Розділ 8 — Сіріус Блек та чудовиська на Гримо, 12

– Люба, нагадай мені, що ми тут забули?

Пляшку червоного вина, настільки дорогого, наскільки ж і бридотного, Луціус занадто міцно стискав у спітнілих руках. Він би нізащо у світі не пригубив такого напою, ба навіть і язика в нього не вмочив, проте не хотілося розлучатися з алкоголем із винних льохів маєтку. Тішила лише думка про перекошені фізіономії майбутніх дегустаторів, над якими нависла загроза випити цей шедевральний шедевр виноробів першими. Під градусом якого пійла був старий Абраксас, коли купував це, так ніхто й не дізнався ні за його життя, ні від портрета після його кончини.

– Луціусе, любий, ти ж знаєш, що наша сім’я зобов’язана його відвідати – Сіріус мій двоюрідний брат, – ніхто не міг точно сказати чи була Нарциса в піднесеному настрої, але посмішка так і не зійшла з її обличчя, коли з’явилась там вранці у відбитті її помпезного дзеркала в спальні. – І для Драко буде не зайвим показатися з Поттером на очах у суспільства поза школою. Нехай усі вважають, що вони друзі.

Драко до зубного скреготу не підтримував вигадку матері з дружнім візитом на площу Гримо, 12. Але набагато більше його гнітили слова про вдавану дружбу з Поттером. Було в тому щось гниле, гидке й неправильне. І так – Драко боявся. Чого саме? Та всього потроху. Наприклад, як на його появу відреагує сам Поттер. Адже після того, що сталося, вони навіть і словом не обмовилися, хоч у світловолосій голові не минало і дня без думок про залиту місячним сяйвом кімнату. І сльози Поттера, які він бачив уперше. Ці солоні й обмерзлі в крижаному подиху дементорів краплини розтопили образ ґрифіндорського дурника, якому й море по коліно, й Відомо-Хто ворог на один зуб. Гаррі Поттер, виявляється, як і всі нормальні діти, вміє плакати, коли йому боляче, пригорнувшись до грудей хрещеного батька.

Однак, Сіріус Блек з’явився в житті знаменитого сироти зовсім недавно. Судова тяганина розтяглася на все літо, й могло бути так, що й сам Гаррі переступив поріг помешкання колишнього в’язня не набагато раніше, ніж це зроблять Мелфої. До кого ж тоді біг жалітися на розбите колінко маленький чарівник?

– Суспільства? – Луціус скис ще більше. – Боюся навіть припустити, чим же ми будемо займатися посеред купки маґлолюбців та зрадників крові. Створювати електрику? Яка немислима дурниця! А може в них навіть є ручний маґл на повідку? Так це ж поза законом! Нас всіх разом запроторять в Азкабан, от побачиш! – він аж розчервонівся від обурення. – А якщо там і буде преса, то тільки з газети божевільного Лавґуда!

Ручні маґли були лиш вигадкою – Драко в тому вже давно не сумнівався. Адже це й так загальновідомо, однак в колах престарілих чистокровних чарівників і не такі байки водились. Примітним було й те, що й самі престарілі чарівники знали, що маґлолюбці не тримають вдома простаків, але про що ж іще їм базікати та пускати плітки?

– Перестань буркотіти й посміхайся – сьогодні ми гості!

Нарциса спритно взяла під руку чоловіка і впевнено постукала.

Жінка припускала, що дванадцять років Азкабану залишать на чарівнику свій слід, але була стійко переконана, що мужчина, який виглядав у дверному отворі з виразом невіри та цілковитого жаху на обличчі, не міг бути її двоюрідним братом.

– Артуре, яка несподівана зустріч! – вираз старшого Мелфоя був аналогічним.

Тепер точно жодна річ у цілому чаклунському світі не змогла б скрасити вечір Луціуса.

Глава сімейства Візлі так би й продовжував стояти нерухомою статуєю і в мовчазному шоку вирячитися на прибулих, але чарівниця, яка досі не випускала з чіпкого захвату руку нещасного любого чоловіка, з упертістю різкопроривця зробила крок у будинок. Драко, такий же нещасний, як і батько, плентався позаду.

