Білі метелики

— Закрий свій писок, вишкребок.

— Від вилупка чую. Твоя мати тебе у підвалі із собаками народила, що ти такий кудлатий, Янович?

Усі, хто волею долі перебував в цьому навчальному закладі, знали про неймовірну прискіпливість директора до тютюну.

А Янович не любив повертатися додому. Останні пів року для його сім’ї видалися важкими, і як би їх класифікував сам Євген — руйнівними.

Вони почали спілкуватись. Там, на ґанку. Спочатку розмови були дуже ніяковими, пустими, непевними, але з кожною наступною зустріччю на великій перерві парубки починали відчувати себе вільніше, теми виникали з повітря.

Спартак не хотів уявляти скільки зусиль витратили його батьки, щоб обійтися без скандалу. Директриса, до якої він всі пʼять років відносився з деяким презирством, навідріз відмовилася тримати його у своїй школі, і він її розумів.

— Що ти тільки що, бляха, зробив? — Натягнуто запитав Янович, коли Суббота відсунувся від нього після поцілунку.

Тоді, перед уроками, вони домовилися про зустріч пообіді наступного дня в парку біля озера. Ініціатором був Спартак. На заняттях хлопці поводили себе так, наче нічого не сталося і ніякої розмови не було, тільки іноді Суббота ловив погляд Жені й посміхався кутиками губ.

Після довгих та важких роздумів, Євген зупинився на досить дорогому ліцензійному шутері для ПК як подарунок. На додачу до нього, через те, що Янович все ж сумнівався чи будуть батьки Спартака присутні на святі, чи ні, він купив пляшку пристойного шампанського.

Людина — істота неймовірна, велична, могутня. Своїм розумом вона здатна створювати дивовижні споруди, розвʼязувати задачі всесвітнього масштабу, перетворювати звичайні речі на витвір мистецтва.

Як вони заснули в обіймах під шум «Сам удома», ніхто з них не помітив. Коли Женя відкрив очі й побачив перед собою телевізор, що блимав, чужу вітальню, мандаринові шкірки на підлозі та відчув чиюсь руку на своїй талії, то не одразу здогадався де він і хто з ним.

На заняття вони вийшли для всіх як найкращі друзі, що стало серйозним потрясінням для всього оточення, включаючи викладачів та однокласників.

Наступного дня Суббота поводив себе так, наче нічого і не сталося, що сильно втішило Женю, та приділяв йому увагу не менше ніж до зустрічі з Іллею. Але присутність останнього відчувалася, як набридлива цятка на периферії, що ніяк не зникала геть і не давала спокою.

Янович домовився на зустріч з Іллею на вихідних, зранку. Те, що повідомлення було від Полудьонного, він припустив ще у бібліотеці, але Субботі ні про що не сказав.

Євген переконував себе мовчати до останнього, намагаючись самостійно впоратися з негативними почуттями. Раз у раз, пригадуючи образливі слова Іллі, він то повністю їх заперечував, то сумнівався, то повертався думками до стосунків Субботи й Полудьонного та накручував себе.

Як потроху весна виборювала свої права на тепло та сонце, так і разом з тим все сильніше розквітали почуття Євгена.

Женя дуже хвилювався щодо того, як до його раптової появи поставиться родина Спартака. І хоча Суббота заспокоював його, що ніякого дискомфорту присутність Яновича у квартирі не принесе, той все одно нервував та поводив себе скуто, розуміючи, що звалився на них, як сніг на голову.

Про Полудьоного вони більше не спілкувалися. До квартири хлопці йшли мовчки, без слів перевдягалися у домашнє та розкладали покупки.

Усі стенди, про які казав Микола, були обліплені кольоровими роздруківками так щільно, що не було помітно дерев’яної основи. Майже всі ліцеїсти, які по волі випадку були в будівлі, знаходилися тут й стояли на деякій відстані від аркушів, не наважуючись їх зняти.