9 Як Новий рік зустрінеш

Людина — істота неймовірна, велична, могутня. Своїм розумом вона здатна створювати дивовижні споруди, розвʼязувати задачі всесвітнього масштабу, перетворювати звичайні речі на витвір мистецтва. Це відбувається тоді, коли цивілізована сутність лідирує над первісною, в мить беззаперечної перемоги свідомості над інстинктами, що цієї миті було абсолютно незастосовним до хлопців.

Кожен поводив себе як дика хижа тварина, що, зірвавшись з ланцюга, досягла жаданого. Від стриманості та манер не залишилося ані сліду. Поцілунки змішувалися з укусами, а ті — з подряпинами; парубки притискали один одного до стін, стягуючи в нетерпінні одяг з тіл, позначаючи білу у сутінках шкіру багряними відбитками пристрасті. Жага була непереборна. Кожен з них одночасно був і мисливцем, і здобиччю, і це протистояння розпалювало ще більше. Євген не помітив, як вони зі Спартаком удвох опинилися оголеними в одному ліжку.

Хіть застилала очі, пестощі не припинялися, тіла обпікали. Тож навіть коли Янович вперше в житті відчув своїм членом дотик чужого прутня, це не злякало його і не зупинило, він лише застогнав у поцілунок в моменті, як Спартак охопив їх разом та провів великим пальцем по вологих головках. Євгену хотілося ще. Несамовите бажання підганяло його, схиляло до дій. Рефлекторно Женя почав рухати стегнами, штовхаючись вздовж стовбура Субботи, намагаючись досягти ще і ще солодке відчуття стиснення в кулаці Спартака, тим самим дражнячи й себе, і його та наближаючи обох до екстазу. Їх вистачило ненадовго. Усвідомивши швидке закінчення, Суббота притиснувся усім тілом до Євгена, ще більше впливаючи на чутливі ділянки, та уткнувся обличчям у плече Яновича. Він був першим. Женя, відчуваючи членом оргазмічну пульсацію Спартака та чуючи хрипке дихання, відстав зовсім ненадовго, додаючи свій внесок у забруднення їх тіл сімʼям. За вікном почулися гуркотіння феєрверків.

Через декілька хвилин після майже одночасного оргазму, плечі Субботи почали здригатися. Він сміявся.

— Женю, ми проїбали з тобою Новий рік.

***

Сил, щоб рухатися, не було. Тож за мовчазною згодою парубки продовжували лежати поряд, хоч сперма підсихала та стягувала шкіру. Вони дивилися крізь вікно на небо, де назустріч снігопаду злітали яскраві іскри салютів, які потім осипалися різнобарвним дощем. Євген потроху аналізував те, що відбулося, та неприємних почуттів не помічав, навпаки, тіло було наповнене солодкою знемогою, а розум, ще з легким туманом спʼяніння, порожній. На його плечі лежала голова Субботи, руку Спартака Женя відчував у себе на стегні. Навіть без ковдри було тепло і комфортно. Він лежав би так вічність, допоки одна думка не змусила його тріпонутися:

— Подарунки!

Суббота підняв голову та подивився на Яновича з деяким нерозумінням.

— Ну, новорічні подарунки. Якщо ми пропустили промову президента і не випили шампанського опівночі, це не значить, що потрібно забувати про них, — вирішив пояснити Женя. — Мій, наприклад, вже чекає тебе під ялинкою.

Хлопець відреагував посмішкою:

— Я зрозумів. Лежи. Я все принесу.

Спартак своєї наготи не соромився. Він піднявся з ліжка, перед цим лагідно провівши пальцями по руці Євгена, та попрямував у залу. Увесь цей час Янович проводжав його поглядом, задивляючись на міцну статуру, візерунки химерних татуювань, член та підтягнуті сідниці. Йому пощастило з обранцем.

Коли Суббота повернувся, в руках він ніс декілька пакунків. Женя розрізнив диск із декором власного виробництва, пачку вологих серветок та невелику коробочку в іншій руці. Беручи серветки, він піднявся, щоб присісти на ліжко.

— Оце моє, тобто вже твоє, — Євген показав витягнутим пальцем на гру, що купив. — Відкриєш? Подивишся?

Спартаку шутер сподобався, Женя зрозумів це по захвату, що промайнув у того в очах. Він похвалив пакування, довго розглядав коробку в руках та пообіцяв розповісти свої враження після першої спроби. Така реакція Євгена приємно зачепила, він був задоволений що вгадав. Але на зворотний подарунок він настільки не очікував, що коли Суббота простягнув йому ту саму темну коробочку, зі словами що тепер це його, завмер та перепитав. Спартак вирішив відкрити її сам. Усередині на оксамитовій тканині лежав темний мінімалістичний браслет зі шкіри та невеликою металевою пластинкою. Жені здалося, що то срібло. Взявши браслет, Спартак підтягнув руку Євгена до себе ближче та сам надів аксесуар.

— Тобі личить, Жене.

Саме від наступного поцілунку запʼястя, не дивлячись на все, що вони робили перед цим, Євген збентежився та густо зашарівся. Дивні відтінки закоханості вирували всередині нього.