Розділ 11 — Драко Мелфой та криза переконань

«З Різдвом, любий Томе!»

Джіні під написом нашвидкуруч намалювала простеньку ялинку. Слова, як і завжди до цього, зникли, але на верхівці намальованої ялинки тепер мерехтіла нерівна чорнильна зірка.

«І тебе, Джіневро».

***

На наступний ранок після Різдва Драко заледве продер очі. Свято в слизеринських підземеллях ще довгенько продовжувалося після відбою. В хлопчачій спальні солодко хропів Ґойл на заздрість Драко, що змушений був вставати так спозарання. А все через клятого Поттера, між іншим! Бо сьогодні за розкладом вони були покарані за бійку на танцювальних репетиціях. Яка, до речі, взагалі не була бійкою, а непорозумінням! Але Макґонеґел це не цікавило.

Драко переступив безформні купки зі святкових мантій, що недбало валялися біля ліжок, та крадькома поплівся до дверей. Ногою він зачепив кілька порожніх пляшок з-під маслопива і ті з гучним цокотом покотилися по підлозі. Ґойл муркнув щось нерозбірливе, проте точно образливе, та захропів на іншій ноті.

В око впала розкрита валіза, в яку Блез так і не встиг ввечері скласти свої речі. Драко вже уявляв, як Забіні після важкого пробудження буде проклинати все на світі та похапцем закидати в неї одяг та підручники. Різдвяна вечірка у Гоґвортсі закінчилася, тому більшість учнів поверталася проводити залишок канікул у родинному колі.

Свою валізу Мелфой зібрав ще ізвечора. В Драко була надія, що батько вже відповів на його лист з проханням якнайскоріше забрати його додому, адже йому страх як не хотілося відбувати покарання. Чекати сніданку, щоб отримати пошту в хлопця не вистачало терпіння. Він хотів вшитися зі школи, щоб уникнути косих поглядів від учнів, які перешіптувались за його спиною про казус з його одягом на балу. Але найбільше йому не хотілося бачитись із Поттером, звісно. Тому він наклав на мантію кілька зігрівальних заклинань та подався до соварні.

Попри неоднократно накладені зігрівальні заклинання холодний вітер все одно залізав йому за виворіт та пекуче кусав за шкіру. Якщо відповідь від батька ще не надійшла, то виявиться, що він так зарані встав та подолав шлях під морозним вітром даремно. Поттер якби мав совість, то цінив би жертви, на які він йшов, щоб уникнути їхньої зустрічі.

Пугач Мелфоя заховав свою голову поміж крил і, здається, куняв. До його лаписька був прив’язаний згорток пергаменту. Драко швиденько пробігся очима по рядках і обурився. Та бути такого не могло! Батько написав, що за свої вчинки справжній чистокровний чарівник має відповідати. І додому він вирушить аж на літні канікули!

— І до чого тут чистота крові? — Драко зіжмакав листа і жбурнув його зі всієї сили. Згорток відскочив від стіни соварні, налякав кумедного дрібного сичика та поцілив хлопцю прямісінько в лоба. Та що за підстава! Він підняв згорток і розлючено порвав його на шмаття. Тепер треба розкладати речі з валізи.

Може, Луціус зжалився б над Драко, якби знав, який казус стався зі святковим одягом його сина? Але Драко не згадував про це у листі. Та й взагалі волів про це забути, як про дурний сон. Як і про всі ті жахіття, в яких його переслідував та погрожував розправою червоноокий Потті. Хлопець тяжко зітхнув, та поплентався назад до замку. Пугач сердито угукнув йому в спину — навіть від улюбленця не діждешся співчуття.

Хоч Велика зала була майже безлюдною за сніданком, однак Драко все одно відчував, як на нього витріщалися та гиденько перешіптувалися між собою. Він був упевненим — вони його обговорюють.

— Виглядаєш не найкращим чином. — До нього за слизеринський стіл підсіла Паркінсон. — Куди ти вчора так раптово зник?

