, так ще й партачити надумав?

Драко невдоволення товариша пропускав крізь пальці. Кому яке діло до їхнього варива в казанці, якщо з дня на день мають прибути учні з інших шкіл. Та бісів Віктор Крум.

— Дзуськи, востаннє я з тобою в парі на Зіллях, — продовжував бурчати Забіні.

***

— Драко, Слизерин знову втер левам носа! — спробувала вразити приятеля радісною новиною Пенсі.

— Ага, — погодився хлопець без натяку на емоції.

Дівчина вперла руки в боки. Їй хотілося дати добрячого копняка пубертатній королеві драми, бо ж Драко останнім часом тільки й те робив, що нудився в апатії з періодичними перервами на поттероцентристську паніку. В середині дівчини прокинулась маленька єхидна.

— Темний Лорд буде в складі журі Тричаклунського турніру.

— Ага, знаю.

Драко продовжував меланхолійно споглядати на русалій, що зле вирячилися на нього з маленьких віконець слизеринських підземель.

— Й він обіцяв голяка станцювати вальс з Дамблдором.

Хлопець знову щось схвально мугикнув.

От же ж білодупа нагла фретка, він же зовсім не слухає! Лишилось тільки одне:

— А побачення з Поттером на білому гіпогрифі подарують переможцю турніру.

— Ти сказала «Поттер»?.. — Драко різко схаменувся.

Пенсі тепер вже реготала так, що сльози повиступали.

***

У п’ятницю, 30 жовтня після прибуття делегації з магічних шкіл Дурмстренґу та Бобатону Гоґвортс загудів, як гніздо навіжених піксі. Тепер не тільки Драко, а й інших учнів мало хвилювали уроки та буденне шкільне дозвілля. Не було спокою і в Гаррі Поттера. Йому болів шрам. Тривожило його й те, що минулого разу шрам болів саме тоді, коли неподалік перебував Волдеморт. Тому Гаррі надіслав листа про свої переживання Сіріусу. Хлопець ще сповна не міг повірити в те, що йому є куди й кому писати, що в нього є справжня сім’я, що можна оттак от просто написати комусь про все на світі. Навіть, якщо це якась нісенітна дурня на кшталт того, що в тебе розболівся шрам.

Цьогоріч Сіріус теж проводжав Гаррі на Гоґвортський експрес. І точно не можна було сказати, кого ця подія розхвилювала більше — Гаррі, що чи не вперше відчував себе нормальною дитиною поряд з турботливим дорослим, чи Сіріуса Блека. Чоловік ніби скинув з себе ціле десятиліття та тягар минулого.

Загалом на пероні тоді зібралася ціла юрба. Молі не забула й про Гаррі, коли перелічувала своїх рудоволосих дітей, та вкладала кожному до торбинки домашніх сендвічів з індичкою. Для Гаррі стало приємною новиною, що на циферблаті старого годинника в Барлозі Візлі з’явилася стрілочка з його іменем.

До Гоґвортсу зі школярами також прямував Люпин. Він, на радість учням, а ґрифіндорцям особливо, так і залишився викладати Захист від темних мистецтв. Гаррі знав, що Ремус наглядає за ним. І це не викликало в хлопця роздратування, адже його не намагалися контролювати чи настирливо пильнувати за кожним його кроком. Зовсім навпаки — Гаррі вбачав у Люпині майже батьківську підтримку.

Гаррі відчував тепло на душі від такої кількості людей, що були на його боці. Він з впевненістю міг назвати цих прекрасних чарівників своєю справжньою сім’єю.

— Гаррі, а ти хотів би, щоб тебе обрав Келих вогню?

В Гаррі трохи паморочилася голова, тому він геть пропустив крізь вуха розповідь Рона про невдалі та курйозні спроби близнюків жбурнути власні імена в полум’я Келиха.

— Гей, ти в порядку? — захоплення Тричаклунським турніром в голосі Рона змінилось занепокоєнням. — Маєш кепський вигляд.

