Євгеній Янович

Життя Жені Яновича, здається, налагодилось. Попереду залишається лише випускний рік, поряд є найкращий друг, сімейні негаразди здаються несуттєвими. Лише чутки, що до їхнього класу приписали новенького, зачіпають його душу.

Він так боявся цього, але воно його наздогнало.

Він більше не побачить нічого. Ні усмішок, ні квітів, ні мистецтва – нічого.

І нікого.

Зима це час свят і близькості з рідними. Женя дуже хоче об’єднати ці дві важливі для нього речі, щоправда тепер в поняття «рідних» для нього входить ще й Спартак, а в того своє відношення до свят.

Ми любили проводити час разом та їсти фініки.

Я часто залишався у нього на ночівлю та до рання ми грали в приставку.

Ми вирішили разом поїхати на відпочинок у Буковель, але іноді відпустка може все змінити у житті….. 

Ти лежиш на холодному ліжку.

Тебе гріє чуже тіло.

Тобі начхати на ракети за вікном.

Ти просто хочеш лежати і мовчати.

Одне з багатьох побачень хлопчиків у зимню пору в сучасних реаліях, де вони говорять словами через рот та багато цілуються.