12 Бібліотека

Наступного дня Суббота поводив себе так, наче нічого і не сталося, що сильно втішило Женю, та приділяв йому увагу не менше ніж до зустрічі з Іллею. Але присутність останнього відчувалася, як набридлива цятка на периферії, що ніяк не зникала геть і не давала спокою. Щоразу, коли на телефон Субботи надходили повідомлення чи дзвінки, він їх скидав, і Євгену, який бачив миттєве погіршення настрою, навіть не потрібно було питати про адресанта, це читалося по обличчю юнака. Коли Янович після чергового разу запитав, чого той просто не заблокує неприємну людину, то отримав відповідь, що Спартак вже намагався, але ситуацію це не вирішило, бо номери Іллі змінилися, а наміри — ні. Окрім набридливих намагань додзвонитися, Жене іноді здавалося, що він помічав фігуру колишнього Субботи, коли хлопці удвох виходили з ліцею. І хоча кожен раз, оглядаючись більш прискіпливо, він нікого не бачив, відчуття чужого дратівного погляду його не полишало. Добре, що хоча б між ним та Субботою все розвивалося непогано, і час від часу це відривати його від думок про Полудьонного та їх спільного минулого зі Спартаком.

Янович із Субботою зідзвонювалися перед сном, листувалися на уроках, спілкувалися на перервах. Непереборний потяг до розмов змушував не засинати до трьох ночі, червоніти при хтивих підтекстах та терпляче чекати в бібліотеці до перших зірок, коли хтось затримувався на додаткових заняттях. Однак щільний графік випускного класу приносив із собою багато неприємних обмежень та майже не залишав часу, щоб побути наодинці десь, де ніхто не побачить. Через те, що навіть на вихідних батьки в обох сімʼях залишалися дома, наче змовившись, декілька тижнів поспіль їм залишалися як розрада тільки випадкові гарячі поцілунки на сходах в темряві спустошеного ліцею та невпевнені дотики. Євгену це було вкрай мало.

Наскільки мало він зрозумів тоді, коли їх звичайне листування під час неймовірно нудної теми по всесвітній історії, перейшло в щось геть інше. Тож замість того, щоб слухати причини та наслідки деколонізації Африки, Янович з головою поглибився в діалог.

Я: «Тож, ти стверджуєш, що є поцілунки ліпші за поцілунки в шию?»

С: «Так. Особливо в момент, коли опускаєшся на коліна, пальцями підіймаєш край светра, і після цього торкаєшся акуратно губами місцину під пупком»

Женя відчув як низ живота, про який щойно згадав Суббота, запалав, наче отримав реальний поцілунок. Вуха спалахнули навздогін, акомпануючи.

Я: «Може є якісь інші варіанти?»

С: «Звісно є»

С: «Наприклад, посадити тебе на стілець, розвести твої коліна, і, притримуючи, цілувати внутрішню частину стегна, від колін до паху»

Женя ковтнув вʼязку слину, зовсім втративши єднання з реальністю. Пальці самі по собі друкували наступне повідомлення.

Я: «А далі?»

С: «Все залежить від того, що ти хочеш, Женю»

С: «Я можу поцілунки провести вище, щоб губами відчути твій стояк. А після…»

Але що було після Євген прочитати не встиг, бо поряд з його телефоном на стільницю із гучним стуком опустилася указка, інший кінець якої тримав у своїй руці історик Олексій Сергійович.

— Я звісно розумію, що ви вже давно зробили вибір щодо подальшого вступу в вищий навчальний заклад, і бачу по вашій поведінці, що історія для цього вам не знадобиться. Та все ж таки, це не дає вам право подібними діями зневажати мене, як вчителя. Будь ласка, Янович, встаньте та поясніть мені що таке трайбалізм та апартеїд, про що я вам усім щойно розповідав.

Женя встати не міг через досить очевидні фізіологічні причини, а тому лише здивовано дивився на історика, не вимовляючи ні слова. Той вже почав сердитися від мовчазної непокори, коли божим дивом задзвонив дзвоник з уроку, заразом змінивши фокус уваги викладача з Євгена на домашнє завдання та врятувавши репутацію Яновича. Але глобальна проблема від цього не вирішилася.

***

В цей день у Жені було додаткове заняття з фізики, що була конче важлива для вступу в університет, на якому вперто наполягали його батьки. Євген такої впевненості був позбавлений, але все ж ходив, заспокоюючи себе тим, що в принципі розуміти формули та вирішувати завдання у нього виходило непогано. В цей час Суббота, у якого додаткова хімія була по інші дням, чекав його в бібліотеці, зазубрюючи тезиси органічної хімії.

