15 Сварка

Як потроху весна виборювала свої права на тепло та сонце, так і разом з тим все сильніше розквітали почуття Євгена. Це були не перші романтичні стосунки у Яновича, але в порівнянні з теперішньою закоханістю всі попередні інтрижки затьмарилися, а в якийсь момент бажання бути поряд зі Спартаком почало переважати над навчанням, підготовкою до екзаменів, хвилюванням щодо батьківських відносин та вступу до вишу.

Яновичу не хотілося, щоб час рухався, не хотілося, щоб його плин та безліч відповідальностей, що ще сильніше тиснули на плечі під час другого семестру, відділяли його від Субботи. Тож він боровся з цим як міг. Навчанню Спартака він не заважав, навпаки підтримував того в бажанні більше займатися та глибше опановувати матеріал, бо розумів, наскільки висока конкуренція у медичному, але щодо своїх амбіцій завзяття згасло. Тепер пропуски факультативів для нього стало справою звичною — Євген віддавав перевагу піти додому разом із Субботою, аніж залишатися в ліцеї та зубрити нудний матеріал. В гостях у коханого Женя часто просто лежав у того на ліжку та дивився, як Спартак зосереджено вчиться. На думку Яновича, знайти щось у світі красивіше цього, було б надзвичайно важко.

Найчастіше вони засиджувалися у Субботи, батьки якого досить зручно працювали до пізньої години, але іноді Янович запрошував і до себе, коли був точно впевнений у тому, що ні батько, ні мати найближчим часом удома не зʼявляться. Однак одного разу таке запрошення майже не закінчилося фатально.

Тоді у Субботи додаткових занять не було, тому Женя, особливо не замислюючись, пішов зі своїх та запропонував прийти до нього погостювати заради різноманіття. В цьому був очевидний для Яновича таємний підтекст — без своїх зошитів та підручників Суббота не міг відриватися на уроки, а тому весь час наодинці присвячував тільки йому одному, що надзвичайно лестило. Врешті решт, не дивлячись на благородні мотиви підтримки, увага Спартака була для Євгена жадана й необхідна.

Досить швидко, як спільне дозвілля, ними було обрано подивитися наново першу «Пилу», чий сюжет, вже знайомий обом, не вимагав пильного спостереження. Євген, лежачи на ліжку разом зі Спартаком та притуляючись до нього, дивився на кінострічку лише одним оком; більша частина його думок була сконцентрована на шиї Субботи, а саме на пульсівній вені, яку так хотілося накрити поцілунком. Обережно доторкаючись губами до теплої шкіри Спартака, відчуваючи його запах, Женя, пішовши на поводі своїх бажань, остаточно занурився в пелену почуттів і втрачав зв’язок з усім іншим крім Субботи. Коли той узяв ініціативу на себе та, повернувшись на вузькому ліжку, навис на ліктях над Яновичем, останній тільки переривчасто видихнув. Дивлячись в пронизливі очі Спартака, що в мінливих сутінках напівтемної кімнати горіли жарким вугіллям, Євген відчував, як збудження накриває його, змушуючи сильніше притискатися членом, що твердів, до паху Субботи.

Вже через декілька солодких митей очікування тіло Євгена вигнулося, а сам він здавлено застогнав, прикушуючи кулак, коли вологий язик Спартака проковзав по вуздечці, а гарячі губи охопили напружений прутень, глибше вбираючи його до рота. Мінет від Субботи, про який Женя так багато мріяв наодинці в ванній, вражав с перших дотиків, і Янович поплив, повністю зосереджений на відчуттях своєї головки, яка рухалась вздовж жаркого піднебіння Спартака. Євген спокусливо скиглив, соромʼязливо затуляючи рота долонею, та штовхався стегнами, намагаючись досягти більшого під нерозбірливі звуки кінофільму, аж поки голос людини, якої в цей час не повинно було бути у квартирі, не відокремився від білого шуму сценарних діалогів та не змусив його миттєво заціпеніти.

— Синку, Жене, ти дома? У нас гості? — голос матері та її кроки, що невблаганно наближалися до дверей його кімнати, вселяли переляк у геометричній прогресії. — Привітаєшся зі мною?

Найжахливіше було те, що навіть за таких умов хить не зникала, і член, який також насторожений Спартак випустив з рота, смикався в пошуках продовження насолоди. Напівроздягнений Янович, не кліпаючи, дивився, як під тиском із зовнішньої сторони, ручка двері повертається, та вже морально очікував побачити шоковий материнський вираз обличчя, але… Двері не піддалися. Хтось, скоріше за все він сам, по звичці зачинив їх на замок. Ще не усвідомлюючи свого щастя, Женя продовжував оніміло свердлити поглядом зачинені двері, поки Суббота, значно швидше оцінивши ситуацію та не втративши розпусного запалу, вже пестив стояк Євгена вустами, а калитку теплими пальцями.

— Жене, у тебе там все нормально? — голос матері крізь двері зазвучав стривожено, після чого пролунав короткий стукіт у двері.

Потрібно було щось казати.

— Так, ма… Ми… Я з другом зараз. Матч через мережу. Граємо. Важливий дуже… Як закінчимо, я познайомлю, — Янович і сам відчував, як штучно відлунює його голос, що дрижав й ламався від сороміцьких забав, але це був той максимум акторської гри, на яку в ту мить він був здатний, який попри все спрацював.