У будинку на Гримо сьогодні було нетипово людно. На тлі похмурого інтер’єру, гнівливої лайки портрета Вальбурги та злісного буркотіння Крічера раз у раз десь вогниками майоріли руді голови та чувся веселий гамір. З кухні сварила синів Молі. Луціус і Драко відчайдушно хотіли втекти, але в першого намертво вчепилася Нарциса, а другий зустрівся поглядом зі здивованим Гаррі Поттером і раптом забув, що його душа взагалі робила в його тілі та в цьому ненормальному світі. Як рухатись, говорити і навіть мислити він, здається, теж не пам’ятав.

Не втрачаючи безтурботної усмішки на обличчі Нарциса штовхнула сина у бік Обраного, а сама потягла Луціуса далі – маєток Блеків вона знала не гірше за своє нинішнє місце проживання.

І тут трапилося непоправне – Драко виявився наодинці з Поттером всього за якихось два малюсінькі кроки.

Тішило одне, що Гаррі почував себе у чужій тарілці не менше, ніж Мелфой. Вони тупцювали один навпроти одного і обидва не знали, як почати цю незручну розмову, та й чи потрібна вона взагалі.

Мої вітання, Поттере!

Мерлін, як же по-ідіотськи це звучить. Не вистачає тільки галантно скинутого капелюха. Він ще б про погоду запитав, їй-богу.

Здоров був, Гаррі? Як ся маєш?

О, ні, ні, ні й ще раз ні! Та й ім’я Поттера він ні за що в житті вголос не вимовить.

Вечір в хату, очкарику шрамоголовий!

Мати йому язика за такі слівця відірве і ним же нагодує.

Чому ж зараз так складно першим розпочати діалог? Раніше такої проблеми не виникало. Можна було бовкнути якусь каверзу в бік нерозлучного тріо і все пішло-поїхало – контакт налагоджений, обмін образами безперервний та стабільний. А що зараз? Зараз все якось перекрутилося догори дриґом. Вони як два йолопи ніяково позиркували один на одного. Що один ні бе ні ме, що й другий.

Привітатися з Поттером йому перешкодили неодмінні компаньйони знаменитого ґрифіндорця:

– Мелфой? – обличчя Рона скривилось так, ніби він взяв до рота цукерку зі смаком шмарклів чи старої шкарпетки. – Якого біса ви взагалі приволокли сюди свої шляхетні дупи?

– Роне! – Герміона заїхала ліктем хлопцеві в бік. – Мелфої гості. До того ж саме Драко викрив Пітера Петіґру.

Хоч дівчина й заступалася за гостя, її суворо зведені брови й твердий погляд виражали холодну неприязнь. Герміона була розсудливою людиною, однак образливе «бруднокровка» все ще доволі гучно лунало противним голосом Драко у її голові.

Та все ж, вона мала рацію – ніхто з абсолютною певністю не міг знати, чи спіймали б аврори в той день зрадника в образі щура, котрий зумів ввести всіх в оману аж на довгих дванадцять років. Якби того не сталось, хтозна чи зібралась би на сьогоднішню вечерю вся їх кострубата компанія.

– Велике діло – привласнив собі всі заслуги жаби Невіла!

Обурення всередині Рона Візлі все ще жевріло й навіть не збиралося згасати. Він не міг змиритися з тим, що пригрів на власних грудях – в прямому, до речі, сенсі! – щуроподібноого лиходія. А він справді відчував прив’язаність до Скеберса, хоч той і був потворним облізлим пацюком. Рон відчував провину за те, що не зумів розгледіти під своїм носом у власному домашньому улюбленцеві дрімаюче миршаве зло. Йому було дуже совісно перед Гаррі. А тут ще й триклятий Мелфой у герої подався!

– Роне, ходімо, нас Джіні кликала на кухню, – Герміона смиконула хлопця за передпліччя.

– Ніхто нас не… Ай! – він вигнувся дугою вбік від доволі болючого щипка. – А, кухня! Так, я, цейво, забув.

– Гаррі, ти собі обіцяв, – Герміона виразно зиркнула на Гаррі й разом з Роном покинула кімнату.

Ну от – вони знову наодинці. Й, головне, що там Поттер собі наобіцяв?

