Два

Джонатан Деніел Атлас ніколи у своєму житті не був Першим. Він просто не був для цього народжений. Він не був первістком у батьків. Його сім’я не володіла багатством, проте їм не бракувало грошей на те, аби дозволити собі арендувати хорошу квартиру та відпочивати у інших штатах щоліта. Його батько не був велим цабе на роботі, та він був кимось на кшталт другого за старшістю. Його мати не була куратором музею, у якому працювала, проте вона була головним музейним педагогом, і з нею досить часто радились.

Зате його старша сестра була Першою. Ідеальна дочка із розкішним ім’ям — Аліна Атлас, балерина, яка згодом стала фігуристкою. Вона, виряджена у яскраві костюми та виблискуючи білосніжною посмішкою, завойовувала приз за призом.

Деніел був усього лише Другим. Він займався спортом, але ніколи не займав призових місць. Він був пристойним бігуном і досить непогано цілився, проте жодна хороша команда не запрошувала його грати за них. Він був досить незграбним хлопчиком, нездатним дивитись людям у вічі. У якийсь момент у інших навіть виникли підозри про те, що він, можливо, аутист. Які, однак були розвіяні психологом, до якого мати потягла його, втомившись від постійних порад друзів у стилі «як слід виховувати дитину-аутиста».

Деніел не був аутистом, та це не скасовувало його статусу Другого Номера по життю. Він не був найпопулярнішим учнем школи. Він завжди просто… сидів на лаві запасних. Він непогано виглядав, але був недостатньо привабливим для дівчат.

Йому добре давалися уроки англійської, а трохи згодом також політики та етики — що завгодно, що можна було переказати своїми словами. Одначе він нічого не тямив у всьому, що стосувалось математики. Не логіки, ні — у цьому він був сильним, але обчислення були його ахіллесовою п’ятою. Дискалькулія. Отож він безумовно не був тим, у кого з кожного предмета стояла оцінка «відмінно». Середнячок.

Він не був достатньо харизматичним, аби стати лідером класу. Він не був достатньо смішним, аби вважатись головним клоуном — насправді він був надто серйозним як для дитини. І він точно вже не був досить тренованим, аби грати бодай за якусь команду.

У школі він був дійсно неперевершеним лише у театральному мистецтві та у шахах, але ні те, ні інше не змогло б додати йому популярності. Проте на одному із перших театральних занять він уперше бачив картковий фокус. І впродовж декількох років, відіграючи ролі на сцені — від Курфейрака у мюзиклі «Знедолені» до Бассаніо у спектаклі «Венеціанський купець» — він навчався та удосконалювався у мистецтві магії. Із картковими фокусами, умінням відволікати та обманювати увагу глядачів і, врешті-решт, із магією у нього з’явилась його власна візитівка, його особливість, яка нарешті зробила його Першим.