Юджіо з Юджіро переглянулись. Образливіше ставало Юджіо, який щоразу думав, наче зрозумів Асамі, але ж… реальність виявилась іншою.
— Цікавий звичайно тут світ, — Юджіро хмикнув.
— Асамі… Що знову відбувається
Кільця змінювали одне одного та мерехтіли різноманітним сяйвом. Маюко озирнулась. Це не нагадувало якісь головоломки чи ще щось подібне. В той момент як Асамі спокійно дістала кільця та прокручувала в пальцях.
— Невже вони необхідні тобі, Найтмейра? — дещо іронічно зазначає Таніяма.
“Хоч зрозуміло чого її той шукав…Цікаво”, — Маюко легенько, ледь всміхнулась.
Найтмейра схопилась за маску та трохи нахилилась. Сяйво мінливих кілець, що з’являлись, збільшувались і зникали одне за одним, наче краплі на воді, тільки прискорились.
— Чому все так легко… — Маюко позіхнула.
Поки Асамі почергове ставила якесь кільце, крізь отвір якогодивились на Найтмейру.
— Я знов нічого не вганяю, — пробурмотів Юджіро.
Юджіо промовчав. Але хоч побачив та відчував, що в цих кільцях був бодай якийсь сенс.
— Вона така мила, Маюко, подивись, – мовила Асамі.
Маюко зрештую глянуло. Чи то вплив Таніями, чи просто її бажання побороти нудьгу.
— І дійсно, — Маюко погодилась зі словами Асамі. Вона відставила кільця і піійшла до Найтмейри, яка втратила змогу стояти рівно на ногах та впала на коліна.
Почувся тріск. На масці з’явилась невелика тріщина, крізь яку проривалось яскраве сяйво.
— Це, твоє, — ласкаво мовила Асамі і вклала в руки дівчини кільця.
Маска спала, а сяйво поширилось на все тіло. Особливо за спиною, сформувавшись в білосніжні янгольські крила, Пряме волосся стало не просто білосніжним,а скоріш теплих відтінків, немов десь поряд підсвічували лаймовим, та завилось неслухняно і дико.
— І?… Гарно…— спантеличено мовил Юджіро.
“Стоп це і була мета за нагороду Пані Йокіхіме?” – подумки запитує Юджіо, та не зводить погляду з Асамі.
***
Дівчина розправила крила, поки Асамі задумливо сиділа.
— Скажи чай смачний, — дещо іронічно каже Юджіро.
— Ага, здогадайся з якої рослини в саду зроблений, — відмічає Юджіо.
— Шо прям так? — здивувався Юджіро. На що Мельхіорес розсміявся. Він сам гадки не мав, та і не бажав.
— Ти типу боялась себе чи.. — Асамі крутила пальцями.
— Ну-у, скоріш… — дівчина задумалась. Погляд лаймових очей, здавався наївним, дитячим.
— Ти ж янгол? Серафім чи купідон? Чи взагалі із якої частини ієрархії? — тут вже її питає Маюко.
Дівчина геть розгублено подивилась на ту.
— Я-я-я-я… Поліфонія.. В моєму світі всі мають крила, — щиро відповіла та.
— Це типу небеса? — більш жваво питає Маюко.
— Небеса це небеса, — щиро відповіла Поліфонія.
Асамі раптово гучно розсміялась.
— Ну по ходу, я зібрала вся жахи і використала їх як ключ, де там моя Пані Йокохіме, — спокійно зазначає Асамі.
Юджіо прикусив губу.
“Невже ти настільки поспішаєш на Землі мерехтливого вогню” — Мельхіорес пильно дивився на Асамі.
— Хто-хто? — Маюко абсолютно спокійно уточнює в Таніями.
— Наче богиня, чи трансцендентна сутність, в будь-якому випадку, вона мені запропонувала цікавий шлях, за що я вдячна, – Асамі не сильно ухилялась, але з відповіді мало що ставало зрозуміло.
Маюко підняла брови.
— Ні так що, ми всі зустрілись, бродили в змінних ландшафтах, хіба не чудово? — з ентузіазмом мовила Асамі.
Маюко знизала плечима.
— А точно…Мені слід повернутись до своїх… — Поліфонія відвела погляд вліво.
Серед квітів в саду з1явилась Йокіхіме. Вона наче абсолютно не змінювалась та була овіяна ніжним сяйвом.
— А в нас шо Пташку-чан забираюсь? — Юджіро відволікся від чаю із сумом подивився, як Поліфонія встала та покрорувала до Йоккіхіме. Тим більш, як розтанула в повітрі.
— Її звали Поліфонія. Грубіян, — Маюко показово фиркнула.
— Ну що, вперед до Земель мерехтливих вогнів? – Йокіхіме звернулась саме до Асамі. Дівчина підвелась.
— С-стривай, Асамі.. — Юджіо наважився обережно схопити її за край кофти.
Таніяма дещо здивовано подивилась на нього.
Йокіхіме засміялась.
— А що нам робити? — втрутилась Маюко- Я не бажаю знов нудьгувати до смерті
Сміх не прервався. Квітів немов від вітру, у вальсі з пелюсток сформували дві арки, всередині яких виникло сяйво інших світів, не схожих на жодних.
— Пропоную однім, їхню нагороду, а іншим нові пригоди, — дружелюбно мовила Йоккіхіме.
— О, я туди, я туди! Грубіян, ти зі мною? — Маюко пожвавішала і прямо підбігла до однієї з арок.
— Тільки ім’я моє запам’ятай, Наджімі Юджіро, — дещо обурено відмітив той та ліниво покрокував за нею. Зараз непомітно, але він насправді не бажав заишитись абсолютно один.
— Не будеш грубим, може запам’ятаю, — жартома відмітила Маюко
— Ах, ти, — Юджіро цокнув язиком.
— Можливо до зустрічі, — радісно мовила Маюко та зникла за аркою. Як тільки тдуи пройшов Юджіро квіти наче спалахнули і розвіялись. Їх чекала все таж арка, від якої віяло дивними вогниками із світла.
Повисла тиша. Йоккіхіме мовчки спостерігала за ними.
— Ну… І ми підемо?.. — дещо нерішуче спитав Юджіо.
Асамі досі здивовано дивилась на нього. Вона обернулась та протягнула руку.
Юджіо прийняв та бережливо взявся за ніжну та тендітну долоню дівчини.
Вони пройшли до арки з квітів. що наче терпляче їх чекала. Вони зникли за межами того неземного, небаченого сяйва. Що несла собою Земля мерехтливого вогню? Можливо, здогадувались тільки обрані. Але Юджіо не жалкував, що покинув коридори, та довірився мрії та бажанню нової людини в його існуванні.