Драко впав головою на стіл. Він не хотів обговорювати вчорашнє.

— Вони всі пліткують про мене? — говорив він лицем у скатертину.

— Про тебе і руду ґрифіндорку? — Пенсі оживилася від такої теми, її очі хитро заблищали. — Ще б пак! То це правда?

— А про що зараз брешуть?

— Що між тобою та Візлі щось є. — Пенсі задумливо розглядала свої нігті. — Що насправді ви з Поттером напередодні балу лупцювалися за честь піти з нею на бал. А ще кажуть, що він із братом рудої теж зник зі святкування. Буцімто вони шукали тебе, щоб помститися. Мілісент навіть стверджувала, що знайшла в комірчині, як доказ, ґудзик від твоєї сорочки. А Дафна божилася, що бачила, як ти вчора писав зізнавався у почуттях до Візлі своєму батькові. А сьогодні вони з Асторією бачили, як ти ні світ ні зоря помчав до соварні та розірвав листа на дрібні клаптики, бо дізнався, що твій батько проти такого союзу. Але за допомогою Репаро дівчата відновили листа і прочитали, що твій батечко залишить тебе через це без спадку.

— Ого, — тільки й мовив Драко. Треба частіше озиратися по сторонах.

— Ага. І це тільки те, про що пліткують в дівчачій компанії. Хочеш дізнатися, що говорять хлопці?

Мелфой не був впевненим, що хотів це чути. Він думав, що всі обговорюють те, що він майже голяка втік зі свята. А тут аж таке.

— А що брешеш про мене ти? — Драко все ще лежав головою на столі, але повернувся обличчям до подруги.

— Та за кого ти мене маєш! — Пенсі шоковано ахнула, схопилася за груди, ніби в них влучила стріла. А потім не витримала та закотила очі. — Ну добре. Моя версія, що мала Візлі напоїла тебе Амуртензією, яку їй дістав Персі Візлі, щоб використовувати вплив твоєї сім’ї для просування по кар’єрних сходах. Це моя розплата зануді Персі за мій кепський вечір. І як тільки інші витримують його душні монологи?

В Драко навіть не було наснаги покепкувати з цього приводу над Пенсі.

— Мене влаштовують всі версії. — Драко тяжко зітхнув. — Включно із твоєю.

— О, так значить, що все це дійсно побрехеньки. — Пенсі загорілась цікавістю. — А що ж тоді було насправді?

Драко підійняв голову зі столу і нарешті поклав до своєї тарілки кілька присипаних цукровою пудрою вафель. Все дійсно було не так вже і погано.

— Насправді й розповідати нічого.

Він, звісно, змовчав про той дивний інцидент з розпусканням його одягу. Цікаво, а Поттер в курсі пліток, що ходять школою?

— Виходить, що ви з рудою навіть не цілувалися? — Пенсі знову хитро зиркнула на нього. Вона відчувала, що Мелфой недоговорював їй щось цікаве.

Драко глянув з-під лоба на Паркінсон так, ніби вона сказала щось огидне.

— Так зовсім не цікаво, — дівчина розчаровано видихнула і схрестила руки на грудях. Але помітила, що Драко пригнічений. Це остудило її цікавість. — Якщо хочеш, я можу заперечувати всі чутки про тебе й Візлі.

Він продовжував мовчки колупати вафлі.

— Або плести щось конкретне? — Пенсі легенько штурхонула його по плечу, намагаючись відволікти. — Хочеш, я всім буду розповідати, що Поттер закоханий у Візлі.

— Та не тре…

— У Рона Візлі.

Драко не встиг договорити та подавився, а Пенсі весело сміялася і лупила його по спині. Коли хлопець прокашлявся, то реготали вони вже вдвох. Пенсі знала, що жарти про Поттера завжди підіймали йому настрій.

***

— Але… — намагався протестувати Драко, однак його навіть слухати не хотіли.

