17 Примирення

Про Полудьоного вони більше не спілкувалися. До квартири хлопці йшли мовчки, без слів перевдягалися у домашнє та розкладали покупки. Євген розумів, що несподіваний інцидент з Іллею безумовно вплинув на Спартака, і що на їхньому спільному вечірньому відпочинку поставлений жирний хрест, так що просто намагався прийняти це. У похмурому обличчі Субботи він уловлював відчутні нотки роздратування, злості та смутку, і останнє давило на нього більше, ніж інше. Женя хотів було дізнатися, що Спартак думає про все це, чи не шкодує про своє рішення ні тоді, ні зараз, але необґрунтована тривога закрила йому рота в той момент, коли він уже закінчив формулювати коректне питання. Янович раптом подумав, що може почути, як його хлопець все ще сумує за Іллею, і хоча таке було вкрай малоймовірним, небажання йти на ризик все ж таки переконало його змовчати. На той момент він мимоволі порівняв себе з трьома статуетками мавпочок, які стояли у його батька на комп’ютерному столі, отримані в подарунок від когось. Ну і нехай він зараз фігурально закривав собі одночасно і рот, і вуха, і очі, проте захищав себе від надуманих розчарувань.

Суббота, зі свого боку, ситуацію не прояснив. З усмішкою, але досить натягнутою, він поцілував Євгена у скроню і попросив вибачення перед ним за те, що втратив будь-який настрій на відпочинок, а отже, скоріше за все перед сном знову займеться навчанням. Женя постарався було його дочекатися на ліжку, але не витримав і, в процесі спостереження за тим, як Спартак вкотре виводив і підкреслював в конспекті нудні визначення та формули, заснув. Снилися Євгенові тужливі кошмари, в яких замість того, щоб врізати п’яному Полудьоному, Суббота визнавав правоту його слів і, легко відпустивши руку Яновича, пристрасно цілувався з колишнім. Це повторювалося в сновидінні кілька разів, і щоразу Женя не міг відвести від цього свій погляд, відчуваючи себе скам’янілим. Тільки наступного ранку, коли його розбудив ніжний поцілунок, а Спартак знову став самим собою, і все навколо було як раніше, Янович зміг усередині себе нарешті відпустити отруйну тривогу й махнути рукою на нічний кошмар, паралельно поглиблюючи гарячі обійми та затягуючи Субботу, що пахнув ментолом, до себе під ковдру. Життя продовжувалось.

***

Один тільки Господь знав, як багато зусиль знадобилося Євгену, щоб переконати Спартака не святкувати його, Женін, День народження, не казати про це своїм батькам і не дарувати йому нічого. Спартак пручався як тільки міг, однак, схилившись перед сталим бажанням Жені, пообіцяв виконати його прохання. Янович зробив це зумисно, і зовсім не через ненависть до свого власного дня. Думка про те, що люди, у яких він як безхатько жив вже стільки часу, будуть ще робити свято для нього — а в цьому він навіть не сумнівався — приводило його в такий шалений дискомфорт, що він був ладен пожертвувати усіма гіпотетичними подарунками та увагою, щоб тільки не допустити цього.

Женя любив місяць, в який народився, любив початок травня, коли білий цвіт плодових дерев разом з червоними тюльпанними цятками прикрашав звично сірі, спаплюжені радянщиною вулички, а температура, навіть удень, була прийнятна не тільки для існування, а і для комфортного життя. В цьому році все було саме так, і Янович сприйняв це як особистий дарунок долі, бо на свій День народження він запланував себе повноцінний відпочинок.