Драко підняв на нього очі й зустрівся із до крайнощів зніяковілим, але водночас і палаючим неабиякою рішучістю, поглядом. Щоки хлопця горіли рум’янцем. Здавалося, що Поттер прямо тут і зараз бореться із поривом або вперіщити йому кулаком в пику, або запропонувати пропозицію вічної дружби та серця в придачу. Мерлін всемогутній, ну що за думки? Й вони обидві однаково лякали. Цікаво, чи можна опанувати техніку володіння явленням за лічені секунди й податися куди-небудь якомога далі з маєтку Блєків? У Драко на чолі виступив піт й тривожно тьохкало в грудях. Де тут найближча вбиральня чи, ліпше, камін з летючим порохом?

– Мелфой… – Гаррі намагався підібрати правильні слова в голові й вагався над кожною літерою. – Тобто Драко… Я хотів тобі сказати, що я дуже вдячний. Тобто, дякую. Так, дякую. Ну, ти й сам розумієш за що. За Сіріуса. Ага, так. Словом – дякую, Драко. Ну, ти зрозумів.

Ну от і все. Планета зупинилась і почала обертатись в протилежну сторону. Напевно, сонце завтра вже не встане, а в лісі повиздихають всі звірі. Якщо зараз відчинити вікно, то можна буде побачити як теплого останнього серпневого вечора кружляють кудлаті сніжинки й чути як рак на горі свистить?

Бац! Певно, Драко настиг серцевий напад, бо чим іншим можна пояснити те, що по його хребту ніби блискавкою вразило?

– Невже це білявий малюк моєї білявої кузини? – рука знову ляснула його поміж лопаток, а потім поколошматила його волосся. – Викапаний Луціус! Вибач, малий, але я і гадки не маю, як тебе звуть. Мої гайки в голові трошки так заржавіли в Азкабані. Ох же Нарциса потім мені їх і підкрутить!

Драко мовчки стояв і пробував зрозуміти, чи насправді зупинилось його серце.

– Ну, хлопче, нагадай своєму недолугому дядьку, як звуть його племінника, – Сіріус винувато посміхнувся і все ще куйовдив світле волосся.

А й справді, як же його звуть? Драко забув.

Несподівано подав свій впевнений голос Гаррі:

– Його звуть Драко, – прозвучало чітко й гучно.

Хлопець й сам не знав, чому він відповів на не йому поставлене запитання. Просто виявилося, що Гаррі ось так просто може називати Мелфоя Драко. Дивина та й годі.

– Драко, значить? Що ж, почувай себе як вдома, Драко!

Сіріус ще раз поплескав заціпенілого родича по спині, весело йому підморгнув і покинув кімнату.

Він більше не був схожий на того змученого в’язня, якого Драко бачив в стінах Гоґвортсу. Але морок Азкабану ще не повністю полишив чоловіка, він заліг чорними тінями на дні його змарнілих очей. Сіріус Блек був повністю вицвілим – від передчасної сивини на колись смоляних пасмах до охлялого стану, яку не могло сховати урочисте вбрання. Але жага до життя все ще жевріла в кожному битті його серця. Він не розгубив у моторошних стінах в’язниці веселу вдачу, юнацький запал і темперамент.

Верховний суд магів Великобританії повністю виправдав Сіріуса Блека, бо в них тепер був наявний живий свідок тих страшних подій минулого. І до цього був причетний Драко Мелфой. Ну і Тревор, звісно. Й досі невідомо, чи повернули улюбленця невтішному Невілу. Втім, зі старомодних магічних тваринок жаби й ропухи перетворились в популярних компаньйонів у школярів і наразі били всі рекорди продажів в чаклунських зоомагазинчиках.

Про подію у Драко брав показання якийсь противний крутелик з Аворату й прискіпливо занотовував усі його слова. І тільки одному Мерліну відомо, як Драко зміг не розпатякати про мантію-невидимку і Карту Мародерів. Хвала слизеринській хитрості! А може то просто вроджене, як іноді з докором говорила його мати Луціусу, коли в будь-якій шкоді в їх синочка завжди були винні Поттер і маґлівські супутники над небом. Однак, суворий аврор, здається, повірив у казочку, що пізно вночі й давно після відбою в нього зненацька прокинулась підліткова жага до пошуку проблем на п’яту точку. Або допомогли знайти віру таткові грошики. Золоті ґалеони не одноразово замилювали очі міністерським псам, однак, дуже хотілося надіятися на власне вміння обводити навколо пальця. Добре, що хоч не верз якусь дурню, що він сновида або під впливом чужої волі. Від втручання у свою голову для перевірки його слів йому б було непереливки.