— Раніше почнете, раніше закінчите, — буркнув Філч і простягнув гачкувату долоню, вимагаючи чарівні палички хлопців.

Гаррі без зайвих вагань віддав завгоспу свою паличку. Хлопець чесав пузо та безсоромно позіхав, широко роззявивши рота, що аж сльози повиступали на його заспаних очах. Одяг Гаррі був зім’ятим, а волосся ще більш кудлатим, аніж завжди. Здавалось, що він тільки-но піднявся з ліжка і ще не до кінця встиг проснутися.

Драко мало не скрипів зубами. Чому Поттер виглядав таким безтурботним, коли в самого Драко все летіло шкереберть? І це ще Драко не читав свіжий випуск «Щоденного віщуна» і колонки Ріти Скітер.

А Поттер, між іншим, весь час мусив справлятися зі плітками, адже був ласим шматком для журналістів, які в пошуках сенсаційних новин не цуралися бруднити перо брехнею. Раніше Мелфой про це не задумувався і радо годував кореспондентів компрометувальними фактами про Гаррі. Але зараз у цій шкурі він був власною персоною. Від гидкого почуття провини до горла підступила нудотна грудка. Перекипівши кілька довгих мовчазних секунд, Драко з неохотою віддав свою чарівну паличку Філчу, в якого вже око почало сіпатись від очікування.

— Заберете палички в моєму кабінеті, — гаркнув чоловік і потупцяв з комори відлежувати боки разом зі своєю кицькою.

— Просто прекрасно, — бурчав Драко собі під носа. — Знову через тебе, Поттере, ми нудимося в коморі Філча! Це… Тс! — він щосили пхнув носаком взуття найбільший ящик зі святковими гірляндами в надії, що той відскочить і зіб’є Поттера з ніг. Але ящик виявився надто важким і в Драко боляче хруснуло в стопі. Він знав, що вини Поттера у їхньому покаранні не більше, ніж його власної, але усвідомлювати це та визнати вголос зовсім різні речі. — Це твоя частина роботи.

Для себе Драко вибрав найменшу картонну коробку.

В Гаррі не було бажання з самого ранку дратуватися через паскудний настрій Мелфоя. Як мовляв містер Філч — раніше почне, раніше закінчить. Він ще раз позіхнув, схилився над ящиком і потягнув за край різноколірної гірлянди. Слідом за гірляндою з ящика з дзенькотом на кам’яну підлогу посипалися новорічні прикраси. Драко зловтішно пхикнув. Гаррі захотілося за це жбурнути одну з кульок, що випали з ящика, у світловолосу прилизану потилицю. Але тільки-но він за нею потягнувся, як заскрипіли вхідні двері, а потім кулька відкотилася від його долоні та здійнялася в повітря. У дверному отворі Філчевої комори Гаррі угледів кучеряві пасма подруги, а за нею і Рона.

— Герміоно, Роне! — зрадів друзям Гаррі.

Дівчина широко посміхнулася — тепер вона вже не цуралася своєї посмішки. Навіть насуплений Мелфой її не бентежив.

— Вінґардіум Левіоса! — за наказом помаху її чарівної палички новорічні кульки позлітали з підлоги, закружляли в повітрі та, мов зграйка пузатих пташок, вервечкою полетіли на полицю, де впорядковано приземлилися на визначене для них місце.

Допомагати дівчині приєднався Рон. Виглядав він не охайніше за Гаррі, на ньому все ще були картаті піжамні штани з левами та неоднакові шкарпетки, яким не пощастило колись загубити свою пару. За допомогою заклинань, що зринули з його палички, довгі стрічки серпантину, що ще секунду тому нагадували клубок різноколірних змій, сплівся в маленькі акуратні звитки.

— Що? — запитав Рон на зацікавлений погляд Герміони. — Я часто допомагав матері розплітати пряжу.