Біль в голові Гаррі все ще неприємно пульсував, але він не хотів напрягати цим іще когось. Всі школярі перебували в радісному передчутті свят та справжніх видовищ, а Гаррі знав, якщо він розповість ліпшому другові про шрам і пов’язаного з ним Волдеморта, то зіпсує Ронові весь азарт прийдешніх урочистостей.

— Живіт скрутило. Певне, щось не те з’їв.

— От чому ти на сніданок й крихти до рота не взяв, — Рон тямуще закивав, а потім мрійливо усміхнувся. — Шкода, деруни були що треба.

Правду кажучи, в Гаррі через тривогу за шрам зовсім не було апетиту.

В бібліотеці за барикадами зі стосів книг їх зустріла розгнівана Герміона. Рон тяжко зітхнув.

— Я вже гадала, що ви теж закинули навчання й вирішили бити байдики, як і весь Гоґвортс.

Дівчина була дуже невдоволена ситуацією в школі — тепер було гамірно навіть в бібліотеці, яку хижим шулікою сторожувала мадам Пінс. Що вже говорити про переповнені школярами коридори. На навчання та екзамени всі наче геть забили й забули. Така безкарна безвідповідальність дратувала дівчину. Як і сам Тричаклунський турнір, бо це дійство далеко не найбезпечніша забава — Герміона знала точно, бо вже все в бібліотеці про нього перечитала.

— То й ви таки вирішили ґав ловити? — Герміона невдоволено виглянула з-за товстелезної книжки на друзів, що втомлено посхиляли голови на стіл.

— Гаррі зле, — буркнув Рон та підмостив собі під голову одну з книжок дівчини.

— Гаррі? Ти як? — товстелезна книжка звучно гепнулася, а Герміона вмить забула про своє навчання та образу на всіх на світі.

Гаррі не знав, що відповісти. Так, зле? Але тоді прийдеться розповідати, що його знову турбує дивний зв’язок з Волдемортом. Та він навіть не був впевненим, що дійсно має оцей самий «зв’язок». Може в кожного чарівника в цьому житті має колись боліти якийсь шрам. Якщо такий, звісно, є. Але не всіх же шрамоголових перестрівав на своєму шляху Волдеморт.

— Живіт скрутило, — Гаррі скорчив страждальницький вираз обличчя. Йому не було аж настільки погано, але він не хотів, щоб друзі лишній раз тривожились за нього та його безпідставні здогадки.

На якусь мить очі Герміони наповнилися розумінням. Гаррі від цього стало незручно. Подруга його так швидко розкусила? Його почало гризти те, що він збрехав ліпшим друзям.

— Тобі Мелфой якусь образу нагородив? — її голос був просякнутий розумінням та співчуттям.

— Що? — Гаррі спантеличився настільки, що аж забув, що мав корчити муки. — Мелфой?

— Гаррі, я ж бачу, що він постійно слідкує за тобою. Що б він там тобі не наплів, не бери близько до серця. І пам’ятай, що ми завжди поруч з тобою.

Вона поклала свою руку Гаррі на плече і легенько стиснула. От тепер Гаррі дійсно скрутило живота від того, що він отак несправедливо повівся з друзями.

— І давно Мелфой шпигує за Гаррі? — Рон аж збадьорився від такої новини.

— Я думала, що й ви помітили, — вона знову опустила очі на сторінки. — Він позаду, тільки не паліть… ся.

Пізно — хлопці миттю розвернулися та повитріщалися на Мелфоя. Той відразу зрозумів, що його засікли та, мов ужалений, дременув геть.

