2 Перші кроки

Усі, хто волею долі перебував в цьому навчальному закладі, знали про неймовірну прискіпливість директора до тютюну. Можливо це була якась особиста травма, але він не давав жодного спуску малолітнім порушникам статуту, де чорним по білому було вказано про сувору заборону паління на території ліцею. Янович чудово розумів, якщо Суббота пробовтається — а в тому, що той так і зробить, він ні краплі не сумнівався — то від жорсткої догани йому не вивернутися навіть з урахуванням попередніх досягнень. Не те щоб це його занадто сильно бентежило, але було досить неприємно, а ще Євген був неймовірно злим на Миколу.

Янович сердився на товариша не тільки через те, що той розповів про їх таємницю, так і через те, що тим самим спаплюжив єдине місце, де він останнім часом міг почуватися спокійно. На наступній перерві, коли Женя зміг відвести того вбік та поговорити про цю ситуацію, Перваков сказав у своє виправдання тільки те, що Євген аж занадто сильно перекручує справу та упереджено відноситься до Субботи, хоча той нічого поганого тому не зробив; та і взагалі, що він, Микола, підтримує ідею математички Світлани Олегівни звести хлопців до діалогу. Янович втомився доводити свою точку зору. Відчувши себе абсолютно не зрозумілим, він мовчки відійшов від свого однокласника, подумки називаючи того «остаточним перебіжчиком». Нестерпний Спартак Суббота забрав у нього навіть Миколу. Єдине, що залишалося у покинутого всіма Євгена, це смиренно чекати на невідворотний буревій директорських емоцій та подумки прощатися з доступом до затишного ґанку.

Будівля, де розташовувався ліцей, була досить стара та навіть історична. Невелика кількість поверхів компенсувалася безліччю відгалужених коридорів, що як гілля розходилися від адміністративних кабінетів. Саме там і знаходилося обійстя Станіслава Володимировича, людини принципової, прискіпливої, але відданої директорському ділу, за що його одночасно і любили, і трохи ненавиділи, як зараз, наприклад, Женя.

Коли хлопець підійшов на вказаний час до директора, його ворог в особі Спартака Субботи вже спокійнесенько сидів перед директором, розсудливо запевняючи того, що вранішня суперечка між ним та Євгеном Яновичем була не більш ніж прикрим непорозумінням помноженим на емоції.

— …Станіслав Володимирович, ви й самі чудово розумієте, що підлітки схильні до агресивних імпульсів стосовно оточення, але це не має ніяких відносин до особистої ненависті, адже так, Євген? — посмішка Субботи, яка виглядала навдивовижу щиро та доброзичливо, була повністю адресована Яновичу. Йому не залишалося іншого вибору як підіграти.

Удвох їм знадобилося ще двадцять хвилин, щоб остаточно перепросити за нестриманість і невідповідну для ліцеїстів поведінку, та дати переконливу обіцянку, що такого більше не станеться. Питання паління жодним словом порушено не було. Через розходження очікувань та реальності Женя відчував себе дивно, трохи збентежено, але змінювати відношення до Спартака не планував, принаймні свідомо. Натомість він вирішив перевести їх стосунки у площину мовчазної ворожнечі.

***

Наступні три дні Женя старанно удавав, що йому начхати на всі дії Субботи. Кожного ранку він мовчки проходив до свого місця, й замість гострих словесних шпильок лише, наче як випадково, проходився по його плечу рюкзаком. Не боляче, але дратуючи. Коли той презентував доповідь, то мовчав, з презирством споглядаючи на промовця, подумки прискіпувався, але все ж віддавав належне високому рівню підготовки. Спартак усі ці дії ігнорував.

Так тривало б й далі, допоки Янович, ведений покликом згубної звички, в черговий раз не прокрався до свого рундука замість нецікавого факультативу. Підготувавшись заздалегідь і взявши із собою осінню куртку, він відчиняв двері та вже мріяв про декілька ковтків цигаркового диму, що солодко змішувався з запахом прілого листя, коли його погляд наштрикнувся на широку спину новенького, що сидів в чорному пальті та споглядав скрізь гілки.

— Якого хріна ти тут робиш? Як ти взагалі сюди зайшов? — сильне здивування ненадовго навіть перемогло гнів від вторгнення на його територію.

— А ти дійсно вважаєш замок шістдесятирічної давнини чудовим захистом? Взяв і зайшов, це не складно, — в голосі Спартака відчувалася іронія, сам він до Жені не обернувся.

Не знайшовши що сказати від роздратування, Янович пройшов вперед, з гуркотом зачинивши бідолашні двері, та сів на холодний бетон максимально далеко від Субботи. Від омріяного задоволення не залишилося і сліду. Знервований від чужої присутності, Євген водночас втратив всі навички паління, і тому закашлявся після першого вдиху сигаретного диму наче пʼятикласник. Спартак хмикнув, і від натяку на глузування Женя зашарівся.

— Давно куриш?

— Не твоє собаче діло, паскуда, — процідив Женя гостро, але стишивши голос. Чогось йому здалося неправильним впадати в лайливу суперечку саме в цьому місці.

— Даси затягнутися? — Знову подав голос Спартак через декілька хвилин.

— А ти палиш? — Євген підняв брови від почутого.

— Ні, — але всупереч короткій відповіді до нього потягнулася рука, в яку Янович, все ще здивований, слухняно поклав пачку з запальничкою.

Він зловтішно очікував, що Спартака наздожене та сама доля, що і його декілька хвилин тому, та вже вигадував гризькі слова на адресу його недосвідченості, але натомість почув тільки шурхіт висікача по кресальному каменю та спокійний вдих з видихом. Рівновага та вправність Субботи в усьому, до чого той торкався, обурили Євгена до тремтячки.

«Та пішов він, вискочка!» — злісно подумав Женя, та почав збирати свої речі з бетонної поверхні, включно з цигарками, які Спартак поклав на ґанок акуратно між собою та Яновичем. Вже піднявшись та майже відкривши двері, він спинився від голосу Субботи.

— До наступної зустрічі, Женю, — юнак, що сидів на краю, до нього не поворухнувся, але інтонація була рівна і навіть дружня, — ще побачимося.

На це Євген тільки роздратовано хмикнув та різко зайшов у приміщення. Чим більше він контактував зі Спартаком, тим більше він його бісив, але Янович ще не здогадувався, що крига вже зрушила. В цей час Суббота обережно загасив сигарету і кинув її в непримітну бляшанку попід туєю поряд. Палити він дійсно не любив.