Дванадцять

— Чому він досі не подзвонив?

Деніел нервово походжав взад-вперед їх маленькою Нью-Йоркською квартиркою. Після бійки Джека з ФБРівцями тут панував цілковитий розгром. Уламки розбитого дзеркала, розірвана фіранка і карти Джекової колоди безладно валялись по підлозі вітальні.

У Деніела тремтіли руки, він покусав губи до крові, а його волосся стирчало в усі боки, у які він їх смикав, вириваючи жмутами.

— Він уже мав подзвонити!

— Денні, заспокойся, — сказала Генлі, намагаючись говорити якомога спокійніше навіть незважаючи на написану на обличчі тривогу. — Ми ж бачили, як сталася підміна. І ми знаємо, що він у повному порядку.

— Знаємо? — Денні зупинився на мить, втупившись на неї диким поглядом. — А що коли його схопили після цього? Він повинен був подзвонити! Він…

Несподівано він звалився на підлогу, притиснувши коліна до грудей і переривчасто дихаючи.

— Атласе, — обережно почав Меррітт і опустився поруч з ним. — Ти повинен дихати, добре? Зосередься на моєму голосі…

— Ні! Ніякого гіпнозу, він на мене не подіє ні зараз, ні…

— Я не намагаюся загіпнотизувати тебе. Я намагаюся не дати тобі довести себе до божевілля, впертий ти придурку! — Меррітт цокнув язиком. — А тепер зосередься на моєму голосі, добре? Зроби вдих.

Деніел повільно скорився. Генлі сіла позаду нього і поклала руку йому на спину, вимальовуючи невеличке коло.

— Затамуй подих… три, чотири… шість… сім… Видих.

Деніел видихнув.

— Три, чотири, п’ять… І знову вдих.

Певний час, що здавався вічністю, усі троє сиділи на підлозі. Меррітт робив з Деніелом дихальну вправу аж допоки не впевнився, що їх Шоумен більше не збирається падати. А Генлі, поклавши одну руку на спину Деніела, іншу — на плече Меррітта, виступала для них у ролі сполучної ланки, скріплюючи їх разом. Вони усі хвилювались за Джека. Проте у Денні хвилювання вийшло за звичайні рамки, адже контроль над ситуацією завжди був його ахіллесовою п’ятою, і він його втратив.

А коли вони, одягнені у чорно-білий одяг — що поєднувався з одягом одне одного, та все ж залишався досить індивідуальним — нарешті готувалися до заключного акту, задзвонив мобільний Генлі.

— Джеку? — запитала вона, і Меррітт з Деніелом одразу ж стривожено зірвались на ноги.

— Ми так хвилювались! З тобою все гаразд?

Джек на іншому кінці дроту щось відповів.

— Так, ми майже готові.

Вона замовкла.

— Це ж чудово.

І знову тиша.

— Слухай, Джеку, нам вже треба йти, але я ненадовго передам тебе Денні, добре?

Деніел практично вирвав телефон із рук Генлі.

— Джеку? З тобою все гаразд? Ти в безпеці?

— Так, усе добре, маньяк ти контролюючий, — пролунав голос Джека з трубки.

— Це не смішно, ми тут з розуму сходили.

— Ми, так? Або у першу чергу ти?

— А це має значення?

— Можливо.