А Драко згадався вчорашній випадок з його одягом. Бісові Візі!

— Навчиш мене? — дівчина знову посміхнулася із відкритою цікавістю в очах.

— Звісно, — Рон зашарівся і ніяково почесав потилицю. Рідко коли він міг похизуватися заклинаннями, про які б не знала Герміона. Це було приємно. Навіть попри те, що це були звичайнісінькі побутові чари, в яких він не вбачав чогось особливого.

А в Мелфоя мало щелепу не звело. Ви тільки гляньте-но на цих невдах — прибігли на виручку бідосі Гаррі Поттеру та ще й фліртують!

— Дякую, — Гаррі обійняв своїх друзів. — Я вже думав, що змарную вихідний.

— В нас є ще щось для тебе, — Рон дістав із торбинки пакунок, в якому було кілька накладанців з шинкою та печиво. — Ми знаємо, що ти пропустив сніданок.

— Проспав сніданок, — виправила його Герміона. — Як, між іншим, і ти, Роне.

В підтвердження цих слів живіт Рона забурчав.

— Снідайте, хлопці, я і сама тут впораюсь.

Драко закотив очі — яка свята наївна простота.

«Колись до ґрифіндорців дійде, що в цьому світі кожен сам за себе. Вони допомагають одне одному, бо поодинці слабкі» — подумки переконував себе Драко голосом батька. Але правда була в тому, що він просто сам собі брехав, бо усвідомлював, що до нього на виручку точно ніхто не прийде. Навіть його подруга Паркінсон. Так вже у слизеринців було заведено — сам вскочив у халепу, сам і вилізай з неї.

Як на зло, у найменшій коробці, що обрав для себе Драко, виявилися дрібні гірляндочки у вигляді незліченної кількості сніжинок, що позачіплялись між собою. І до того ж були дуже холодними від накладених на них чарів та колючими. І як він мав їх розплутати та поскладати в належну тару? З якої сторони Драко не брався — тільки боляче колов пальці. Ще й від того, що в коморі він був не один, йому здавалось, що інші тільки те й робили, що спостерігали за кожним його рухом та вичікували, коли ж в хлопця все звалиться з рук. Він відчував себе незграбним.

— Трясця, — зойкнув Драко і приклав палець, з якого виступила маленька крапелька крові, до губ.

Гаррі перестав жувати накладанець з шинкою та зазвично занурив руку до кишені штанів. І аж потім, коли не знайшов там палички, згадав, що віддав її Філчу. Він навіть не знав, що саме хотів зробити. А вартувало б до цього часу вже навчитися, приміром, гоїти синці чи порізи, враховуючи його біографію та феноменальну схильність до необдуманих вчинків.

Герміона швиденько впоралася із відведеною для Гаррі частиною роботи. Тепер вона теж дивилася на хлопця, що в марних спробах намагався розплутати гірлянду зі сніжинок. Вона не знала, як правильно вчинити в цьому випадку — з одної сторони перед нею була людина, яка потребувала допомоги й вона могла її надати. А з іншої — цією людиною був Драко Мелфой — останній, хто зарадив би їй самій у час скрути.

— Драко, тобі потрібна допомога? — все ж вирішила запитати дівчина. Вона — не Драко Мелфой.

Пальці Мелфоя при згадці його імені стиснулися проти його волі й гострі грані сніжинок вп’ялися йому в шкіру, і, щоб не зашипіти від болю, він прикусив внутрішню частину щоки. Він не очікував, що клята подружка Поттера зголоситься йому на поміч. Постать батька в його голові з осудом хитала головою зі сторони в сторону.

— Я не потребую допомоги від бруднокровки, — Драко намагався говорити з відразою, але виходило більше істерично, його голос, як і його поколені пальці, тремтіли, ніби він от-от заплаче. Свята Ґрейнджер зачепила його за живе. Попри внутрішні переконання, попри строгі настанови батька Драко все одно хотів чиєїсь підтримки. Він розумів, що Гаррі Поттер більше не самотній, в нього стає дедалі більше друзів, які в разі біди чи дурнуватого покарання будуть поряд. А Драко навпаки тільки й те і робив, що наживася ворогами та недругами.