Настрою після денного облому у Яновича не було зовсім, а тому налаштувавшись на безжальне гаяння наступних двох годин над повторенням проблем оптики, він тужливо поглядав на засніжені гілки з фоном посірілого неба. Кінець січня тиснув своїм нескінченним холодом. Без настрою пройшло десь з пів години факультативу, під час якого Євген байдуже розвʼязував задачі, як ось телефон, що лежав перед ним, засвітився від прийнятого повідомлення.

С: «У мене є ключі й пуста бібліотека. Чекаю тебе в ній за пʼять хвилин»

У Жені закалатало серце. Як саме він виправдовувався перед вчителем, Янович не запамʼятав. Знав, що сказав щось дуже впевнено і сумно, та, не давши можливості заперечити, майже миттєво вискочив за двері. Спартак був набагато важливіше.

Забігши в напівтемне приміщення книгозбірні, Євген потрапив в цупкі обійми Субботи, який, коротко поцілувавши його, одразу зачинив двері за ним на замок. Миттєво їх огорнула щільна тиша. Трохи знітившись від цього, Женя спитав пошепки:

— Що сталося? Як так?

Спартак посміхнувся:

— Бібліотекарці терміново потрібно було додому, а я був тут. Вона вирішила ризикнути та довірити мені ключі від її володінь під мою особисту відповідальність. Як ти розумієш, відмовитися я не міг. — Суббота вирішив не витрачати час дарма, та вже наприкінці відповіді почав цілувати підборіддя та вилиці Євгена, притиснувши його до дверей.

Після значного строку очікування, тіло Яновича реагувало швидко і вибухово, вимикаючи здоровий глузд та на повну викручуючи силу плотолюбства. Інстинкти знову брали вгору. Він перехопив ініціативу в поцілунках, запускаючи прохолодні долоні Спартаку під водолазку, притискаючи його до себе. Женя скучив неймовірно сильно, він так чекав цього моменту, що зараз нічого не могло відірвати його від жаги тіла Субботи. Він хотів ще і ще, штовхав несвідомо Спартака до полиць із книгами, щоб сховавшись в їх сутінках, нарешті дати вивільнитися усім своїм бажанням. А бажав він тільки одного — Спартака.

Женя відчував стегном, що збудження Субботи не менше, чим у нього. Відчував це в пришвидшеному диханні, відчував у тому, як відчайдушно той стискає його волосся, відповідаючи гаряче не поцілунок. Євген знав, що тому сподобається. Пальцями він вже розстібав ремінь на чужих штанах, наступним був гульфик. Приспустивши спіднє, Женя відчув долонею твердий прутень Субботи, що обпікав, і останні думки зачекати зникли, залишивши після себе непримиренне бажання продовжити язиком. Так він і зробив.

Ставши навколішки перед Субботою, він особливо не замислюючись, провів кінчиком язика по вологій рожевій головці, від чого Спартак вигнувся, стиснувши однією рукою якісь книги з полиці позаду, а іншою — волосся Яновича. Жені це сподобалося. Це був його перший досвід, але в собі він не сумнівався, довірившись хтивим реакціям свого тіла. Лизнувши декілька разів твердий член, Жені здалося цього замало, а тому ширше відкривши рота, він нарешті взяв його повноцінно. Пальці Спартака потягнули кучері Яновича на себе, через що кожен з них тихо застогнав: Суббота від почуття вологого доторку чужих щік і піднебіння, а Євген від легкої болісності, яка тільки розпалювала його. Віддавши контроль за рухами Спартаку, Женя намагався лише слідкувати за зубами та іноді проводив язиком по прутню, щоб збільшити палітру відчуттів. Простір в бібліотеці заповнили хлюпаючі звуки.

Як довго це тривало, Янович не розумів, відчував тільки як заніміли губи та щелепа, а по підборіддю текла його слина. Аж ось Спартак затремтів, член зарухався, а сильна рука притисла Яновича за потилицю, не даючи змогу відсахнутися. Суббота закінчував, Женя відчув як перші порції сімені вдарили йому на корінь язика. Сперми було багато. Частину він несвідомо проковтнув, але більшу залишив в роті, відчуваючи її гірко-солонуватий присмак.

Одразу після цього, пальці Спартака підтягнули його підборіддя вверх, бажаючи, щоб він піднявся. Цілувати Женю після мінету Субботі було не бридко, тому під час пекучого поцілунку, коли залишки сперми та слини були лагідно їм прийняті, він посунув руку у вже розстібнуту блискавку на Женіних джинсах. Коли він охопив вологий прутень, Яновичу знадобилося менш ніж п’ять фрикцій, щоб рясно закінчити.

***

Прибравши за собою, витершись, та привівши себе до ладу, парубки, постійно цілуючись, вже думали виходити з бібліотеки, допоки погляд Жені не зупинився на телефонному індикаторі нових повідомлень, що блимав. Текст був відправлений з незнайомого номера.

Н: «Євген, здрастуй. Нам потрібно поговорити. Зустрінемося?»