***
Після нестерпних Зіль та настоянок із професором Снейпом Гаррі вже точно не міг сказати, чи то болить йому голова через шрам, чи від словесної отрути професора в його сторону. Тренування з квідичу скасували через Тричаклунський турнір, тому в Гаррі з’явився вільний час, в який він не знав, куди себе подіти. Герміона позичила його мантію-невидимку і «взяла на деякий час» кілька книжок з бібліотеки та засіла зі своїм скарбом в дівчачій спальні якомога далі від метушні. Дівчину дратувало, що в бібліотеку зачастив Віктор Крум, тому там стало надто гамірно через збіговиська дівчат. Гаррі ж вчитися зовсім не хотілося.

Рон вкотре перемагав Шеймуса в шахи на картки з-під шоколадних жабок, тому Гаррі пішов шукати пригод на п’яту точку один. Він промайнув з ґрифідорської вітальні через портрет Гладкої Пані та попрямував на подвір’я. Він думав навідатися в гості до Геґріда, але вже на півдорозі відчув, що за ним стежать. Схоже, що Герміона мала рацію.

Мелфой? От паскудник! На превеликий подив, Гаррі помітив, що це вже не викликає в нього такого роздратування, як раніше. Натомість в нього з’явився азарт провчити шкільного недруга. Аж голова перестала боліти. Лиш би тільки той не був разом зі своєю свитою. Однак таку габаритну свиту, як Креба і Ґойла, тяжко було залишити непомітною, тому Гаррі понадіявся на те, що Мелфой шпигує один.

До Гаррі зійшло неочікуване осяяння, як спекатися небажаного хвоста за собою. Роздумував не довго, тому зненацька звернув зі стежини, що вела до помешкання Геґріда, та побіг в сторону Забороненого лісу. Гаррі не озирався та стрімко заходив все глибше поміж дерев. Кущі, з яких ще не опало тьмяне мокре листя, шкрябали обличчя та руки, а важкі холодні краплі роси закочувались за воріт мантії. Але хлопець вперто проривався крізь хащі далі. Він надіявся, що Мелфой не суне своєї розніженої дупи до такого колючого чагарнику. Чи хоча б пошкодує свій безсумнівно дорогий одяг. А тоді, коли той таки відстане, то можна буде спокійно в обхід поплентатися до Геґрідової хатини.

Позаду під чиїмись ногами затріщали гілки та хтось брудно вилаявся. А татко Мелфоя знає, що його синочок знає такі непристойні словечка? Але дідька йому лисого! Гаррі навіть і не думав зупинятися.

— Та стій же ти! — кричав йому захеканий Драко. — Чи в тебе геть макітра дірява?

Мелфой наступав хлопцю на п’яти, але Гаррі різко відпустив зі своїх рук гнучку довгу бадилину, що до того притримував, й вона хльостко вперіщилась Драко просто в самісінький писок. Той звучно зойкнув та вилаявся так, як того собі не дозволяли пройдисвіти з Алеї Ноктерн. Не встиг Поттер позловтішатися, як від чужого закляття шнурки його взуття маленькими змійками заметушились та спритно переплелися між собою в тугий вузол. І наступної миті Гаррі вже своїм обличчям втовкмачився в колюче гілля.

Хлопці вже хотіли почати товкти одне одному пики, як з-за дерев почулося погрозливе ревіння невідомого звіра, аж птахи злякано здійнялися над лісом. До них хтось швидко крокував. А вже за секунду кущі біля них під впливом чар розповзлися в сторони. В утворену нішу ступив чоловік з направленою на них чарівною паличкою.

— Гей, дітлахи! Тут бавитися заборонено! Гаррі?

То був Чарлі Візлі.

***

Мадам Помфрі вже тримала напоготові велику порцію лікувального зілля, на яку хлопці позиркували як потопельники на рятівне кільце. Але між ними та очікуваним порятунком стояли вкрай розлючені Макґонеґел та Снейп.

— Я розчарована, — від строгого холодного тону Мінерви аж змінювалася на зимову пора року на картинах та портретах, що висіли вздовж стін. — І це тоді, коли вже завтра має відбутися перший етап Тричаклунського турніру! Чим ви тільки думали, коли полізли в отруйні зарослі сверблячої плющихи?