Десь на глибині думок закралось маленьке усвідомлення того, що якби поміч запропонував саме Поттер, то для вагань не знайшлося б місця. Але яке святелику Поттеру до нього діло? Це не він потребував посиденьок на даху школи чи нічних прогулянок під покровом мантії-невидимки. Цього потребував тільки Драко. Адже поряд з Гаррі вже є ті, з ким він міг розділити свої Поттерівські пригоди. Якщо виключити Драко з життя Гаррі, то для останнього не буде ніякої різниці. Чого не скажеш про Драко, для якого Гаррі займав значно більше простору в голові, ніж він взагалі дозволяв собі його присвятити одній конкретній людині. Та й поняття дружби для нього було пустим словом. То ж як так вийшло, що він хотів бути кимось вагомішим за другорядного шкільного ворога? І це, по правді, бентежило і ще більше заплутувало і так заплутаний та незрозумілий клубок із почуттів.

Драко хотілося розплакатися. І через понівечені пальці, і через ревнощі. Хоч як він цього не хотів заперечувати, але це було правдою — він ревнував Гаррі до його друзів, хоч ті і були в його очах нікчемами.

Тим часом сам Гаррі стиснув кулаки та боровся із бажанням вперіщити Мелфою у писок за «бруднокровку». Сніданок більше не ліз йому в горло. А Рон аж побілів від люті, але його стримала Герміона, що взяла хлопців попід руки та повела на вихід із комори.

— Подорослішай, Мелфою. Ми виконали Гарріну роботу, — різко мовила дівчина холодним тоном. Однак те, як вона зціпила губи в тонку лінію та гнів у її очах підказували Драко, що йому теж вдалося укусити за незагоєні рани. Це більш ніж задовольняло його. — Ходімо звідси.

Двері з силою грюкнули й в коморі він лишився на самоті. Пальці неприємно щипало, нагадуючи поріз краєм паперу, хоч видимого пошкодження було не розгледіти. Його це дратувало. Як так сталося, що він заздрить вбогому зрадникові крові та бруднокровці? Чим вони заслужили прихильність Поттера? Яку ціну вони заплатили, щоб бути поряд з ним?

Насправді Драко знав відповіді на ці запитання, і від того дратувався ще більше. Смішно — чистокровний чарівник із заможної старовинної родини та й не має, що протиставити зрадникові крові та бруднокровці. Шляхетне походження Мелфоя для Поттера було не більше ніж простим фактом, який значив рівно стільки ж, як і те, що Гоґвортс — школа чарів і чаклунства. Козирні карти Драко, якими він їх сам вбачав, для нього були просто папірцями з гарними, проте беззмістовними, картинками.

Однак, дещо змушувало Драко відчувати майже паніку. А саме те, що чим більше він обдував свої переконання, які раніше вважав непохитними, тим більше він сумнівався у їх правдивості. А що як дружба дійсно чогось варта? Хоч як би Драко не переконував себе, що вище за ґрифіндорські дитячі казочки, може він все-таки хотів бути Гаррі другом?

Так чи інакше, але Драко змарнував весь день розплітаючи колючу гірлянду на самоті, коли інші учні, що залишилися на канікули в школі, ганяли морозним повітрям у квідич.  

***

Щось гупнуло, а може, то їй просто почулося. Останнім часом сон Нарциси тривожний і поверхневий та не приносив відпочинку. Вона часто прокидалася серед ночі через дурні сновидіння та квапливо будила чоловіка, бо була впевненою, що хтось зі смертежерів дерся у вікна. «Сметрежерами» завше були шквальний вітер, що тарабанив у шибки, чи сови, які приносили останнім часом тільки невтішні звістки. Але цього разу Луціус прокинувся першим та потягнувся рукою під подушку за паличкою, яку завжди тримав напоготові.

