Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
На заняття вони вийшли для всіх як найкращі друзі, що стало серйозним потрясінням для всього оточення, включаючи викладачів та однокласників. Микола терпляче витримав лише дві перерви, які Янович з Субботою провели удвох, та врешті решт на наступній, дочекавшись поки Спартак відійде по своїх справах, він підійшов до Євгена з очами повними цікавості та спитав, між іншим, після того, як добрі п’ять хвилин розповідав про свій Новий рік:
— Жене, а що сталося, що ти його пів року ненавидів, а тепер ви з ним розлучитися не можете?
Янович відповів спокійно, зосереджено вкладаючи зошити поміж додаткових навчальних матеріалів в рюкзаку:
— Пику натовкли один одному. Посварились перед цим, а після попустило, коли побилися і висловили усі претензії. — А під кінець підняв голову, щоб подивитися на Колю з щирим проханням. — Тільки не говори нікому, не хочу, щоб хтось повʼязував мене й бійки, добре?
Микола карикатурно провів пальцями біля губ, наче застібаючи блискавку. План Яновича спрацював так, як той і очікував, і вже під кінець дня кожен охочий мав правдоподібне пояснення дивним змінам в поведінці хлопців. Це усіх влаштовувало.
Євген і Спартак зустрічалися на зупинці перед ліцеєм, разом йшли на уроки, разом йшли в столову та на перекур, вони б й сиділи поряд, якби тільки парти були розраховані на двох, а не на одного, та на факультативах би затримувались одночасно, якби додаткові заняття не були різними для кожного. Пройшло лише декілька днів з моменту початку нового семестру, а Женя був упевнений, що життя налагоджується, тим паче що і вдома після свят було перемирʼя.
Першу тріщину його впевненість отримала доволі сонячної середи, коли перед останнім заняттям вони як раз поверталися з ґанку, а Євген, який щойно покурив, прискіпливо витирав пальці вологими серветками. Їхню увагу привернув гамір біля входу, де охоронець принципово не впускав юнака, що тримав у руках обернений в яскравий подарунковий папір згорток. Краєм ока Женя побачив, як напружився Спартак. Невідомий юнак, що якраз дивився в їх бік, відреагував на появу Субботи та Яновича неочікувано: він щиро посміхнувся, підняв вільну руку та почав активно махати нею над головою, очевидно запрошуючи підійти до нього. Євген, що вперше його бачив, зрозумів, що жести призначалися не йому.
— Женю, іди на урок, я підійду трохи пізніше. — Суббота сказав це мʼяко, обернувшись до нього, але Янович бачив по його обличчю, що відбувається щось не те.
— Добре, і на скільки ти запізнишся? Що саме мені казати? — Женя спохмурнів і напружився усередині; вилощений хлопець, що все ще радісно махав до них, йому довіри не вселяв.
— Нічого не кажи, я сам викручусь, коли прийду.
Непомітно Спартак провів пальцями по руці Євгена, та попрямував до незнайомця геть. Увесь цей час Женя проводжав його насупленим поглядом.
Суббота на наступний урок не зʼявився, і це був його перший прогул за весь час навчання в ліцеї. У Євгена, який спочатку споглядав на двері в класі кожні пʼять хвилин в очікуванні Спартака, під кінець настрій зовсім погіршився. Він прослухав майже увесь матеріал, записуючи щось у зошит для того, щоб відвести очі, та тільки й робив, що кидав погляд на порожній стілець Субботи. На душі у нього щось неспокійно каламутилося. Повідомлень від Спартака не було. Дочекавшись закінчення лекції, Женя вирішив написати йому першим, сподіваючись, що той ще не пішов додому та у них буде змога поговорити.
Я: «Де ти? На фізику вирішив не приходити?»
Спартак відповів доволі швидко:
С: «Я в сквері поряд із зупинкою»
С: «Сам»
С: «Приходь»
Десять хвилин потому Женя вже був на місці, гучно дихаючи від пришвидшеної ходи, та одразу побачив на сніжному тлі темну пляму пальта Спартака, а трохи підійшовши, і яскравий пакунок на лаві поряд. Папір був розірваний, але те, що знаходилося усередині, розпізнати не вдалося. Суббота виглядав втомленим та безрадісним.
— Ну і хто це був? — Одразу вирішив взяти бика за роги Женя, одночасно сідаючи біля Спартака з іншої сторони від подарунка.
— Це син директорки, що вигнала мене з минулої школи.
Суббота майже нічого не розповідав про своє попереднє місце навчання і що там сталося, тому Євген знав про все це тільки в загальних рисах.
— То вона вирішила надіслати свого синка та перепросити?
На це Спартак іронічно гмикнув:
— Я думаю, що вона таке ніколи в житті не зробить, бо вважає, що я розбещував її сина. — Він повернув голову, щоб зустрітися поглядом з Женіним. — Його звуть Ілля Полудьонний і ми зустрічались з ним, Женю.
Здивований від приголомшливих новин Євген, тільки й міг що дивитися на снігові кучі попереду та оніміло перетравлювати інформацію. А Спартак продовжував розповідати:
— Ми навчалися з ним разом. Так сталося, що в дев’ятому класі почали щось типу відносин. Потім напередодні одинадцятого розійшлися, про все це якимось чином дізналася його мати, то ж щоб вберегти свого нащадка від мого поганого впливу, вона відправила його закордон на навчання по обміну, а мене погнала зі школи. Він повинен був вчитися там рік, але повернувся зараз. Ось і вся історія. Я просто не очікував його побачити.
— Ну… так ти радий, що він повернувся? — Це було перше, що спало на думку Яновичу.
Замість відповіді Спартак лише усміхнувся кутиками губ та похитав головою, заперечуючи. Далі розмова якось не клеїлася. Суббота глибоко поринув у внутрішні роздуми, а Євген ще вирішував, як йому потрібно реагувати в цій ситуації. Він декілька разів намагався спитати щодо згортка, але ніяковів першим порушувати тишу, а тому мовчав. Так само майже мовчки пізніше вони дійшли до зупинки, щоб поїхати кожному до себе додому.