За магічною завісою

Джеку було десять, коли його забрали з рідного дому та віддали у прийомну сім’ю. Він тоді не розумів, що відбувається. Коли на його порозі з’явились незнайомці та веліли збирати речі й слідувати за ними — він затіяв бійку.

Джонатан Деніел Атлас ніколи у своєму житті не був Першим. Він просто не був для цього народжений. Він не був первістком у батьків.

Місіс Аелла МакКінні любила імена із сенсом. Вона провела більшість своєї юності на Гавайських островах, де закохалась у місцеву традицію вигадування нового або пошуку такого імені, що пасувало б дитині. Імені, яке б щось важило.

Генлі ніколи в житті не спало б на думку, що одного дня вона, виряджена у блискучі костюми, зі скутими наручниками руками, виступатиме перед публікою Лос-Анджелеса.

Перший місяць, прожитий під одним дахом у квартирі за адресою Іст Еван Стріт 45, не був легким. Аніскільки. Вся справа була у постійних зіткненнях характерів.

— Хлопчина має рацію, — ні сіло ні впало сказав Деніел.

— Га? — Генлі зупинилась, перенесла вагу продуктової сумки на стегно, аби дати відпочинок рукам, а потім повернулась та подивилася на Деніела. — Що ти маєш на увазі?

Джек був дивним хлопчиною. Він виглядав старшим, аніж повинен виглядати той, кому ледь стукнула двадцятка — якщо, звісно, здогад Мерріта вірний. Зазвичай він весь такий бадьорий, щасливий, щосили насолоджується життям. Та потім однієї миті починає здаватись, ніби він кудись провалюється.

— Десять хвилин до виходу на сцену, — впівголосу сказав їм закулісний режисер невеличкого театру.

Вони пропрацювали разом майже сім місяців. І Генлі пишалася тим, чого їм вдалося досягти.

Джек виглядав жахливо і приховував це вкрай погано. Він тремтів як ненормальний, загорнувшись у сірий флісовий плед, поцяткований білими зірочками — зазвичай цей плед вкривав їх диван, мов пухнастий плащ. Ну або мантія. Деніел не був упевнений, що між ними існує якась різниця.

— Нервуєш?

— Трохи. Не буду тобі брехати — трохи.

— Чому він досі не подзвонив?

Карусель, що оберталась у темряві, була схожа на дивний сяйливий клубок світла, її музика, що віддавала металевим скреготом, звучала моторошно та чужорідно у довколишній тиші. Все це трохи віддавало романами Стівена Кінга.