Відчувати сором чи провину Гаррі й Драко заважав нестерпний свербіж. Максимум, на який вони були зараз спроможні — це мовчки стояти та намагатися не вертітися, як вужі на розпеченій пательні.

Професорка Макґонеґел розмірковувала над мірою покарання, та, судячи з того, як довго вона мовчала та як палали гнівом її очі, це покарання мало бути особливо суворим. Гаррі ж тільки надіявся, що його знову не відправлять в заслання до Філча разом з Малфоєм.

Вона ще раз прискіпливо оглянула винуватців з ніг до голови, зачепилася поглядом на їхньому понівеченому колючим гіллям одязі та обличчях в подряпинах і численних червоних цяточках. І нарешті винесла свій вердикт:

— Ви залишаєтеся в палаті під наглядом мадам Помфрі до завтрашнього вечора. Ні про яке відвідування Тричаклунського турніру й мови немає.

Кожне її слово не приймало заперечень. А хлопці аж застигли статуями та роззявили в німому шоку роти.

— Як приготувати зілля від сверблячки, Поттере? — подав свій голос професор Снейп, що до цього стояв мовчки.

Гаррі, якщо й знав, то від новини про заборону відвідування турніру забув про все на світі.

— Я так і думав, — Снейп самовдоволено пирхнув. — Від ураження отруйною плющихою ще ніхто не помирав. Навіть без лікування. Тому якийсь час почесатися вам, Поттере, не тільки не завадить, а й буде корисним. І, щоб вам було чим зайнятися, поки інші будуть на Тричаклунському турнірі, занотуєте все, що зможете знайти про зілля від сверблячки в книгах мадам Помфрі.

Драко знав, як приготувати те зілля, але Снейп навіть на думці не мав питати його. Хлопець тільки-но відкрив рота, щоб заперечити свою провину, як професор суворо зиркнув на нього, що аж всі слова повилітали з голови Драко.

— Ви покарані разом з Поттером, містере Мелфой.

***

— Келих готовий оголосити рішення, — промовив Дамблдор.

Всі учні сиділи у Великій залі анітелень, адже вся їхня увага була прикута до чарівного Келиха Вогню. Директор витяг чарівну паличку і зробив нею широкий помах. Одразу позгасали свічки, а все довкола занурилось у напівтемряву. Полум’я Келиха раптом почервоніло і звідти посипалися іскри. Наступної миті вогонь шугонув угору, і з нього вилетіли три обвуглені клаптики пергаменту.

— Чудово! — радісно вигукнув Дамблдор. — Ось ми й маємо трьох наших чемпіонів. Чемпіон Дурмстренґу — Віктор Крум! Чемпіонка Бобатону — Флер Делякур! Чемпіон Гоґвортсу — Седрік Діґорі! Привітаймо наших чемпіонів оваціями…

Але Дамблдор зупинився, і всі побачили, що зупинило його промову. Вогонь у Келиху знову почервонів та з нього сипнули іскри. Вгору раптом знову шугонув довжелезний язик полум’я, який виніс іще один клапоть пергаменту.

Дамблдор простяг руку й схопив його.

— Поттер? — директор спантеличено пробурмотів собі під носа.

А потім поправив окуляри та ще раз уважно прочитав написане на шматку пергаменту ім’я. Всі школярі почали зацікавлено перешіптуватися між собою. Директори шкіл Бобатону та Дурмстренґу вже готові були вибухнути на місці від несхвалення.

— Джеймс Поттер? — Дамблдор розсміявся та швиденько зіжмакав злощасний папірець в руці. Він перевів веселий погляд на стіл, за яким сиділи ґрифіндорці. — Чудова витівка, Фреде та Джордже Візлі! Обійти чари Келиха Вогню вельми непросто, для цього потрібна неабияка майстерність.

У близнюків повідвисали щелепи від щойно почутих слів та наклепу.

***

— Як прекрасно, Поттере! Все через тебе. Знову! Додуматись потеліпатися в отруйний чагарник.

