Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Перший місяць, прожитий під одним дахом у квартирі за адресою Іст Еван Стріт 45, не був легким. Аніскільки. Вся справа була у постійних зіткненнях характерів. Олії до вогню підливало не надто веселкове спільне минуле Генлі та Деніела, а також занадто очевидна відраза й недовіра Деніела до Меррітта та його телепатії. Щасливим був хіба що Джек.
Разом із житлом, де є електрика, гаряча вода й немає дірок у стелі, його рівень життя значно покращився. Отож звісно ж він не заперечував проти усього пов’язаного із Грандіозним-Магічним-Планом-Ока. Одначе він дужче, ніж будь-коли, відчував себе дитиною — адже ж він був молодшим, ніж інші троє. І хоча загалом Меррітт не надто набридав кожному з них своїми періодичними іграми в менталіста і тонкими жартами, а у ставленні Генлі до нього відчувалася м’яка материнська турбота — Деніел дивився зверхньо на всіх і кожного, і на Джека, звісно ж, також. Джек не купився на це. Він навчився бачити людей наскрізь — дуже цінний навик для того, хто живе на вулиці й обчищає чужі кишені. Та це зовсім не означало, що зарозуміла поведінка не вдаряла по найболючішому.
Одна половина їх першого спільного місяця пішла на те, щоби розібратись зі залишеними Оком кресленнями та інструкціями, а інша — щоб упорядкувати їх, заповнити всі проґалини та розподілити між собою ролі. Плани були надзвичайно деталізованими, та все ж не були бездоганними — не обійшлось без недоліків. Вони самі повинні були вигадати, як досягти деяких із поставлених перед ними цілей. У планах зазначалось, що вони повинні залучити до спонсорства Артура Тресслера, одначе як саме їм це зробити пояснювалося збіса розпливчасто. Також у планах була описана загальна схема трьох великих шоу, та не було нічого про те, як домогтись їх проведення, хто яку роль зіграє, і анічогісінько про те, якою має бути їх шоу-програма, як їм втекти з місця подій і все у такому дусі. Тому їм довелося складати свої власні плани таким чином, аби у результаті все пройшло без перешкод. Перед ними стояло складне завдання. Надзвичайно складне. Особливо з огляду на те, що ніхто з них не міг підтримувати розмову довше декількох хвилин, не починаючи словесних перепалок, до яких розбивалися будь-які аргументи.
Джек ненавидів аргументи.
Тому й не дивно, що одного дня він просто зірвався.
— Ви можете заткати пельки хоч би на одну срану секунду?
Запанувала тиша.
— Атласе, усі давно зрозуміли, що ти тут найбільший розумник, а ми усього лише купка тупаків. Генлі, ти ж геній, тому придумай, як тримати злість на Атласа при собі, бо уся ця ваша маленька ворожнеча взагалі ніяк не допомагає. А ти, Меррітте — ти не міг би перестати тицяти палицею у ведмедя? Я розумію, для тебе це страшенно весело, ти ж у нас великий менталіст, знаєш усі секрети, але ти підкидаєш дров у багаття їх взаємної неприязні один до одного і це тільки погіршує ситуацію. Так що… усі ви, просто… годі. Ми повинні зайнятися ділом.
Закінчивши свою невеличку тираду, Джек знову притих і впав назад в своє крісло — його впевненість поступилася місцем звичної нерішучості.
Усі решта втратили дар мови. Ну, майже усі.
— Здається, з тих пір, як ти був трохи схиблений на Атласі, я ніколи не чув, аби ти говорив стільки всього відразу.
— Джеку, — зітхнула Генлі. — Мені так шкода, я…
— Я… — Деніел насупився, відвернувшись. — Я ніколи не називав вас тупими.
— Так, але, знаєш, через твою поведінку здається, ніби тільки це ти й робиш, — додав Джек і схрестив руки на грудях.
Якийсь час усі мовчали, заглибившись у свої думки.
— Послухайте. Мабуть, у тому, що для цієї справи вибрали саме нас, була якась мета, але сумніваюся, що вона полягала в роздмухуванні конфлікту. У нас просто… у нас є робота. Отож давайте просто виконаємо її, і виконаємо гарно. Після цього знову зможемо розпочати одне одного ненавидіти. — Джек зітхнув і встав. — Піду пройдусь.