Дев’ять

Вони пропрацювали разом майже сім місяців. І Генлі пишалася тим, чого їм вдалося досягти.

Вони з Денні усе обговорили, а ще вона була більш ніж наполовину впевнена, що у Денні з Мерріттом теж відбулася розмова, і що пройшла вона так само вдало. Тому що Денні, хоч і продовжував дотримуватися своєї життєвої позиції «я тут найрозумніший хлопець у кімнаті, а ви всі мене дістали, і ваш менталізм — взагалі лайно собаче», проте шпильки, що їх він пускав у бік Меррітта, втратили ту гостроту, що була на самому початку.

Генлі, приміром, насолоджувалась присутністю Меррітта. Він був веселуном. Він був тим, хто міг дійсно розсмішити її. Він умів готувати безліч вишуканих страв. І він застосовував на них свій менталізм тільки якщо це стосувалось надто вже очевидних речей. Був щоправда один випадок, коли Меррітт загіпнотизував Деніела, змусивши його проспати вісімнадцять годин поспіль — той через недосипання от-от звалився би з ніг.

ᅠА ще Джек. Час по часі Джек викликав у Генлі материнські почуття, проте дуже скоро вона зрозуміла, що навіть попри те, що він був наймолодшим у команді, він дійсно був дорослим і приносив багато користі. А ще він здебільшого зміг подолати свою сліпу фанатську любов до Денні, і це безумовно пішло на користь їхнім стосункам. Сказати по правді, Деніелу, схоже, більше за інших подобався якраз-таки Джек. І якщо так замислитись, у цьому не було анічогісінько дивного.

А що стосується її самої, Генлі подчувалась краще, ніж будь-коли іще. Усі ці заплутані плани, креслення, шоу та пограбування, які вони мали намір здійснити — усе це посилало натовпи мурах вгору по хребту і змушувало майже тремтіти у схвильованому очікуванні. Вона любила кожен пройдений крок.

До слова про зроблені кроки. Просто перед знаменною датою у сім місяців Вершники зробили іще один важливий крок. Ні, закресліть це. Це був гігантський стрибок!

— Так, — сказав Денні у телефон, походжаючи перед вікном туди-сюди, вільною рукою ритмічно постукуючи по стегну. — Так, сер, усе вірно.

Генлі тільки-но увійшла до кімнати, тримаючи торбу з продуктами. Вона по черзі глянула на Меррітта та Джека. Джек усівся на спинку дивану — маючи при цьому такий вигляд, ніби варто лише нахилитися вперед, і він впаде звідти — і, здавалося, ловив кожен порух Деніелових губ.

Меррітт перехопив її погляд та підняв завбачливо приготований записник. «Цссс. Вірогідний спонсор», — було там написано. Генлі самими губами протягла «Оооо» і якомога тихіше вмостилася поруч з усіма.

— Із задоволенням, сер, — знову сказав Денні в телефон. — Так, звісно, ми зможемо прийти. Спасибі Вам, сер, ви не пошкодуєте. До зустрічі у середу.

Він повісив трубку і якусь мить просто стояв і витріщався у свій телефон. А потім видихнув зовсім непритаманне для нього «ух ти!».

— Хороші новини, я гадаю? — Меррітт намагався здаватися незацікавленим, та блиск у очах видавав його з головою.

— Народ, ми тільки-що знайшли собі спонсора. Він хоче зустрітися в середу та обговорити деталі.

— І хто ж він? — водночас запитали Джек і Генлі

Денні витримав драматичну паузу, перш ніж відповісти.

— Артур Тресслер.

Джек звалився з дивану.

— Що?! — прокректав він з підлоги. — Ти серйозно?!

— Ага.

Генлі присвиснула й вибухнула сміхом.

— Відмінна робота, Денні! — сказала вона.

— Дійсно непогано, — погодився Меррітт. — Думаю, що в такому разі ми можемо викреслити це з нашого Списку-Невідкладних-Справ.

Деніел розсміявся.

— Я теж так вважаю.

— Відкоркую шипучку, — оголосила Генлі, дістаючи пляшку шампанського з холодильника. — Це треба відсвяткувати.