Десять

Джек виглядав жахливо і приховував це вкрай погано. Він тремтів як ненормальний, загорнувшись у сірий флісовий плед, поцяткований білими зірочками — зазвичай цей плед вкривав їх диван, мов пухнастий плащ. Ну або мантія. Деніел не був упевнений, що між ними існує якась різниця. Вся справа була в тому, що небіжчики й ті краще виглядають, аніж Джек.

— Ти як? — безневинно запитав Деніел, пустившись у старе пошарпане крісло навпроти дивану. Джек шмигнув носом, навіть не глянувши на нього.

— Трохи застудився, — пробурмотів той.

— Ну так, звісно, — сказав Деніел, анітрохи не переконаний. — А я тоді чотирьохсотфутовий фіолетовий ведмідь-качконіс з рожевими ріжками та сріблястими крильцями.

Джек підняв на нього погляд.

— Ти щойно згадав «Повелителя стихій»?

— Можливо. — Деніел нахилився вперед і простягнув Джеку горнятко чаю, над яким здіймався м’який димок і яке до цього тримав в руці. — Ось, тримай.

— Дякую. — Джек витягнув одну руку з-під пледового кокона і зробив ковток. — Буе.

— Це ліки. Ця хрінь ніколи не буває смачною.

Деніел скривився на своїх словах. Він справді, справді не вмів заспокоювати чи… говорити ніжності. Чорт.

— Я все ще можу внести свій вклад, — пообіцяв Джек і кашлянув у лікоть. — Я можу…

— Ти зможеш внести свій вклад, коли тобі покращає, — Деніел схрестив руки перед собою. — Давай по щирості — ти виглядаєш гімняно, і від тебе не буде ніякої користі, якщо ти вганятимеш себе в труну. Просто… спочатку видужай, а вже потім знову берись до справи.

— Хто б казав, — пробурмотів Джек і відпив ще трохи чаю. — А часом не ти ледь не втрачав свідомість від недосипання, допоки Меррітт не загіпнотизував тебе?

— Всього лиш раз! — запротестував Деніел. — Я не розумію, чому ви продовжуєте порушувати цю тему!

Він зітхнув.

— Просто… Я непокоюсь про тебе, ясно? Навіть не дивлячись на те, наскільки ти можеш дратувати.

— Ого, я зворушений. — Голос Джека не звучав так, ніби він дійсно зворушений. Він просто захрип. — Я буду цінувати це освідчення у коханні до кінця своїх днів, Денні.

— Це не було освідченням у коханні. І не називай мене Денні.

— І це теж було, — сказав Джек, а потім притих і продовжив пити свій чай. Через десять хвилин він відключився.

Меррітт приготував суп. Генлі притягла цілий набір найрізноманітніших ліків від грипу, а також колу і солону хлібну соломку — за її щиро запевняла, що це найкращі ліки від шлункового грипу. Деніел не те щоб добре на такому розумівся, а тому він залишив гру в лікарню Генлі і Меррітту, а сам з головою поринув у роботу, прокручуючи в голові плани і кожен їх етап, вишукуючи проблемні місця, зачіпки і все, що могло б піти не так, а потім вносив у все це правки. Та вже після вечері йому довелося зробити перерву і погодитися з тим, що прийшла його черга доглянути за їх молодшеньким. Врешті-решт вони ночували в одній кімнаті.

Джек міцно спав. Він був блідим, з яскравим рум’янцем на щоках і не менш червоним кінчиком носа, з мокрим скуйовдженим волоссям. Він виглядав навіть молодшим, ніж під час сну в звичайні дні.

«Бідний хлопець», — подумав Деніел, заповзаючи у своє ліжко і вкриваючись ковдрою.

Через декілька годин він прокинувся від сильного кашлю, що долинав з іншого кінця кімнати. Він сів і збентежено закліпав, поки туман у його голові не розсіявся рівно настільки, аби він міг збагнути, що й до чого. У лічені секунди він підвівся з постелі й опустився на коліна перед Джеком — той зігнувся навпіл над краєм ліжка у спробах виплюнути свої легені.

— Гей, гей, тихіше, все в порядку, — прошепотів Деніел. — Я тут, з тобою все буде добре…

Джек зробив рваний вдих, а потім знову зайшовся у нападі кашлю. Цей звук відрізнявся від попереднього, і Деніел поквапився до столу в кутку, щоби взяти звідти відро для сміття — він якраз вчасно поставив його перед Джеком, коли той, нахилившись вперед, спорожнив шлунок. Увесь цей час Деніел притримував відро однією рукою, а іншою гладив Джека по волоссю, проводив по шиї і спині, та шепотів всілякі милі дурниці, котрі, як він сподівався, хоч трохи його втішали.

Коли врешті-решт Джеку стало нічим блювати, він, важко дихаючи, впав назад у своє ліжко. Деніел зітхнув, а потім пішов обполоснути відро і взяти склянку води, прихопивши про всяк випадок ще й знеболююче. На них чекала довга нічка.