Вони весь вчорашній вечір просиділи мовчки, але сьогодні в Драко вже вривався терпець. Він чесав руками кожен клаптик шкіри, до якого тільки міг дотягнутися. Спочатку він намагався стримувати себе перед ґрифіндорцем, але потім плюнув на це діло і терся спиною об стіни. 

— Через мене? І чого ж тебе потеліпало за мною?

— А що ти забув у Забороненому лісі?

Гаррі ця ситуація навіть веселила. Адже Мелфой, що був весь в червоних цяточках та розчухах, які помітно вирізнялися на тлі його блідої шкіри, нагадував собою розлючену новорічну ялинку. Його волосся було скуйовджене та стирчало навсібіч.

Драко ображено засопів та поплентався до кабінету мадам Помфрі за підручниками з описами отруйних рослин.

В кімнаті стало пусто та тихо. Але Гаррі знав, що на шкільному стадіоні вирує шалений галас, який ледь-ледь долинав з прочиненого вікна, адже просто саме зараз відбувався перший етап Тричакунського турніру. Те, що він через власні дурощі просиджує можливо найцікавішу подію шкільного життя не сам, а разом з Мелфоєм, тішило не надто сильно. В голову періодично прокрадалась думка про втечу з лікарняного крила. Але тут був, знову ж таки, Мелфой. Гаррі не знав, як той би відреагував на пропозицію разом нишком пробратися на Тричаклунський турнір. Але ймовірність того, що Драко його підставить ніколи не дорівнювала нулю.

— Чого замріявся? — Драко повернувся досить швидко. В руках він тримав кілька товстих книжок, частину яких звалив на Гарріне ліжко. — Це твоя половина роботи.

Гаррі геть не хотілося вчитися, а захоплені вигуки школярів, що лунали з вікна все частіше та гучніше, не давали зосередитись на чомусь, окрім Турніру.

— Твоя зачіска тепер схожа на мою, — засміявся Гаррі з того, як Драко, мов пес, чесав потилицю.

— Ти про своє гніздо доксі на макітрі? — Драко насупився, почервонів і став похапцем пригладжувати долонями волосся.

Щось протяжно заревіло, завищало, а за ним загудів шквал гучних овацій.

Гаррі думав, що це він першим не втримає цікавості, але до прочиненого вікна підійшов не він, а Мелфой. Однак, той не причинив його, а просто визирнув. Турніру звідсіля точно не видно — Гаррі вже перевіряв.

— Слухай, Поттере, — Драко ніяково прочистив горло. — А якщо я зроблю твою частину заданої нам роботи, ти видерешся зі мною на дах?

Хлопець не повертався до Гаррі обличчям, але вуха Драко були червоними.

Гаррі хотів сказати, що з ним такий трюк не пройде, що він знає, що Мелфой планує помсту, але натомість мовив:

— Ми ж звалимось.

Але Мелфой різко перегнувся через підвіконня та заозирався.

— Якщо й звалимось, то недалеко. Край даху є огороджений виступ.

Подальші роздуми Гаррі не знадобилось. Тому вже через секунду він заліз на підвіконня і зістрибнув на дах. Стара черепиця була вогкою та поїденою брунатними лишайниками.

— Обережно, тут слизько! — хлопець обернувся до прочиненого вікна, але там було пусто. — Мелфой?

Гаррі вже почав гніватися на самого себе, що так легковажно повівся на розіграш. Але вже через якусь мить з вікна показалось сіре лікарняне покривало, а згодом і світлоголове тім’ячко.

— Поттере, допомогти не збираєшся?

У Гаррі відлягло. Він забрав покривало з чужих рук і дочекався поки інший хлопець теж перелізе через вікно. Попри те, що панувала гожа погода, тут, високо на даху, гуляли пориви холодного осіннього вітру. Волосся, яке Драко пригладив, знову порозліталося навсібіч.

