Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
— Нервуєш?
— Трохи. Не буду тобі брехати — трохи.
Меррітт налив собі ще один келих дорогого червоного вина, яке їм не так давно подарував Артур Тресслер і яке вони берегли для особливого випадку. І перше з трьох пограбуваннь, яке відбудеться завтра, — принаймні гра на публіку, бо найскладніше вони уже давно зробили, — якраз і було тим самим особливим випадком. Денні ліг спати раніше, а Джек відрубався на дивані. Отож сидіти на підлозі їх номера в готелі Лас-Вегаса залишилися лише Генлі з Мерріттом.
— Дурити купу народу. Серйозна справа.
— Красномовний як завжди, вірно? — Генлі налила собі ще вина. — Господи, давай просто сподіватись, що все пройде гладенько.
— Так і буде, — голос Меррітт звучав чітко і впевнено навіть попри те, що той вже встиг влити в себе півтора келиха червоного вина і стільки ж віскі. — Чорт, та годі тобі, це ж Атлас розробляв план. Що взагалі може піти не так?
— Вірно… Вірно, — зітхнула Генлі. — Іноді мені здається, що у нього ОКР або щось типу цього. Він так одержимий ідеєю, що все має бути ідеально…
— Не думаю, що у нього… що він… Гаразд, він трохи схиблений. Але матір водила його на обстеження, коли він був дитиною, тому якби у нього було ОКР, то, гадаю, я б знав.
— О, то ти знаєш. Коли він устиг розповісти?
— Ну, він не те щоб розповів… Пам’ятаєш, ми якось дивились фільм про аутизм, і він увесь час повторював, наскільки там все нереалістично, бо тестування проходить не так?
— Ні, не пам’ятаю, — стиснула губи Генлі.
— Ну так от, він випив декілька пляшок пива, тому його пильність злегка ослабла, ііііі… бінго-банго-бонго, трохи читання мови тіла, трохи легкого навіювання, аби дістатись до решти…
— Ти його загіпнотизував? Двічі? Чому я цього не пам’ятаю?!
— Можливо тому, що ти теж випила декілька пляшок пива.
Генлі розсміялася.
— Можливо.
Якийсь час вони просто сиділи у затишній тиші, випиваючи і неуважно слухаючи, як Джек щось бурмоче крізь сон.
— Думаю, нам варто записувати його час від часу, — нарешті промовив Меррітт. — Той дріб’язок, що хлопчина каже — на вагу золота.
— Пам’ятаєш, якось він заснув у таксі та почав розповідати, що бачив Денні голим?
Меррітт розсміявся на повен голос.
— Ага, безумовно пам’ятаю.
— Денні потім цілий тиждень червонів!
— І це теж пам’ятаю.
— Коли справа доходить до емоцій, він у них просто ходяча катастрофа, — глибоко зітхнула Генлі. — Справжнє стихійне лихо.
— Упевнений, ти говориш таке, виходячи з особистого досвіду.
Вона застогнала.
— Та щоб тебе разом із твоїм менталізмом, МакКінні!
— О, ні, це не менталізм — хто завгодно міг би здогадатися по твоєму ображеному тону, сонечко.
— Гей! — Генлі випросталася, її голосу додалося різкості. — Я не ображена!
— Ясно що ні.
— Я не ображена!
Меррітт посміхнувся і допив своє вино.
— То що там у нього за катастрофа з емоціями? — поцікавився Меррітт, здійнявши брови.
Генлі кинула у нього диванну подушку.