Вимкнувши попередньо будильник і дозволивши поспати більше дозволеного, Женя, прокинувшись, довго не ворушився, насолоджуючись ранковою тишею, самотністю, та теплими промінцями сонця. Тіло після вчорашньої близькості трохи ламало, але Євген на це не зважав. Він відчував поряд із собою запах Субботиного шампуню і ледве посміхався, пригадуючи минулу ніч, заткнуті стогони та ніжні доторки. Настрій у нього був пречудовий. Нарешті потягнувшись, Женя піднявся з ліжка, і широка посмішка розквітла на його обличчі. На письмовому столі стояла таця з двома білими чашками та невеликою тарілкою, на якій різноколірною гіркою лежало кремове тістечко з тонкою свічкою зверху. В чашці зліва була вже остигла кава, в чашці справа — гілка квітучого бузку. Він знав, що Спартак рано-вранці поїхав на зустріч з представниками одного з університетів, в які планував подаватися, та навіть ледве пригадував якесь ранкове шепотіння крізь сон з вітаннями, але такого сніданку зовсім не очікував. Стягнувши тістечко з таці, Женя, вже вкусивши його, побачив під тарілкою складений навпіл аркуш. Це була записка від Субботи.

“Жене, хоч ти й прохав мене проігнорувати твій День народження, але сам розумієш, що я так вчинити не зміг. Тому, будь ласка, прийми від мене цей невеликий прояв уваги та почуттів.

Спартак.

P.S. Свічку не запалив з міркувань безпеки, але сподіваюся, що ти зробиш це сам та загадаєш бажання.

P.P.S. Щоб приховати укус, я вдягнув чорну водолазку, але після сніданку мати покликала до себе, щоб тишком дати тональний крем. Просто щоб ти знав. Ти неймовірний.”

Янович густо зашарівся.

***

Для Євгена футбольне поле було одне з небагатьох місць, де він по-справжньому відчував себе собою; схожі відчуття він ловив тільки на сцені перед натовпом та останнім часом в обіймах Субботи. Женя довго не грав, через постійне зубріння просто не мав на це часу, і ця знемога доволі гнітюче впливала на нього. Хоча в глобальному сенсі Янович не міг назвати себе видатним гравцем, але відсутність свободи, яку він відчував коли ставав частиною команди, єдиного організму зі спільною ціллю, змушувала сумувати за тими часами. Саме зустріч зі старими товаришами по команді та декілька годин гри, стали його подарунком самому собі на День народження.

Перевдягання в спортивну форму, звичне стиснення щільно зашнурованих бутс, знайомий запах газону перевтілювали Євгена в зовсім іншу людину, для якої неважливі негаразди обабіч футбольного поля. Є тільки м’яч, згуртована команда, один дух. Щоб тіло згадало всі рефлекси та рухи, знадобилося зовсім мало часу. Вже після третини першого тайму Янович не замислювався над тим, як саме треба маневрувати, його ноги самі несли його до потрібної точки, щоб прийняти м’яч, провести дриблінг, дати пас і, поки легені стискалися від незвичної нестачі повітря, а серце шалено билося в грудях від призабутого фізичного навантаження, всередині Жені був тотальний спокій.

Рахунок довго був рівним. Хоча для аматорського матчу перемога з поразкою були тільки заради галочки, азартний Євген з цим не погоджувався. Йому хотілося виграти, хотілося знову відчути п’янку радість перемоги, розділену на всю команду, хотілося відчути себе цілковито живим. Його рухи ставали різкіші та відчайдушніші, він намагався як міг. І коли його командний товариш нарешті забив вирішальний гол, Янович волав нестримно. Плескаючи один одного по плечах та спинах, покритими вологими футболками, вони тисли руки супротивникам, дякуючи за чудову гру та підбадьорюючи один одного смішними зауваженнями, допоки Женя не завмер, помітивши щось незвичне на фоні. На порожніх скромних трибунах, які подекуди рясніли облущеною вицвілою фарбою, сиділи його батьки. Удвох.

Не підійти він не міг. Вони спустилися до нього назустріч, батько мовчки простягнув руку в привітанні. Запала тиша. Мати почала першою:

— Тут тато хотів щось тобі сказати… — словесний натяк був підкріплений тичком у бік батька, що мовчав.