Адреналін оргазм тільки підсилив, тож коли Євген спускав порції своєї сперми в горло Спартака під чергові крики жахливих тортур із фільму, йому прийшлося свою пельку затикати самостійно обома руками, щоб не вторити їм на всю силу парубоцького голосу.

Знайомство Спартака з родичкою Жені пройшло як по маслу, але Євген увесь час згадував те, якими дрібними перлами виднілися на губах Субботи залишки його сперми, та постійно через це червонів.

***

Новина про те, що Євген покинув факультативи та не став відмінником в точних науках за результатами шкільного підсумкового контролю, стала для його батьків справжнім ударом. Особливо гостро на це відреагував його батько, коли звично роздратований повернувся з робочої зміни та почув про сумнівні успіхи свого нащадка. Криком він вимагав пояснень.

— Ти взагалі розумієш, що це була твоя можливість нормально вивчитися і стати адекватною людиною? Що добре складені екзамени дали б тобі можливо єдиний квиток на нормальне життя? На хліб з маслом? Я працював та оплачував все це, щоб ти зганьбив і себе, і мене?!

Женя своєї провини ні на краплю не відчував. Особисто він вважав свої результати «добре» як повністю задовільні навіть для успішного вступу в університет, тож нахмурено стояв перед батьком, ще більше дратуючи його впертим поглядом.

— Євгене, я до тебе звертаюся! Я хочу знати, що ти собі видумав, що вирішив наплювати на навчання та свої плани щодо майбутнього? Політехника тепер для тебе не важлива? Підеш у бурсу вчитися на циркового неробу? З твоєї дитячої маячні?

Євген не витримав:

— Ну а якщо так? Буду цирковим артистом, чи театралом, чи актором у фільмах, то що з того? Чи ти хочеш, щоб я як ти був? Приходив додому з роботи, яка тебе бісить, до сімʼї, яка тебе бісить, давився хлібом з маслом і заздрив всім, які хоч би щось досягли у житті?

— Та що ти можеш знати, шмаркач ти паршивий? З чого ти взагалі взяв, що ти хоч чогось досягнеш? Тільки через те, що твоя курка-мати в дитинстві на гуртки поводила і тебе там жаліли та хвалили? Ти розумієш своїм мозком, що тільки одиниці щось отримують в акторстві, чи ти блекоти об’ївся і раптово вирішив, що талановитий? Ти нездара, Євген! З тебе актор, як з мене скульптор. Викинь дурні думки зі своєї ослячої голови! Щоб за ось ці півтора місяця до оцінювання, ти мені фізику з математикою визубрив від краю до краю! На вулицю у мене носа не покажеш, будеш вчити й вчити!

— А то що? — хоча голос Євгена прозвучав на контрасті з батьковим гриманням стримано і приглушено, це було зовсім не показник спокою: всередині Жені вирувала лють.

— А то вилетиш з моєї хати швидше, ніж встигнеш вимовити слово «актор». Живеш зі мною — робиш те, що кажу я.

Наступна відповідь Євгена десь у середині здивувала і його самого, але рішучість, з якою він її сказав, відмела усі інші можливі варіанти.

— Значить більше не живу.

Більше він нічого не пояснював. Рвучко розвернувшись до своєї кімнати, Євген гучно зачинив двері та почав складати у наплічник всі речі, які потрапляли йому на очі та мали хоч якусь цінність у віддаленому проживанні. Про доцільність їх Женя не думав, настільки злим та ображеним був на батька, що пелена застилала зір і заважала раціонально міркувати. За дверима його кімнати він чув, як повернулася мати з лоджії, на яку вона зазвичай тікала, не бажаючи брати участь в чоловічих сварках; чув, як батько звинувачує її в дурному впливі на нього, але наразі це йому було неважливо. Розмовляти ні з ним, ні з нею він не хотів, а тому, закінчивши зі зборами, взяв рюкзак та пройшов повз них геть, прихопивши на шляху тільки куртку.

На вулиці вже стемніло. Плану, що робити далі у Яновича не було. Пройшовши під емоціями з пів мікрорайону, він нарешті зупинився на порожньому дитячому майданчику, та, діставши з кишені пачку цигарок, присів на гойдалку, запалив одну, і нарешті почав думати над ситуацією, що склалася. Зараз він повністю був впевнений тільки в тому, що жалю не відчував, і що інакше він вчинити б не зміг, а значить щось потрібно було робити з тим, що є. Друзів, що б жили самотньо і могли б дати притулок, у нього не було, грошей на хостел чи оренду кімнати також, то ж, закусивши кінець сигарети та переборовши ніяковіння, Женя вирішив спробувати один з нечисленних варіантів, які зміг придумати.

Я: «Спарт»

Я: «У мене ситуація така дурна склалася»

Я: «Пояснювати довго, але якщо в загальних рисах, то у батьків я жити не можу. Сьогодні особливо піти нікуди, тільки якщо на вокзал. Можна у тебе переночувати, будь ласка? Знаю, що батьки й все таке, але може вдасться»

Я: «Якщо ні, то ні, нічого страшного, придумаю щось ще»

Суббота відповів хвилин через двадцять, за які Євген, все ще залишаючись на майданчику, вже встиг трохи змерзнути та уявити в яскравих фарбах ночівлю в залі очікування.

С: «Жене, я в душі був, не одразу побачив повідомлення»

С: «Ні на якому вокзалі ти ночувати не будеш, я зі своїми вже все вирішив. Вже пізно, тобі викликати таксі? Де ти?»

Прочитавши СМС від Спартака, Янович вперше за вечір трохи усміхнувся. Всередині знову стало тепло.