– Залишився на хвилинку з Поттером і гляньте на нього – бабай волохатий!

– Гаррі, ти заразив Мелфоя своєю кудлатістю?

Двоє однакових Візлі без докору сумлінь потішалися, а «бабай волохатий» подумки вилаявся. За всією метушнею його думок десь загубилося, що дядечко Сіріус люб’язно розтріпав усю його зачіску. В тому не було злого умислу, однак тепер Драко нагадував величезну присоромлену кульбабку з палаючими червоним щоками. Він похапцем намагався причесати раками безлад на голові, але втішного результату це не приносило. От позорисько! Та ще й перед ким осоромитися – перед Поттером, щоб йому піксі в капці насцяли!

– А взагалі ми вас прийшли кликати вечеряти.

– Просимо до столу! – разом заголосили брати.

***

– …трінечки так куснув Северуса за дупу, – Сіріус навіть не приховував того, що взагалі не відчуває провини за свій вчинок. – Гаррі, передай своєму дорогому вчителю, що тепер він помре від сказу.

Так ось який зловісний чорний пес Грим трапився Снейпу.

– Ти зробив що?!

Ложка Ремуса мало не випала з його рук.

– А що я міг ще вдіяти? – чоловік знизав плечима. – Я був у формі пса, не гавкати ж мені було на нього? Й звідкіля я міг знати, що смертежерство це вже хобі із часів його бурхливої молодості? Можу лиш запевнити, що зад у нього і зараз кістлявий.

Дотепи Сіріуса Блека легко розвіювали досить-таки напружену атмосферу за столом. Біля Ремуса Люпина сиділа Тонкс, яка ледве стримувалась, щоби не засміятися в голос. Одначе її видавали яскраві переливи волосся. Новина про її роман з Ремусом мало не вартувала Нарцисі репутації – Мерлін знає, як чай не потік їй носом, коли ковток гарячого напою пішов не в те горло на словах Німфадори, що та пов’язала своє життя з вовкулакою.

Весело с самого початку було лиш близнюкам, їх мало хвилювала різношерста компанія. Решта дітей Візлі не поділяли захвату своїх братів. Особливо обуреним був Рон, бо Нарциса всадила свого сина поміж ним і Гаррі. Драко навіть пискнути під грізним поглядом матері не наважувався.

Артур та старший Мелфой мовчки сьорбали юшку та з острахом поглядали на своїх жінок. Молі Візлі носилася з величезним м’ясним пирогом, від якого йшов чудесний приємний аромат і пригощала всіх без права на відмову. Періодично вона гиркала на Крічера, який не знав, куди себе приткнути та в чию склянку налляти скислий ще десятиліття тому компот.

– Мерліне, Сіріус! – Ремус відібрав у чоловіка келих з вином, який той простягав Гаррі. – Йому ж лише чотирнадцять!

Крічер натомість підсунув хлопцю глечик з компотом.

Коли з жартівливої подачі Сіріуса розмова плавно перетекла в «а в наші-то чотирнадцять!..», червоніти вже приходилось Ремусу.

Для Гаррі ця дивна вечеря була чимось неймовірним, майже сном. Він все літо провів у чотирьох стінах будинку Дурслі й жив лиш одними мріями про Гоґвортс і дім хрещеного батька. Дядько Вернон і тітка Петунія майже не займали Гаррі, вони обрали тактику взаємного ігнорування, спілкуючись лиш за потребою. Втім, це його цілком влаштовувало.

Гаррі б точно збрехав, якби запевнював, що не відчував тоді самотності. Навіть попри не один десяток листів, які йому приносила Гедвіґа від його ліпших друзів і Ремуса та Сіріуса. Тому, коли в останньому листі хрещеного була дата їх зустрічі, Гаррі не тямив себе від щастя. Здається, він тоді навіть добряче налякав дядька Вернона, коли на радощах першим до того доброзичливо усміхнувся й привітався.