Той відвів погляд, але кашлянувши, все-таки висловився:

— Вибач мені за мої слова. Я тоді був неправий, — і хоча обличчя його скривилося від визнання власної неправоти, голос звучав досить щиро та чесно. Євген повірив.

— І?.. — було зрозуміло, що батьки між собою вже обговорювали цю розмову, і невпинні підказки мами були доказом бажання не відходити від заздалегідь прописаних слів.

— І ти маєш право обирати ту професію, в якій тобі буде комфортно і де ти зможеш розкрити свої таланти. Навіть якщо вона нестабільна. Але через те, що зараз вже закінчення навчального року, можливо буде непоганим варіантом спробувати себе в інженерній спеціалізації, до якої ти готувався? Якщо ти після вступу зрозумієш, що це не твоє, обіцяю, що ми підтримаємо тебе в будь-якому виборі та допоможемо перевступити в інший університет. Як тобі така ідея, Женько? По руках?

— І може ти повернешся додому? Відсвяткуємо твій День народження, ми купили вже шоколадний торт, я приготувала твій улюблений салат. Пам’ятаєш, той, з курочкою та грибами, тобі раніше дуже смакував. Поїдемо разом?

І Женя погодився. Він хотів погодитися. Він дуже скучив.

***

Насамперед що Янович зробив, залишившись наодинці у себе вдома наступного дня, це вийшов повністю голий з душу, ввімкнувши на всю гучність пісні Рамштайн, та хвилин двадцять просто ходив так по квартирі, не прикриваючись. Після тижнів, проведених в чужому домі, така фривольна поведінка відчувалась суцільним благом, навіть якщо і не мала загального сенсу. Навіть якщо Євген голос Ліндеманна не любив.

***

Щоб скомпенсувати час удвох, що суттєво скоротився через повернення Жені до батьків, вони почали ходити один до одного в гості, та разом відвідувати усі організаційні події та репетиції: у Спартака це було пов’язано з подальшим навчанням, у Яновича — з випускним на носі. Він викликався першим бути ведучим, головним чином, щоб нагадати собі як ще бути в центрі уваги та чи залишилася ще у нього жага до цього. Поки що від репетицій він отримував тільки задоволення.

Взагалі на випускний в Євгена були серйозні плани. Він щиро сподівався, що останній день в ролі школярів для нього та Субботи буде пов’язаний з надзвичайно приємними спогадами. Женя підібрав собі костюм та сорочку, обрав метод, яким стане вкладати неслухняне волосся, уявляв, як буде виглядати, коли зізнається Спартаку в коханні під час випускного балу. Так склалося, що вони наче уникали цього слова, зазвичай показуючи свої почуття натяками чи діями, і в цей вечір Янович планував змінити це. Він вважав, що це зробить їх ближчими.

Дні перед випускним пролетіли наче зграя горобців, і вже Євген зловив себе на усвідомленні того, що стоїть перед дзеркалом та намагається зав’язати краватку пальцями, які трохи дрижать. Він хвилювався та спізнювався. Як один із активістів, йому потрібно було забрати замовлені букети з квіткового та приїти до ліцею раніше, щоб допомогти розкласти реквізит та підготувати все до офіційної частини. Спартак по домовленності повинен був чекати його в ліцеї. Поспішаючи і врешті-решт викликавши таксі, він дістався до альма-матер майже вчасно, з усіх боків обкладений оберемками троянд та лілей. Забрати все це з автівки йому допоміг Микола, але щойно побачивши обличчя товариша, Женя зрозумів, що щось не так.

— Що сталося?

— Женя, там із Субботою такий пиздець, просто жопа. Щойно побачили. Добре, що хоча б не в крилі з першокласниками… — Коля виглядав шокованим.

— Блять, де він? — Євгену стало вже байдуже на всі ці букети, він передавав їх Миколі цілим жмутом, щоб скоріше звільнити руки та побігти до Спартака.

— Третій поверх, стенди біля інформатики, оці довгі! — Перваков кричав тому вже в спину, поки Янович забігав сходами до головного входу.