Незрозумілі звуки, що долинули десь із першого поверху, знову повторилися. Щось дзенькнуло, ніби розбилося скло, заскрипіло, а потім метушня вщухла. Луціус похапцем накинув халат, звелів дружині дістати паличку і не виходити із кімнати, поки не покличе, та зник за дверима. Нарциса подумки дякувала Мерліну та Морґані, що Луціус заборонив синові повертатися додому на різдвяні канікули, виправдовуючи свій вчинок незадовільною поведінкою Драко. Хоча покарання було лиш приводом, щоб залишити його в Гоґвортсі під захистом Дамблдора та якомога далі від загрози, що невпинно насувалася на Магічну Британію, мов невидима снігова хуртовина.

Минуло не більше як хвилина. Нарциса не наважилася запалити Лумос, тому, коли вона крадькома ступила до дверей, з необережності перечепилася через власні капці, через що її серце ледве не вискочило із грудей. Пульсація в скронях, здавалось, заглушила собою все, і коли здалеку почувся жіночий божевільний регіт, чарівниця спочатку подумала, що він їй примарився.

— Цисі, це ти? — погукав її до жаху знайомий голос, від якого кров застигала у жилах. — Спускайся, люба, я нарешті повернулася!

Нарциса благала темряву, крізь яку не могла нічого розгледіти у дверну шпарину, щоб це було іще одним нічним жахіттям. Однак, гомеричний сміх Белатриси заповнив собою все навколо.

— Цисі, сестричко, нумо, спускайся до нас, — попри солодкі нотки в голосі сестри не було нічого доброго.

Коліна жінки тремтіли, коли вона ступала сходами донизу. В тьмяному синюватому світлі Лумоса, що горів на кінці Луціусової чарівної палички, виднілася постать, яка згорбилася над підлогою та копошилася над чимось. Сестру скоріше видавав її нестримний сміх, який Нарциса ні з чиїм не могла переплутати, аніж те, що зараз вовтузилось над підлогою у брудних ганчірках. Колись густе лискуче темне волосся зараз нагадувало закудлану гриву старого вовка. Під важкими повіками блищали осатанілі очі, а губи спотворив сардонічний вищир.

— Я прийшла на твій поклик, Темний Володарю, я прийшла… — шепотіла Бела невідомо кому між нападами надсадного реготу.

Коли яскравий вогник Лумоса здійнявся під стелю, Нарциса розгледіла над чим нависла її сестра — у худющих кістлявих, мов у мерця, руках Бела тримала за горлянку домового ельфа, що вже не подавав ознак життя. Нарциса затиснула вуста долонею, щоб не зойкнути від переляку.

— Темний Лорд возвеличиться знову, Цисі, й прийде по нас! — відлунювало несамовите бурмотіння Бели. Коли жінка випросталася та угледіла звернені на неї та сповнені жаху очі Луціуса, а потім і зблідлу сестру, що ніби ось-ось і зомліє, то штурхонула від себе брудною босою ногою тіло ельфа. — Ваш слуга був дуже нечемним зі мною. Він не хотів мене впускати, тому я провчила його.

Передпліччя Люціуса засвербіло, але він не був упевненим, що то не через переживання. Він накрив його іншою рукою та міцно стиснув. Це помітила і Бела.

— Як твоя мітка, Луціусе? — солодко заспівала Бела. — Ти теж її відчуваєш? Вона теж тобі шепоче, що наш Господар повертається?

Нарциса не могла повірити, що перед нею її божевільна сестра, яка мала доживати свого віку в Азкабані, але нині, мов примара, стояла посеред вітальні маєтку. Беззаперечно, що разом із Белатрисою повернулись і темні часи. А це означало, що зараз для сина дійсно у Гоґвортсі значно безпечніше, аніж у власному домі.