Маєток Блеків був зовсім не таким, як у думках Гаррі. А він марив ним постійно! Щовечора Гаррі засинав з фантазіями, що матиме справжній дім, не Гоґвортс, не Нору, хоч там і були завжди йому раді, не будинок Дурслі, де його присутність просто терпіли, а реальний клаптик землі у цілому всесвіті, де його буде щиро чекати хтось рідний. Однак, Чарверсуд був дещо іншої думки, тому йому дозволили навідатися до Сіріуса тільки перед самою школою. Лиш одна доба, відведена на живе спілкування.

Втім, Гаррі був не першим гостем в домі Сіріуса – в маєтку вже копошилася майже вся родина Візлі. Вони протирали порохи, ганяли павуків по стелі, мили все, що попадалося під руку, чепурили та викидали непотріб. Гаррі не застав облаштування будинку «до» генерального прибирання, й трошки був тим розчарований.

– Ох, Гаррі! – міцно пригорнула хлопця до себе Моллі. – Ми думали, що впораємося до твого прибуття.

– Привіт, Гаррі! – до нього виглянула Герміона з віником у руках. – Для тебе на кухні залишили печиво і склянку какао.

Правду кажучи, він й гадки не мав, де тут кухня.

– Гаррі прибув! – кричав десь з верхніх поверхів Рон. – Гаррі, ти тільки-но глянь на Герміону! А вона божилася, що до мітли нізащо в житті не доторкнеться.

Герміона зразу же зашарілася, а Гаррі, здається, за літо щось пропустив.

– Це віник! – дівчина пригрозила другові господарським інструментом. – І то я про квідич так виражалась!

У Рона хтось жбурнув брудною ганчіркою, але вона не дісталася своєї мети та приземлилася Гаррі під ноги. Хлопець її підібрав і окинув поглядом простір в пошуках хоч якоїсь роботи. Стояти просто так, коли всі так заклопотані, було, якщо чесно, трошки ніяково.

– Ні, облиш ганчірку! – до нього тут же підбігла Молі з черпаком, на який з побоюванням зиркав насуплений домовик. – Хатні справи за нами, а ти почувайся як вдома, любий!

І погнала буркотливого Крічера назад до кухні.

– Вибач, – почувся невпевнений дівочий голос. – Це моя.

Це був перший раз коли Джіні до нього заговорила. Вона швиденько спустилася по сходах і вихопила шматину з його рук. Було помітно, що їй хотілось щось ще мовити до хлопця, але вона зразу же передумала і чимдуж втекла, як тільки зустрілася з Гаррі поглядом.

І Гаррі знову залишився наодинці у величезному непривітному домі.

Маєток хоч і сяяв тепер чистотою, але не втратив своєї гнітючої атмосфери. Темні тони шпалер і стоптаного килима на підлозі з’їдали ті невеличкі відблиски світла, які тьмяно відсвічувала кремезна люстра. Певно, що навіть за гожої сонячної днини тут не буває вдосталь світла – й так закопчені вікна були зашторені важкими поїденими міллю оксамитовими гардинами.

Кожна деталь в цьому похмурому старезному домі таїла в собі історію не одного покоління чарівників. І деякі деталі достатньо-таки промовисто і гучно виражали норов колишніх власників – звідкілясь проклинала незваних гостей Вальбурга Блек.

Без дозволу Гаррі не хотів вештатися незнайомими кімнатам, тому просто залишився тупцяти в порожньому коридорі.

– По секрету скажу тобі, Гаррі, в такій чистоті та порядку я теж відчуваю себе гостем. – тихенько прошепотів йому Сіріус на вухо та поклав руку на його плече. – Ти б чув як лаявся з Молі портрет моєї любої матусі. Велика дяка сім’ї Візлі, що допомагають привести дім до ладу. Ти вже прости, мене тут довгенько не було. Час не пошкодував це місце… Але я тут подумав, що в майбутньому ми могли б разом тут щось переінакшити. І я б радив спочатку віддерти ці страшенні шпалери. Як тобі така ідея?