Вартувало їм ступити кілька кроків, як їхньому погляду відкрилась величезна панорама Забороненого лісу. Неймовірне видовище! Золотаві переливи серпанку сонця танцювали на дзеркальній гладі Чорного озера. Звідсіля добре було видно вщент заповнені трибуни Гоґвортського стадіону, де вирувала справжня чудасія.

— Дракон! — в голосі Драко було стільки неприхованого захвату і дитячої радості. Він мало не підскочив на емоціях та не зіслизнув донизу. Така поведінка Драко викликала на обличчі Гаррі щиру посмішку.

— Так от чому ми бачили Чарлі в хащах біля Гоґвортсу, — спало на думку Гаррі. — Певно, він доглядає драконів, що були привезені для Тричаклунського турніру.

— Чарльз Візлі? — заряджений позитивом від споглядання істоти зі своїх дитячих мрій, Драко забув додати до власного голосу зневажливий тон, який завжди в нього просочувався, коли він говорив про когось із родини Візлі. — Розвідник драконів?

— Еге.

Вони всілися на простирадло та вкуталися його вільним кінцем. Воно не було широким, щоб хлопці змогли зручно вмоститися так, щоб не заважати та не торкатися одне одного. Але будь-які незручності виправдовувались тим, що діялось на шкільному стадіоні. Дракон несамовито звивався, розлючено гарчав та розмахував величезними крилами.

Спочатку Драко невідривно стежив за турніром. Але його зненацька осяяло — це була пригода лиш для них двох. І, в порівнянні з цим приємним відчуттям всередині, величний дракон, що метушився вдалині, відразу став такими крихітним і непримітним.

Драко ірраціонально та егоїстично не хотів, щоб Гаррі розповів про цю пригоду на даху своїм ґрифіндорським друзям.

Від прохолодного вітру Драко почав мерзнути й сам незчувся, як притулився своїм боком до чужого теплого боку. Але справжньою помилкою було повернути голову і глянути на Поттера.

Щоки й ніс Гаррі розчервонілися від холодного вітру, а його зелені очі за скельцями окулярів стежили за дійством на стадіоні. Він весело та з ентузіазмом коментував невдалі спроби Крума обхитрувати дракона. Але Крум перестав бути важливим для Драко.

Гарріна рука періодично чухала то ніс, то плече, але в Мелфоя ніби оніміло все тіло і сверблячка відійшла на другий план. Єдине, що він відчував, це чуже тепло і калатання власного серця. Гучне ревіння дракона відлунювало від кам’яних стін Гоґвортсу, але Драко вже його не чув. До нього тільки долинав сміх Гаррі та дивний порив його міцно обійняти.

Гаррі раптом повернувся до Драко. І в того серце ніби відірвалося від жил, що його тримали, та пустилося в навіжені дикі танці в грудній клітці. Мелфою здавалось, що Гаррі зумів прочитати всі його думки. Але той лише запитав, за кого він вболіває.

Хлопець мало не бовкнув, що, мовляв, завжди за тебе, але його язик втратив здатність брати участь у вимові слів. Для надійності він його ще й прикусив.

— З тобою все гаразд? — Гаррі схвильовано заглянув у знічені вічі. — Тобі млосно від висоти? Але ж ти чудово справляєшся з польотами на мітлі.

І тут зненацька, що хлопці аж підскочили на місці, зовсім недалеко від них із протилежної стіни хтось щодуху забарабанив кулаком то шибці. То був розлючений, мов та рогохвістка на шкільному стадіоні, Арґус Філч.

— Бісові діти! Ну начувайтеся тепер! Зараз я вам всиплю чортів!

Він ще раз грякнув по шибці та стрімко пошкутильгав в сторону палати.

— Тікаймо! — Гаррі швиденько підвівся, потягнув за собою все ще заціпенілого хлопця. Простирадло, на якому вони сиділи, рушило донизу по слизькій черепиці, а потім його підхопив порив вітру. За лічені секунди хлопці влетіли назад до кімнати та ледве встигли зачинити вікно. Вони прудко вмостилися на ліжку Драко та вхопити перші ліпші підручники, які на ньому лежали. І тієї ж миті заскрипіли двері.