Хлопець стрімко розвернувся до чоловіка й зі всієї сили стиснув того в обіймах та так, що вони ледве втрималися на ногах. Зрадливі сльози знову защипали очі. Тепер він не один – у нього є справжній-справжнісінький хрещений батько! Мерліне, ти в це можеш повірити?

Вмить все сум’яття, що наповнювало його серце щезло, ніби й ніколи його там не було, бо Гаррі бачив перед собою такі ж тривожні, як і в нього самого, очі. Сіріус боявся, що дім на Гримо не те, про що міг мріяти його похресник. Сіріус теж був самотній і, так само як і Гаррі, потребував родину. В темних, майже чорних, очах Блека трепетно майоріла надія – надія на їх спільне майбутнє. Для нього хлопчисько в окулярах, що був викапаний татко, став єдиним стимулом продовжувати жити.

І вони врешті-решт знайшли одне одного.

***

Час за ситною вечерею і розмовами про все й ні про що гаявся швидко. Здавалося б, за одним столом розділяли наїдки непримиренні вороги, однак слово за словом, келих за келихом нерушимі стіни все ж давали перші тріщинки. Спочатку ніби таке буденне питання Нарциси до Тонкс: «А як там поживає Андромеда?», а потім: «Як було б чудово десь разом зустрітись і потеревенити». Воно навіть саму Нарцису лякає, бо сказане було незапланованим і через те щирим.

Лякає ця дивна вечеря і Луціуса. Він навіть трошки розчарований тим, що не застає в маєтку маґлолюбських якихось жахливих дивацтв. Безумовно, що такі посиденьки не те, до чого він звик, чи зміг би відвідувати на регулярній основі. Ніхто не обговорював політику, пришестя Темного Лорда й від хазяїна дому не несло улесливим підлабузництвом. Натомість тут пахла запечена картопля з часником, яку б чаклунська знать постидалась покласти на стіл. Мерліне милостивий, Луціус вперше куштував щось настільки плебейське і неймовірно смачне.

Драко від жаху апетиту взагалі не мав, але продовжував постійно щось класти до рота, аби тільки заспокоїтися. А потім, коли він ненароком торкнувся руки Візлі, що теж тягнувся за хрусткими грінками, їв вже їх тому на зло, адже помітив, що це добряче бісить Рона.

Армагеддону сьогодні не сталось. Хоч локальна катастрофа вразила Снейпа до глибини душі – у його відбитті в дзеркалі видніється чітко окреслений слід від уже людських зубів на його лівій сідниці.

Картопля давно вже скінчилася, Крічер тишком-нишком поцупив пляшку Луціуса з винного погреба Мелфоїв і кудись потеліпав. Була пора закруглятись та прощатися і Драко збирав з власних уявних резервів всі залишки відваги для нової розмови з Поттером.

– Поттере, – йому, звісно ж, що не вистачає хоробрості покликати його на ім’я. – Я маю віддати тобі твої речі.

Гаррі забарився всього лиш на секунду, а потім згадав про мантію та Карту і його брови насупилися. Вони були для нього справжнім скарбом, щоб викинути з голови те, що гівнюк Мелфой прикарманив їх собі.

– Ось, – Драко простягає йому руку. – Бери-забирай.

Зелені очі прискіпливо вдивляються на предмет в руці й Гаррі не спішить його забирати.

– Кгм, Мелфою, це ж твоя чарівна паличка.

Хлопець рясно червоніє і простягає йому іншу руку з невеличким пакунком. Очманіти, він навіть у власних руках розгубився! Ну що за позорне позорисько! Драко хоче забратися від цього чудовиська в потворних окулярах якомога далі.

Гаррі заглядає в пакунок і переконується в правильності його вмісту, але крім мантії та Карти на дні пакунка щось блищить.

– То цукерки із «Солодкого королівства», – в Драко червоніють навіть вуха та потилиця. – Це не моя ідея, а моєї мами.

– Ем… Дякую? – через червонющого як рак після окропу хлопця Гаррі й сам чомусь починає ніяковіти та покриватися фарбою.

Гаррі розвертається, щоб вже піти та попрощатися з друзями, як Драко вирішує вкінець померти від сорому:

– Гаррі, чи не хотів би й ти до мене прийти в гості?