— Ага, попалися! — до палати тріумфально увірвався Філч, але відразу спохмурнів, коли побачив, що покарані хлопці чемно виконують домашнє завдання. — Гей, білявий, чому твій підручник догори дриґом?

Драко глянув на книжку і подумки вилаяв себе, але вголос впевнено сказав:

— Нова техніка читання для полегшення запам’ятовування. Я і вам її раджу.

Гаррі мало не зареготав вголос, але приховав свою посмішку за книжною у руках.

— А чому ви виглядаєте так, ніби я зловив вас на гарячому, га? — Арґус запитливо зіщулив очі. — Нумо признавайтеся, що ви тут тільки-но робити?

— Вчилися, — відразу відповів Гаррі.

— Обнімалися, — одночасно з відповіддю Гаррі спокійно, навіть надто самовпевнено, мовив Драко. Але швидко отямився і з внутрішнім приреченням зрозумів, що саме ляпнув. Він відразу почав виправдовуватися. — Тобто вчилися! Так, ми вчилися. Точно не обнімалися, а підручники читати. Догори дриґом, щоб легше опанувати заданий матеріал. В мене й на думці не було обнімати… — Мелфой запнувся, бо не міг вимовити «обнімати» і «Поттер» в одному реченні, щоб не померти від сорому та ніяковості.

Але Гаррі добре розчув слова Мелфоя. Він подумав, що той курйозними темами просто намагався збити з пантелику Філча, тому підтримав ідею.

— Так, ми обнімалися! — Гаррі активно закивав головою.

Коли Драко усвідомив слова Гаррі, то вирішив, що зараз ідеальний час, щоб істерично втратити свідомість, а потім театрально розіграти амнезію або симптоми якоїсь рідкісної магічної болячки. Бажано трагічної та з нещасливим кінцем. Може прикинутися мертвим на деякий час?

А Гаррі й собі почав думати про обійми з Мелфоєм та покриватися яскравим рум’янцем.

Філч дійсно був збитий з пантелику. Він скорчив підозрілу мармизу. Потім буркнув щось собі під ніс про те, що хтось не перевіряє термін придатності настоянок, якими лікують школярів. Та пошкутильгав собі геть.

***

Дивні чутки ширилися серед колишніх Смертежерів. Буцімто Темний Лорд живий та планує своє повернення. Луціус чи не вперше в житті вагався над вибором та не знав як правильно вчинити в такій ситуації. Йому надійшло кілька безіменних листів із самого Азкабану, на яких були нашкрябані черепи зі зміями замість язиків. Луціус міг закластися, що точнісінько такі ж раніше завжди з’являлись у почорнілому небі, коли Смертежери виходили полювати на маґлів.

І точнісінько така ж зараз свербіла на його передпліччі.

— Все гаразд? — до спальні зайшла Нарциса.

— Так, — Луціус швидко склав листи до шухляди, але, схоже, що пані Мелфой все ж помітила, що було на них зображено, адже вона вся аж здригнулася.

— Це від неї? — мовила жінка з тривогою. — Бела часто малювала прокляту мітку у своїх записниках.

Мелфой спочатку хотів запевнити, що це все злий жарт від недругів, але приховувати від Нарциси правду вже не було сенсу.

— Схоже на те, — врешті погодився Мелфой. — І ми не зможемо бути осторонь, коли він прийде до влади.

— Нам потрібно обрати сторону, — голос жінки був наполегливим та рішучим. — Але цього разу — правильну.

— Для нас не існує правильної сторони, люба. — важко зітхнув Луціус та перевів стурбований погляд на дружину. — Ми вже зрадили Темного Лорда. Тепер лишається надіятися, щоби наш славнозвісний Герой вкотре виявився Героєм.